«Діяльність кредитних спілок в Україні»

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Донецький університет економіки та права

Факультет заочного та дистанційного навчання

Кафедра «Фінанси»

Допущений до захисту

Зав. кафедрою

____________________

____________________

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема «Діяльність кредитних спілок в Україні»

Виконавець:

студент ________________ Асланова М.Л.

група _________________

Керівник роботи _________________ Брюховецька Н.Ю.

Консультанти _________________

2008

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………...,……….……….....3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ СПІЛОК В УКРАЇНІ………………………………………………………………...…………6

Стан та перспективи розвитку ринку небанківських фінансових установ в Україні.………………………………………………………………..……….6
Сутність, функції та організація кредитної кооперації в Україні………………………………………….………….…………………13
Системи кредитної кооперації різних країн світу……………………........23

Висновки за розділом 1…………………………………………….…..…..…....29

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КРЕДИТНИХ СПІЛОК В УМОВАХ СУЧАСНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ………………31

2.1 Аналіз фінансової діяльності кредитних спілок………………….………..31

2.2 Визначення якості кредитного портфеля кредитних спілок..………...…..46

2.3 Методи управління ефективністю діяльності кредитної спілки.…………53

Висновки за розділом 2…………………………………………..…..…….……62

РОЗДІЛ 3 МЕТОДИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ СПІЛОК НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ………………………………………............................................,………………64

3.1 Оцінка концептуальної моделі розвитку системи кредитної кооперації………………………………………………………………………...64

3.2 Використання системи страхування депозитів кредитними спілками.................................................................................................................74

3.3 Формування оптимальних режимів державного регулювання діяльності кредитних спілок…………………………………………………………..…….82

Висновки за розділом 3………………………………………………………….86

РОЗДІЛ 4 МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ…………...…………………………………………………..………..88

4.1 Сутність та значення інформаційних технологій в економіці…………....88

4.2 Використання програмного комплексу для кредитних спілок „Все в одному”……………………………………………………..…………………….97

4.3 Графічний аналіз фінансової діяльності кредитних спілок з використанням Microsoft Excel………………………………………..………105

Висновки за розділом 4……………………………………….………………. 109

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...……..110

Список використаних джерел…………………………………………………115

ВСТУП

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль в системі соціально-економічних відносин. Видима сторона фінансів проявляється у потоках певних фінансових активів, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин і забезпечують для цих суб’єктів формування їх доходів та видатків, а також цільових грошових коштів. Перетік фінансових активів між суб’єктами фінансових відносин може відбуватися внаслідок надання фінансових послуг різноманітними фінансовими посередниками.

Кредитний рух України за 15 років свого існування пройшов значний еволюційний шлях і тепер можна з упевненістю сказати, що відроджені кредитні спілки відбулися як вагоме суспільне і ринкове явище. Їх сумарні активи становлять більше 1 мільярда гривень, а загальна кількість членів перевищує 800 тисяч осіб. Щороку сотні тисяч українців користаються можливістю отримати кредит на свої нагальні потреби, що виникають у споживчій або бізнесовій сферах. Більше 700 кредитних спілок присутні у всіх регіонах України, утворивши потужну розгалужену мережу надання фінансових послуг тим верствам населення, які, як правило, не цікавлять як потенційні клієнти орієнтований на максимальну рентабельність банківський сектор. Однак попри все сказане вище, сьогодні як ніколи залишається актуальним питання: чи таким уже безспірним та прогнозованим бачиться майбутнє кредитних спілок на фінансовому ринку України?

Кожна шоста кредитна спілка в Україні на даний момент має суттєві проблеми з дотриманням основних фінансових нормативів, а фінансовий стан більш як 50 кредитних спілок, що об’єднують десятки тисяч членів, оцінюється як загрозливий. В той же час загальновідомо, що достатньо лише кількох резонансних скандалів навколо збанкрутілих кредитних спілок, щоби підірвати довіру вкладників та завдати непоправної шкоди іміджу всього руху. Ситуація ускладнюється відсутністю доступних механізмів підтримання фінансової стабільності та системи гарантування вкладів.

Ще одне з питань, яке варте уваги, - специфіка концентрації ринку у русі кредитних спілок України. На частку меншу як 40 кредитних спілок з активами понад 5 млн. гривень припадає більш як 60% від загальних активів кредитних спілок України, в той час як на частку більше 450 кредитних спілок з активами до 500 тис. гривень лише – 5% загальних активів системи. При цьому прямо пропорційної залежності між кількістю членів та розміром активів кредитних спілок не спостерігається. Має місце певний системний перекіс, який за законом великих чисел зумовлює відносну нестійкість і слабку здатність руху кредитних спілок в цілому до протистояння несприятливим макроекономічним чинникам та значним нестандартним ринковим коливанням. Так уже побудовані кредитні спілки у всьому світі, що, наприклад у разі настання на національному ринку масштабних фінансових криз для виживання кожної кредитної спілки необхідне виживання переважної більшості інших кредитних спілок. І цю проблему може нейтралізувати лише достатній рівень вертикальної функціональної консолідації зі створенням відповідних установ, як це є в усіх розвинених системах кредитних кооперативів, але фактично відсутньо в нашій країні. За цих умов є закономірним процес відносної горизонтальної консолідації шляхом злиття чи приєднання кредитних спілок, який уже помітно набирає обертів.

Зараз кредитні спілки добиваються права надавати розширений спектр послуг своїм членам, щоб стати конкурентноздатними з банками. Якщо місцеві кооперативні банки переберуть на себе надання ряду послуг, кредитні спілки можуть опинитися перед загрозою перетворитися у філіали цих банків [10,с. 3-4].

Розвиток фінансового ринку потребує створення конкурентної інфраструктури, створення системи гарантування вкладів, можливість доступу до дешевих ресурсів, прийняття необхідних законів, які суттєво розширять можливості кредитних спілок [15, с. 10].

Дипломну роботу виконано у зв’язку з науково-дослідною темою кафедри «Фінанси»: тема 01.03.04. «Фінансово-кредитний механізм забезпечення економічного росту в Україні» (номер держреєстрації 0105U000478).

Об’єктом дослідження є діяльність кредитних спілок на ринку фінансових послуг України.

Предмет дослідження – теоретичні, методичні і практичні аспекти забезпечення стабільності кредитних спілок.

Мета роботи – дослідження та розробка методичних положень щодо підвищення ефективності діяльності кредитних спілок на ринку фінансових послуг України.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішено такі основні завдання: виявлено сутність і стан проблеми; проаналізовано фінансову діяльність та визначено якість кредитного портфеля кредитних спілок; розглянуто моделі розвитку системи кредитної кооперації та використання системи страхування депозитів кредитними спілками; сформульовано методичні положення щодо підвищення ефективності діяльності кредитних спілок на ринку фінансових послуг України.

При розгляді та аналізі діяльності кредитних спілок було використано наступні методи дослідження: аналіз фінансової діяльності кредитних спілок, метод аналогії при визначенні стану та перспектив розвитку кредитної кооперації України, історичний метод при вивченні систем кредитної кооперації різних країни світу, порівняння при визначенні методів управління ефективністю діяльності кредитних спілок.

Розроблені практичні рекомендації можуть бути використані в фінансовій діяльності кредитних спілок, що буде сприяти підвищенню ефективності їх функціонування в нових умовах господарювання. Основні положення роботи було опубліковано у тезах ХІ науково-практичної конференції «Соціально-економічні та правові проблеми трансформації українського суспільства» травень 2007р. у м. Донецьк.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ СПІЛОК В УКРАЇНІ

Стан та перспективи розвитку ринку фінансового посередництва в Україні

Сучасний фінансовий сектор України за своїми інституційними та функціональними характеристиками не повною мірою відповідає тенденціям світових фінансових систем.

Розширення спектра фінансових послуг, зростання ролі банків та небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтям економічного зростання.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що добре налагоджений банківський сектор, розвинуте страхування, розвиток небанківських фінансових установ (кредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників та інституційних інвесторів) сприяють сталості фінансових систем та розв’язанню соціально-економічних проблем. У багатьох країнах світу рівень розвитку фінансового сектора і фінансових ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.

Сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг вважається ринками фінансових послуг. Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг [10, с. 11-13].

Крім банківських установ, важливе місце у кредитних системах належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути – це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури [16, с. 451].

Фінансовою установою є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

До фінансових установ належать:

банки;
кредитні спілки;
ломбарди;
лізингові компанії;
довірчі товариства;
страхові компанії;
установи накопичувального пенсійного забезпечення;
інвестиційні фонди і компанії;
інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

При наданні фінансових послуг фінансові установи ризикують переважно коштами інвесторів, а отже крах будь-якої з таких установ може призвести до суттєвих втрат інвесторів та взагалі загрожує появі у них недовіри до національної фінансової системи. Саме тому регулювання фінансових послуг здійснюється жорсткіше, ніж надання будь-яких інших послуг. Таке регулювання (шляхом запровадження жорсткої системи допуску на ринки фінансових послуг (ліцензування) та відповідного попереджувального або пруденційного нагляду) спрямовано на захист інвесторів та взагалі фінансової системи від ризиків краху фінансових установ [10, с. 11-13].

Залучені фінансовими установами кошти можуть надаватися на умовах фінансового кредиту іншим особам. Споживачами таких послуг можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Значення розвитку кредитного ринку в Україні полягає у значному впливі системи кредитування на розвиток економіки в цілому. Метою розвитку кредитного ринку в Україні є створення ефективних ринкових механізмів залучення фінансових ресурсів у фінансово-кредитну сферу та забезпечення функціонування на цій основі ринку кредитування із застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів, що дозволить поступово знизити вартість кредитів та збільшити строки кредитування для суб’єктів господарювання та населення.

Розбудова кредитного ринку сприятиме:

залученню інвестиційних ресурсів національних та іноземних інвесторів в економіку України;
підвищенню ефективності діяльності суб’єктів господарювання;
підвищенню конкурентоспроможності продукції українських суб’єктів господарювання на внутрішньому та зовнішніх ринках;
підвищенню рівня зайнятості населення;
зростанню платоспроможного попиту та добробуту населення;
розвитку ринків фінансових послуг;
стимулюванню розвитку усіх галузей економіки України.

Протягом останніх років в Україні продовжувалося формування правової бази, необхідної для розвитку кредитного ринку України. У 1999-2004 роках прийняті Цивільний та Господарський кодекси, Закони України «Про Національний банк України», «Про кредитні спілки», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про банки і банківську діяльність», На опрацювання у Верховну Раду України внесено Кабінетом Міністрів України законопроект «Про ломбарди і ломбардну діяльність» [10, с. 23-24].

Світовий досвід свідчить, що на ринку мікрокредитування особливо успішно діють різні типи небанківських фінансових установ, таких як кредитні спілки, ломбарди, страховики.

Станом на 1 січня 2007 року до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 711 кредитних спілок. Найбільша кількість кредитних спілок зареєстровано в м. Києві (78), Донецькій (58) та Луганській (53) областях.

На кредитному ринку України залишаються достатньо вагомі ніші, в яких потенційно можуть успішно працювати саме небанківські кредитні установи – кредитування малого бізнесу, фермерських господарств, споживче кредитування. Розвитку системи кредитних спілок в Україні загалом притаманні позитивні тенденції: зберігаються високі темпи зростання основних фінансових показників; збільшується власний капітал кредитних спілок; на фоні постійного зниження процентних ставок за кредитами діяльність спілок залишається фінансово стабільною; підвищується ефективність діяльності кредитних спілок, свідченням чого є зменшення питомої ваги операційних витрат.

Кредитні спілки фактично не є конкурентами банків. Свої послуги кредитні спілки перше за все надають у невеликих населених пунктах, де банки представлені надзвичайно мало. В таких населених пунктах, як правило, досить низькі доходи фізичних осіб, і банкам, враховуючи їх великі витрати на відкриття і здійснення своєї діяльності, невигідно тримати персонал для видачі дрібних кредитів громадянам. В той же час потреба у мікрокредитах серед фізичних осіб існує. Саме тому в цих населених пунктах дедалі активніше здійснюють свою діяльність кредитні спілки. При цьому деякі банки почали активно співпрацювати з такими кредитними спілками, забезпечуючи їх відповідним рефінансуванням.

Таблиця 1.1

Переваги кредитних спілок перед банками

Ознаки	Кредитні спілки	Комерційні банки
Мета	Кредитна спілка створюється з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки	Банк створюється з метою отримання прибутку акціонерами банку від надання фінансових послуг клієнтам
Призначення	Задовольняє специфічні потреби фінансового характеру лише своїх членів шляхом надання один одному фінансової взаємодопомоги	Надає широкий спектр фінансово-кредитних та інших послуг необмеженому контингенту клієнтів
Організація	Створюються громадянами, що мають спільне місце проживання, роботи, інші ознаки на підставі об’єднання їх особистих зберігань без мети отримання прибутку. Є некомерційною безприбутковою організацією	Створюється бізнесменами – обмеженою групою осіб, що об’єднали крупні капітали з метою отримання прибутку. Є комерційною організацією.
Власність	Члени кредитної спілки є її власниками та одночасно клієнтами	Клієнти банку, що не є його акціонерами, не є власниками банку, а лише зовнішніми клієнтами
Управління	Кожний член кредитної спілки має один голос незалежно від внесеного паю, може впливати на прийняття рішень	Управляється акціонерами банку пропорційно частці у статутному капіталі; клієнти банку ніяк не впливають на процес прийняття рішень
Контроль за діяльністю	Загальні збори, які складаються з всіх членів спілки, обирають ревізійну комісію, що здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю кредитної спілки.	Виборні органи з акціонерів, що вклали найбільші суми коштів та тому підлягають найбільшому ризику, здійснюють і основний контроль.
Результат	За підсумками роботи за звітній період доходи розподіляються в різноманітні фонди, що забезпечують стабільність та фінансову безпеку діяльності КС, кошти. Що лишилися, розподіляються серед членів КС	Прибуток розподіляється серед акціонерів за рішенням зборів акціонерів пропорційно вкладеним сумам
Висновок	Методи контролю та спосіб розподілення ресурсів кредитної спілки забезпечують кріпку фінансову базу та дійсну рівноправність серед членів кредитної спілки.	Незалежна від точки зору більшості акціонерів політика, що провадиться керівництвом банку та видача дивідендів може привести до суттєвого фінансового ризику.

Ринок небанківських кредитних установ представлений також ломбардами, повноваження щодо контролю та нагляду за якими у 2003 році перейшли до Держфінпослуг. На сьогодні відсутнє повноцінне спеціальне законодавство в сфері діяльності ломбардів, тому Держфінпослуг розробила проект Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність» (прийнятий Верховною Радою України у першому читанні), після набрання чинності яким буде забезпечено сталий розвиток цих структур та остаточне формування системи пруденційного нагляду за їх діяльністю.

До Держфінпослуг надійшла статистична інформація про діяльність лише від 181 ломбардів, причому лише 55 суб’єктів господарювання мають у своїх назвах слово «ломбард».

У 2004 р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було здійснено перереєстрацію 391 кредитної спілки та реєстрацію 221 кредитної спілки як фінансової установи, видано 488 ліцензій на провадження діяльності за залучення внесків членів кредитної спілки на депозитні рахунки.

Поряд з коливаннями загального капіталу протягом 2006 року спостерігається значне та постійне зростання резервного капіталу, що свідчить про підвищену увагу з боку кредитних спілок до своєї фінансової стійкості.

Протягом 2006 року зростали основні показники діяльності кредитних спілок, зокрема:

активи зросли на 43,1 %;
кредити членам кредитної спілки – на 59,7 %;
внески (вклади) членів КС на депозитні рахунки – на 72,2 %;
загальна сума капіталу – на 42,8 %.

Рис. 1.1 Фінансовий стан кредитних спілок протягом 2003-2006 р.

Розвиток кредитного ринку в Україні в останні роки відбувається досить активно. В той же час відсутність законодавчих актів, що регулюють деякі питання, вже зараз суттєво стримують його розвиток. Необхідно створення бюро кредитних історій, запровадження в господарський обіг простих і подвійних складських свідоцтв, реєстр судових рішень, урегулювання діяльності ломбардів [10, с. 23-29].

Сутність, функції та організація кредитної кооперації в Україні

Ідея створення кредитних спілок виникла в середині ХІХ століття. Саме тоді, внаслідок прискорення промислового розвитку, проблема коштів з дедалі більшою гостротою постала не тільки перед підприємцями, а й перед певними групами приватних осіб (переважно це були громади, об’єднані виробничими, професійними чи соціальними інтересами). Не маючи змоги взяти кредит у банках, люди почали допомагати один одному власними коштами.

Піонером у цій справі вважають Фрідріха Вільгельма Райфайзена. У 1848 році він створив у Німеччині першу інституцію, за своїм характером подібну до сучасної кредитівки. Майже одночасно з Райфайзеном 1850 року в містечку Делі (також у Німеччині) Герман Шульце заснував ще один кредитний кооператив.

Невдовзі після зародження в Німеччині кооперативний рух виник у Великобританії та Італії і почав поширюватися в інших країнах Європи, а згодом і в Америці.

В Україні кредитний рух зародився в другій половині ХІХ ст. Починаючи з 1905 року, в Україні щороку поставали 200-300 кредитних кооперативів. А 1914 року працювали 2181 кредитне і 911 ощадно-позичкових товариств, які об’єднували 1 млн. 754 тис. членів. Від початку ХХ ст.. кредитні кооперативи об’єднувалися в спілки (асоціації), завдяки яким могли координувати свою діяльність, розв’язувати спільні проблеми, надавати фінансову підтримку один одному, підтримувати новостворені такі спілки.

Подібні кредитні установи виникали для того, щоб члени товариства могли купити (чи взяти в оренду) землю, сільськогосподарські машини, метал, паливо, збудувати власне житло, придбати предмети споживання. Між іншим, товариства дбали про те, щоб спілчани отримували позички на вигідніших умовах, ніж у банках.

До 1918 року у Східній Україні існували понад 3300 кредитних кооперативів, які об’єднували майже 2 млн. осіб.

Після встановлення радянської влади практично всі кредитні товариства було ліквідовано. Завдяки іншим історичним обставинам кредитна кооперація в Західній Україні існувала на десятиліття довше [10, с. 121-123].

У вересні 1993 року видано Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні. Після цього у Києві було відкрито представництва Всесвітньої ради кредитних спілок та Канадської кооперативної асоціації, що розгорнули широку діяльність з реалізації канадської та американської програм технічної допомоги розвиткові кредитних спілок в Україні.

22 січня 2002 року набрав чинності Закон України «Про кредитні спілки». За Указом Президента України створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Комісія складається з п’яти департаментів, уповноважених здійснювати державне регулювання та нагляд у сфері діяльності фінансових установ широкого спектра: страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств та інших небанківських фінансових установ. Департамент нагляду за кредитними установами контролює всі сфери діяльності кредитних спілок, починаючи з державної реєстрації, одержання ліцензій, закінчуючи перевіркою звітності та інспектуванням їх поточної діяльності [10, с. 128].

Кредитні спілки розвиваються в Україні понад 12 років і поступово займають своє місце серед суб’єктів фінансового ринку. Але незважаючи на це, серед переважної більшості населення України, представників державних органів, а часто навіть й працівників окремих кредитних спілок існує недостатнє розуміння соціально-економічної природи цих організацій. Причиною цього стала нечіткість українського законодавства, що регулює діяльність кредитних спілок.

До прийняття Закону «Про кредитні спілки» ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою якої є «фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування». В податковому законодавстві спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений, статус призводив до виникнення багатьох запитань стосовно економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі. Прийнятий закон надав кредитним спілкам нового, принципово іншого юридичного статусу «неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки» і при цьому визначив, що «кредитна спілка є фінансовою установою». Це дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок, однак питання неприбуткової соціально-економічної природи цих організацій залишилось розкрито недостатньо. Законом кредитні спілки були перетворені із «громадської організації» у «фінансову установу». І дуже непомітним при цьому звучить термін «заснованої на кооперативних засадах». А він якраз і є найголовнішою ознакою, що відрізняє кредитні спілки від інших суб’єктів фінансового ринку і визначає їх неприбуткову природу. На жаль, в чинному українському законодавстві такого поняття як «кооперативні засади» не існує, а в законі «Про кредитні спілки» кооперативні засади прописані недостатньо. Тому із поняттям цього закону стало можливим трактувати кредитні спілки лише як фінансові установи, і не звертати увагу на суспільну, громадську складову їх діяльності та їх соціальну місію. А звідси з часом може виникнути питання доцільності віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій.

Кредитні спілки в більшості країн світу мають статус фінансового кооперативу. А кооператив – це організація, що має крім економічної, ще й громадську природу. Кредитний кооператив для своїх членів є одночасно фінансовою установою та громадською організацією. І це визначає його неприбуткову соціально-економічну кооперативну природу.

Розуміння неприбуткової кооперативної природи кредитних спілок є надзвичайно важливим і актуальним для усвідомлення їх значення в економіці України, успішного розвитку і недопущення виникнення псевдо спілок, які можуть дискредитувати кооперативну ідею фінансової самодопомоги населення, яка, майже після сімдесяти років забуття, почала відроджуватись в Україні.

Розуміння неприбутковості діяльності кредитних спілок в сучасних умовах є простим і складним одночасно. Простота полягає у тому, що ці організації відносяться до неприбуткових, бо не мають на меті отримання прибутку, а складність – у тому, що вони прибуток отримують. Ці, на перший погляд, взаємовиключні положення відображають особливості вказаних організацій, які в своїй основі мають унікальний фінансово-господарський механізм, що принципово відрізняє їх від інших суб’єктів господарювання і який в усьому світі надає їм право на отримання неприбуткового статусу. Але розуміння цього неприбуткового економічного механізму в Україні ускладнюється двома важливими факторами. Першим з них є неправильне, деформоване уявлення про кооператив як форму господарювання. Воно виникло в результаті відсутності протягом сімдесяти років в економічній системі держави справжніх кооперативних організацій, що мають неприбуткову економічну природу та дискредитації кооперативної ідеї в період «перестройки», коли під виглядом кооперативного руху почалось відродження приватного бізнесу.

Другим фактором, що ускладнює розуміння неприбуткової економічної природи кредитних спілок, є традиційне ототожнення понять «дохід» і «прибуток».

З метою кращого розуміння особливостей та ознак неприбуткової діяльності кредитних спілок, розглянемо більш докладно ці, парадоксальні на перший погляд, твердження.

Неприбуткова діяльність – це не збиткова діяльність. Дохід –це кошти, які отримує організація від своєї діяльності, а прибуток – це перевищення суми доходів організації над її витратами. Таким чином джерелом покриття витрат будь-якої організації є не прибуток, а дохід. Якщо доходу буде отримано рівно стільки, що його вистачить лише на покриття витрат – організація не буде мати ні прибутків, ні збитків.

Неприбуткова діяльність – це не безприбуткова діяльність. Якби будь-яка господарська організація поставила собі за мету спрацювати не прибутково і отримати протягом певного періоду доходу рівно стільки, щоб його хватило лише на покриття понесених витрат, в звичайних умовах їй цього зробити б не вдалось, бо в ринкових умовах неможливо наперед точно визначити суму доходу, що буде отриманий. В зв’язку з цим навіть при великому бажанні здійснити господарську діяльність неприбутково (не отримати ні прибутку, ні збитків) в певні періоди часу буде виникати невідповідність фактично отриманих доходів і понесених витрат, що призведе до виникнення прибутку (чи збитків). Але цей прибуток в даному випадку буде не метою діяльності, а наслідком неможливості точного розрахунку таких цін за послуги та надання таких обсягів цих послуг, які б забезпечили точну відповідність отриманого доходу понесеним витратам. Виникнення прибутку в процесі неприбуткової діяльності не переводить її у статус прибуткової. Крім цього, цей прибуток може бути використаний на компенсацію збитків, що можуть виникнути в інші періоди часу і забезпечить, таким чином, досягнення кінцевої мети неприбуткової діяльності (ні прибутків, ні збитків).

Неприбуткова діяльність – це не підприємницька діяльність. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється з метою отримання максимального прибутку і його розподілу між власниками пропорційно вкладеному в організацію даної господарської діяльності капіталу. При цьому, необхідно підкреслити важливу і принципову методологічну ознаку – прибуток отримується із клієнтів, а розподіляється між власниками. Оскільки прибуток отримується не від власників, а із зовнішнього середовища, обґрунтованим і логічним є оподаткування результатів підприємницької діяльності, як форми привласнення коштів одних суб’єктів іншими. Принципово інший методологічний підхід має місце у здійсненні неприбуткової господарської діяльності, метою якої є винагорода вкладеного в організацію даної діяльності капіталу, тому вона може здійснюватись й без отримання прибутку. При цьому, неприбуткова господарська діяльність має свій сенс, бо провадиться із принципово іншою метою, пов’язаною із отриманням не прибутку, а іншого результату (наприклад, необхідних послуг, економії витрат, соціального ефекту тощо). Тому існуючий в українському податковому законодавстві підхід, згідно з яким будь-яка господарська діяльність ототожнюється з підприємницькою, є не досить коректним. Кожна підприємницька діяльність є господарською, але не кожна господарська діяльність є підприємницькою.

Неприбуткова діяльність – це надання послуг за собівартістю. Здійснення господарської діяльності на неприбуткових засадах є головною метою і ознакою специфічних неприбуткових господарських організацій, що називаються кооперативами. Ця, досить поширена у більшості країн (у світі членами різних видів кооперативів є майже 800 мільйонів осіб!), але маловідома в Україні специфічна організаційно-правова форма справжнього кооперативу, здійснюючи господарську діяльність, прагне надавати послуги за їх собівартістю або максимально наближено до собівартості. Така, на перший погляд абсурдна діяльність відіграє надзвичайно важливу роль в умовах ринкової економіки і є унікальною з методологічної точки зору. Неприбуткова кооперативна діяльність має кінцевою метою не прибуток від наданих послуг, а самі послуги, що надаються членам кооперативу.

Неприбуткова діяльність – це надання послуг власникам-клієнтам. Будь-який кооператив створюється та діє з метою забезпечення своїх членів необхідними послугами. Члени кооперативу є одночасно його рівноправними власниками і користувачами (клієнтами). Вони фінансують діяльність свого кооперативу і користуються його послугами. Члени кооперативу формують пайовий капітал, необхідний для здійснення неприбуткової господарської діяльності і оплачують отримані від кооперативу послуги. Слід підкреслити особливу, з точки зору методології, природу паїв в кооперативі. Ці паї вносяться не для отримання на них прибутку (дивідендів), а для забезпечення функціонування кооперативу і отримання таким чином можливості користуватись його послугами. При цьому кількість паїв, як правило, має бути однаковою для кожного члена або пропорційною планованим обсягам користування послугами. В зв’язку із специфічною економічною природою паїв в кооперативах, однією із особливостей кооперативної діяльності в багатьох країнах світу стало законодавче обмеження розміру нарахувань на паї. Таким чином, тотожність власників і клієнтів кооперативу і спрямування господарської діяльності на надання послуг власникам принципово відрізняє кооператив від різноманітних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Неприбуткова діяльність – це здійснення управління та контролю клієнтами-власниками. Управління будь-якою формою підприємницької діяльності здійснюється власниками, які визначають основні напрямки та методи ведення бізнесу. При цьому, власників бізнесу цікавлять не потреби клієнтів, а прибуток, який можна з цього отримати. Однак, споживачі можуть об’єднатись, невеликими внесками сформувати початковий капітал і створити господарську організацію, яка на неприбуткових засадах буде забезпечувати їх потреби, в якій вони будуть приймати рішення стосовно ціни та якості послуг, що має надавати їм їхня організація. Це і буде справжній кооператив, в якому всі важливі управлінські рішення приймаються клієнтами, в якому клієнти призначають керівників, в якому всі клієнти мають рівні права, незалежно від розміру їх пайового внеску чи терміну вступу. Такі організації, як правило, є відкритими для нових членів, мають демократичну структуру і систему управління (один член – один голос) та виникають у сферах чи місцевостях, в яких підприємці не хочуть вести бізнес або ведуть його на умовах, що не задовольняють споживачів з погляду ціни чи якості послуг [10, с. 103-106].

Рис. 1.2 Фінансово-господарський механізм діяльності кредитної спілки.

Кредитний кооператив не стоїть посередником між вкладниками і позичальниками, а об’єднує їх. А через те, що члени кооперативу є одночасно його власниками та клієнтами, кредитний кооператив прагне гармонійно поєднати їх інтереси в максимізації доходів на вклади та мінімізації витрат на фінансові послуги. Таким чином, кошти, отримані від членів, як від клієнтів, розподіляються ними ж між собою, як між власниками за спільним рішенням, при прийнятті якого кожен член має один голос, незалежно від суми вкладу.

Ще однією особливістю кредитних спілок як кооперативів є те, що вони створюються на базі певного існуючого територіального чи професійного об’єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального чи неформального об’єднання, в якому люди, як правило, знають одне одного. Інші фінансові установи створюються на базі штучно сформованої обмеженої групи власників і поширюють свою діяльність на будь-яку територію. Крім цього, на відміну від інших фінансових установ, при заснуванні кредитного кооперативу не визначається фіксована чи потенційна кількість людей, які будуть її власниками. Метою кооперативу є постійне збільшення кількості його членів-власників, в той час, як у фінансових установах підприємницького напряму кількість власників тенденційно звужується.

У кооперативі всі принципові рішення щодо його діяльності приймаються загальними зборами, на яких кожен член кооперативу має один голос незалежно від суми вкладів та терміну вступу до кооперативу. Особи, які створили кооператив, не мають жодних привілеїв чи виняткових прав щодо відношення до членів, які вступили до нього пізніше. В інших фінансових установах розподіл голосів здійснюється відповідно до частки в майні (кількості акцій чи паїв). Що стосується інших аспектів управління (фаховий рівень та посадові обов’язки найманих працівників, організаційна структура виконавчої дирекції тощо) – кредитна спілка як фінансовий кооператив мало чим відрізняється від інших фінансових установ [10, с. 110-111].

Кредитні спілки не мають на меті отримання прибутку. Кредитна спілка діє в інтересах своїх членів, які є одночасно власниками та користувачами послуг (клієнтами), і має на меті надання їм фінансових послуг на вигідніших умовах, ніж пропонуються на фінансовому ринку.

Люди через свої кредитні спілки фактично здійснюють діяльність із самозабезпечення фінансовими послугами, самозадоволення наявних фінансових потреб шляхом об’єднання з іншими особами, що мають аналогічні потреби. Таке самозабезпечення стає можливим завдяки об’єднанню багатьох осіб в єдину організацію, що дозволяє сформувати невеликими індивідуальними вкладами необхідний капітал для здійснення господарської діяльності у сфері фінансових послуг.

Принциповою відмінністю кредитних спілок від інших фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову кооперативну природу, що відрізняє їх від інших суб’єктів фінансового ринку. Унікальність кредитних спілок як фінансово- кредитних кооперативів полягає в тому, що їх власниками є ті, хто користується їх послугами. Тому метою діяльності кредитних спілок є не отримання прибутку, а забезпечення своїх членів максимальним набором фінансових послуг на найвигідніших для них умовах [10, с. 109-110].

Системи кредитної кооперації різних країн світу

Blog

«Діяльність кредитних спілок в Україні»

Содержание