Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету присвячується київ ніка-Центр 2007
| Вид материала | Документы |
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
- Iнтернет сторінка географічного факультету Київського національного університету імені, 43.27kb.
- Geo univ kiev, 329.36kb.
- Ої освіти та науки, присвяченої 65-річчю геологічного факультету Львівського національного, 116.42kb.
- Звіт про результати діяльності Наукового товариства студентів та аспірантів економічного, 65.15kb.
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- 645-річчю села Хащувате присвячується, 1291.82kb.
- Програма курсу „Українознавство для студентів Київського, 378.15kb.
- Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна, 751.92kb.
- Керівник практики від Прокуратури, 60.22kb.
Перелік спецкурсів для оперативного плану
1 маг. курсу, по спеціальності економічна та соціальна географія
| Назва дисциплін: а) нормативних; б) спец. курсів; в) спец. семiнарiв; г) факультативних; д) спец. дисциплін. | Год. на рiк | I семестр 18 тижнів, теор. зал., екзам. занять | II семестр 17 тижнів, теор. зал., екзам. занять | Іспити-залiки | |||||||||||||||||||||||
| годин на сем. | годин на тижд. | лекції | лабор. занять | семiнарiв/ вправ/ груп. занять | Інд. роб. | Сам. роб. | годин на сем. | годин на тижд. | лекції | лабор. занять | семiнарiв/ вправ/ груп. занять | Інд. роб. | Сам. роб. | I сем. | II сем. | ||||||||||||
| груп | годин на груп. | всього | груп | годин на груп. | всього | груп | годин на груп. | всього | груп | годин на груп. | всього | іспити | заліки | іспити | заліки | ||||||||||||
| Спеціалізація "розміщення продуктивних сил" | | | |||||||||||||||||||||||||
| Регіональне СГ прогнозування | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Методика складання комплексних програм | 65 | 65 | 2 | | | | | 1 | 36 | 36 | | 29 | | | | | | | | | | | | | 1 | | |
| Менеджмент регіонального розвитку | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | | | | |
| Історія і методологія суспільної географії | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Теорії РПС і регіональної економіки | 65 | 65 | 2 | 18 | | | | 1 | 18 | 18 | | 29 | | | | | | | | | | | | | 1 | | |
| Регіональна економіка | 65 | 65 | 2 | 18 | | | | 1 | 18 | 18 | | 29 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Всього | 486 | 486 | 15 | 144 | | | | | 126 | 126 | | 216 | | | | | | | | | | | | 3 | 2 | | |
| Спеціалізація "управління розвитком регіону" | | | |||||||||||||||||||||||||
| Регіональне програмування в зарубіжних країнах | 65 | 65 | 2 | 18 | | | | 1 | 18 | 18 | | 29 | | | | | | | | | | | | | 1 | | |
| Регіональна політика сталого розвитку в Україні | 65 | 65 | 2 | 18 | | | | 1 | 18 | 18 | | 29 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Регіональне СГ прогнозування | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Методика складання комплексних програм | 65 | 65 | 2 | | | | | 1 | 36 | 36 | | 29 | | | | | | | | | | | | | 1 | | |
| Історія і методологія суспільної географії | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | 1 | | | |
| Менеджмент регіонального розвитку | 97 | 97 | 3 | 36 | | | | 1 | 18 | 18 | | 43 | | | | | | | | | | | | | | | |
| Всього | 486 | 486 | 15 | 144 | | | | | 126 | 126 | | 216 | | | | | | | | | | | | 3 | 2 | | |
Розділ ІІ
Історія розвитку кафедри
2.1. Етапи розвитку
Економіко-географічна підготовка студентів та розвиток відповідних досліджень у Київському університеті є традиційними і мають давню історію.
У дореволюційному університеті економічна географія викладалась як загальноосвітня дисципліна для студентів гуманітарних факультетів (економістів, істориків, філософів та філологів). Першим викладачем географії (в тому числі і економічної) був відомий історик В.Антонович, який у 1917 р. почав викладати цю дисципліну українською мовою. На 20-ті роки припадає вихід у світ перших підручників з економічної географії України К.Воблого, В.Садовського та Я.Пілецького.
У 20 - 30-х роках основним викладачем економічної географії у Київському університеті був А.Синявський (1866 -1951). Він спеціалізувався на зовнішніх торговельних зв’язках України зі Сходом, зокрема з Єгиптом, та методологічних проблемам економічної географії.
Головною віхою в історії економічної географії столичного університету була організація в 1933 р. окремої кафедри економічної географії у складі геолого-географічного факультету відомим тоді економістом, статистиком і економіко-географом академіком К.Воблим (1876 - 1947). Він завідував кафедрою до 1947 року. В 1934-1937 рр. вчений опублікував понад 20 статей, які присвячені корисним копалинам республіки, їх розробці, економіці і розміщенню. В 1940-1947 рр. К.Воблий публікує серію статей і нарисів з економічної географії України, Криму, окремих районів і міст.
У довоєнні роки разом з К.Воблим на кафедрі працювали доценти К.Пяртлі, В.Поданчук. В 1936р. після закінчення аспірантури географічного факультету Одеського університету на кафедру прийшов І.Мукомель (працював у 1936 – 1941 та 1945-1959 р.). У 1938-1941 рр. він був деканом географічного факультету. Це видатний спеціаліст в області географії сільського господарства і економічної географії. І.Мукомель опублікував монографію «Сельскохозяйственные зоны Украинской ССР» (1954) і серію карт з економіки і територіальної організації сільського господарства («Атлас сельского хозяйства Украинской ССР», 1958).
Поліпшилися умови для наукової роботи після організації в університеті НДІ географії. Було розпочато ґрунтовні дослідження м. Києва, вивчені практично всі підприємства міста, розроблена унікальна картотека з його внутрішніх і зовнішніх зв’язків, але зібрані матеріали пропали під час війни. У 1940 р. розпочалась аспірантська підготовка, у 1941 р. на базі кафедри вже була проведена перша наукова конференція з географії сільського господарства України. У цьому ж році була опублікована робота К.Пяртлі з методології і методики економіко-географічних досліджень зарубіжних країн.
У роки війни, коли Київський університет був евакуйований (1941 - 1943 рр.), кафедра не працювала. Представники старшого покоління продовжували наукову роботу в евакуації. Наприклад, К.Воблий розробив схему розвитку продуктивних сил Башкирії, опублікував ряд робіт з географії України і посібник для наукового працівника “Організація праці наукового працівника”(1943), де розроблені принципи планування науково-дослідної роботи і методики роботи над нею. Ряд випускників кафедри взяли участь у війні (М.Паламарчук, Л.Корецький та ін.). Після повернення університету до визволеного Києва у вересні 1944 р., кафедра відновила свою роботу у складі новоствореного географічного факультету разом із кафедрами фізичної географії та геодезії і картографії. У 1945 р. відновили свою роботу економіко-географи НДІ географії.
У післявоєнні роки кафедрою економічної географії продовжував керувати К. Воблий, її співробітниками у різні роки були професор Г.Кривченко, доценти: К.Пяртлі, І.Мукомель, В.Поданчук, І.Рибачок, Ф.Мачихін, М.Хилюк. У 50-60 рр. ряд економіко-географічних статей було опубліковано в “Географічному збірнику”, що видавався в Київському університеті, а також у збірниках “Географія в школі”, “Краєзнавство в школі”, “Педагогічні читання в географії”, “Вітчизняні географи, мандрівники і мореплавці”,що видавалися у УНДІП за редакцією О.Діброви.
У 1947 р., після смерті К.Воблого, кафедру економічної географії очолив доцент К.Пяртлі і продовжував нею завідувати до виходу в 1958 році на пенсію. У 1956-1959 рр. доцентом цієї кафедри працює М.Русаков.
Як у довоєнні, так і в повоєнні роки кафедра щорічно на стаціонарі готувала 15-20 економіко-географів комплексного профілю, які йшли переважно на викладацьку роботу. Підготовка таких фахівців на вечірньому й заочному відділеннях почалася лише в 1949 р.
У 1956 р. кафедра економічної географії розширилася за рахунок залучення викладачів економічної географії Київського педагогічного інституту - доцента О.Діброви, к.г.н. А.Смородинцевої, ст. викл. В.Шийка.
У 1959 р. кафедру очолив О.Діброва, який після захисту докторської дисертації став професором і продовжував керувати нею впродовж 15 років, тобто до кінця свого життя (1973).
У 60-70 роки все більше економіко-географів направлялося до науково-дослідних і господарсько-планових установ. За ці роки кафедрою було видано ряд навчальних і навчально-методичних посібників, зокрема з економічної географії зарубіжних країн (К.Пяртлі і М.Розенберг), методики викладання економічної географії (В.Поданчук). Під його керівництвом проводилось комплексне економіко-географічне вивчення Київської, Черкаської, Житомирської і Чернігівської областей. Одним із важливих наукових досліджень О.Діброви стала розроблена ним сітка економіко-географічних районів України, яка характеризувалась обґрунтованістю і врахуванням природно-історичних особливостей в порівнянні з іншими схемами районування республіки. Найважливішою роботою О.Діброви є “Географія Української РСР” – фундаментальний посібник для студентів географічних факультетів університетів і педінститутів України (1954, 1958 і 1982), а також стабільний підручник “Географія Української РСР” для середньої школи, який витримав 11 видань і перекладений на російську, польську, угорську і румунську мови. О.Діброва був ініціатором ряду видань і їх редактором, також автором ряду статей, опублікованих у збірниках. Він був одним із редакторів “Атласа Украинской ССР и Молдавской ССР” (1961), атласа “География Киевской области” (1962), учбових настільних карт по Україні і окремих областях.
В 1953-1964 рр. за редакцією О.Діброви вийшло в світ декілька збірників Українського географічного товариства з економіко-географічної проблематики, а з 1966р. почав виходити міжвідомчий науковий збірник «Экономическая география». Під його керівництвом вийшло 15 таких випусків. В 1944-1947 рр. О.Діброва – директор науково-дослідного інституту географії при Київському університеті.
Під керівництвом проф. О.Діброви розгорнулася підготовка аспірантів. Після захисту кандидатських дисертацій співробітниками кафедри стали М.Пістун, Є.Шипович, Г.Станкевич, В.Юрківський, дещо пізніше С.Мохначук. У 70-ті роки її склад поповнився кандидатами наук - Б.Яценком, С.Іщуком, Д.Стеченком, М.Міжегою. Сумісниками й погодинниками у різні роки працювали Д.Богорад, Ю.Пітюренко, С.Майліс, Л.Корецький, П.Волобой, Ф.Заставний, дещо пізніше В.Поповкін.
Після смерті у 1973 р. проф. О.Діброви в.о. зав. каф. були доц. С.Мохначук (1973-1974 рр.) і доц. В.Юрківський (1975 р.), а з жовтня 1975 р. до грудня 1998 р. нею завідував М.Пістун, який у 1975 р. захистив докторську дисертацію, а в 1977 р. став професором. У 1975-1979 рр. професором кафедри працював академік АН УРСР М.Паламарчук. У 1978 р. асистентом кафедри став к.г.н. О.Паламарчук, який згодом перейшов працювати у Інститут географії НАН України.
У цьому складі кафедра почала розробляти нові спеціальні курси прикладної орієнтацїї з територіального планування (Д.Стеченко), районних планувань та містобудівництва (А.Станіславський, М.Міжега), географії промисловості (С.Іщук), географії сільського господарства (М.Пістун), географії населення і розселення (С.Мохначук), географії сфери обслуговування (В.Юрківський), географії праці (О.Єгоров), теоретичних проблем економічної географії і основ наукових досліджень (М.Пістун). Посилилися зв’язки кафедри з плановими органами та закладами районного планування і містобудування.
Починаючи з 1965 р., стали проводитися систематичні експедиційні дослідження ТВК областей, розпочалося виконання держбюджетних та господарсько-договірних робіт. Все це дало можливість кафедрі скласти нову модель прикладної підготовки економіко-географів, яка почала реалізуватися в 1972/1973 навчальних роках. Випускники переважно йшли на роботу до установ з районного планування, містобудування і територіального планування.
Водночас продовжувалася підготовка вчителів географії для середніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів. З цією метою була посилена загальногеографічна підготовка, розширені курси педагогіки і психології, методики викладання географії, продовжувалося проведення педагогічної та навчально-маршрутної практик.
Виробничі практики студентів на 3 і 4 курсах стали проводитися в складі економіко-географічної експедиції, а тематика їх випливала вже з держбюджетних і госпдоговірних наукових тем. Базами виробничих практик стають господарські наукові та проектні установи міста Києва та інших регіонів. На основі вивчення виробничо-територіальних комплексів Житомирської, Чернігівської, Київської та Черкаської областей були видані монографії - “Аграрно-територіальні і агропромислові комплекси Житомирської області” (1972), “Чернігівська область (економ-географічна характеристика)” (1975), тематичні наукові збірники, присвячені Київській (1969, 1971) і Черкаській (1977) областям. Була розроблена концепція аграрно-територіальних комплексів (М.Пістун), видано навчальний посібник для вчителів “Агропромисловий комплекс сьогодні” (С.Іщук, М.Пістун та Д.Стеченко, 1985). Члени кафедри стали брати активну участь у наукових конференціях в Україні та за її межами.
Як і раніше, велика увага приділялася підготовці навчально-методичної літератури. Доцент І.Рибачок видав навчальний посібник зі “Вступу до економічної географії” (1973), академік М.Паламарчук - навчальний посібник для вчителів і студентів “Економічна географія Української РСР” (1975, 1977) та навчальний посібник для учнів 8 класу - “Географія Української РСР”.
Співробітниками кафедри видана серія навчальних посібників з економічної географії зарубіжних країн: капіталістичні країни (1975), країни, що розвиваються (1973), соціалістичні країни (1981).
Доцент Є.Шипович видав посібник з “Методики викладання географії” (1981), професор М.Пістун і Г.Колесник посібник “Географія сільського господарства СРСР” (1985). Доопрацьовано і перевидано вузівський підручник “Географія Української РСР” (1982), а в 1984 під егідою кафедри видано посібник “Економічна географія СРСР. Районна частина”.
Продовжились і наукові публікації. Доцент С.Іщук (у співавторстві) видав монографію “Комплексне планування соціально-економічного розвитку міста” (1980). Професор В.Юрківський видав книгу “Економічна географія США” (1978) та навчальний посібник “Географія сфери обслуговування” (1989), доцент Б.Яценко - ряд робіт із економічної географії Японії та інших проблем, а доцент Є.Шипович монографію - “Географія продуктивних сил Української РСР” (1988), доценти С.Іщук та Д.Стеченко - брошуру “Територіальна організація продуктивних сил” (1973).
Доцент Д.Стеченко видав навчальний посібник “Зовнішньоекономічні зв‘язки СРСР” (1982), згодом на базі розробленого однойменного курсу навчальний посібник - “Комплексне територіальне планування народного господарства” (1988), а потім захистив із цієї проблеми докторську дисертацію.
У 80-ті роки колектив кафедри поповнився науковими співробітниками АН України - П.Масляком та Я.Олійником, а також А.Степаненком, І.Дахном, К.Коценко, О.Драпіковським (за сумісництвом).
У 80-90-ті роки чітко визначилися два напрямки підготовки економіко-географів: науково-виробничий (прикладний), що виник на базі конкретного соціального замовлення науково-дослідних, планових та проектних органів та їх закладів. По-новому стали читатися такі спецкурси: “Географія промислових комплексів”, “Географія АПК”, “ТВК і економіко-географічне районування”, “Математико-статистичні методи” та “Методи економіко-географічних досліджень”, “Економіко-географічні системи”, “Географія сфери обслуговування”. На основі договорів проводилися виробнича практика і розподіл випускників. На прикладну роботу в ці роки вже йшло близько 80% випускників кафедри.
Зберігся й науково-педагогічний напрям, який забезпечує потреби середньої, середньої спеціальної і вищої освіти у висококваліфікованих вчителях і викладачах географії.
На кафедрі здійснюється підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів.
Підготовка бакалаврів географії є базовою вищою суспільно-географічною освітою, яка здійснюється протягом 4 років, включає З цикли навчальних дисциплін: а) загальноосвітніх (гуманітарних, фундаментальних, соціально-економічних та іноземну мову); б) загально-географічних (або професійно-орієнтованих) та в) спеціальних.
Специфіка бакалаврської підготовки фахівців полягає у підвищеній частці дисциплін першого циклу, що відповідає вимогам часу і світовій практиці. На нього припадає 30,8% загальної кількості навчального часу з таких дисциплін, як історія України, географія культури, географія релігії, політична географія, основи адміністративного права, ділова українська мова; вища математика, інформатика, фізика, хімія з географічним аспектом; філософія, соціологія, мікроекономіка та значним посиленням занять з іноземної мови.
Однак основним циклом дисциплін залишається другий (40,5% усіх навчальних годин), що включає вивчення основ фізичної і суспільної географії, географії окремих компонентів природи, основ соціальної географії, ландшафтознавства та господарського комплексоутворення, основ екології.
Ґрунтовною є також підготовка з регіональної географії (фізична географія материків і океанів, географія світового господарства, економічна і політична географія зарубіжних країн, фізична і соціально-економічна географія України). Тут вищезазначені дисципліни доповнюються топографією з основами геодезії, картографії, аерокосмічними методами досліджень, основами психології та педагогіки, безпекою життєдіяльності з основами професійної підготовки. Ця сума теоретичних знань на перших двох курсах доповнюється фізико-географічною, топографічною, економіко-географічною та регіональною практиками загальною тривалістю 14 тижнів.
Протягом третього і четвертого курсів хоча й продовжується викладання окремих гуманітарних, соціально-економічних та регіональних суспільно-географічних дисциплін, але основна увага вже приділяється спеціальному їх циклу (майже 29% навчальних годин), який логічно доповнюється методикою викладання географії та основами регіональної політики в Україні.
Структурно-логічна схема блоку цих дисциплін по кафедрі економічної і соціальної географії включає такі їх групи: а) загальні (історична суспільна географія, техніко-економічні основи виробництва та основи наукових досліджень); б) курси-методи {математичні, статистичні, суспільно-географічної картографії, регіональної соціально-економічної статистики, управління використанням природних ресурсів); в) аналітичні (розселення населення, географія промислових комплексів, географія АПК, географія транспорту, географія внутрішньої й зовнішньої торгівлі, географія сфери обслуговування, географія праці, рекреаційна географія та етнографія); г) синтетичні (основи теорії суспільної географії, суспільно-географічне районування, управління розвитком регіону, основи районного і міського планування, методи й методика суспільно-географічних досліджень, прогнозування виробничо-географічних систем, практикум на ЕОМ та спеціальні семінари); д) дисципліни, зумовлені розвитком ринкових відносин (фінанси і кредит, господарське право, бухгалтерський облік, основи маркетингу і менеджменту). Доповнюють цю систему обов’язкових дисциплін ще й факультативні (іноземна мова, зарубіжна і українська культура, організація туризму і фізичне виховання), а також обов’язкові навчальні і виробничі та педагогічна практика, написання та захист двох курсових і кваліфікаційної випускної роботи.
Різноманітними й цікавими є практики: в кінці другого курсу студенти проходять тритижневу загальногеографічну навчальну практику; в кінці п’ятого семестру - навчальну практику з моделювання на ЕОМ соціально-економічних тематичних карт; у кінці шостого семестру - виробничу практику на робочих місцях різних установ. Студенти третього курсу конструктивного профілю підготовки в кінці шостого семестру мають семитижневу виробничу практику також на робочих місцях. Крім того, всі студенти кафедри у сьомому семестрі проходять обов'язкову чотиритижневу педагогічну практику. Курсові роботи за другий і третій курси студенти захищають у кінці кожною навчального року. Студенти четвертого курсу в кінці року захищають на засіданні державної екзаменаційної комісії свої кваліфікаційні (бакалаврські) роботи.
На основі виконання студентами всіх видів навчальної роботи протягом чотирьох років вони отримують атестати бакалаврів географії із записом у них такої кваліфікації: “Економічна та соціальна географія. Економіст регіонального розвитку. Викладач", або “Економічна та соціальна географія. Економіст розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Викладач". Бакалавр географії з такою кваліфікацією є молодшим фахівцем широкого профілю, який може працювати вчителем географії у різних типах шкіл, співробітником служби зайнятості, лаборантом у вузах та експедиціях, техніком у науково-дослідницьких та проектних установах, продовжувати навчання з метою отримання дипломів спеціаліста та магістра.
Підготовка спеціалістів на кафедрі економічної та соціальної географії здійснюється на базі бакалаврату ще протягом року, тобто уособлює собою повну (основну) вищу суспільно-географічну освіту із двох спеціалізацій: а) розміщення продуктивних сил та регіональна економіка; б) управління регіональним розвитком, яка готує фахівців із конструктивної (прикладної) суспільної географії. Цей науково-виробничий напрям був започаткований ще з 1972/73 навчального року. Основою для його організації було конкретне соціальне замовлення науково-дослідницьких, планово-господарських та науково-практичних установ на фахівців, які спроможні успішно розв’язувати питання територіальної організації й комплексно-пропорційного розвитку продуктивних сил на різних рівнях регіонального управління.
П'ятий рік навчання включає такі дисципліни першого циклу, як: основи природокористування, теорія і практика менеджменту, соціальна філософія, історія культури України та іноземна мова; дисципліни з другого циклу - основи макроекономіки, а серед спеціальних дисциплін переважають конструктивні: управління розвитком регіонів, основи районного і міського планування, прогнозування виробничо-територіальних систем, основи маркетингу, основи управлінської етики, практикум на ЕОМ, окремі спецрозділи і спецсемінари, а також посилюється підготовка з методів і методики суспільно-географічних досліджень.
Відмінність у наборі навчальних дисциплін між цими спеціалізаціями полягає лише в тривалості виробничих практик, тематиці дипломних робіт. Отже, програмні інтереси студентів із комплексної підготовки дають підставу всім випускникам кафедри економічної і соціальної географії на основі успішного складання письмового державного іспиту та захисту дипломної роботи видати диплом про повну вищу освіту із записом такої кваліфікації: "Економічна та соціальна географія. Економіст регіонального розвитку. Менеджер освіти. Викладач географії та основ економіки.".
Випускник із прикладної кваліфікації є кваліфікованим спеціалістом із питань регіонального соціально-економічного розвитку для роботи в науково-дослідницьких, проектних та прогнозно-планових державних і приватних установах, в обласних, районних і міських виконавчих структурах, в органах самоврядування, які здійснюють аналіз, прогноз та експертну оцінку проектів і схем розвитку територій; він також може продовжувати навчання в магістратурі.
Разом з тим випускники є висококваліфікованими викладачами географії для нових навчально-освітніх закладів - ліцеїв, коледжів, гімназій, багатокомплектних середніх школах із класами поглибленого вивчення географії, технікумах; може продовжувати навчання в магістратурі. Право на це дає високий рівень наукової, а також достатній рівень психолого-педагогічної підготовки, тривала педагогічна практика у базових і кращих школах м. Києва та інших міст України. З вересня 2002 р. з ініціативи завідувача кафедри Я. Олійника відкрита спеціалізація – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Такі фахівці набуватимуть умінь і практичних навичок при вирішенні практичних питань стосовно розміщення продуктивних сил з урахуванням певних закономірностей, принципів та факторів. Вони зможуть працювати в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, міських, районних та обласних адміністраціях, в установах Міністерства аграрної політики України і Міністерства економіки України тощо. Спеціалісти цієї спеціалізації отримують кваліфікацію: “Економічна та соціальна географія. Економіст розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Менеджер освіти. Викладач географії та основ економіки”.
Підготовка магістрів є новою справою на кафедрі, вона розпочалася з 1 вересня 1997 р. До магістратури можуть вступати як спеціалісти, так і бакалаври географії.
Навчальний план складається з двох частин: загальнонаукової й спеціальної; перша включає історію, теорію і методологію суспільної географії, географічну експертизу та іноземну мову.
Друга - окремі поглиблені розділи з управління розвитком регіонів, основ районного і міського планування, прогнозування суспільно-географічних систем, регіональних соціально-економічних програм України, методики складання комплексних планів-прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів, основ регіонального програмування в зарубіжних країнах, основ управлінської етики, регіональних промислової політики, політики сталого розвитку, діагностики, економічної безпеки України.
Важливими складовими навчального процесу є практикуми на ПЕОМ, спецсемінари і стажувальні практики (асистентська та наукова - на робочому місці в науково-дослідницьких і проектних інститутах).
Після складання магістерського іспиту і захисту магістерської роботи випускникові магістратури присвоюється кваліфікація: "Економічна та соціальна географія. Менеджер регіонального розвитку. Менеджер освіти Викладач географії та основ економіки" або "Економічна та соціальна географія. Менеджер розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Менеджер освіти. Викладач географії та основ економіки".
Випускник магістратури кафедри зможе успішно працювати молодшим науковим співробітником у науково-дослідницьких, економістом - у проектних і прогнозно-планових установах, викладачем вузівської кафедри, займати управлінські посади і бути експертом у державних установах регіонального профілю, навчатися в аспірантурі в Україні та докторантурі у зарубіжних університетах, вести маркетингову діяльність.
На сьогодні навчально-виховну роботу на кафедрі забезпечують 3 професори, доктори наук, 4 доценти, кандидата наук, 3 асистенти, 2 інженери та 1 лаборант. Для викладання окремих прикладних дисциплін залучаються провідні фахівці із науково-дослідницьких та проектних установ на правах сумісництва (3 професори, 2 доценти, та 4 асистенти).
Кафедра отримала телефонну лінію інформаційного забезпечення до системи “Internet”, має тісні зв’язки з науково-дослідницькими інститутами географії. Найбільш виправданими формами наукової роботи студентів є проблемні наукові групи. Свої наукові результати вони доповідають на семінарах і конференціях.
На ці десятиріччя припадає поглиблене вивчення прикладних прогнозно-планових проблем господарства Київської області та комплексного економіко-географічного вивчення столиці України - м. Києва і територіальної організації трудових зв‘язків у цьому місті.
У 90-х роках окремою стала економіко-географічна спеціальність, що дало змогу поглибити прикладну підготовку. Підставою для цього був процес соціологізації суспільно-географічного знання, запровадження до навчального плану нових дисциплін: соціальної географії, географії внутрішньої і зовнішньої торгівлі, географії праці, основ маркетингу, маркетингової географії, бізнес-планування, рекреаційної географії, управління регіональним розвитком, прогнозування виробничо-географічних систем, фінансів України, господарського права і бухгалтерського обліку, географічної експертизи та практикуму на ЕОМ.
Важливою передумовою для реалізації вищевказаних спеціалізацій є подальша підготовка і видання навчальних посібників: методичного посібника “Географія в запитаннях і відповідях” (1992), “Географія промислових комплексів” (1995), “Основи теорії суспільної географії” (1996), “Територіально-виробничі комплекси” (1996), “Географія агропромислових комплексів” (1997), шкільного посібника “Географія України” (1996), навчального видання “Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу” (1996), навчального посібника “Географія” (1998, 2000, 2002, 2004, 2006), “Економіко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування” (1996), “Вступ до економічної і соціальної географії” (1996, 1997), “Розміщення продуктивних сил України” (2000), “Вступ до соціальної географії” (2000), “Країни світу” (2000), “Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни” (2000), “Розміщення продуктивних сил України: теорія, методи, практика” (2000).
У 90-х роках співробітники кафедри захистили дисертації: доценти П.Масляк, С.Іщук, Я.Олійник - докторські, ас. Н.Провотар, К.Мезенцев та В.Шишацький – кандидатські; у 2006 р. докторську дисертацію захистив К.Мезенцев. З 1991 р. – Б. Яценко став завідувачем новоствореної кафедри країнознавства та туризму. У 1995 р. на кафедру географії України перейшов професор П. Масляк, а до складу кафедри економічної і соціальної географії увійшов доц. В. Дорошенко. У 1996 р. кафедру залишив професор Д. Стеченко, замість нього прийнято випускника кафедри кандидата економічних наук, доцента В. Тьорла, який згодом залишив кафедру.
З грудня 1998 р. завідувачем кафедри став проф. Я. Олійник.
Наукова діяльність у 90-ті роки була присвячена вивченню Київського столичного регіону, а також складанню “Методики прогнозування соціально-економічного розвитку та екологічної ситуації сільського адміністративного району”, вивченню “Суспільно-географічних основ регіональної політики України ” (науковий керівник – проф. М.Пістун), обґрунтуванню “Сталого економічного і соціального розвитку адміністративного району” (науковий керівник – проф. Я.Олійник), спільно з вченими Інституту міжнародних відносин розробці “Основи аналітичної геополітики” (проф. Я.Олійник, проф. А.Степаненко). В 2000 р. з ініціативи завідувача Я. Олійника при кафедрі створена науково-дослідна лабораторія з питань дослідження регіональних проблем економіки і політики, яку очолює кандидат економічних наук О.Кононенко. Кафедра виконує науково дослідну роботу за темою: “Суспільно-географічні основи екологічної безпеки” (науковий керівник – проф. Я. Олійник).
За останні десятиріччя кафедра була базовою у Мінвузі України, тут стажувалися завідувачі кафедр економічної географії університетів і педінститутів, завершували і захищали дисертаційні роботи та набували навчально-методичного досвіду. На спецраді рр. було захищено понад 90 дисертацій, в тому числі 12 - співробітниками АН України, 6 - Волинського університету, по 2-3 - з інших вузівських кафедр (Чернівці, Ніжин, Вінниця, Чернігів тощо). Крім того, з початку 60-х років на кафедрі постійно здійснюється аспірантська підготовка, що дало змогу зміцнити кадрами навчальні і наукові центри не лише України, але й республік Середньої Азії (3 чол.), країн Близького Сходу (4 чол.), В‘єтнаму, Монголії тощо.
На базі кафедри, починаючи з 1966 р., видається науковий збірник - спочатку під назвою “Економічна географія”, а потім “Економічна і соціальна географія”. Вже вийшло у світ 58 таких випусків. Відповідальним редактором протягом 1966-1972 рр. був проф. О. Діброва, у 1972-1974 рр. - в.о. доц. С. Мохначук, у 1975-1998 рр. - проф. М. Пістун, з 1998 р. – проф. С. Іщук.
Кафедра останні 20-25 років підтримувала тісні зв‘язки зі спорідненими кафедрами України, Інститутом географії НАН України, Московського і Санкт-Петербурзького університетів та ряду зарубіжних країн (США, Японії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Чехії, Словаччини).
Кафедра за 1937- 2007 рр. підготувала понад 3200 фахівці. На базі кафедри створена спеціалізована вчена рада з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) географічних наук зі спеціальностей: економічна та соціальна географія, конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів, географічна картографія та історія географії (голова – проф. Я. Олійник).
Колектив кафедри багаторазово відзначався дипломами і грошовими преміями, почесними грамотами та знаками. Професору В.Юрківському було присвоєне почесне звання “Заслужений працівник вищої школи” (1984), професору М.Пістуну - “Заслужений працівник народної освіти України” (1993), професору Я.Олійнику “Заслужений діяч науки і техніки України (2002)”.
На базі кафедри за останні роки проведені міжнародні науково-практичні конференції: “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: стан і перспективи вирішення” (1999, 2001, 2004, 2007); “Регіональні проблеми розвитку агропромислових комплексів України” (2000, 2002, 2005).
Отже, колектив кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету зробив за минулі роки своєї роботи значний внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців та дальший розвиток суспільно-географічної науки.
Дальший розвиток кафедри потребує покращення підготовки фахівців та навчально-методичної літератури, посилення науково-дослідної, організаційної і виховної роботи.
На кафедрі навчається 12 аспірантів денної та 14 заочної форм навчання.
2.2. Завідувачі кафедри
2.2.1. ВОБЛИЙ КОСТЯНТИН ГРИГОРОВИЧ
(завідувач кафедри у 1933-1941, 1944-1947 рр.)
Економіко-географ, економіст, Заслужений діяч науки України, доктор політекономії і статистики, професор, академік АН України –
Народився у 1876 р. в селищі Царичанка (нині Дніпропетровської області).
Закінчив Київську духовну академію (1900 р.). Вступив до Юр’євського (зараз тартуського) університету, але через рік перевівся на юридичний факультет Варшавського університету (1904 р.), де займався питаннями економіки і статистики. За розробку “Заатлантична еміграція, її причини і наслідки” присуджено золоту медаль. Залишений для підготовки до професорського звання, але магістерські іспити він складав у Київському університеті. В 1904–1906 рр. - одночасно молодший редактор Варшавського статистичного комітету. В 1906–1910 рр. - приват-доцент Київського університету, в 1910–1917 рр. – декан, у 1917 р. ректор Київського комерційного інституту (зараз –Київський економічний університет імені Вадима Гетьмана).
В 1918–1921 рр. професор Таврійського університету.
З відкриттям АН України у травні 1919 р. обраний дійсним членом (академіком) по кафедрі прикладної економіки.
В 1921 р. заарештований більшовиками.
З 1921 р. - в АН УРСР, одночасно продовжуючи роботу в Київському інституті народного господарства.
В 1928–1930 рр. – віце-президент АН УРСР, в 1942–1947 рр. – директор Інституту економіки АН УРСР.
У 1933 р. – організував і очолив кафедру економічної географії Київського університету, якою завідував до 1947 р. У 1934–1938 рр. працював у Комісії по вивченню продуктивних сил України.
У 1939 р. обраний завідувачем сектору економічної географії Інституту економіки.
З початку війни і до 1943 р. перебував у м. Уфа, де продовжували роботу установи АН УРСР. У 1943 р. обраний директором відновленого Інституту економіки.
1945–1947 рр. – працює у Державній плановій комісії Ради Міністрів Української РСР, у 1947 р. став членом Вченої ради відділу суспільних наук АН УРСР. Помер у 1947 р.
Організатор української економіко-географічної школи. Розробив наукову схему економічного районування території України. Досліджував проблеми розвитку виробничих сил України, зокрема цукробурякову промисловість, комплексне освоєння Великого Дніпра, внутрішню і зовнішню торгівлю, організацію праці наукового співробітника.
Автор підручників з статистики та економічної географії. Опублікував понад 200 робіт, зокрема "Заатлантическая миграция, ее причини и следствия". (1904 р.); "Очерки по истории польской фабрико-заводской промышленности". (1909 р.); "Третья профессионально-промысловая перепись в Германии". (1911 р.); "Статистика: пособие для вузов". (1912 р.). (3 видання); "Економічна географія України". (1919 р.) (6 видань); "Нариси по історії російсько-української цукровобурякової промисловості", т.1-3. (1928–1931 рр.); «Организация труда научного работника» (1943–1948 рр.). (3 вид.).
Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Заслужений діяч науки України (1944 р.).
2.2.2. ПЯРТЛІ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
(завідувач кафедри у 1947 – 1958 рр.)
Економіко-географ, декан географічного факультету (1954-1956 рр.), кандидат географічних наук, доцент
Народився у 1889 р. в м. Могильові Подільської губернії (нині Вінницька область).
У 1902 р. закінчив двокласне міське початкове училище. У 1905 р. вступив учнем на телеграф, а у 1907– 1910 рр. працював телеграфістом у Могильові, потім – у Києві. Здав екстерном екзамен на атестат зрілості (1916 р.).
У 1916 р. вступив у Київський державний університет на природничо-філологічний факультет, який закінчив у 1921 р. У 1920-1923 рр. працював інструктором в Українлісі, і водночас навчався в Київському сільгоспінституті на лісовому факультеті, якого так і не закінчив.
У 1923 р. почав педагогічну роботу спочатку в середній школі № 46 Києва. У 1924–1926 рр. працював доцентом у Київському механічному інституті. 1926 р. вступив у Київський інститут народної освіти на факультет профосвіти і закінчив його повний курс у 1927 р з кваліфікацією викладача історичних наук. 1926–1927 рр. здав екстерном екзамен за курс Київського інституту народної освіти на економічному факультеті.
У 1933–1941 рр. за завданням профкому наукових робітників для начскладу Червоної армії прочитав 400 лекцій на економічні і політичні теми, за що отримав грамоту. З 1934 р. до 1935 р. працював у Київській Міській Вечірній партшколі викладачем географії та економгеографії.
З 1935 р. працює у Київському державному університеті. У 1939 р. захистив дисертацію, присвячену дослідженню економіки Японії, на вчену ступінь кандидата географічних наук. У 1941 р. був затверджений у вченому званні доцента по кафедрі економічної географії.
В роки Великої Вітчизняної війни – лектор на фронті, прочитав у різних частинах 1-го Білоруського фронту 1500 лекцій на політичні теми. На фронті отримав 6 нагород: орден Леніна, орден Вітчизняної війни 1 ст., медаль: “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”, “За звільнення Варшави”, “За оборону Сталінграда”. Його було призначено на посаду підполковника-консультанта в Центральну військову комендатуру Берліна з реорганізації вищих навчальних закладів радянської зони окупації Німеччини.
В 1946–1947 рр. – доцент кафедри економічної географії в Київському державному університеті. З 1947-1961 рр. був директором науково-дослідного інституту географії при Київському університеті
У 1947 р. виконує обов’язки голови Українського відділення Всесоюзного Географічного товариства. Бере активну участь в теоретичних конференціях.
У 1954–1956 рр. працював деканом географічного факультету. З 1959 р. на пенсії. Помер у 1986 р.
Читав курси: “Теоретична економіка”, “Економічна географія зарубіжних країн”.
Наукові інтереси: методологія економічної географії, теорія економіки, історія економічної географії, розміщення продуктивних сил.
Опублікував 43 наукові праці. Основні з них: “Нариси з методології і методики економічної географії капіталістичних країн” (1941 р.); “Розміщення чорної металургії УССР”, (1949 р.); “Історизм в трактуванні географічного середовища в економічній географії” (1949 р.); “Українська Радянська Соціалістична Республіка” (1951 р.).
2.2.3. ДІБРОВА ОЛЕКСІЙ ТИМОФІЙОВИЧ
(завідувач кафедри у 1959 – 1973 рр.)
Економіко-географ, доктор географічних наук, професор
Народився у 1904 р. в с. Тупичів Чернігівської області.
В 1927 р. закінчив Київський кооперативний інститут і був рекомендований в аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту географії і картографії, яку закінчив в 1932 р. У 1936 р. захистив кандидатську дисертацію.
Педагогічна діяльність проходила в школах і вузах України. З 1930 р. - на викладацькій роботі у вузах: Харківському фінансовому інституті і Харківському інституті торгівлі (1930–1933 рр.), Ленінградському педагогічному інституті (1933–1934 рр.), Київському кооперативному інституті (1934–1941 рр.). В 1944–1956 рр. завідував кафедрою економічної географії Київського педагогічного інституту.
В 1959–1973 рр. - завідувач кафедри економічної географії Київського університету імені Тараса Шевченка. В 1944–1947 рр. - директор науково-дослідного Інституту географії при Київському університеті. В 1959 р. захистив докторську дисертацію з питань економічної географії України.
Завідував відділом методики географії науково-дослідного інституту педагогіки Міністерства освіти України. Викладав у вузах Росії, Білорусі та Казахстану. Читав лекції з економічної географії на географічному, економічному факультетах і факультеті журналістики Київського університету. Помер у 1973 р.
Наукові інтереси: дослідження географії господарства України та її регіонів, економічне районування території України.
Автор підручника "Географія Української РСР" для студентів географічних факультетів і педінститутів України (1954 р., 1958 р., 1982 р.) та підручника "Географія Української РСР" для середньої школи (витримав 11 видань і перекладений на російську, польську, угорську та румунську мови). Підготував науково-популярні видання: "Соціалістичний Донбас" (1952 р.), "Українська РСР" (1954 р.), "Закарпатська область" (1952 р., 1967 р.), ряд наукових, науково-популярних статей з різних проблем економічної географії.
Керівник комплексного економіко-географічного вивчення Київської, Черкаської, Житомирської і Чернігівської областей. Один із творців чотирьохтомного видання "Видатні вітчизняні географи, мандрівники і мореплавці" (1951–1957 рр.). За його редакцією виходили географічні щорічники "Географія в школі" (1948–1956 рр.), "Краєзнавство в школі" (1950–1956 рр.), збірник "Педагогічні читання з географії" (1950–1957 рр.).
Брав участь у виданні географічних атласів і карт. Один із редакторів "Атласу Української РСР її Молдавської РСР" (1961 р.), атласу "Географія Київської області" (1962 р.), учбових настільних карт з географії України і окремих областей. В 1953-1964 рр. за редакцією О.Діброви вийшло декілька збірників Українського географічного товариства з економіко-географічної тематики. У 1966–1972 рр. - редактор міжвідомчого збірника "Економічна географія”.
Брав участь у створенні Української Радянської Енциклопедії, Білоруської Радянської Енциклопедії, Дитячої енциклопедії, виступаючи науковим консультантом, рецензентом і автором ряду статей.
Член президії Географічного товариства України, дійсний член Географічного товариства СРСР, товариства "Знання". Протягом десяти років він очолював географічний факультет Київського народного університету наукових і педагогічних знань для вчителів.
За видатні заслуги в розвитку економіко-географічної науки і підготовки кадрів нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
2.2.4. МОХНАЧУК СТЕПАН СТЕПАНОВИЧ
(завідувач кафедри у 1973 – 1974 рр.)
Економіко-географ, Кандидат географічних наук, доцент
Народився у 1931 р. в с. Здовбичі Здолбунівського району Рівненської області.
У 1953 р. закінчив географічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка і отримав спеціальність - економіко-географ.
Після закінчення університету працював учителем географії у смт. Демидівка Рівненської області.
У 1963 р. вступив до аспірантури на географічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. У 1967 р. захистив дисертацію “Географія населення і населених пунктів Волинської області” зі спеціальності 11.00.02 – економічна та соціальна географія. З 1966 р. – асистент, старший викладач (1970 р.), доцент (1972 р.) кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукові інтереси: теорія географії, географія населення, прогнозування виробничо-географічних систем.
Автор понад 100 наукових праць.
2.2.5. ЮРКІВСЬКИЙ ВІКТОР МИНОВИЧ
(завідувач кафедри у 1975 р.)
Економіко-географ, декан географічного факультету (1980-1985 рр.)
кандидат економічних наук, професор
Народився у 1927 р. в Києві.
Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю міжнародні відносини і світова економіка. В 1956-1960 рр. - аспірант Академії суспільних наук (м. Москва). В 1960 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук на тему: “Зовнішні позики дореволюційної Росії” із спеціальності 11.00.02 - світова економіка.
1963–2000 рр. - працює на кафедрі економічної та соціальної географії Київського університету, доцент з 1964 р., професор з 1979 р. В 1980–1985 рр. обирався деканом географічного факультету.
Заслужений працівник Вищої школи України (1984 р.).
Наукові інтереси: економічна та соціальна географія зарубіжних країн, географія світового господарства, географія сфери обслуговування.
Автор 77 наукових праць, зокрема: підручників: “Регіональна економічна і соціальна географія зарубіжних країн” (2000 р.), “Економічна географія США” (1988 р.), “Географія сфери обслуговування” (1989 р.); співавтор підручників: “Економічна географія зарубіжних країн” (3 видання - 1975, 1978, 1981 рр.), “Економічна і соціальна географія світу” (1997 р.).
Читав курс: “Регіональна економічна і соціальна географія”.
Помер 26 липня 2003 р. у Києві.