Geum.ru

Укази президента україни зміст

Вид материалаДокументы

Содержание


6.5. Вільне пересування осіб 6.5.1. Трудова міграція
6.5.2. Лібералізація візового режиму
Подобный материал:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   174

6.5. Вільне пересування осіб

6.5.1. Трудова міграція


Поточна ситуація

За даними державної статистичної звітності, протягом 1999 року за кордоном працювало понад 28,2 тис. громадян України. За цей період дозволи на працевлаштування в Україні одержали понад 3 тис. іноземних громадян.

Проблеми працевлаштування іноземців в Україні регулюються Конституцією України (стаття 26), Законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", "Про громадянство України", нормативними актами Міністерства праці та соціальної політики України і рядом міжвідомчих документів. Іноземці, які на законних підставах перебувають в Україні, мають ті самі права щодо працевлаштування, що й громадяни України.

Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається органами державної служби зайнятості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні".

Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які виїжджають за кордон, розв'язуються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.

Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД) міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.

Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення громадян - з Королівством Іспанія та Латвійською Республікою; 17 міжурядових угод про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав - з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Польща, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14 міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України.

Згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прийняття Державної міграційної програми України на 2000 - 2001 роки.

Довідково. Ця Програма, спрямована на послідовну і комплексну практичну реалізацію завдань державної міграційної політики, сприятиме упорядкуванню роботи як державних, так і недержавних підрозділів, які займаються, зокрема, проблемами трудової міграції.

Проведення порівняльного аналізу чинного законодавства України та законодавства ЄС, зокрема Римського договору (1958), Амстердамського пакту (1999) та ін.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

На основі проведеного аналізу європейських стандартів у сфері трудової міграції забезпечити подальший розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері міграції в Україні.

Приєднання до Європейської соціальної хартії в частині, що стосується питань міграції (статті 18 і 19).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Створення правових, економічних і соціальних засад для регулювання міграційних процесів в Україні.

Приведення чинного законодавства України у сфері трудової міграції до вимог ЄС.

6.5.2. Лібералізація візового режиму


Поточна ситуація

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є міграційно-візова політика. Актуальність цього питання безпосередньо пов'язана з курсом України на європейську інтеграцію.

Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема Закони України "Про громадянство", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців".

Реалізація концепції візової політики передбачає індивідуальний підхід до держав - стратегічних партнерів України, учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних постачальників нелегальних мігрантів тощо.

На виконання положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, інших документів, що визначають курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які мають на меті наближення до європейських стандартів в частині відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його повернення. Це, зокрема:

запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки, що відповідає міжнародним стандартам;

запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав-членів ЄС.

Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається нагальною потребою.

Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2001 - 2003 роки) пріоритети

Питання можливих змін у візовій політиці ЄС стосовно "третіх країн", зокрема її лібералізації, на цьому етапі є надзвичайно гострим. Напруженість посилюється зростанням кількості нелегальних мігрантів і здебільшого - з країн Центральної та Східної Європи. Це призводить, з одного боку, до загострення криміногенної обстановки, а з другого - спричиняє додаткове фінансове навантаження на бюджет ЄС.

Водночас (з точки зору подальших тактичних дій) необхідно зосередитися на створенні відповідних внутрішніх та зовнішніх передумов для розв'язання проблеми спрощення візового режиму між Україною та державами-членами ЄС.

Продовжуючи роботу з державами - учасницями СНД з урегулювання режиму взаємних поїздок громадян за документами, дійсними для поїздок за кордон, слід:

вжити заходів для зміцнення східного кордону України (уже готуються до підписання угоди, що регулюватимуть режим взаємних поїздок за закордонними паспортами, з Вірменією, Казахстаном, планується перейти на аналогічний режим поїздок з усіма державами - учасницями СНД; з Грузією таку угоду вже укладено);

продовжити вивчення та узагальнення досвіду запровадження безвізового режиму між окремими державами - кандидатами та державами - членами ЄС (Польща, Угорщина і Чехія із Німеччиною і Австрією тощо), зокрема консульсько-правових, прикордонних та технічних аспектів;

активізувати зусилля, спрямовані на збереження максимально спрощеного режиму поїздок між Україною і державами - кандидатами "першої та другої хвилі" розширення ЄС хоча б до часу їх приєднання до ЄС;

акцентувати увагу керівництва ЄС на запровадженні Україною в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав - членів ЄС і в подальшому - на здійснення односторонніх кроків щодо лібералізації візового режиму, але з додержанням з боку ЄС принципів взаємності;

організувати моніторинг виконання державами - членами ЄС вимог Шенгенських угод, зокрема стосовно можливого укладення між ЄС чи будь-якою державою - членом ЄС окремої угоди з візових питань з будь-якою "третьою державою", або надання громадянам цієї держави привілеїв щодо безвізового перетинання зовнішніх кордонів ЄС. За результатами моніторингу (насамперед у разі юридичного прецеденту) та оцінки ситуації в ЄС визначитися щодо доцільності висунення адекватної ініціативи з боку України. У разі запровадження цими державами візового режиму в'їзду для громадян України, поряд із зустрічними кроками на основі взаємності, домагатися мінімізації можливих негативних наслідків запровадження такого режиму.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері візової політики та досягнення необхідного рівня адаптації її до відповідних нормативно-правових документів ЄС.