Магістерська програма Науково-методичні основи банківського обслуговування підприємств апк та аграрної іпотеки Спеціалізація

Вид материала

Документы

Содержание Система показників для визначення кредитоспроможності позичальника. Показники фінансового стану. 2. Обороти по рахунках. Кредитна історія. 5. Додаткові фактори.

Подобный материал:

• И в срок Вступ 3 Теоретичні основи управління операціями банку з фізичними особами, 147.84kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни, 576.79kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни, 263.75kb.
• Методичні рекомендації з проведення конкурсу для визначення суб'єктів сільськогосподарської, 262.8kb.
• Редакція міжнародного науково-виробничого журналу “ Економіка апк, 118.81kb.
• Редакція міжнародного науково-виробничого журналу “ Економіка апк, 140.42kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни, 650.4kb.
• Методичні рекомендації щодо застосування регістрів журнально-ордерної форми обліку, 844.2kb.
• Методичні рекомендації з проведення конкурсу для визначення суб'єктів сільськогосподарської, 286.82kb.
• Міжнародний науково-виробничий журнал „Економіка апк” №1’2010(183), 41.07kb.

Особливості кредитування малого бізнесу в аграрній сфері


Кредитування банками сільського господарства є специфічним видом активних операцій у зв’язку із особливостями самого вітчизняного агробізнесу. Фактори, що впливають на ризиковість сільського господарства - це фактори, що залежать від специфіки діяльності позичальника і особливостей ведення бізнесу в окремих галузях сільського господарства. Для підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва, кредитні ризики можуть відрізнятись від ризиків, що притаманні підприємствам, спеціалізованих на тваринництві.

Кредитування банками сільського господарства має певні атрибути, визначені специфікою аграрного бізнесу. Кредитна політика банків, які займаються кредитуванням сільськогосподарських підприємств, повинна мати й певні відмінності, що враховують особливість сільськогосподарських позичальників, галузеву специфіку агропромислового комплексу країни та ринку продовольства.[40].

До основних специфічних відмінностей кредитування сільськогосподарських позичальників слід віднести: підвищену ризиковість кредитного портфеля, пов’язану з вразливістю сільськогосподарського виробника і залежністю платоспроможності позичальника від погодних умов та державної політики регулювання аграрного ринку; циклічність надання й погашення кредитів, обумовлену сезонністю виробництва і реалізації продукції та періодичним коливанням у підприємств потреб у додатковому оборотному капіталі.

Це вимагає від сільськогосподарських підприємств мати певні нагромадження та резерви фінансових ресурсів, зокрема певну суму грошових коштів на розрахунковому рахунку (причому обсяги таких резервів не можливо ні точно спрогнозувати , ні розрахувати) на випадок стрімкого збільшення надходження готової продукції, які будуть необхідні для її збирання, первинної переробки та зберігання.

При цьому варто зазначити, що обсяги резервів не можуть бути великими, оскільки сільськогосподарське виробництво найбільш чутливе до впливу інфляції, що теж зумовлено сезонністю його виробництва. Кредитування аграрних підприємств має здійснюватись у чітко передбачені строки та з дотриманням принципу адекватності кредитування, оскільки несвоєчасність гадання та неадекватність суми кредиту може призвести до порушення технології проведення сільськогосподарських робіт і, як наслідок, до недоотримання врожаю[46].

Така ситуація унеможливить погашення кредиту позичальником у передбачені кредитним договором строки.

Доходи сільськогосподарських підприємств можуть знизитися внаслідок несприятливих природно-клітамичних умов, порушення технології процесу тощо.

Вказані особливості вимагають від банків адаптації внутрішніх процедур і кредитних продуктів до специфіки сільського господарства.

Банки протягом останніх років поступово збільшують обсяги кредитування сільськогосподарських підприємств. Агропромисловий комплекс згідно з кредитною політикою багатьох українських банків став пріоритетною галуззю кредитування.

Цьому сприяє нагромаджений досвід кредитування банками сільськогосподарських позичальників. Підвищення рівня зацікавленості банків у кредитних вкладеннях в сільське господарство викликано також відповідним збільшенням рівня поверненості кредитів позичальниками. При цьому частота повернення кредитів аграрними підприємствами є вищою, ніж в цілому по АПК.

Важливо пам’ятати, особливості сільськогосподарського виробництва мають суттєвий вплив на організацію кредитних відносин. Виявлення та врахування цих особливостей дозволить створити специфічні умови кредитування, що, в свою чергу, забезпечить зміцнення фінансового стану сільськогосподарських підприємств та сприятиме збільшенню обсягів продукції, яка виробляється ними. На нашу думку, найбільш визначальними та проблематичними факторами, що впливають на організацію кредитних відносин в агарному секторі економіки на сьогодні є використання сільськогосподарськими підприємствами землі як основного засобу виробництва, значна зношеність основних засобів, низька рентабельність та збитковість аграрних підприємств, а також інші чинники (див. Додаток А).

Важливим фактором, що впливає на організацію кредитних відносин в аграрному секторі економіки, є багатогалузевий характер сільськогосподарської діяльності. Як відомо, основною передумовою отримання кредиту є прибутковість підприємства. Банки мають бути впевненими, що позичальник спроможний оплатити кредит. На жаль, низька прибутковість, чи навіть збитковість сільськогосподарських підприємств ставить під сумнів можливість отримання кредитних ресурсів. Проте, якщо підприємство займається, скажімо, двома видами діяльності, варто при визначенні кредитоспроможності позичальника враховувати рентабельність виробництва не в цілому, а за окремими видами сільськогосподарської продукції.[51]. Якщо аграрний товаровиробник прагне отримати кредит для розширення виробництва рентабельної продукції, банк може бути зацікавлений в наданні кредиту даному клієнту, оскільки вірогідно, що використання кредитних ресурсів у цьому випадку дасть можливість оплатити кредит і мати від його використання додаткові прибутки.

Такий підхід дасть можливість розірвати коло проблем, де, з одного боку аграрні підприємства є неприбутковими тому, що вони не можуть отримати кредит, а з іншого боку, вони не отримують кредит бо є неприбутковими.

Однією з важливих особливостей кредитування сільськогосподарських виробників є сезонний характер сільськогосподарської діяльності та тривалість виробничого циклу. Це веде до великого розриву у часі між здійсненням витрат на виробництво продукції та отриманням доходу від її реалізації, створюючи нестачу обігових коштів, що, в свою чергу, зумовлює необхідність її покриття за рахунок короткострокових кредитів[62].

Наступною особливістю є підвищений ризик неповернення кредитів в результаті негативного впливу природних факторів, а саме: несприятливих погодних умов, хвороб, паразитів тощо, які можуть зменшити урожайність рослин і продуктивність тварин, що, в свою чергу, призведе до недоотримання запланованого фінансового результату. Варто зауважити, що галузь рослинництва має більш ризиковий характер, адже неможливо точно прогнозувати погодні умови. Крім того існує ризик загибелі або пошкодження майна внаслідок стихійних лиха, що не тільки зменшує рентабельність виробництва, а й може знищити забезпечення кредиту.

Важливо наголосити, що одним із факторів, який впливає на кредитні відносини, є і екологічний ризик. Адже забруднення навколишнього середовища може знизити продуктивність та якість виробленої продукції рослинництва та тваринництва. Одночасно, застосування до підприємства різних санкцій до забруднення довкілля призведе до зниження прибутковості. Таким чином, підвищений ризик неповернення кредитів, зумовлений впливом природних факторів, вимагає від сільськогосподарських підприємств додаткових заходів, наприклад, страхування майна, надання надійної застави тощо[44].

В усьому цивілізованому світі земля є заставою під довгострокові, дешеві кредити для аграрного сектора. В Україні на сьогоднішній день існує мораторій на торгівлю сільськогосподарськими угіддями, забороняється внесення права на землю як частки до статутних капіталів господарських товариств, не дозволяється продаж або інші види відчуження земельних ділянок та паїв, що знаходяться у приватній власності.

Оскільки іпотечні кредити надаються на довгостроковий період, будь-який банк, що забезпечує гарантію позики об’єктами нерухомості, хоче знати майбутню вартість цих об’єктів через п’ять або десять років. Але, оскільки критерії оцінки землі не визначено, складно або навіть не можливо передбачити вартість конкретного гектара землі в Україні (наприклад у 2008 р.). Відсутність вільного обігу землі, нестабільність законодавчих та політичних умов призводить до суттєвого зниження реальної ціни на землі сільськогосподарського призначення, а, отже, і вартості застави під кредит. Все це ускладнює відносини комерційних банків та аграрних підприємств з питання надання кредитів під заставу землі.

В цьому аспекті більшість економістів одним із можливих шляхів подолання проблем кредитування аграрних товаровиробників вважає наявність і функціонування окремого аграрного банку. Проте ми притримуємося точки зору науковців, згідно якої створення такого відокремленого банку недоцільне, тим більше державного. По-перше, спеціалізований аграрний банк буде обмежений у своїх можливостях, адже власні капітали сектора малі; з іншого боку – потреба в коштах суб'єктів агросфери здебільшого сезонна. [59]. З таким завданням ліпше впорається сукупність універсальних банків із диверсифікованими джерелами та розгалуженістю напрямків вкладання коштів. По-друге, формування нового та ще й великого банку вимагає коштів, а Україна належить до числа капіталодефіцитних країн і можливості збільшення загального обсягу кредитних ресурсів обмежені. Крім того, враховуючи законодавчо-нормативну неврегульованість, масове іпотечне кредитування може перетворитися на механізм вилучення земельних ділянок і перерозподілу власності.

Одним з важливих факторів, що впливає на кредитне забезпечення агропідприємств є значна зношеність основних засобів. На сьогодні агропромисловий комплекс України забезпечений технікою лише на 45-65% від потреби, більшість із якої за своїми показниками як правило не відповідає сучасним вимогам [12]. Це зумовлює необхідність в оновленні сільськогосподарської техніки, впровадження нових технологій, що неможливо без залучення саме довгострокових кредитних ресурсів. Хоча динаміка довгострокового банківського кредитування сільськогосподарського виробництва за останні роки мала позитивну тенденцію, все ж досягнутий обсяг кредитування не відповідає потребам галузі.

В цьому аспекті важливого значення набуває застосування лізингу, який, нажаль, не набув широкого розвитку у вітчизняному аграрному секторі, насамперед, через високі ціни на сільськогосподарську техніку.

Низька прибутковість сільськогосподарських підприємств зумовлює необхідність державного регулювання та державної фінансової підтримки аграріїв. У сфері кредитування – це є фінансова підтримка підприємств АПК через механізм здешевлення кредитів комерційних банків, що дозволило активізувати надходження коштів в аграрний сектор. Одним із головних напрямків такої підтримки, починаючи з 2000 р., є фінансова підтримка підприємств АПК через механізм здешевлення банківських кредитів, суть якого полягає у наданні часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами за рахунок коштів Державного бюджету України[45].

Зазначена державна фінансова підтримка, безумовно, дозволила активізувати надходження коштів в аграрний сектор, проте ряд дослідників вважають цей механізм недостатньо ефективним, характеризуючи його як допомогу, в першу чергу, не аграріям, а комерційним банкам.

В умовах значних аграрних ризиків важливе значення має державна підтримка страхування, яка надається Фондом аграрних страхових субсидій шляхом надання страхової субсидії у розмірі 50 % від вартості страхових премій (внесків), страхової франшизи при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподар­ської продукції, а також страхуванні капітальних активів.

Важливим завданням поліпшення фінансового забезпечення сільськогосподарських виробників є гарантування рівно доступності державної підтримки, адже відомо, що доступ до окремих програм мають не всі товаровиробники: дрібні підприємства, фермерські господарства, індивідуальні виробники, як правило, обмежені в такому фінансуванні [5].

Специфіка сучасного аграрного сектора України полягає також у тому, що переважна більшість сільськогосподарської продукції виробляється не на аграрних підприємствах, а у підсобних господарствах громадян, які поряд з фермерськими господарствами вважаються найефективнішими формами аграрного підприємництва на етапі перехідного періоду. До підсобних господарствах громадян належать господарства, виробництво продукції в яких перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, а надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. Критерієм підприємницького характеру їх господарювання є перевищення дванадцятивідсоткового рівня товарності. Підсобні господарства громадян демонструють випереджаючу динаміку виробництва порівняно з іншими формами аграрного підприємництва. Господарства населення стали основними виробниками картоплі, овочів, плодово-ягідних культур і тваринної продукції[63].

Проте функціонування підсобних та фермерських господарств не може бути успішним без належного фінансового забезпечення. І якщо кредитування у фермерських господарствах ускладнене через відсутність ліквідного майна для застави, напрацьованих інструментів інвестування, тощо, то у підсобних господарствах громадян воно практично неможливе.

Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють розробку та впровадження організаційно-економічного механізму кредитування в аграрній сфері, який представляє собою систему організаційних, економічних, правових, управлінських і регулюючих дій, способів і процесів, що формують і впливають на ефективність кредитних відносин. Організаційно-економічний механізм кредитування в умовах ринкових відносин повинен враховувати як інтереси сільськогосподарських підприємств, так і інтереси банку. В Додатку Б схематично зображено взаємодію всіх складових організаційно-економічного механізму кредитування аграрної сфери: суб’єктів та об'єктів кредитування; умов та етапів процесу кредитування[72].

Безперечно, що існуючий механізм кредитування сільськогосподарського виробництва потребує подальшого удосконалення. Оскільки до групи потенційних кредиторів аграрного сектору належать не лише банки, важливо розширювати взаємовідносини з кредитними спілками, кооперативними банками, лізинговими, інвестиційними компаніями, ломбардами, підприємствами з постачання матеріально-технічних ресурсів, переробними підприємствами, які можуть надавати фінансові послуги малим і середнім підприємствам та господарствам населення у сільській місцевості.

Ми поділяємо думку Ю. М. Лопатинського, щодо потреби подальшого розвитку нетрадиційних форм кредитування аграрного сектора, а саме вексель­ного обігу і, відповідно, вексельних кредитів. Відсутність у сільсько­господарських підприємств ліквідних цінних паперів не дозволяє їм брати участь в операціях РЕПО (зворотного викупу цінних паперів) та ін. В умовах значного рівня заборгованості вітчизняних підприємств мали б бути розвинені операції факторингу – уступки вимог і продажу боргів, які повинні сприяти поліпшенню фінансо­вого стану підприємств, однак цього також не відбувається.

У той же час, потрібно зазначити, що суттєвими чинниками, які визначають особливості кредитної політики банків при кредитуванні сільськогосподарських підприємств і стримують активне зростання обсягів кредитування агропромислового комплексу України, є такі:

• необхідність виконання відносно жорстких вимог Національного банку щодо створення страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій;
  
• низький рівень капіталізації банківської системи;
  
• недостатня кількість банківських ресурсів для середньо і довгострокового кредитування інвестиційних проектів, що стримує технічне переоснащення позичальників та розвиток тваринництва;
  
• недостатній розвиток страхового ринку, що не може покрити всі ризики щодо ризикованого виду бізнесу – сільськогосподарського виробництва;
  
• відсутність ліквідної застави у більшості сільськогосподарських підприємств;
  
• операційні ризики, пов’язані з відсутністю досвіду у персоналу банків по співпраці з аграрним сектором та ін.[74].
  

3. Система показників для визначення кредитоспроможності позичальника.
   

При наданні кредиту банками важливе значення має оцінка кредитоспроможності агроформувань позичальників.

Банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства перед наданням йому позики. Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності стосовно своєчасного повернення боргу банку.

В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності[25].

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.

При визначенні фінансового стану позичальни­ка — розглядаються наступні групи факторів.

1. Показники фінансового стану. З цією метою використовується коефіцієнти, що найбільш повно характеризу­ють фінансовий стан та результати фінансової діяльності потенційного позичальника: ліквідності, маневреності власних коштів, автономії, незалежності та рентабельності.

2. Обороти по рахунках. Аналіз оборотів по рахунках пози­чальника враховує як середньомісячні надходження на всі його рахунки, так і достатність оборотів для виконання зобов'язань по отриманій позичці. Крім того, до уваги береться наявність рахунків позичальника в інших банках.

3. Кредитна історія. При наявності у клієнта погашених або діючих кредитів банк враховує кредитну історію по них.

4. Об'єктивні фактори діяльності клієнта. Дана група факторів включає в себе термін існування підприємства, специфіку його діяльності (сезонність діяльності, наявність постійної валютної виручки та власної нерухомості, характер співпраці з контрагентами за кредитною угодою), а також кількість місяців, що залишилася до закінчення терміну дії кредитної угоди.

5. Додаткові фактори. Галузь, до якої відноситься пози­чальник, наявність державної підтримки, рівень співпраці, ефективність управління позичальника та залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі[40].

Додатково можуть враховуватися наступні показники (в динаміці): обсяг реалізації, дебіторсько-кредиторська заборгованість, собівартість продукції, прибутки та збитки,

рентабельність активів, тощо. На підставі аналізу кількісних і якісних показників діяльності клієнта банк визначає клас надійності позичальника (А, Б, В, Г, Д), а враховуючи стан об­слуговування боргу (добрий, слабкий, незадовільний), зважаючи на погашення позичальником кредитної заборгованості за основ­ним боргом та відсотків за ним, на підставі кредитної історії та його взаємовідносин з банком визначається категорія ризику за кредитною операцією (стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна, безнадійна).

Характеристики категорій позичальників затверджені поста­новою Правління НБУ № 279 від 06.07.2001 р. "Про затверджен­ня Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", відповідно до яких кредитний портфель банка класифікується по групах ризику.

Для визначення показників кредитоспроможності позичаль­ника використовуються наступні джерела:

1) баланс (форма № 12);

2) звіти про:

- фінансові результати і їх використання (форма № 2);

- фінансово-майновий стан (форма № 3);

3) відомості органів статистики;

4) дані оперативного обліку позичальника;

5) довідки від інших банків, запити, листування, звіти ауди­торських фірм, бізнес-плани та інша додаткова інформація; ре­зультати виїзних перевірок позичальника[39].

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника - отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних операцій значною мірою впливає на положення банку. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них[33].

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо [38].

При визначенні кредитоспроможності позичальника важливе значення слід приділяти аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення статей балансу, та зміни цих показників у динаміці.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;


Кзл = Оборотні активи/Поточні зобов'язання (1.1)


Критичне значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами;


Кал = Високоліквідні активи/Поточні зобов'язання (1.2)


Критичне значення становить 0,2. Значення межах 0,25-0,35 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності) показує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів. Характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.


Ка = Власний капітал / Активи (1.3)


Орієнтовне значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;


Кн = Залучені кошти / Власний капітал (1.4)


Критичне значення становить 1. Що менший цей показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.

- коефіцієнт маневреності власних коштів показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.


Кмвк = (Власний капітал - необоротні активи) / Власний капітал (1.5)


Нормативне значення цього показника знаходиться у межах 0-1. Зростання цього показника в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід'ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів [40].

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів[38]:

- клас “А” - фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;

- клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

- клас “В” - фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені;

- клас “Г” - фінансова діяльність позичальника незадовільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

- клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично нульова [26].

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.