Geum.ru

Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Постанови Міністерства культури І туризму України та Міністерства охорони здоров`я України. Прийнятий 10 років тому закон

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
Нормативно-правова база

діяльності медичних бібліотек України



Остапенко Тетяна Анатоліївна – заступник генерального директора Національної наукової медичної бібліотеки України


Серед багатьох проблем, які існують в бібліотечній справі, актуальною є проблема недосконалості нормативно-законодавчої бази. Будь-яка діяльність в інформаційному середовищі регулюється рядом законів та підзаконних нормативно-правових актів. На роботу бібліотек в Україні впливають щонайменше 260 законодавчо-нормативних документів, які ухвалені різними законодавчими інституціями.

Перед медичними бібліотеками України, як і перед бібліотеками всього світу, стоїть ряд проблем, які вимагають обов`язкового нормативно-правового забезпечення. Це стосується, в першу чергу, питань комплектування наукових фондів, поповнення документальних фондів публікаціями на електронних носіях, авторського права на інформацію, що міститься на електронних носіях, удосконалення законодавства про обов`язковий примірник документів, оцифрування матеріалів із власних фондів бібліотек, збереження національного культурного надбання.

Визначальними для медичних бібліотек України мають бути Закони України, що стосуються бібліотечної сфери, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Постанови Міністерства культури і туризму України та Міністерства охорони здоров`я України.

Прийнятий 10 років тому Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, який визначає загальні засади бібліотечної справи в країні, встановлює вимоги до формування та збереження бібліотечних фондів, потребує доопрацювання, оскільки він суперечить ряду законів, що впливають на діяльність бібліотек. В 2007 році Міністерством культури і туризму України розпочато роботу щодо внесення змін до діючого Закону. Національна наукова медична бібліотека України, як провідна бібліотека країни, не була пасивним спостерігачем, а брала активну участь в опрацюванні Проекту даного Закону та внесла свої пропозиції.

Сьогодні державою опрацьовується ряд важливих законодавчих актів. Підготовлено декілька законопроектів: Проект Закону України „Про культуру”, нові редакції Законів „Про бібліотеки та бібліотечну справу”, Проект Закону „Про меценатство”, яким передбачається надання істотних податкових пільг тим, хто підтримує національну культуру. Однак жоден із цих Законів ще не дійшов до розгляду у Верховній Раді України.

На розширеній колегії Міністерства культури і туризму України, яка відбулася у лютому 2008 року, стратегічним напрямком було визначено збереження та актуалізацію національної культурної спадщини. У цій справі виділено ряд важливих завдань: удосконалення законодавства; належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення; збільшення обсягів видатків розвитку в бюджетному фінансуванні музеїв і бібліотек; популяризація української культурно-мистецької спадщини, тощо. В той же час було зазначено, що технічний стан музеїв та бібліотек, їх обладнання, оформлення експозицій, поповнення фондів – усе це залишається на рівні країн „третього світу”.

Особливо прикро, що в оплаті праці працівників музеїв та бібліотек, внаслідок непродуманої політики тарифних розрядів у Наказі Міністерства культури і мистецтв України від 18.10.2005 р. № 745, вони опинилися на останньому місці, навіть у самій галузі. Це, звісно ж, зовсім не приваблює молоді кадри до роботи в бібліотеках. До того ж, зростання заробітної плати працівників культури майже цілком поглинула інфляція.

З 1 листопада 2008 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 74 „Про запровадження III етапу оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери„ вводиться третій етап Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці робітників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Це дозволить підвищити посадові оклади працівникам бюджетної сфери в середньому на 9,6%.

Реальні проблеми сьогодення висувають нові вимоги до бібліотечних працівників. Професія бібліотекаря, змінюючись, набуває якісно нових рис. Окрім того, що сучасний бібліотекар повинен бути навігатором в інформаційному середовищі, інформаційним менеджером, він змушений бути і юристом, і адвокатом, і економістом. Сьогодні рівень вимог набагато вищий, ніж 10-15 років тому. Та й читач далеко не той, яким він був навіть 5 років тому.

Як відомо, процес інформатизації суспільства має великий вплив на зміст всієї бібліотечної діяльності. З`являються нові поняття та терміни в бібліотечній справі. У Національній програмі інформатизації, що затверджена Законом 1998 року, юридично визначено ряд понять: „база даних”, „інформаційна послуга”, „інформаційний продукт” та інші. Особлива увага в цій програмі зосереджена на питаннях захисту авторського права на бази даних і програми; встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації; забезпечення доступу громадян до інформації тощо.

В прийнятому 9 січня 2007 року Законі України № 537-V „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки” чітко окреслені завдання, що стоять перед бібліотеками, зокрема передбачено створення:

- в електронній формі бібліотечних, музейних фондів, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем різного спрямування;

- необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів в бібліотеках та музеях;

- системи обов`язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності;

- умов забезпечення вільного доступу до результатів наукових досліджень;

- банку рідкісних даних в електронному вигляді з метою їх збереження.

Враховуючи вищевикладене, актуальним сьогодні є питання правової регламентації доступу до бібліотечно-інформаційних ресурсів з використанням новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій та захисту авторських прав згідно з нормами Закону України „Про авторське право і суміжні права” (1996 р.). Гостро стоїть питання про те, як на законодавчому рівні досягти прийнятого балансу між правами авторів і правами користувачів. Особливо актуально це по мірі розвитку в країні нового типу бібліотек - електронних. Сьогодні бібліотеки змушені маневрувати між Законом „Про бібліотеки...” і Законом „Про авторське право”.

Однією з серйозних проблем функціонування бібліотек є також облік бібліотечних фондів. В Бюджетному кодексі України, Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, наказах Державного казначейства України та законодавчих нормативних документах з бібліотечної справи існують різночитання поняття „бібліотечні фонди”. Так, згідно з Законом України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, бібліотечний фонд – це „упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці”, а у нормативних актах Державного казначейства поняття „бібліотечні фонди” звужується до поняття „книги”.

Так само існують відмінності між правилами бухгалтерського обліку бібліотечних фондів та формами обліку бібліотечних фондів, які здійснюються відділами комплектування та відділами-фондоутримувачами в бібліотеках. Цей облік має свої особливості, тому його не можна ототожнювати з бухгалтерським.

Журнали, газети, аркушеві та бланкові видання (плакати, поштові листівки) не мають ознак необоротних матеріальних активів, а тому не беруться на балансовий облік. Як же бути з цінними виданнями до 1945 року, які мають виняткову історичну цінність? Такі видання обов`язково повинні обліковуватись як необоротні матеріальні активи (тобто, як книги).

Багато проблем у бібліотеках виникає внаслідок неможливості застосування до бібліотечних фондів вимог щодо інвентаризації необоротних матеріальних активів. Згідно з Інструкцією Державного казначейства щодо інвентаризації матеріальних цінностей, інвентаризація бібліотечних фондів повинна проводитися один раз на 5 років, а інвентаризація малоцінних та швидкозношуваних предметів (аудіовізуальні матеріали та документи на електронних носіях) – не менше одного разу на рік.

Але, щоб здійснити повну інвентаризацію бібліотечних фондів – бібліотека має припинити обслуговування користувачів на певний час, що суперечить статутним завданням бібліотеки. Наприклад, Національна наукова медична бібліотека України з її 1,5 млн. фондом має кожні 5 років закриватися для користувачів на декілька місяців. Нами розроблено перспективні плани перевірки та збереження бібліотечних фондів до 2010 року.

Ще одне болюче питання – списання бібліотечних фондів. Вирішити ці та ряд інших проблем, пов`язаних із бухгалтерським обліком бібліотечних фондів, можна за умов внесення відповідних змін до нормативно-правових актів Державного казначейства України.

Сьогодні гостро відчувається необхідність гармонізації та уніфікації нормативно-правових актів.

Перелік законодавчо неврегульованих актів можна продовжувати... Це і Закон України „Про обов`язковий примірник документів”, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок доставлення обов`язкового примірника документів”, в яких відсутній механізм контролю за доставкою обов`язкового примірника документа, не визначено орган, який відслідковує інформацію про випуск друкованої продукції на території України. Ми знаємо, що кожна книга з медицини повинна надійти до бібліотеки, але ця норма не виконується. На наш погляд, мають бути впроваджені штрафні санкції або застосовуватись адміністративна відповідальність.

У свій час Міністерством культури і мистецтв України була прийнята Програма поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року, фінансування якої було розраховано лише на публічні бібліотеки, а спеціальні бібліотеки залишилися поза увагою. У цілому ж Програму було профінансовано лише на 11%.

На державному рівні визначено коло великих бібліотек, яким дозволяється безпосередній прямий міжнародний книгообмін. Перелік таких бібліотек затверджено окремою Постановою Кабінету Міністрів України.

Тільки за останні роки бібліотекам України довелося зіткнутися, окрім традиційних для них проблем, з такими складними і незрозумілими явищами, як тендери. Для того, щоб передплатити та закупити літературу, необхідно було виконувати Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. На превеликий жаль, вітчизняні бібліотеки залишилися наодинці зі своїми проблемами.

Нормативно-регламентуюче забезпечення діяльності будь-якої бібліотеки зараз набуває особливого значення і являє собою основу наукової організації праці в бібліотеці. Воно є такою ж невід`ємною функцією бібліотеки, як планування, організація і контроль. Правильно складені документи допомагають уникнути багатьох проблем.

Сьогодні, як ніколи, перед бібліотеками стоїть питання, як перебудувати свою роботу з урахуванням нових умов їх розвитку, набуттям нових функцій, активної взаємодії з іншими бібліотеками, інформаційними центрами не лише на регіональному рівні.

Необхідно відзначити, що з отриманням статусу Національної установи в 2006 році, Національна наукова медична бібліотека України (ННМБУ) поновила нормативно-регламентуючу документацію, а саме: статут; правила користування; положення про структурні підрозділи; документи, що регламентують окремі напрямки діяльності бібліотеки (наприклад, інструкція про облік бібліотечного фонду, шлях документа в бібліотеці, положення про платні послуги та інші); посадові інструкції; штатний розпис тощо. При розробці локальних нормативних актів враховувалась динаміка розвитку бібліотеки, нові напрямки її діяльності, зокрема корпоративна співпраця з бібліотеками та інформаційними установами. Спеціалістами ННМБУ розроблено нові нормативні документи щодо корпоративної роботи: Договір, Положення, Інструкції. Розробка кожного виду документа базувалась на діючих стандартах.

Сутність інноваційних процесів в нормативно-регламентуючому забезпеченні діяльності бібліотек полягає як у впровадженні нового, так і в удосконаленні та покращенні існуючого досвіду, що дозволить бібліотекам успішно виконувати покладені на них завдання в майбутньому.

Низький рівень правової культури, відсутність в бібліотеках юристів призводять до того, що бібліотеки порушують чинне законодавство, інколи навіть не усвідомлюючи цього. Настав час зосередитися на питаннях правової культури в бібліотечному середовищі, чітко дотримуючись норм законів, уміло застосовуючи їх у своїй діяльності. А на державному рівні невідкладним завданням має стати розробка Міністерством культури і туризму України та Українською бібліотечною асоціацією державної концепції розвитку бібліотечної справи. Сучасна бібліотека має жити і розвиватись у правовому полі.