Політологія як наука. Предмет політології

Вид материала

Документы

Содержание Політичний конфлікт Архітектура виникнення та технологія гасін­ня політичного конфлікту. Види політичних криз Парламентська криза Шляхи врегулювання конфліктів.

Подобный материал:

• План: Об'єкт та предмет політології. Політологія І суміжні науки. Загально наукові, 56.9kb.
• Розділ: Політологія Політологія як наука, 211.88kb.
• 1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук, 507.49kb.
• Програма навчального курсу «Політологія» розділ І. Теоретико-методологічні засади політології, 2712.63kb.
• Плани та методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять з дисципліни, 427.95kb.
• Реферат на тему: Політологія як наука І навчальна дисципліна, 137.74kb.
• Між функціоналізмом та нормативізмом: академічна політологія в Україні на початку XXI, 193.44kb.
• Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного, 724.65kb.
• Тема Політологія як наука, її предмет І методи дослідження, 66.4kb.
• Робоча навчальна програма з курсу „ політологія острог Робоча програма затверджена, 509.66kb.

Політичний конфлікт

(від лат. conflictus - зіткнення) -зіткнення, протиборство різних соц.-політ, сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані насамперед з боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політ, статусу, а також з політ. перспективами розвитку сусп-ва. Суб'єктами П.к. виступають індивіди, малі й великі соц. групи, формально організовані в соц.політ. орг-ції або в політизовані соц. рухи. В основі П.к. лежать соц.-екон., етнічні й політ, суперечності (об'єктивно властиві будь-якому сусп-ву.) Особливо гострих форм П.к. набувають у кризові й перехідні періоди розвитку сусп-ва та людства.

Виділення П.к. в самостійну проблему і напрям зх. політ, науки припадає на серед. XX ст. З тих пір політ, конфліктологія стала одним з найважл. розділів зх. теорет. і прикладної політології. На сьогодні зх. вченими глибоко досліджені причини і специфіка П.к., його роль, місце і функції в сусп-ві, умови й передумови виникнення, стадії розвитку, попередження і методи вирішення, розроблена їх типологія. Особливого поширення й популярності набули концепції: «загальної теорії конфлікту» (К.Боулдінг), «позитивно-функціонального конфлікту» (Л.Козер), «конфліктної моделі суспільства» (А.Дарендорф), «теорії принципових переговорів» (Дж.Бертон, Р.Даль, Р.Фішер, У.Юрі), «міжнародного конфлікту як особливого різновиду соціального конфлікту» (Б.Броді, К.Дойч, Ч.Макклелланд, Р.Патнем, М.Херманн.) Серед концепцій П.к., які претендують на універсальне застосування, важл. місце посідає «загальна теорія конфлікту» К.Боулдінга, котрий конфлікт визначає як ситуацію, в якій сторони усвідомлюють несумісність своїх позицій і кожна прагне зайняти позицію, несумісну з бажаннями, інтересами ін. сторони, що разом з тим не виключає необхідності подолання чи суттєвого обмеження конфліктів. Відповідно до «конфліктної моделі суспільства» Р.Дарендорфа, будь-яке сусп-во постійно змінюється, соц. конфлікт всюдисущий, його потрібно вивчати і намагатися вирішити.

У суч. зх. політології великого значення надають аналізу різновидів і структури П.к. як основи для розробки методики його вирішення. Структура П.к. складається: з умов його виникнення і протікання; учасників, сторін П.к., їх дій щодо досягнення своїх цілей та їхнього рівня, що відображає їх силу і становище у політ, системі сусп-ва; засобів і способів, які використовуються конфліктуючими сторонами для створення чи вирішення конфліктної ситуації; уявлення про дану конфліктну ситуацію, що склалося в її учасників і третьої сторони (нейтральних, незацікавлених і зацікавлених суб'єктів); характеру конфлікту; його просторово-часових параметрів; етапів та інтенсивності протікання; наслідків і результатів. Амер. політологами розроблені різноманітні методи вирішення П.к. Виділяються: метод «ухиляння» від конфлікту (зникнення з політ, арени, ухиляння від зустрічей з противником та ін.); метод підміни конфлікту (переміщення в ін. площину); метод кон4)ронтації (жорсткі, «революційні» рішення); метод відкладання (тимчасова поступка сильному опонентові); метод консенсусу сторін на основі зближення їх позицій через посередника; метод третейського арбітражу; метод переговорів (найбільш поширений і перспективний спосіб вирішення П.к.). Сучас. методика втілення останнього способу - «теорія принципових переговорів» - полягає в тому, щоб вирішувати політ, проблеми на основі їхніх якостей, тобто виходячи із суті справи, а не з торгів з приводу поступок тієї чи ін. сторони. В основу принципових переговорів покладено такі принципи: відмова від ведення позиційного торгу і зосередження на інтересах, а не на позиціях; використання об'єктивних критеріїв; пошук взаємовигідних варіантів; розмежування між учасниками дискусії й обговорюваними проблемами; м'яка, вміла тактика взаємодії з протилежною стороною і підключення в разі потреби до них третьої сторони.

У разі виникнення П.к. для його благополучного вирішення необхідно, по-перше, локалізувати конфлікт, чітко визначити його межі, тобто не допустити включення в нього додаткових факторів. По-друге, потрібно запобігати спрощенню проблем, які послугували підставою П.к., їх дихотомічній трактовці. Учасникам П.к. важл. вийти за межі конфліктної ситуації на рівень метапринципів щодо неї, розглянути її з точки зору спільного, що об'єднує обидві сторони: гуманізму, демократії, прав людини і т.ін. По-третє, не слід допускати втрати часу у вжитті конструктивних зусиль і заходів, оск. час у вирішенні конфлікту є одним з вирішальних факторів. Втратити його - означає в подальшому мати справу не лише з П.к., а і з його наслідками, які можуть бути значно небезпечнішими за сам конфлікт.

Архітектура виникнення та технологія гасін­ня політичного конфлікту.

Конфлікти стають реальністю після стадії свого назрівання. Суть цього процесу полягає в тому, що до наявних передумав конфлікту при­плюсовуються ще і додаткові фактори, які заго­стрюють протиріччя та роблять сутичку неми­нучою. На цій стадії конфліктуючі сторони усві­домлюють несумісність своїх інтересів і розг­лядають одне одного як перешкоду на шляху досягнення власних цілей. З якогось моменту вони вирішують, що зберігати status quo не можливо і приступають до активних дій. Такий стан взаємовідносин між суб'єктами називаєть­ся конфліктною ситуацією. Для безпосеред­нього початку конфлікту потрібний певний сти­мулюючий фактор, який при нормальній ситуації не викликає рішучих дій. Така обставина є при­водом до конфлікту. Після нього конфлікт всту­пає в свою активну фазу.

Схожим явищем в політиці виступає полі­тична криза або кризова ситуація. По своїй суті є переломом у функціонуванні політичної системи, розлад попередніх взаємовідносин між правлячою групою та підпорядкованими соціальним прошарками. В результаті кризи політична обстановка характеризується різким посиленням недовольства широких соціальних верств діями правлячої групи. Будь-яка полі­тична криза може перерости на конфліктну си­туацію.

Види політичних криз

Урядова криза виражається у втраті виконавчою владою контролю над ситуацією і вирішується перестановками в уряді чи його повною відставкою.

Парламентська криза — це така зміна співвідношення сил в органі законодавчої влади, коли він стає неспроможним приймати рішення чи його рішення розходяться з волею більшості громадян держави. Така криза до­лається. як правило шляхом розпуску парла­менту та призначенням нових виборів.

Конституційна криза означає фактичне припинення дії Основного Закону держави. через втрату його легітимності. Така кри­за вирішується звичайно шляхом прийняття нової Конституції. Вона може проявлятися також у незмозі парламенту прийняти Конституцію через протистояння в самому законодавчому органі чи нереальність зaпропонованого проекту тощо. У першому випадку проект може бути винесений на референдум, може бути розпуще­ний парламент, чи прийняття Конституції відбудеться шляхом владного рішення з боку виконавчої влади або голови держави, залежмо від повноважень останніх, у другому — подаєть­ся новий проект.

Зовнішньополітична або міжнародна криза пов'язана з розладом сис­теми відносин держави з однією або деякими державами в результаті посилення протиріч між ними та загрози переростання у відкритий кон­флікт. Наразі неврегулювання такого конфлікту мирним шляхом він може перерости у війну.

Соціально-політична або загальнонаціональна криза — це яви­ще, що впритул іде з революційним вибухом. але не тотожне йому. Це поворотний момент в розвитку суспільства, що не обов'язково веде до зміни правлячої еліти чи групи. Вихід s нього може бути знайдений шляхом перестановок всередині правлячої групи, коригування політич­ного курсу, без відхилення від основної лінії та не порушуючи балансу сил.

Шляхи врегулювання конфліктів.

Як відомо основною причиною виникнення конфліктів є нестача матеріальних благ. тобто безконфліктне суспільство мусить складатися з осіб. економічні потреби яких повністю задово­лені. Як показує практика суспільство такого плану побудувати неможливо і непотрібно. Тобто можна прийти до висновку, що в суспільстві завжди існуватимуть конфлікти, можна лише говорити про умови та шляхи зниження їх гостроти.

На практиці існує різні шляхи виходу із конфліктних ситуацій, але всі вони зводяться до наступних чотирьох: 1) заперечення, замовчу­вання наявних конфліктів; 2) застосування репресивних заходів відносно конфліктуючих сторін; 3) здійснення реформ, покликаних частково ліквідувати передумови, що призвели до відкритої сутички; 4) спроби корінного вирішення конфліктів шляхом усунення їх безпосередніх причин.

Перші два методи звичайне застосовуються на ранніх стадіях конфлікту, але. як правило, не дають позитивних результатів, оскільки через деякий час вони знов з'являються через незнищення причини протистояння. Найбільшу пере­вагу має метод досягнення компромісу за учас­тю третьої сторони чи без неї. Такий шлях спра­цьовує за умови наявності у конфліктуючих хоч аби-якого спільного інтересу та неантагоністич­ного характеру конфлікту. При застосуванні такого методу конфлікт не вичерпується, в ли­ше ставиться у такі рамки, щоб на його хід мог­ли ефективно впливати представники владної еліти.