Geum.ru

2. кредитно-модульна система організації навчального процесу

Вид материалаДокументы

Содержание


11. Особливості нормування навчального
Подобный материал:
1   2   3
11. ОСОБЛИВОСТІ НОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО

НАВАНТАЖЕННЯ

В умовах проведення педагогічного експерименту з КМСОНП встановлюються норми часу:
  • для проведення заліку — 0,25 години на одного студента;
  • за керівництво куратору — 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Інші норми часу регламентовані наказом МОН України від 07.08.2002 р. №450 „Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліку основних видів, методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників ВНЗ

2.4. Проблеми реалізації ECTS та КМСОНП

Реалізація положень ECTS у вигляді кредитно-модульної системи організації навчального процесу — це рішуча спроба України адаптувати національну вищу школу до європейських освітніх стандартів. Зрозуміло, що цей шлях не легший і, безперечно, викличе багато суперечностей та спротиву на шляху до його втілення в життя.

На наш погляд, вже на першому етапі впровадження положень Болонського процесу та системи ECTS потрібно буде вирішувати такі основні проблеми:
  1. Провести „кредитування” навчальних планів і поряд з кількістю годин, відведених на усі види навчальної діяльності студентів, зазначити кількість кредитів відповідно до вимог ECTS.
  2. Розробити шкалу переведення внутрішньовузівських оцінок (національні системи) на оцінки за вимогами ECTS.
  3. Переглянути принципи організації наукової діяльності викладачів. Для європейської вищої школи аксіомою завжди було: в аудиторію викладач має йти з власним науковим доробком. В його лекціях має бути присутнім результат завершених чи виконуваних наукових досліджень. Якщо ці мірки застосувати до більшості наших викладачів, то прийдемо до невтішного висновку: у наших ВНЗ викладають у кращому випадку викладачі-методисти, а не активні науковці-дослідники. Занепад науково-дослідної роботи, який стався з відомих причин, серйозно ускладнює досягнення європейських стандартів в освіті, тому настав час вирішувати цю проблему шляхом активного залучення власних коштів ВНЗ.
  4. Усунути хибну тенденцію до дроблення навчальних дисциплін, за якої формування навчального плану здійснюється не з інтересів студентів, а під конкретного професора чи доцента. За нашою оцінкою, біля 30% дисциплін навчальних планів підготовки фахівців з технічних, будівельних та економічних напрямів мають загальний обсяг 1,0–1,5 українського кредиту (54 год), а біля 50% дисциплін мають не більше 2–х кредитів. Надмірна кількість таких міні-дисциплін має такі негативні наслідки:
  • не дозволяє сформувати системний характер навчального матеріалу;
  • за мінімальної кількості годин неможливо запровадити тренінгові технології, організувати виконання комплексних завдань;
  • неминуче дублювання у викладенні матеріалу, коли один і той же категорійний апарат розглядається у 3-х – 4-х дисциплінах, до того ж у різній інтерпретації;
  • нагромадження значної кількості міні-дисциплін, які слід розглядати як розділ повноцінного курсу, призводить до перевантаження як студентів, так і викладачів, які втрачають можливість займатися науковою діяльністю, професійно зростати.

За існуючої кількості дисциплін та міні-кредитів на їх вивчення ми не будемо зрозумілими у Європі, будуть страждати наші студенти, яким не будуть перезараховувати ті чи інші дисципліни через їх низьку трудомісткість. В європейських університетах студенти вивчають, як правило, 10 дисциплін на рік ( по 5 за семестр). Аудиторне навантаження на дисципліну — 3 години, отже тижневе навантаження складає 15 годин, а у виключних випадках — 18 годин (якщо навальних дисциплін 6). В українських ВНЗ тижневе навантаження сягає 28-36 годин.
  1. Удосконалити структуру робочого часу викладачів і студентів, наповнити його якісно новим змістом різних видів педагогічного навантаження і навчальної діяльності. Студенти європейських ВНЗ значно плідніше працюють у ході самостійної роботи порівняно з українськими студентами. Вони мають більш напружені індивідуальні завдання з підготовки рефератів, звітів, доповідей, есе, розрахункових робіт тощо. Самостійна робота має конкретний результат, тому повинна підлягати перевірці, захисту і оцінюванню. У зв’язку з цим ми маємо переглянути існуючу в наших ВНЗ практику організації самостійної роботи, наповнити реальним змістом індивідуальну роботу викладача зі студентом.
  2. Змінити систему оцінювання, діагностики знань студентів з огляду на приєднання до вимог європейських стандартів шляхом вирішення триєдиного завдання [3]:
  • урахувати накопичений досвід у вищій школі України та опрацювати найбільш доцільні підходи;
  • опанувати систему оцінювання знань за шкалою ECTS;
  • відпрацювати технологію взаємопереведення оцінок, що прийняті в національній системі, до оцінок ECTS.

В системі загальної діагностики знань важливого значення набуває поточна робота і поточне оцінювання через впровадження 100-бальної шкали оцінювання.
  1. Впровадити світову тенденцію переважного проведення екзаменів у письмовій формі. В Європі екзамен в усній формі нерідко сприймається як порушення прав людини, як форма контролю, за якою з суб’єктивних причин студент не має змоги самореалізуватися, захистити своє право на об’єктивність в оцінюванні знань. Об’єктивними студенти європейських університетів вважають і тестові екзамени.

Що ж стосується заліків, то в більшості європейських країн їх просто не існує, а ми практикуємо їх лише за давньої звички.

Не можна обійти і такого питання, як масове використання студентами „шпаргалок”, якими користуються як відмінники, так і двієчники. Європейські ВНЗ такого явища не знають, що пов’язано як з менталітетом та психологією зарубіжних студентів, так і надзвичайно жорсткими санкціями по відношенню до тих, хто ними користується. У зарубіжних університетах нормальною є ситуація, коли під час екзамену студент піднімає руку і заявляє, що його сусід користується шпаргалкою. І це не викликає негативної оцінки з боку однокурсників.
  1. Впровадити прозорість навчального процесу, повну інформованість студентів про зміст навчальних планів та навчальних програм, розширення вибіркової складової робочих навчальних планів, прозорість критеріїв і процедури оцінювання знань.
  2. Опанувати систему перезарахування навчальних дисциплін (курсів) при переході з одного вищого навчального закладу до іншого з дотриманням вимог як національних, так і європейських стандартів діагностики та оцінювання навчальної діяльності студентів.
  3. Змінити порядок ліквідації академічної заборгованості, привести його до загальноєвропейської практики. Студенти західноєвропейських ВНЗ, особливо платної форми навчання, мають право ліквідувати академзаборгованість до наступної сесії або перенесення її на наступний семестр за індивідуальним планом з правом продовження терміну навчання, якщо у цьому є потреба.
  4. Критично оцінити діючий порядок державної атестації бакалаврів. Якщо студент виконував упродовж 4-х років вимоги державного (європейського) стандартів, виконав навчальний план, то яка потреба в додатковому контролі з боку ДЕК? З нашої точки зору, доцільніше впровадити екзамен (можливо державний) при вступі до магістратури.
  5. Підвищити рівень методичного забезпечення навчального процесу. Відсутність достатньої кількості сучасних підручників та навчальних посібників привела до того, що масовою стала практика „диктантів” під час лекцій, засилля навчального процесу всілякими „методичками”. На наш погляд, 100% методичне забезпечення навчального процесу на першому етапі впровадження кредитно-модульної системи можливе шляхом створення інтерактивних комплексів методичного забезпечення навчальних дисциплін як на паперових, так і електронних носіях з розміщенням їх на веб-сторінках кафедр. Слід спростити заформалізовану систему отримання грифів МОНУ для підручників та навчальних посібників. За діючої процедури, після виправлення всіляких суб’єктивних зауважень рецензентів вони перетворюються не в авторський, а невідомо чий погляд на навчальну дисципліну, що є порушенням вимог Болонського процесу. На наш погляд, право надання грифів повинні мати не лише МОНУ, а й національні університети.
  6. Підвищення педагогічної професійності викладачів. Вища школа України вже звикла до своєрідної методики викладання. Одні вже „виросли” на ній і не знають іншої, або не хочуть знати. Інші усвідомлюють всю порочність викладання під диктовку, але від неї не відмовляються, вона їх влаштовує. Значній частині викладачів бракує досвіду, професійних навичок, знань сучасних технологій і методик викладання. В таких умовах потрібно розширити мережу Шкіл педагогічної майстерності, організовувати масове підвищення кваліфікації, стажування в інших ВНЗ, у т.ч. і зарубіжних. Ми повинні зрозуміти, що євроосвіту можуть надати викладачі з європейським досвідом та рівнем власної професійної підготовки.
  7. Максимальна інформованість студента. Доцільно видавати довідники та інформаційні пакети для вітчизняних та зарубіжних студентів, забезпечити інформацією про Болонський процес та кредитно-модульну систему навчання всіх учасників навчального процесу. Студенти українських ВНЗ вже на початку семестру повинні знати, що вони мають вивчати, якими будуть критерії оцінювання їх знань, скільки балів вони можуть отримати під час поточних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на сайтах університетів потрібно розмістити комплекти (комплекси) навчально-методичних матеріалів по кожній з дисциплін навчального плану у складі:
  • зміст робочої програми дисципліни (курсу);
  • тематики лабораторно-практичних та семінарських занять;
  • тематика самостійної роботи;
  • тематика індивідуальної роботи;
  • приклади типових завдань, що виносяться на екзамен;
  • порядок поточного та підсумкового оцінювання знань;
  • особливості поточного контролю знань студентів заочної та дистанційної форм навчання;
  • зразок екзаменаційного білета чи тесту;
  • список рекомендованої літератури та інформаційних джерел.

У цілому ж вся підготовча робота приєднання до Болонського процесу має здійснюватися за спеціально розробленим планом і головний наголос потрібно робити не стільки на експеримент, скільки на плідну щоденну роботу. І слід пам’ятати, що, незважаючи на те, що до Болонської конвенції приєдналися більшість європейських країн, серед науково-освітньої громадськості не вщухає бурхлива суперечка щодо наслідків цієї події. Дехто повністю заперечує необхідність інтеграції європейських освітніх систем, а інші вважають, що лише Болонський процес здатний вирішити проблеми вищої освіти. Це радикальні погляди, а істина, напевно, лежить десь посередині. Для України неприєднання до Болонського процесу в реаліях нової політичної та економічної ситуації, викликаної помаранчевою революцією, було б величезною помилкою. І такої помилки вона не припуститься. Тим більше, що варто усвідомлювати — основою європейської освітньої реформи є встановлення міжнародних стандартів, які Європа може прийняти і без України. А несприйняття їх рано чи пізно стане серйозною перешкодою для випускників українських ВНЗ на інтернаціоналізованому ринку праці. Але й великою помилкою було б некритичне ставлення до окремих його положень, поспішність при впровадженні тих чи інших новацій без створення необхідних передумов, тому що Болонський процес — це не уніфікація європейської освіти, а її гармонізація.

В Україні Болонський процес має іншу назву — кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) та дещо відмінні форми його реалізації, але для нас це має означати лише одне: завдяки цьому процесу ми маємо набути нових конкурентних переваг національної освіти, досягнути нового рівня конкурентоспроможності наших випускників і одночасно гармонізувати нашу освіту, стати зрозумілим в Європі, а Європа зрозумілішою нам. Все краще, що має Болонський процес ми маємо так вписати в практику освітянської діяльності, щоб не зашкодити вітчизняній вищій освіті, зберегти елементи власних конкурентних переваг та приростити їх кращими надбаннями європейської та світової практики.