1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу
| Вид материала | Документы |
- План Влада як системоутворюючий чинник політичної системи. Основні концепції політичної, 150.03kb.
- Основні національні школи, 133.3kb.
- 2. Культура Давнього Сходу, 90.18kb.
- Політекономія тема Предмет І метод політичної економії, 215.52kb.
- Реферат на тему: Філософія арабського Сходу, 357.82kb.
- Закономірності становлення, функціонування та зміни політичної влади, 588.75kb.
- Програма з курсу «Історія політичної думки України» / Укл. О. Сорба. Львів: лну ім., 376.73kb.
- Теми доповідей І рефератів, 49.04kb.
- Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
- Історичний розвиток соціально-політичної думки” Вступ, 304.96kb.
27. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характеристики
Демократія (від грец. demokratia: demos — народ і kratos — влада, правління) — це форма правління політичною і соціальною організацією суспільства, держави і влади. Історія розвитку демократії дає можливість побачити три епохи еволюції цього типу правління і три теоретичні традиції в дослідженні демократії.
Головним ідейним джерелом неприйняття демократії старогрецькими мислителями було в ментальності еллінської епохи, у якій доброчесність відігравала грала певну роль в оцінці соціальних явищ. Не так важливо, хто править: один, меншість чи більшість. Головне, щоб через них правила доброчесність.
Розглядаючи феномен демократії, не можна не звернутись до ідей Н. Макіа-веллі: держава з її інтересами є самоціллю; вирішальна роль у політиці фактора сили; розмежування політики й моралі — визнання в політиці формули «мета виправдовує засоби»; консенсусу (згоди) народу щодо тієї чи іншої форми правління. Для побудови сильної держави, на його думку, необхідно спочатку пройти стадію монархічної диктатури, щоб потім перейти й до республіканської форми правління. Він виділяє три види «правильного правління» і три види «поганого правління». І робить висновок, що всі ці види правління являють собою незручності, тому-то бажано уникати дотримання якогось одного з цих видів правління, віддаючи перевагу змішаному, адже, існуючи поруч, монархія, аристократія й демократія могли б зручніше спостерігати одна за одною. У цій формулі фактично міститься ідея системи стримувань і противаг, яка згодом стала стрижнем англосаксонської демократії.
У XVII—XVIII ст. в Англії і Франції демократія народжувалася за двома різними напрямами. Головними теоретиками цих двох напрямів були Дж. Локк і Ж.-Ж. Руссо.
Дж. Локк вважав, що держава повинна діяти лише в обмежених рамках. Він вважав, що сила яку використали правлячі кола, ні в якому разі не може бути джерелом права, і він протиставляє цій силі вільний консенсус громадян, на основі якого уряд отримує від громадян мандат на управління. Таким чином, симпатії Дж. Локка завжди на боці свободи, в ім'я якої допустиме насильство з боку громадян для захисту від свавілля влади. У Ж.-Ж. Руссо, на відміну від Дж. Локка, йдеться про розподіл влади, а не про її межі. Для нього суверенами політичної влади є людина, народна асамблея, кожен член якої має стільки ж прав, скільки будь-який інший громадянин. У його системі всі члени суспільства органічно пов'язані між собою, при цьому кожен з них одночасно є і сувереном, і підданим, тобто одночасно керує і підкорюється, саме цьому досягається рівність громадян, які перебувають в однакових умовах.
28. Концепції, ознаки та форми демократії. Особливості здійснення демократії в Україні.
Основні принципи демократії:
1) політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;
2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;
3) виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;
4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:
5) прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;
6) плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.
Форми та інститути демократії
Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:
1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та
Пряма — представницька демократія – форма народовладдя, при якій здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).
Непряма — безпосередня демократія— форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)
2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:
3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.
Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:
- економічна;
- соціальна;
- політична;
- культурно-духовна та ін.
Наприклад, про значення економічної і соціальної демократії в розвитку соціальної правової держави говориться в програмному документі Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).
Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).
Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.
Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:
1) визнанням народу вищим джерелом влади;
2) виборністю основних органів держави;
3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;
4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.
- удосконалення механізмів прямої демократії є важливим завданням державної політики у процесі підвищення ефективності політичної системи України, оскільки на сучасному етапі політичних трансформацій вони є актуальним інструментом впливу населення з метою посилення контролю за діяльністю органів влади у міжвиборчій період, забезпечення реальної участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень;
- положення чинної редакції Конституції України, в яких закріплюється право громадян на безпосередню участь в управлінні державними справами, потребують певного оновлення та доповнення. Зокрема: унормування прав громадян щодо обов’язкової ратифікації змін до всіх розділів Основного Закону; закріплення в Конституції норми народної законодавчої ініціативи, яка б передбачала не лише „народне вето” за ініціативи Президента України, але й в тому числі регламентоване право громадян ініціювати розробку і розгляд нових законопроектів або перегляд чинних; збільшення кількості факультативних референдумів тощо;
- звернення до реалізації механізмів прямої демократії має бути чітко регламентованим, оскільки залучення широких верств населення до вирішення певних суспільно-політичних проблем може мати небезпечні наслідки для стабільності політичної системи, особливо у разі маніпуляцій громадськими позиціями з боку зацікавлених сил з метою отримання певних політичних преференцій;
- якщо конституційні механізми референдуму не працюють, а звернення громадян в більшості випадків не приносять очікуваного ними результату, в демократичних країнах громадськість, як правило, вдається до інших заходів прямого впливу на державну владу. Більшої деталізації в Конституції і законодавстві України потребують право і можливість населення на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, страйків та інших форм народного волевиявлення.
- основні засади безпосередньої демократії крім закріплення в Конституції України потребують обов’язкового розкриття та уточнення в окремих нормативно-правових актах.
29. Держава як основний інститут політичної системи
Держава - основний і найважливіший інститут політичної системи суспільства. Держава володіє суверенною владою, що і визначає її верховенство щодо всіх інших організацій. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціальне неоднорідного суспільства.
Держава - це публічна влада, що поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має права на проведення від імені суспільства внутрішню і зовнішню політику, має виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.
Положення держави як ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:
- виступає офіційним представником усього (або більшості) населення суспільства;
- є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права та самовизначення;
- зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;
- бере на себе обов'язок задовольнити загальносоціальні потреби;
- встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки та юридичні норми;
- володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною від будь-яких організацій чи особи.
Держава - це організація політичної влади панівної частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.
Держава існувала на всіх етапах розвитку суспільства, виключаючи період первісного, соціальне однорідного суспільства.
В наш час нові держави утворюються в процесі ліквідації імперій: колоній, суверенізації державоподібних формувань. За останнім варіантом відбувається утвердження незалежності держави Україна.
Відповідно до сфер діяльності функціями держави є:
1. Внутрішня функція;
2. Зовнішня функція.
до внутрішньої функції належать:
1) гуманістична;
2) екологічна;
3) соціальна;
4) культурно-виховна;
5) господарсько-стимулююча;
6) господарсько-організаторська;
7) науково-організаторська;
8) створення демократичних умов життя своєму населенню;
9) забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності народів, що проживають на території держави;
10)охорона і захист конституційного ладу.
до зовнішньої функції відносяться:
1) участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини;
2) допомога населенню інших країн у випадку стихийного лиха чи кризи;
3) участь у захисті природного середовища;
4) участь у міжнародному культурному співробітництві;
5) участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва та праці;
6) оборона країни від нападу;
7) участь у забезпеченні миру на Планеті. Враховуючи все це, можна зробити висновок, що держава у політичній системі суспільства відіграє найважливішу роль – забезпечує життєздатність суспільства, його розвиток, злагоду, забезпечує права і свободи людини.
30. Типи державного устрою і державного правління. Особливості становлення форми державного устрою і державного правління в Україні.
Державний устрій — це територіальна організація державної влади,
поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління
суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і
її спільними вищими (центральними) державними органами
Форма державного правління — це організація вищих органів державної
влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з
політичними партіями, класами і соціальними групами.
Основні форми державного устрою:
Унітарна держава — форма устрою, за якої територія країни не має у своєму складі самостійних автономних утворень. Наприклад, Італія, Франція, Японія.
Федеративна держава — форма державного устрою, за якої територія країни має в своєму складі самостійні утворення. Федеративні одиниці (республіки, штати, землі, провінції) утворюють єдину державу за певної внутрішньої самостійності на основі єдиного конституційного союзу. Принципи федерального поділу:
національно-етнічний (Росія, Бельгія, Нігерія);
історично-географічний (США, Канада, Мексика, Бразилія, ФРН, Південно-Африканська республіка (ПАР).
Особливою формою державного устрою є конфедерація — постійний союз держав, створений для досягнення політичної чи воєнної мети (Швейцарія) або ж уній (зараз немає, а в минулому, наприклад, — Річ Посполита).
Основні типи державного ладу і форми правління:
Монархія — форма правління, за якої главою держави є монарх (король, князь, султан, шах, емір) і влада успадковується наступником. Реально в світі налічується близько 30 монархій. Монархії поділяють на:
абсолютні, коли законодавча влада належить монарху: Бруней, Катар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) тощо,
конституційні — коли верховна влада монарха обмежена конституцією: Великобританія, Бельгія, Іспанія, Данія, Швеція, Норвегія, Японія і т. д.;
теократичні — коли глава церкви є водночас також главою держави: Ватикан, Бахрейн.
Республіка — форма правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються чи формуються загальнонаціональними установами -парламентами. Наприклад: Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), Україна, Росія.
Держави у складі Співдружності. Офіційно країн з подібною формою правління — 15 (це фактично незалежні держави, главами яких юридично вважається королева Великобританії). Загальні ж збори колишніх колоній збирають понад 40 країн-представниць.
Форма держави Україна.
Форма держави — це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.
За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:
— Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);
— він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);
— В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).
За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям,
За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.
- Сутність та основні ознаки правової соціальної держави. Становлення правової держави в Україні.
Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищають свободу і інші права особи і що підпорядковують владу волі суверенного народу.
Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом.
Головні ознаки правової соціальної держави такі:
- верховенство закону, його панування над усіма сферами життя;
- правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам;
- пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Загальновідома формула: "все, що не заборонено індивіду, йому дозволено", а для влади: "все, що не дозволено владі, їй заборонено";
- взаємовідповідальність держави і особистості. У правовій державі відносини між ними будуються не тільки на правовій основі, але також просякнуті морально-естетичними обов'язками;
- поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що виключає монополію будь-якого органу на владу.
- високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми;
- згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій;
- розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності.
Принципово важливими передумовами державотворення в нашій країні є: вироблення в широких шарів працюючого населення навичок, потреб і досить високого рівня компетентності для свідомої участі їх у керуванні державними і суспільними справами: наявність у суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності; ствердження принципу плюралізму думок і суджень у всіх сферах життя суспільства і держави; розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях; послідовне розширення і поглиблення в сфері економіки, політики, культури, науки, у соціальній сфері життя суспільства принципів реальної демократії.
Важливими умовами і передумовами формування правової держави в Україні є також створення внутрішньо єдиного, несуперечливого законодавства. Існуючі нині протиріччя в правовій системі, що виникає час від часу боротьба діючих законів і законодавчих актів, видаваних на місцях, не тільки не наближають країну до правової держави, але, навпаки, ще більше віддаляють.
В даний час Українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом застережень, з огляду на відношення громадян України до права як соціального інструменту, історичну прихильність до сильної держави, низьку «природну» правову активність і ініціативу.
- Концепція громадянського суспільства. Взаємодія громадянського суспільства і правової держави.
Громадянське суспільство – це безпосередньо неконтрольована державою сфера життєдіяльності індивідів. Звичайно саме це поняття вживається як співвіднесене з категоріями "держава" і правова ''держава".
Громадянське суспільство якісно відрізняється від того, що прийнято називати людським суспільством взагалі. Якщо "суспільство" характеризує спільність життєдіяльності людей, то "громадянське суспільство" – це така система зв'язків і інтересів, що забезпечує вільну реалізацію кожною людиною своїх природних прав – права на життя і гідне існування, праця, свободу робити все, що не шкодить іншим, власність, рівність перед законом і т.д.
Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття ''громадянин" не просто людина або індивід, а особа, суб'єкт особистих прав, своїх законних повноважень, встановлених суспільством.
В широкому значенні громадянське суспільство включає всю безпосередньо не охоплену державою частину суспільства. Воно виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з авторитаизмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову абсорбцію громадянського суспільства політичною владою.
Найчастіше термін "громадянське суспільство" вживається в вузькому, власному значенні і розглядається як певний рівень розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В основі концепції громадянського суспільства в його вузькому розумінні лежить прагнення гарантувати свободу життєвих проявів особи, відгородити її від свавілля і небажаного втручання з боку державної влади, обмежити сферу діяльності держави, поставити його під контроль народу.
Громадянське суспільство має складну структуру. Воно включає господарські, економічні, сімейні, релігійні і правові відносини, мораль і політичні відношення між індивідами як первинними суб'єктами політичного життя, партіями, групами інтересів та ін.
На відміну від держави, в громадянському суспільстві панують не вертикальні, а горизонтальні зв'язки, відношення конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.
В сучасних умовах провести чітку грань між громадянським суспільством і державою достатньо складно. Але не дивлячись на це, розподіл на громадянське суспільство і державу не втратив своєї актуальності і служить передусім своєчасному відкриттю і запобіганню тоталітарних тенденцій.
- Становлення і розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні
собливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства — на громадянське.
У нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм.
Становлення громадянського суспільства суверенної національно-демократичної держави Україна — імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, що формування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації тривалий і дуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з ефективною та конкуерентноспромож-ною, соціальноорієнтованою економікою. Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце України у світовому співтоваристві.Підбиваючи підсумок, можна сказати, ідо сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:
-розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
-активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;
-постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього зв'язку від суспільства до держави;
-максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;
-виховання нормального природного патріотизму — національного і державного — на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;
-зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;
-піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.
Враховуючи особливості перехідного часу, в якому знаходиться Україна, має бути проведена в життя така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка дозволила б не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються постільки, поскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства, таких, як власність, свобода підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації та інших. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.
- Партія як суб'єкт політики. Політична опозиція.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про об'єднання гро-мадян", політичною партією називається об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми громадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління і представництво в їх складі.
У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ-ливі соціально значущі функції:
- виявлення, формулювання та обгрунтування (політич-не відображення) інтересів суспільних груп;
- активізація та об'єднання великих суспільних груп;
- формування ідеології та політичних доктрин;
- участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
- участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;
- участь у здійсненні державної влади;
- формування громадської думки;
- політичне виховання всього суспільства або його частини;
- підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.
Як відомо, політичні партії є невід’ємним елементом політичної системи сучасних демократичних режимів. Вони – єднальна ланка між державою і громадянським супільством. У класичному розумінні політична партія – це організація, що об’єднує на добровільних засадах найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств і груп.