1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу

Содержание

11. Політичні ідеї учасників Кирило-Мефодіївського братства.

0.  існування демократичної держави можливе лише за умови політичної свободи;
   

0.  головною цінністю у суспільстві є людина незалежно від статусу;
   

0.  в системі політико-економічних категорій центральною є приватна власність;
   

0.  визнання верховенства права в суспільному житті;
   

0.  пріоритет загальнолюдських цінностей над соціально-класовими чи національними;
   

0.  децентралізація держави та місцеве самоврядування; популяризація етичних засад політичної діяльності.
   

1. демократія з республікою;
   
2. охлократія з диктатурою;
   
3. класократія з правовою, обмеженою законом монархією. Найбільш придатною для України є остання форма.
   

• соціологічний підхід - заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури. (марксиський).
  
• системний підхід, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Засновниками підходу є Т.Парсонс та Д.Істон. В рамках цього підходу політика розглядається як цілісний, складно організований та саморегульований механізм , що знаходиться у безперервній взаємодії з оточуваним середовищем через вхід та вихід системи.
  
• культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури ;
  
• нормативно - ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості ;
  
•  функціональний підхід , що потребує вивчення залежностей між політичними явищами ( наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін );
  
•  поведінковий підхід (біхевіоризм - від англ. behaviour - поведінка ) полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом політологічного вивчення.
  
• інституційний підхід , орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства. До початку ХХ ст. був пануючим у політичній науці.
  
•  антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою. Універсальності та єдності людського роду та невід’ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави.
  
•  порівняльний підхід , заснований на зіставленні однотипових політичних явищ ( систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних об’єктів, виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів.
  
•  історичний підхід ,що потребує вивчення політичних явищ у їх послідовному часовому розвитку.
  

0.  аналіз та синтез;
   

0.  індукція та дедукція;
   

0.  абстрагування;
   

0.  моделювання ; - математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.
   

0.  використання електоральної статистики;
   

0.  анкетний опит;
   

0.  теорія ігор;
   

0.  спостереження; - аналіз документів;
   

0.  лабораторний експеримент.
   

• населення;
  
• уряд;
  
• зовнішньополітичні структури.
  

• Функціональна компетентність (Посади займаються тільки за даним принципом, за компетентністю)
  
• Принцип бюрократичного авторитету (Найсуворіше дотримання бюрократичної ієрархії)
  
• Принцип формалізму(Підпорядкування правилам, інструкціям, які чітко зафіксовані й визначені).
  
• Принцип «без гніву й пристрасті» (Виключення емоційного аспекту взаємодії)
  
• Принцип професіоналізму (Відповідність вимогам професійної кваліфікації)
  
• Принцип корпоратизму (Духовна близькість, збіг поглядів та відстоювання інтересів корпорації, тобто єдиного цілого)
  

21. Становлення теорії політичних систем. Політична система сучасної України
    

1. функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;
   
2. функцію внутрішньополітичної сфери;
   
3. функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.
   

1. відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в не стабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т.ч. й в середині державного механізму;
   
2. система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;
   
3. молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;
   
4. централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;
   
5. система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування сучасного суспільства;
   
6. перехідна від закритої до відкритої;
   
7. система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації;
   
8. перехідна від не правового до правового типу;
   
9. легітимна для більшості населення;
   

11. миролюбна, неагресивна;
    
12. позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;
    
13. система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення, але яка зберігає елементи „соціальної держави";
    
14. світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);
    
15. етатизована (одержавлена);
    
16. система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
    
17. система з політичним домінуванням певних соціальних верств „реформованої традиційної номенклатури", нової „номенклатури" та ін.
    

22. Сутність, структура, функції та типологія політичних систем.
    

1. взаємозв'язок групи елементів;
   
2. утворення цими елементами певної цілості;
   
3. внутрішня взаємодія і взаємо обумовленість всіх елементів;
   
4. прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
   

4. культурно-ідеологічна підсистема складається з політичної свідомості, політичної ідеології та політичної культури. Політична свідомість — це сукупність поглядів, уявлень, ідей суб'єкта політичного життя на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, та на інші прояви суспільного життя. Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів даного суб'єкта, сукупність вибудованих на основі аналізу політичного життя теорій, концепцій та моделей політичних явищ та процесів. Політична культура — це певний спосіб поведінки суб'єкта політичного життя, який будується на систематизованих знаннях та досвіді політичного життя або відповідно до політичної свідомості чи політичної ідеології.
   
5. інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.
   

3. координація окремих елементів суспільства;
   
4. легітимація (діяльність спрямована на узаконення політичної системи);
   
5. політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);
   

• тоталітарні;
  
• авторитарні;
  
• демократичні.
  

• відкриті системи;
  
• закриті системи.
  

• рабовласницькі;
  
• феодальні;
  
• капіталістичні;
  
• командно-адміністративні.
  

5. виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себе елементи модернізованої системи, що народжується, та елементи старої системи, (політична система України).
   
6. залежно від структурної диференціації і секулярності:
   

• англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;
  
• континентально-європейська характеризується взаємодією політичних субкультур з модернізованими інститутами;
  
• доіндустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;
  
• тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу.
  

23. Політичний режим, сутність і характеристика основних різновидів
    

0.  за рівнем демократичності (народний – антинародний);
   

0.  за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);
   

0.  з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;
   

0.  за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).