Т. Г. Шевченка «Великий українець» (методичні матеріали) до 200-річчя від дня народження М. В. Гоголя Вознесенськ, 2008 Шановні бібліотекарі! Пропонуємо Вашій увазі методичні рекомендації

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Тут ви знайдете матеріали про життя та творчість письменника, сценарій, рекомендації та список літератури, які допоможуть Вам в
Добрий вечір тобі, пане господарю
Кум. Який чорт, добрий! Стара курка не чихне! Чуб.
Чорт. Дайте, будь ласка, вашу ручку, незрівнян­на Солоха! Солоха.
Дяк. А що це у вас, великолепна Солоха? (По­казує на руку і відскакує назад). Солоха.
Вакула (стукає). Відкривай! Чуб. Стукає хтрсь... Вакула.
Пацюк. Коли треба чорта, то і йди до чорта (продовжує їсти). Вакула.
Пацюк. Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима. (Сміється). Вакула.
Вакула. За таку ціну готовий бути твоїм. Чорт
Вакула. Вези мене зараз; же на собі! Чуєш! Да несись, як птиця Чорт. Куди? Вакула.
Під музику починають сваритися і битися. Із гомоном убігають. Світло падає на Оксану).
Подобный материал:

Районний відділ культури Вознесенської райдержадміністрації

Центральна районна бібліотека
ім. Т. Г. Шевченка









«Великий українець»

(методичні матеріали)

до 200-річчя від дня народження

М.В. Гоголя


Вознесенськ, 2008

Шановні бібліотекарі!

Пропонуємо Вашій увазі методичні рекомендації до 200-річчя від дня народження М.В. Гоголя.

Тут ви знайдете матеріали про життя та творчість письменника, сценарій, рекомендації та список літератури, які допоможуть Вам в організації роботи до цієї дати.


Життя та творчість М.В. Гоголя

Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника.

Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства».

У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя.

Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету.

Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю.

З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.) Невдовзі після прем’єри п’єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році з’являється друком знаменита поема-роман «Мертві душі».

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847 р.). У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис.

Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.

Інсценівка повісті М.В. Гоголя

«Ніч перед Різдвом»

(На сцені сидить дівчинка і читає книгу. Вхо­дить хлопець)


Хлопець. Добрий вечір, Наталко, а що ти читаєш?

Дівчина (продовжує читати). Не заважай! Гоголя.

Хлопець. Цікаво?

Дівчина. Дуже! Кажу, не заважай.

Хлопець. А як називається?

Дівчина. «Ніч перед Різдвом».

Хлопець. Казка?

Дівчина. Звичайно, казка. Відв'яжися!

Хлопець. А про що говориться в казці?

Дівчина. От причепився! Про коваля Вакулу. Як він на чорті з України до Петербурга літав.

Хлопець. Наталочко, давай з тобою разом почи­таємо. Будь ласка!

Дівчина. Що ж з тобою робити. Сідай. Будемо читати разом. Дає. книгу хлопцю, той читає.

Хлопець. Останній день перед Різдвом пройшов. Зимова, ясна ніч наступила. Визирнули зірки, місяць величаво піднявся на небо посвітити добрим людям і всьому світу. Морозило сильніше, ніж зранку, але зате було так тихо, що скрип морозу під чоботом було чути за півверсти. Ще ні одна юр­ба парубків не показувалася під вікнами хат, місяць один тільки заглядав в них крадькома, як би викли­каючи дівчат вибігти скоріше на скрипучий сніг.


(Виходять дівчата, співають).

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Застилайте столи, та все килимами,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Та несіть калачі з ярої пшениці,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.


(Дівчата уходять. Назустріч один одному йдуть Чуб і кум).

Чуб. Так ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті? Там тепер буде добра гулянка! Як би тільки нам не спізнитись. Що за диявол? Дивись, дивись, Панасе?

Кум. Що?

Чуб. Як що? Місяця немає!

Кум. Що за лихо! Насправді нема місяця.

Чуб. Авжеж, нема. Тобі, мабуть, і діла мало.

Кум. А що мені робити?

Чуб. Треба ж було якомусь дияволу, щоб йому не довелося, собаці, вранці чарку горілки випити, втручитися! Все було видно, наче вдень. Не встиг вийти за двір — і ось, хоч очі виколи! Так нема, куме, місяця?

Кум. Нема.

Чуб. Чудно, справді! А дай понюхати тютюну. У тебе, кум, добрий тютюн! Де ти береш його?

Кум. Який чорт, добрий! Стара курка не чихне!

Чуб. Так що ж, куме, як нам бути? Темно на дворі.

Кум. Мабуть, залишимося вдома.

Чуб. Ні, куме, підемо! Треба йти!


(Кум і Чуб уходять. На сцену виходить Оксана, сідає біля дзеркала).

Оксана. Що людям заманулося прославляти, ніби я гарна? Оманюють люди, я зовсім не гарна! Невже чорні брови і очі мої такі гарні, що вже рівних їм немає й на світі? Що тут гарного в цьо­му носі, і в щоках, і в губах? Ніби гарні мої чорні коси? їх можна злякатися ввечері: вони, немов довгії змії, переплуталися й обвилися навколо моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна... Ні, гарна я! Ах, яка гарна! Диво!

(Заходить Вакула).

Вакула. Чудна дівка! З годину сидить, дивиться у дзеркало і не надивиться та ще й хвалить себе вголос.

Оксана. Навіщо ти прийшов сюди? Невже хо­четься, щоб вигнала за двері лопатою?

Вакула. Не гнівайся на мене! Дозволь хоч пого­ворити; хоч подивитися на тебе!

Оксана. Хто ж тобі забороняє? Говори і дивись.

Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе?

Оксана. Піди геть! Ти пахнеш димом. Я гадаю, мене всю замарав своєю сажею. А правда, що твоя мати — відьма?

Вакула. Що мені до матері? Ти в мене і мати, і батько, і все, що ні є дорогого в світі!

Оксана. Бач, який ти! Але щось дівчата не при­ходять. Чому б це? Мені становиться нудно.

Вакула. Так тобі весело з ними?

Оксана. Да веселіше, чим з тобою. А! Хтось стукнув. Мабуть, дівчата.

Вакула. Чого мені більше чекати? Вона зну­щається з мене. їй я так дорогий, як заржавіла підкова. (Вбігає Одарка).

Одарка. Дивись, Оксана, у мене нові черевики. А які гарні! І з золотом!

Оксана. Добре тобі, Одарко, у тебе такий чо­ловік, який все тобі купує, а мені нікому дістати такі гарні черевички.

Вакула. Не сумуй, моя люба Оксана! Дістану такі черевики, які рідка панночка носить.

Оксана. Ти? Подивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу! Хіба ті самі, що носить цариця?

Одарка. Бачиш, яких захотіла!

Оксана. Да, будь свідком: якщо коваль Вакула дістане ті самі черевики, які носить цариця, то ось моє слово, що вийду сей же час за нього заміж!

Вакула. Прощавай, Оксано, дури кого завгодно, а мене не побачиш більше на цьому світі!

Одарка. Куди ти, Вакула?

Вакула. Прощавайте! Дасть Бог, побачимося на тому світі, а на цьому вже не гуляти нам разом. Не поминайте лихом!


(Всі уходять. Світло падає на дітей, які читають книжку).

Дівчина. Тут через димар Вакулової хати клуба­ми повалив дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом піднялася відьма верхи на мітлі. Це була Солоха, мати Вакули. Вона піднялася так високо, що однією тільки чорною плямою мигтіла зверху. Раптом з іншого боку показалася друга пляма, збільшилась, почала розтягуватися, і вже була не пляма, а просто — чорт.

Хлопець. Мороз все збільшувався, і зверху зро­билося так холодно, що чорт плигав з одного ко­пита на друге і дув собі в кулак, бажаючи хоч як-небудь відігріти замерзлі руки. Відьма сама відчу­ла, що холодно, незважаючи на те, що була тепло одягнена, а тому, піднявши руки вгору, відставила ногу і, привівши себе в таке положення, як люди­на, яка летить на ковзанах, не здвинувши ні одним суглобом, спустилася повітрям, немов льодовою горою, і прямісінько — в димар.


(Світло падає на другий кінець сцени, де накри­тий святково стіл.

З'являються чорт і Солоха).

Солоха. Мішки Вакула приніс, нехай же сам і винесе!

Чорт. Дайте, будь ласка, вашу ручку, незрівнян­на Солоха!

Солоха. Беріть!

Чорт. Ох, незрівнянна Солоха, моє серце нале­жить тільки вам!

Солоха. Та що ви кажете!

Чорт. Незрівнянна Солоха, якщо ви не згодні мені повірити, то я готовий на, готовий на...

Солоха. Готовий на що?

Чорт. Я кинуся у воду, а душу відправлю прямісінько в пекло.

Солоха. Оце так!

(Чується стук).

Чорт. Стукає хтось! Це коваль! Чуєш, Солоха? Куди хош дівай мене!

Солоха. Лізь у мішок!


(Під жартівливу музику Солоха запихує чорта в мішок. Заходить дяк).

Дяк. Не прийшли до мене гості, але я дуже радий цьому, бо прийшов до вас, великолепна Солоха.

Солоха. Заходьте, заходьте, Осип Микифорович!

Дяк. А що це у вас, великолепна Солоха? (По­казує на руку і відскакує назад).

Солоха. Як що? Рука, Осип Микифорович!

Дяк. Гм! Рука! Хе, хе, хе! (Пройшовся).

А це що у вас, дражайша Солоха! (Показує на шию і відскакує назад).

Солоха. Ніби не бачите, Осип Микифорович! Шия, а на шиї намисто.

Дяк. Гм! На шиї намисто! Хе, хе, хе! (Знов про­йшовся). А що це у вас, незрівнянна Сол... (чується стук). Ах, боже ж мій, стороннє лице! Що тепер, якщо застануть особу мого звання?! Заради Бога, доброчесна Солоха, ваша доброта, як говорить пісаніє Луки глава трина... трин... Стукають! Єй-богу стукають! Ох, сховайте мене куди-небудь! (Під музику Солоха ховає дяка в мішок, іде відкри­вати двері. Заходить Чуб).

Чуб. Здрастуй, Солоха! Ти, мабуть, не чекала мене, а? Правда, не чекала? Може я завадив чомусь? Може Ви туточки вже люб'язничали з ким-небудь? Може ти когось вже сховала? (Сміється). Ну, Солоха, дай тепер випити горілки. (Сідає за стіл). Я гадаю, у мене горло змерзло від проклятого морозу. Послав же Бог таку ніч перед Різдвом! (Солоха пригощає Чуба).

Вакула (стукає). Відкривай!

Чуб. Стукає хтрсь...

Вакула. Відкривай!

Чуб. Це коваль! Чуєш, Солоха, куди хош дівай мене, я нізащо в світі не схочу показуватися йому!

(Солоха ховає в мішок Чуба і виходить. З'яв­ляється Вакула).

Вакула. Навіщо тут лежать ці мішки? Завтра свято, а в хаті досі лежить всяке сміття. Треба віднести їх у кузню.(Бере менший мішок). Спро­бую ще один засіб: піду до пузатого запорожця Пацюка. Він, кажуть, знає всіх чортів і все зро­бить, що схоче.

(Вакула уходить. Світло падає на дітей).

Дівчина. Чорт заплигав у мішку від радисті, але коваль вдарив по мішку кулаком і відправився до пузатого Пацюка, Той;пузатий Пацюк був дійсно колись запорожцем, але прогнали, його або вій сам втік із Запоріжжя, цього ніхто не знав.

(За столом сидить Пацюк і їсть вареники. Заходить Вакула).

Вакула. Я до твоєї милості прийшов, Пацюк! (Кланяється). Ти, кажуть, ні в гніві буде сказано, знаходишся трошки в рідстві з чортом. (Пацюк підняв голову). До тебе прийшов, Пацюк. Дово­диться просити допомоги у самого чорта. (Пацюк знов підняв голову). Що ж, Пацюк, як мені бути?

Пацюк. Коли треба чорта, то і йди до чорта (продовжує їсти).

Вакула. Для того і прийшов до тебе: крім тебе, думаю, ніхто не знає до нього дороги. Розкажи хоч, як знайти дорогу до нього.

Пацюк. Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима. (Сміється).

Вакула. Що? Що він каже?

(Пацюк зникає. Світло падає на Вакулу).

Чорт (ховаючись за спину Викули). Це я, твій друг, все зроблю для товариша і друга! Грошей дам, скільки бажаєш (шепоче в одне вухо). Оксана буде сьогодні ж наша (шепоче в друге вухо).

Вакула. За таку ціну готовий бути твоїм.

Чорт (сміється). Ну, Вакула, ти знаєш, що без контракту нічого не роблять.

Вакула. Я готовий! У вас, я чув, розписуються кров'ю, стій же, я дістану з кишені гвіздок (хапає чорта за хвіст).

Чорт. Ну досить, Вакула, посміявся і досить.

Вакула. Стій, голубчику! Будеш ти в мене знати (сідає на спину чорту).

Чорт. Змилуйся, Вакула, все, що тобі треба, все зроблю!

Вакула. Вези мене зараз; же на собі! Чуєш! Да несись, як птиця

Чорт. Куди?

Вакула. У Петербург, до цариці!

(Чорт із Вакулою зникають. Світло падає на дітей, що читають).

Хлопець. І коваль відчув жах, підіймаючись у повітря. Спочатку піднявся він від землі на таку висоту, що нічого не міг бачити унизу, і пролетів, як муха, під самим місяцем, так що якщо б не на­хилився трошки, то зачепив би його шапкою.

Дівчина. Проте ж згодом він прибадьорився і вже став жартувати над чортом. Все було світло в вишині. Повітря в легкому дрібному тумані було прозоре. І раптом заблищав перед ним Петербург, весь у вогнях.


(На сцені з'являються дві баби Параска і Палашка).

Параска. Утопився їй-богу, утопився! Ось щоб я не зійшла з цього місця, якщо не утопився!

Палашка. Що ж, невже я брехуха якась? Невже я у когось корову вкрала? Невже я наврочила ко­гось, що до мене не мають віри? Ось щоб мені во­ди не схотілося пити, коли стара Переперчиха не бачила власними очима, як повісився коваль!

Параска. Скажи краще, щоб тобі горілки не схотілося пити, стара п'яниця! Треба бути такою божевільною, як ти, щоб повіситися! Він утопив­ся! Утопився в ополонці! Це я так знаю, як те, що ти була зараз у шинкарки.

Палашка. Страмниця! Дивись, чим стала доріка­ти! Мовчала би, негідниця! Невже я не знаю, що до тебе дяк ходить кожного вечора?

Параска. Що дяк? До кого дяк? Що ти брешеш? Відв'яжися від мене, сатана!


Під музику починають сваритися і битися. Із гомоном убігають. Світло падає на Оксану).

Оксана. Що, коли він насправді пішов і ніколи не повернеться в село? Що, коли він насправді вирішив щось жахливе скоїти? Він же так любив мене.


(Заходить Вакула).

Вакула. Подивись, які я тобі приніс черевики! Оксана. Ай!

Вакула. Ті самі, які носить цариця! Оксана. Ні, ні! Мені не треба черевиків! Я і без черевиків тебе люблю!


Пропонуємо провести в бібліотеці:

  • Літературна година «Нетлінних книг рядки: М. Гоголь»
  • Огляд творчості «Чарівний світ Гоголівських творів»
  • Вікторина «Чи знаєш ти творчість Гоголя»


Література:

Гоголь Н.В.

Избранные сочинения. В 2-х т. Т.1 /Вступ. статья П. Николаева; Примеч. Н. Степанова, А. Бушмина, Г. Фридлендера. – М.: Худож. лит., 1984. – 575 с.

Інсценівка повісті М.В. Гоголя «Ніч перед Різдвом»/ На допомогу вчителю зарубіжної літератури// Позакласний час. – 2004. - № 3-4. – с. 48-50

Шикман А.П.

Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997г.


Упорядник: Саган В.Л.

Комп’ютерний набір: Ляхова В.В.