Geum.ru

Політологія як наука. Предмет політології

Вид материалаДокументы

Содержание


Політика як наука і мистецтво.
Політика як мистецтво.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Політика як наука і мистецтво.



Політологія як наука

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося у період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше починає виступати в суспільстві як форма організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства все більше вимагає проведення такої державної політики, яка б грунтувалася на теоретичних політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки, і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після другої світової війни, бо ще до середини XX століття у гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. Саме право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало при вивченні політичних систем. І тільки після другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких під політикою стали розуміти не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співробітничати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, встановлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики. понять політичного реалізму і т.п); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та інше); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих вчених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає у розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними й організованими кадрами дослідників та учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.

Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні.

Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить "душу й серце" політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не займається лише окремими аспектами політики і не вивчає політику в ряді інших, неполітичних об'єктів. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об'єкт і, по-друге, своїм основним предметом мас групу внутрішніх, іманентне властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Політологія як комплексна й самостійна галузь суспіль-них наук не займається лише переведенням загальних філософських, соціологічних та інших наукових понять у політичну сферу. Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного су-спільного явища: вияв на макро- та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об'єктивних критеріїв соціального виміру політики.

Політика як мистецтво.

Суть політики визначається "двоїстим" характером цього явища По-перше, політика — це наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера свавілля окремої особи, соціальної групи або класу.

Необхідною умовою, що сприяє кращому розумінню об'єктивних процесів, що діють поза і всередині політики, є вивчення історичного досвіду, необхідність уважного ставлення до його уроків та врахування в політичній діяльності всієї багатоманітності чинників, які на неї справляють вплив. Наявність об'єктивного елементу в політиці, її залежність від попередніх подій створюють можливість для науково обгрунтованих прогнозів, передбачень і навіть для відповідного моделювання політичних процесів, хоча, звичайно, це можна зробити лише з певною мірою ймовірності.

По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей та методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та фантазії. «Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового і емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці зумовлюється імовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.). Оскільки політичний процес ніколи не може бути повністю раціональним, а неконтрольовані процеси в політиці небажані, то за організації і здійснення політичного процесу і взагалі будь-якої політичної дії виникає подвійне завдання: якось компенсувати брак точного знання і в той же час утри-матися в межах раціонального, щоб не допустити безвідповідальних рішень та дій.

Вирішення першого завдання зв'язане зі знанням техніки політичних відносин, співвідношення сил, знанням людей та їхніх інтересів, слабких та сильних сторін, логіки та психології поведінки мас, груп та окремих осіб і т.п. Саме воно визначає політичну тактику, спосіб прийняття конкретних політичних рішень, можливість тонкого маневрування на основі правильного психологічного розрахунку, вміння перетворювати наміри в дії, вести гнучку політичну гру, коли тактична техніка та вміння маневрувати переходять у більш значні стратегічні дії. Коли ж мистецтво підміняють спритністю, інтригою, маніпуляцією людьми й принципами, що, на жаль, частенько трапляється, можна говорити про переродження політики в політиканство.

Друге завдання — залишатися у сфері раціонального — вирішується вмінням утримуватися від усього неосмисленого, випадкового, від забобонів та пристрастей, зведення особистих рахунків і т.п.

Вирішення цих двох завдань зближує інтелект політика з його емоційною сферою. На межі між ними, в інтуїтивній сфері, що близька до підсвідомості, виникають яскраві імпровізації, прозріння, вдалі здогадки, рішення про вибір близьких за духом та за складом характеру партнерів. На межі знань та інстинктивного вибору політика може досягти справжнього артистизму, піднятися від виснажливої праці до емоційного осяяння.

Як свідчить історична практика, політика, як мистецтво, залежить не тільки від об'єктивних, а й від суб'єктивних обставин, котрі не піддаються логічному аналізу. Ця обставина вимагає від політиків постійної готовності творчо мислити і відповідально ставитися до своєї діяльності. Не можна абсолютизувати значення минулого досвіду, раніше відомих і перевірених колись схем політичної поведінки, звичних старих прийомів вирішення проблем. Як зазначав З.Фрейд, "в політиці необхідно діяти одразу і правильно, тут немає можливості перевірити гіпотезу, поставити питання, щоб повернутися до нього пізніше і т.п. Якщо проблема встановлена, мета поставлена— треба діяти".

Треба постійно пам'ятати про те, що політичні події обов'язково несуть на собі "відбиток" тих людей, які беруть участь у політичному житті, віддзеркалюють культурне, емоційне середовище, в якому вони сформувалися. Так само, як багатоманітні умови та напрямки будь-якої політики, так само багатоманітні й її засоби. Необхідний вибір саме цих засобів і конкретний момент їх застосування — це найважливіші вияви мистецтва політики, бо вони вимагають високого ступеня раціональності й винахідливості у прийнятті та реалізації політичних рішень.

Політиці притаманний особливий стан: постійний розвиток і плинність. Ось чому політичні процеси, дії, відносини, події ніколи не залишаються однаковими й незмінними навіть протягом короткого часу. Обставини, які постійно змінюються, вимагають від політичних суб'єктів нових підходів, нових рішень, нових зусиль для їх реалізації. Це дає нам змогу зробити два важливі висновки. По-перше, здійснення політики виступає як процес: вже на початку політичних дій несподівано можуть з'явитися нові, непередбачені обставини та чинники, що можуть не тільки вплинути на кінцевий результат, а й стати вирішальними. Саме вміння спрогнозувати й передбачити нові обставини і моменти розвитку політичних процесів у суспільстві і робить політику мистецтвом, тобто таким видом діяльності, характерною рисою якої є уява, інтуїція, творча сміливість і фантазія.

Другий важливий висновок полягає в тому, що не можна ставитися до фактів політики як до статичних, незмінних. Політичні процеси перебувають у постійному розвитку та становленні. А це робить вибір моменту, місця й часу включення людини в політичний процес великим мистецтвом, що може прийти лише з досвідом. Не випадково одна з порад великого політичного мислителя Н.Макіавеллі полягає в тому, що "всі мудрі державці повинні мати на увазі не тільки теперішні ускладнення, а й майбутні і з усією енергією вживати заходів проти цих останніх. Якщо передбачати їх раніше, то неважко буде боротися з ними; якщо ж чекати їхнього наближення, то лікування буде вже несвоєчасним, бо хвороба стала невиліковною". Як свідчить політична практика, впливати на політичні процеси, контролювати їх на ранніх етапах розвитку набагато простіше, ніж на завершальній стадії. Мистецтво політика виявляється в тому, щоб політичні рішення приймати не тільки правильно, а й своєчасно.

Політичне мистецтво означає, таким чином, поєднання раціональних, інтелектуальних та інтуїтивних (підсвідомих) чинників та почуттів людини. У цьому синтезі за певних умов і обставин може ви-никнути й політична харизма (дар божий), а саме: вміння політика породити довіру в людей до себе, яка може сягати навіть містичного поклоніння. Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також мати на увазі, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Ось чому мистецтво політики полягає в дуже важкій праці із забезпечення та погодження досить багатоманітних властивостей цього явища, у здатності ніколи не впадати в крайнощі та абсолютизувати будь-які з його різноманітних аспектів. На превеликий жаль, на таку абсолютизацію ми постійно натрапляємо, коли "велику" й "малу" політику часто зводять до суб'єктивістських дій як окремих осіб, так і певних замкнених груп, відкидаючи будь-які раціональні підходи до аналізу політичних процесів.

Copyright © 2023. All rights Reserved.