Середньому Сході" (с. 318-355) в колективній монографії "
| Вид материала | Документы |
СодержаниеЦе стосується арабо-ізраїльського конфлікту, іракської кризи, проблем, пов’язаних з модернізацією держав БСС, а також з зовнішнь |
- Площа — 28,1 тис км2 Населення, 222.22kb.
- Первый лысьвенский экономический форум муниципальные образования урала, 386.7kb.
- Первый лысьвенский экономический форум мунициальные образования урала, 325.94kb.
- Первый лысьвенский экономический форум мунициальные образования урала, 46.47kb.
- Календарное планирование в доу ( виды, структура, содержание), 80.74kb.
- Публичный отчет Муниципального автоногмное дошкольного образовательного учреждения, 203.17kb.
- Н. П. Щукина Социальная политика трансформирующегося российского общества в преломлении, 382.55kb.
- Ільюшин Ігор (доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин, 116.56kb.
- Антипіратський бюлетень, 361.77kb.
- Волович О. Іслам у сучасній світовій політиці. Замітки на полях монографії С. Зінько., 353.27kb.
| Одним з головних викликів, з якими стикаються на сучасному етапі усі без винятку країни Близького і Середнього Сходу, є бурхливе піднесення ісламізму як у глобальному, так і регіональному масштабах. Ісламізм відображає прагнення певної частини мусульманського суспільства зберегти свої історичні традиції, релігію, культуру, тобто національну ідентичність, в умовах глобалізації. Ідеологи ісламізму ратують за збереження, а при необхідності й реставрацію «ісламських цінностей» як неодмінну умову дальшого розвитку. Свою стратегічну мету вони вбачають в побудові заснованої на «вічних і справедливих» законах Корану «ісламської держави», де запанує «ісламська соціальна справедливість», що спирається на закони шаріату. Особливістю ісламізму є те, що в ньому культивуються різного роду фобії, обмеження при використанні чужого, неісламського досвіду. Він не відкидає повністю політичні інститути, включаючи демократію й права людини, але застосовує до них власне, подекуди вельми «гнучке» трактування. Ісламісти культивують у своїх прихильників ідею «джихаду», а їхнє екстремістське крило виправдовує терор як один з його засобів. Ісламізм, на відміну від ісламського фундаменталізму, є більшою мірою політичним явищем, хоча й постійно апелює до релігії, Саме тому його часто називають ще політичним ісламом. Ідеологія і практика ісламізму спрямована на вирішення не релігійних, а суто світських проблем. Разом з тим, як слушно зауважує російський дослідник політичного ісламу Олексій Малашенко, «релігійна інтерпретація, да’ва ісламійя (ісламський заклик) є головним інструментом роз’яснення пересічним мусульманам політичних і соціальних настанов, а також засобом мобілізації на боротьбу, включаючи терор, за цілі, що пропонуються ісламістами»57. Ісламісти виходять з єдності світського та релігійного начал, а його ідеологи не сприймають навіть натяку на секулярність. Перший етап сучасного підйому ісламістського руху, що припадає на 80-ті – початок 90-х років ХХ століття, був пов’язаний з двома історичними подіями. Першою стала ісламська революція 1979 р. в Ірані, що повалила проамериканський шахський режим. Вона надала потужного імпульсу поширенню ісламістської ідеології в мусульманському світі, насамперед у регіоні БСС. Другою подією була громадянська війна в Афганістані (1979-1992 рр.), у ході якої тисячі мусульман з різних регіонів світу воювали у лавах моджахедів (борців за віру) проти прорадянського афганського режиму та радянських військ, що підтримували його. Згодом арабські найманці-моджахеди склали ядро багатьох радикальних ісламістських угруповань по всьому світу. З початку 1990-х рр. на авансцену починає висуватися радикальна салафітська течія. Одним з найбільш радикальних угруповань цього спрямування є очолювана Усамою бен Ладеном «Аль-Каїда», що базувалась у той час в Афганістані і частково в Пакистані. Другий етап піднесення політичного ісламу прийщовся на середину 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. і був обумовлений кардинальними зрушеннями в глобальній системі міжнародних відносин. З розпадом Радянського Союзу й закінченням «холодної війни» на зміну старій, біполярній системі прийшла однополюсна модель, характерними рисами якої стали домінування однієї наддержави (США) і переважання практики «гуманітарних інтервенцій» в будь-якому районі світу, де, на погляд наддержави, порушувались «права людини і демократичні цінності». Паралельно набирали силу процеси глобалізації, основною рушійною силою яких знову ж таки виступали США. У мусульманському світі ці процеси супроводжуються культурно-ідеологічною експансією «західних цінностей» і призводять до розмивання підвалин традиційного суспільства та його подальшого розшарування. Недивно, що багатьма мусульманами, в тому числі арабами та іранцями, глобалізація ототожнюється з вестернізацією та американізацією і сприймається ними як намагання західних держав нав’язати чуждий їм спосіб життя й мислення, позбавити їх мусульманської ідентичності. Особливе занепокоєння в ісламських країнах викликає поширення американської субкультури, яка, як там вважають, несе загрозу національній самобутності мусульман, більше того – існуванню їхньої цивілізації. З огляду на це стає зрозумілим, чому з середини 90-х рр. антиамериканізм стає ключовим знаряддям в ідеологічному арсеналі ісламістів. Лідери радикальних ісламістських організацій оголосили США своїм головним противником і «ворогом ісламу». У лютому 1998 р. У. бен Ладен оголосив про формування об’єднання ісламських терористів під назвою «Ісламський міжнародний фронт боротьби проти євреїв і хрестоносців». Його співзасновниками стали ряд екстремістських організацій з Єгипту, Афганістану, Пакистану та Бангладеш. 11 вересня 2001 р. бійці-смертники «Аль-Каїди» за допомогою цивільних літаків здійснили атаки на висотні будинки Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку та будинок Пентагону у Вашингтоні. Це були найбільш масштабні й криваві теракти в сучасній історії людства, за допомогою яких «всесвітній джихад» кинув серйозний виклик єдиній наддержаві світу. Теракти 11 вересня були покликані наочно продемонструвати вразливість США і засвідчити рішучість ісламістів завдавати шкоди інтересам і престижу Сполучених Штатів та їхніх союзників повсюди у світі. Протягом 2003-2005 рр. потужна хвиля терактів прокотилася територією Іспанії, Великобританії, Марокко, Саудівської Аравії, Йорданії та інших країн, які стали своєрідною «відповіддю» на вторгнення США до Іраку. В останні роки ісламізм перетворився на глобальне явище, що дає підстави розглядати його і як своєрідний «продукт» глобалізації, і водночас як її складову. Не буде перебільшенням сказати, що сьогодні серед усіх релігійно-політичних течій ісламу саме ісламізм демонструє найбільшу здатність адаптуватися до вимог глобалізації, що дозволяє йому, серед іншого, виступати у протистоянні з Заходом від імені усієї ісламської умми. У цьому зв’язку важливо відзначити, що рухи політичного ісламу активно використовують сучасні інформаційно-комунікаційні технології для глобалізації свого впливу. Російський вчений Є. Сатановський звертає увагу на парадоксальність ситуації, за якої сучасний радикальний ісламізм, «апелюючи до ідеологічних цінностей Середньовіччя, використовує технічні досягнення й фінансові механізми сучасної цивілізації, саму глобалізацію – для її зничтоження»58. Сьогодні розгалужена мережа ісламістських осередків, структур та організацій охоплює практично увесь ареал поширення ісламу – від Європи до Південно-Східної Азії та США. Створюючи замкнені ісламські соціуми в країнах Заходу, зводячи штучні бар’єри між ісламським і неісламським світом, захоплюючи командні висоти в ісламській уммі, ісламісти успішно реалізують стратегію «війни цивілізацій». Вони здобули визнання як глобальний «центр сили», з яким не можна не рахуватися і від дій якого залежить стабільність у ключовіх регіонах світу. Відчутних успіхів рухи політичного ісламу досягли на Європейському континенті, де, за різними оцінками, зараз проживають від 20 до 25 млн. мусульман. У багатьох країнах Західної Європи ісламісти перетворилися на активного й впливового учасника політичних процесів. За влучною характеристикою О.Малашенка, «у боротьбу за місце під європейським сонцем залучені сотні існуючих в Європі ісламістських організацій радикального спрямування, які втягують місцевих мусульман у конфлікт між ісламом і Заходом»59. Проте головним плацдармом діяльності ісламізму був і залишається регіон Близького і Середнього Сходу, де ісламісти досягли найбільших успіхів. На різних історичних етапах піднесенню політичного ісламу тут сприяли такі знакові регіональні події як нищівна поразка арабських країн у «шестиденній війні» з Ізраїлем 1967 р., перемога ісламської революції в Ірані 1979 р., війна у Перській затоці 1991 р., палестинська інтифада 2000-2003 рр. Потужного імпульсу дальшому посиленню впливу ісламізму у масштабах регіону надала війна в Іраку. Зміцненню позицій ісламістів в арабських суспільствах значною мірою сприяла також неспроможність місцевих світських режимів як націоналістичного спрямування, так і прозахідної орієнтації, вирішити нагальні проблеми соціально-економічного розвитку своїх країн. І, нарешті, ісламісти уміло скористалися зовнішньою стороною процесів политичної лібералізації у ряді арабських держав і спромоглися суттєво зміцнити свої позиції на політичній арені цих країн. Всюди на Близькому і Середньому Сході, від Марокко та Алжиру до монархій Аравійського півострова, ісламісти активізуються, їхня політична вага зростає. Сьогодні вони виступають провідною опозиційною силою у більшості країн регіону і заявляють про свої претензії на владу в масштабах держави. Найбільш запекла боротьба за національну ісламську державу велась і ведеться в Алжирі, Афганістані, Судані, Ірані, Особливі надії ісламісти пов’язують з нинішнім розвитком подій в Іраку та Палестинській автономії, де набрали силу процеси ісламізації супільно-політичного та повсякденного життя і де ісламісти зміцнюють свої позиції. Ісламісти засідають сьогодні в парламентах багатьох країн БСС і не приховують, що добиваються ісламізації влади й суспільства. Вони складають серйозну конкуренцію секулярному націоналізму, який декларував свої соціальні програми, але так і не реалізував їх. Ісламістські партії та організації досягли значних успіхів на останніх парламентських виборах в Єгипті, Марокко та Ємені й сьогодні мають найбільші опозиційні фракції у парламентах цих держав. Слід відзначити, що загроза правлячим режимам у країнах БСС з боку місцевої ісламістської опозиції виглядає по-різному. Легальна діяльність ісламістів загрожує режимам не більше, ніж діяльність інших партій і рухів. Помірковані ісламісти діють у межах конституційного поля, уникаючи позапарламентських форм боротьби. Вони здійснюють тиск на виконавчу владу, орієнтуючи її на ісламізацію політичної системи, вимагають прийняття законів, які б відповідали шаріату, і блокують ті законодавчі акти, які, з їхньої точки зору, протирічать нормам ісламу. Будь-яка адміністрація вимушена враховувати реакцію на свої дії з боку ісламістів. Помірковані ісламісти беруть участь у законодавчих, рідше у виконавчих органах багато в чому завдяки слабкості або навіть відсутності світської опозиції. Як слушно зауважує О. Малашенко, «прагматики загрожують не стільки системі, в яку вони вписалися, скільки діючим в її рамках конкретним світським націоналістичним режимам. Вони не ламають систему, а трансформують її «під себе», прагнучи зайняти всередині її стабільне місце»60. Радикали, на відміну від «поміркованих», ведуть боротьбу за зміну системи. Труднощі, пов’язані з млявоплинною модернізацією, з її численними вадами, які призводять до прямо протилежних результатів, зокрема, економічної стагнації, глибокого майнового розшарування суспільства, зневажання вестернізованою елітою релігійної традиції, сприяють розширенню соціальної та ідейної основи ісламізму в його радикальному варіанті. Радикальні ісламісти не лише засідають у парламентах, але й виходять на вулиці, організовують демонстрації та інші акції протесту, часто діють поза рамками закону. Тактика ісламістів у мусульманських державах БСС відрізняється різноманітністю й охоплює практично усі сфери життя суспільства. В Єгипті, Йорданії, Марокко та деяких інших країнах вони беруть участь у діяльності профспілок, проводять активну роботу серед учнівської молоді, студентства. Важливим напрямом роботи ісламістських організацій серед населення є активна благодійна діяльність (надання безкоштовних медицинських послуг, юридична консультація, розподілення шкільного приладдя, охоплення молоді скаутською роботою тощо). Ігноруючи державу, вкорінюючи у свідомості пересічних громадян думку про можливість обійтися без держави, ісламісти підточують авторитет держави більш ефективно, ніж це досягається шляхом конфронтації. Загалом діяльність радикальних ісламістів справляє помітний вплив на політичну ситуацію в арабських країнах, обмежує сфери дії правлячих режимів, гальмує проведення структурних реформ, підриває політичну стабільність і блокує процеси демократизації. Як же арабські правлячі політичні еліти реагують на зростанн «ісламістської загрози» всередині своїх країн? Слід відзначити, що ця реакція є багатоплановою і часто досить суперечливою. З одного боку, навіть правлячі кола тих держав БСС, які протягом тривалого часу були суто світськими, змушені проводити курс на певну реісламізацію суспільного життя своїх країн і навіть вносити деякі корективи у свою внутрішню й зовнішню політику. Так, в Алжирі, Египті та Ємені у конституції були внесені поправки, згідно з якими основою законодавства цих держав проголошується шаріат. Лідери багатьох арабських країн стали більш активно використовувати ісламську риторику й символи, підкреслюючи свою відданість ісламським цінностям, надавати більшу підтримку ісламським інститутам (школам, університетам, мечетям), більш уважно ставитися до таких обрядів як молитва, пост, паломництво. Свого часу покійний король Йорданії Хусейн став підкреслювати своє походження з племені пророка Мохаммеда. Король Саудівської Аравії змінив свій офіційний титул «Ваша Величність» на більш скромний, але релігійно більш значущий – «Хранитель Двох Святинь». Під впливом ісламістів у багатьох мусульманських країнах БСС впроваджуються обмеження або заборона на продаж алкогольних напоїв, значно збільшився обсяг релігійних програм на радіо і телебаченні. З другого боку, правлячі режими в арабських державах, прагнучи не допустити подальшого зміцнення позицій ісламістів всередині своїх країн і спираючись на потужний апарат спецслужб та армію, регулярно вдаються до жорстких репресій, спрямованих проти найбільш активних учасників ісламістських рухів. У цьому ж контексті слід розглядати й збереження в Египті та Сирії дії законів про надзвичайний стан, які розширюють права місцевих спецслужб. У законодавстві двох країн діє також заборона на створення партій за релігійною ознакою. Думається, що оптимальним шляхом виходу із складної внутрішньополітичної ситуації, що склалась в багатьох арабських країнах, може стати поєднання курсу на дальшу поступову лібералізацію діючих там політичних систем з налагодженням продуктивної політичної взаємодії між владою та поміркованими ісламістськими рухами, залученням цих рухів до повноцінної участі у політичних процесах всередині цих країн. Безперечно, багатогранна тема глобальних викликів і регіональних процесів на Близькому і Середньому Сході не вичерпується тими явищами, які були досліджені в цій главі монографії. Серед численних глобальних викликів і загроз, з якими стикаються країни регіону, слід також виділити проблему боротьби з міжнародним тероризмом, проблему нерозповсюдження ядерної зброї, демографічну проблему, проблему дефіциту водних ресурсів, екологічну проблему. Щодо регіональних процесів, то ряд з них мають чітко виражений глобальний вимір і можуть розглядатися як глобальні виклики. Це стосується арабо-ізраїльського конфлікту, іракської кризи, проблем, пов’язаних з модернізацією держав БСС, а також з зовнішньою та ядерною політикою Ірану. На наш погляд, країни регіону мають необхідний потенціал для успішного вирішення існуючих регіональних проблем, що, в свою чергу, дозволить їм гідно відповісти на сьогоднішні та майбутні глобальні виклики. 1 Тодд Э. После империи. Pax Americana – начало конца. Пер. с франц. – М., 2004. – С. 48-49. 2 Smith D. The State of the Middle East: An Atlas of Conflict and Resolution. – Brighton, UK, 2008. – P. 7. 3 Див.: Economic and Social Commission for West Asia (ESCWA). Annual Review of Developments in Globalization and Regional Integration in the Arab Countries, 2007. – N.Y.: United Nations, 2007. – P.2; Central Intelligence Agency. The World Factbook – https://www.cia.gov.library/publications/ the-world-factbook/geos/sp.html 4 ESCWA. Annual Review of Developments in Globalization and Regional Integration in the Arab Countries, 2007. – P.2. 5 Исламский мир: «отстающее развитие» и мусульманский радикализм (материалы научного семинара «Современые проблемы развития») //Мировая экономика и международные отношения. – 2008. - № 1. – С. 90. 6 Див.: World Economic Forum on the Middle East. Learning from the Future. Sharm el Sheikh, Egypt, 18-20 May 2008. – Cologny/Geneva, 2008. – P. 7; Ахмедов В.А. Арабский мир – пути развития – ссылка скрыта 7 Нuman Development Report 2006. Beyond Scarcity: Power, Poverty and the Global Water Crisis. – N.Y.: UNDP, 2006. – P. 292-294. 8 The Arab World Competitiveness Report 2007. Sustaining the Growth Momentum / Ed. by Margareta Drzenick Hanouz, Sharif El Diwany, and Tariq Youssef. – N.Y., 2007. – P.32. 9 Ibidеm. – P.37. 10 World Economic Forum on the Middle East. Learning from the Future. – P. 7. 11 Unlocking the Employment Potential in the Middle East and North Africa. Toward a New Social Contract. – Wash., D.C.: The World Bank, 2004. – P. 171. 12 Байбаков А. Будут ли арабы жить лучше? Новые подходы к оценке развития арабских стран (рубеж ХХ-ХХI ст,) //Азия и Африка сегодня. – 2008. - № 1. – С. 26. 13 Исламский мир: «отстающее развитие» и мусульманский радикализм. – С. 90. 14 Human Development Report 2007/2008. Fighting Climate Change: Human Solidarity in a Divided World. – N.Y.: UNDP, 2007. – P. 276. 15 Human Development Indices: A Statistical Update of 2008. – N.Y.: UNDP, 2008. - P. 29-32. 16 Ibidem. – P. 32. 17 Див.: Arab Human Development Report 2002. Creating Opportunities for Future Generations. – N.Y.: UNDP, 2002; Arab Human Development Report 2003. Building a Knowledge Society. – N.Y.: UNDP, 2003; Arab Human Development Report 2004. Towards Freedom in the Arab World. – N.Y.: UNDP, 2005; Arab Human Development Report 2005. Towards the Rise of Women in the Arab World. – N.Y.: UNDP, 2006. 18 Arab Human Development Report 2002. Creating Opportunities for Future Generations. – P. 27. 19 Lewis B. What Went Wrong? The Clash Between Modernity and Islam in the Middle East. – N.Y., 2003. – P. 157, 159. 20 Пророченко Н. Особливості розвитку країн Арабського Сходу у постбіполярний період: суспільно-політичний аспект //Дослідження світової політики: Зб. наукових праць. – К: ІСЕМВ, 2007. – С. 121. 21 Мелкумян Е.С. Реформы в арабском мире: внутренний и внешний аспекты // Ближний Восток и современность: Сб. статей. Вып. 30. – М., 2007. – С. 141. 22 Там само. – С. 142-143. 23 Partnership for Progress and a Common Future with the Region of the Broader Middle East and North Africa. Sea Island, Georgia, June 9, 2004 – oronto.ca/summit/2004seaisland/partnership.html 24 Ibidem. 25 Ibidem. 26 Ibidem. 27 Швед В.О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти. – К.: НІСД, 2006. – С. 177. 28 G8 Plan of Support for Reform. Adopted on 11 June 2004 at the G8 Summit in Sea Island, U.S.A. - oronto.ca/summit/2004seaisland/reform.html 29 Див.: World Economic Forum. Extraordinary Annual Meeting: Visions for a Shared Future. Global Agenda Monitor. Jordan, 21-23 June 2003. – Cologny/Geneva, 2003. – P. 4,14; World Economic Forum in Jordan 2004. Executive Summary. Dead Sea, 15-17 May 2004. – Cologny/Geneva, 2004. – P. 3. 30 World Economic Forum. Extraordinary Annual Meeting: Visions for a Shared Future. – P. 4; World Economic Forum in Jordan 2004. Executive Summary. – P. 3. 31 World Economic Forum on the Middle East: The Promise of a New Generation. Sharm El Sheikh, 20-22 May 2006. – Cologny/Geneva, 2006. – P. 15. 32 Ibidem. – P. 9. 33 Middle East Gender Equality Gets a Boost with New Gender Parity Group. Sharm El Sheikh, 19 May 2008 – um.org/en/media/Latest%20Press%20Releases/PR_ME08_Gender 34 The Arab World Competitiveness Report 2007. Sustaining the Growth Momentum . – P. 8. 36 Ibidem. 37 Murphy R. The Greater Mideast Initiative // The Jordan Times. – 2004. – May 26. 38 The National Security Strategy of the United States of America. – Wash., D.C., September 2002. – P. 6. 39 Prados A.B. Iraq: Divergent Views on Military Action // CRS Report for Congress. – Wash., D.C., January 2, 2003. – P. 2-3. 40 Ibidem. – P. 3. 41 Юрченко В.П. Военно-политическая обстановка в Ираке (март 2009 г.) – .ru/rus/stat/2009/07-04-09a.htm 42 Волович А.А. О планах демократизации Ближнего Востока – .ru/rus/stat/2004/19-08-04.htm 43 President Bush Discusses Freedom in Iraq and Middle East. Remarks by the President at the 20th Anniversary of the National Endowment for Democracy. United States Chamber of Commerce, Wasington, D.C., November 6, 2003 – ссылка скрытаAniv-Bush.html 44 Швед В.О. Вказ. праця. – С. 31. 45 President Bush Discusses Freedom in Iraq and Middle East – rg/events/annniversary/20thAniv-Bush.html 46 G8 Greater Middle East Partnership Working Paper // Al Hayat. – 2004. – February 13 – org/documentfile/040213.htm 47 Le Figaro. - 2004. – 19 fevrier/ 48 Roy O. The Politics of Chaos in the Middle East. – N.Y., 2008. – P. 3, 8. 49 Zogby J. Arab Attitudes Towards US in 2005 – Good News and Bad News // The Jordan Times. - 2005. – November 8. 50 Roy O. Op.cit. – P. 2. 51 Al-Ahram Weekly. – 2006. - May 25-31. 52 President Bush Calls for New Palestinian Leadership, June 24, 2002 – house.gov/news/releases/2002/06/print/20020624-3.html 53 George W. Bush. America and the Middle East: Address in the United Arab Emirates. Abu Dhabi, January 13, 2008 – dentialrhetoric.com/speeches/01.13.08.html 54 Joint Understanding Read by President Bush At Annapolis Conference. November 27, 2007, Memorial Hall, United States Naval Academy, Annapolis, Maryland – .state.gov/p/nea/rls/95696.htm 55 Див.: Азійський напрям зовнішньої політики України: проблеми і перспективи. Аналітичні оцінки. – К., 2008. – С. 20. 56 Об американо – иракском военном соглашении – .ru/rus/stat/01-12-08.htm 57 Малашенко А. Исламская альтернатива и исламский проект. – М., 2006. – С. 48. 58 Сатановский Е.Я. За столом новой большой игры. Геополитика: старые противоречия и новые игроки // Полития. – 2007. – № 4 (47). – С. 39. 59 Малашенко А. Вказ. праця. – С. 94. 60 Там само. – С. 84. |