Програма курсу політології та методичні вказівки до організації самостійної роботи для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання мета І завдання викладання дисципліни

Вид материала

Документы

Содержание Основні поняття: етнос, нація, форми національно-державного устрою, федерація, унітарна держава, імперія, конфедерація, націонал

Подобный материал:

• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни «екологія» для студентів, 566.78kb.
• Програма курсу соціології та методичні вказівки до організації самостійної роботи для, 445.97kb.
• Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни, 539.78kb.
• Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни, 446.22kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни «охорона праці в галузі», 339.25kb.
• Програма курсу І методичні вказівки до самостійної роботи студентів заочної форми навчання, 665.46kb.
• Програма, методичні вказівки І контрольні завдання з дисципліни "основи екології" для, 325.1kb.
• Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної, 2076.33kb.
• 1. завдання та мета курсу, 459.6kb.
• Робоча програма, методичні вказівки до вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 393.01kb.

Розділ 5. Національні відносини і політика


Основні поняття: етнос, нація, форми національно-державного устрою, федерація, унітарна держава, імперія, конфедерація, націоналізм, фашизм, геноцид, апартеїд.

Розділ „Національні відносини і політика” займає специфічне місце в курсі політології, оскільки аналізує досить складні процеси формування і розвитку етнічних спільнот у їх зв’язку з політичними процесами. Тому робота над темою передбачає звернення не тільки до матеріалу попередніх тем, що стосується суб’єктів політики, сутності владних відносин, але й тієї частини матеріалу з історії, яка стосується питань становлення етнічних спільнот. Студенти повинні також чітко орієнтуватись в термінах, які застосовує політична наука для означення окремих етнічних спільнот, підкреслюючи особливість кожної з них. Тому перш за все пропонується звернутись до словників та конспекту лекцій чи базового підручника.

Так, енциклопедичний словник з політології визначає націю як тип етносу, соціально-економічну та духовну спільність людей з певною психологією та самосвідомістю, що виникає історично. В свою чергу, етнос – це велика група людей, які проживають на спільній території, мають спільні вірування, говорять однією мовою.

Зверніть увагу, що в літературі з цього питання можна чітко простежити три основні підходи до визначення нації:

- територіальний: нація розглядається як політична спільнота громадян, що проживають на одній території і об’єднані на засадах територіального патріотизму;

- етнічний: нація розглядається як етнополітична спільнота з акцентами на мовну, культурну, історичну єдність, з виділенням пріоритетних прав для корінного етносу порівняно з іншими етнічними групами;

- етнотериторіальний: нація розглядається як етнополітична спільнота, що формується як за територіально- громадянським, так і за етнічним принципами.

Цікавими і своєрідними є твердження відомого російського вченого Л. Гумільова, який зазначав, що національна спільнота - це “колектив людей, що склався природно на основі оригінального стереотипу поведінки, котрий існує як система, що протиставляє себе подібним іншим системам, виходячи із почуття компліментарності”. Компліментарність у розумінні Л. Гумільова – це відчуття взаємної симпатії і спільності людей, яких об’єднує спільна історична доля.

Зазначимо, що більшість авторів визначають націю як “політизовану етнічність” або як “одержавлений етнос”, вказуючи, таким чином, на те, що це є політична спільнота, в основі якої лежить етнос, а також на важливість політичного, державного чинника у становленні нації. Тому цілком прийнятним буде зупинитись на визначенні нації як політично, державно організованого етносу, оскільки такий варіант підкреслює роль держави у її становленні. Адже держава виконує не тільки об’єднуючу і організуючу роль, але й створює чіткі рамки такого етнічного об’єднання, забезпечує його життєдіяльність, захищає , оберігає від асиміляції, сприяє розвитку етносу і перетворенню його в державу як організовану спільноту.

Зверніть увагу на основні і визначальні ознаки нації. Нація – це етнічна група, яка має: (1) власну державу, або – на сучасному етапі – розвинуту державну автономію, (2) єдину для всієї країни економічну систему /як правило – ринкову/, (3) літературну мову, яка – попри наявність місцевих діалектів – всіма вважається за взірець, (4) спільну культуру, тобто усталені віками традиції мислення та поведінки, що становлять особливий колорит кожної нації, відтворюючись несвідомо і будь-яким її представником, незалежно від його віку, статусу чи особистих уподобань.

Зазначимо, також, що становлення нації як етнополітичної спільноти і процес творення національної державності завжди пов’язаний з реалізацією суверенітету. Суверенітет – це верховенство і незалежність державної влади, що проявляється у винятковому праві власності на свою територію, її багатства і ресурси, праві самостійно отримувати й розподіляти прибутки, формувати бюджет, вступати у різного роду відносини з іншими суверенними державами. Рівень суверенітету, таким чином, означає і можливості для розвитку кожної нації в рамках багатонаціональної держави, і є показником становлення даної нації як політичної спільності.

Наступним етапом в робота над темою буде питання про форми національно-державного устрою та види національної політики. Адже кожна держава у своєму устрої враховує особливості етнічної структури населення і здійснює відповідну національну політику. В залежності від того які і скільки націй проживають в даній державі, які існують соціально-економічні чинники та історичні традиції, формується і певний національно-державний устрій. Розрізняють декілька форм національно-державного устрою.

Форма національно - державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будова держави, характер взаємин між її складовими частинами, між центральними та місцевими органами державної влади. В залежності від того, з яких частин складається держава, який статус цих частин, як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами, як гарантовані і захищені інтереси кожної нації в межах даної держави, виділяють три основні форми національно-державного устрою:

- Унітарна держава не має у своєму складі окремих державних утворень, наділених певною самостійністю. На території унітарної держави діє одна конституція, здійснюється централізація всього державного апарату, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова і кредитна політика. Усі зовнішні міждержавні відносини здійснюються центральними органами, що офіційно представляють країну на міжнародній арені.

Федерація - це добровільне об'єднання кількох самостійних державних утворень в одну союзну державу. Кожен суб'єкт федерації має свій власний адміністративно-територіальний поділ, свої вищі органи державної влади /поряд з федеральними/ , має свою конституцію та поточне законодавство /узгоджені з загальнодержавними/, а інколи може мати власні військові формування та громадянство. Федеративна держава має єдиний центр, єдину територію, грошову одиницю і на міжнародній арені виступає як єдиний суб’єкт міжнародного права.

Як певну проміжну форму державного устрою між федерацією та унітарною державою можна розглядати імперію. Імперія – це складне державне утворення для якого є характерними насильницький шлях формування та тенденція до централізації. Така держава може мати формальні ознаки федерації, однак не гарантує суверенності окремим утворенням, що входять до її складу, натомість поводить політику уніфікації, посилюючи централізацію влади, впроваджуючи єдину мову і насаджуючи єдині ідеологічні принципи.

Конфедерація - це складне державне утворення, складовими якого виступають окремі незалежні держави. Це виключно добровільне об’єднання. Жодна з держав не втрачає свого суверенітету, входячи у конфедерацію, а метою такого входження є вирішення спільних економічних, політичних чи інших проблем. У конфедерації створюються спеціальні об'єднані органи для координації дій, які не мають владних повноважень, узгоджується законодавство /ніякі рішення союзної влади не мають сили на території держави, що входить до складу конфедерації, без їхньої згоди/, проводиться спільна політика по відношенню до інших держав чи об’єднань.

Варто зазначити, що якою б за формою не була держава – унітарною, федерацією чи конфедерацією, вона змушена вирішувати повсякденні проблеми, які стосуються співжиття різних національних спільнот, оскільки країн з мононаціональним населенням на сьогодні практично не існує. Тому важливим напрямом діяльності будь-якої держави виступає національна політика. Національну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність по врегулюванню відносин між етнічними спільностями з метою їх гармонізації та забезпечення необхідних умов для розвитку цих спільностей. Національна політика реалізується в діяльності як держави, так і політичних партій, громадських організацій. Завданням національної політики є розробка ефективних та доцільних шляхів і методів реалізації специфічних інтересів національних спільностей та вирішення міжнаціональних конфліктів.

При цьому держави інколи можуть проводити національну політику, яка спрямована виключно на захист інтересів однієї спільності за рахунок інших. Тому можна виділити декілька різновидів національної політики: націоналізм, шовінізм, фашизм, расизм, геноцид, апартеїд, демократизм. Національна політика кожної держави тісно пов’язана з економічною, соціальною, демографічною, культурною політикою, з історичними традиціями та сучасними проблемами країни.

Для засвоєння цієї частини матеріалу доцільно знову ж таки звернутись до спеціальних словників та енциклопедій, де ви знайдете визначення кожного з зазначених видів національної політики. Згадайте відомі вам з історії факти, які ілюстрували б кожен конкретний вид. Проаналізуйте також основні етапи багатовікової української історії з точки зору того, які засоби використовувала державна влада на кожному етапі для захисту інтересів тієї чи іншої національної спільноти, якими були і могли бути результати такої національної політики. Проаналізуйте з цієї точки зору відомі вам факти, що стосувалися дискримінації української мови, голодомору тощо. Доцільно також продумати, наскільки важливим є для сучасної України становлення національної свідомості і розвиток власної національної ідеології, особливо з точки зору поглиблення інтеграційних процесів та процесів глобалізації.

Варто пам’ятати, що будь-яка держава припускається тяжкої помилки, пропа­гуючи відсутність національної ідеї, свого власного ідеалу, але ще тяжчі наслідки має пропаганда і реалізація власної виключності і спроби реалізації інтересів однієї нації за рахунок інших. Цивілізована національна політика передбачає гармонійне поєднання у політиці держави інтересів різних національних спільнот при забезпеченні права на самовизначення для кожної нації.


Зразки тестів:

Об’єднання декількох підпорядкованих центральній владі держав або народів, примусово інтегрованих у одну систему політичних, економічних, соціальних та державних взаємозв’язків називається:

а) монархією;

б) федерацією;

в) імперією;

г) конфедерацією.


Об’єднання декількох підпорядкованих центральній владі держав або народів, примусово інтегрованих у одну систему політичних, економічних, соціальних та державних взаємозв’язків називається:

а) монархією;

б) федерацією;

в) імперією;

г) конфедерацією.


Європейська співдружність - це приклад:

а) тоалітарної системи;

б) багатонаціональної держави;

в) конфедерації;

г) федеративного формування.


Фізичне знищення представниками однієї національності великої кількості людей, які належать до іншої етнічної спільності, називається:

а) геноцидом;

б) національно-визвольним повстанням;

в) міжетнічним конфліктом;

г) громадянською війною.