Базові та варіативні навчальні програми з мистецтва для загальноосвітніх закладів; методику проведення уроків предметів "Художня культура"
| Вид материала | Урок |
СодержаниеКонтрольну бесіду Катехізна бесіда |
- Методика викладання предмету «художня культура» в 11 класах загальноосвітніх навчальних, 1161.41kb.
- Особливості навчальної програми для учнів 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів, 602.24kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура, 112.3kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура, 112.23kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням, 717.77kb.
- Програми за якими викладається інформатика, 34.45kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів Навчальні програми для профільного, 8320.51kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів Навчальні програми для профільного, 7256.17kb.
- Атики в 5-9 класах загальноосвітніх навчальних закладів вивчатиметься за програмами,, 164.05kb.
- План засідання методичного об’єднання вчителів художньої культури загальноосвітніх, 59.95kb.
Види шкільних семінарів
Вступний семінар. Семінар такого виду спирається на знання й досвід, які вже мають учні. Після пояснення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і кваліфікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповода, які ведуть набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують виступи перед класом, які аналізуються й оцінюються самими учнями.
Оглядовий семінар. Такий семінар передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підручника або інших матеріалів.
Результати огляду учні формулюють у вигляді таких суджень:
1). Смисл даної теми;
2). Її головні частини або спрямування;
3). Об'єкти, що вивчаються;
4). Питання, що виникають;
5). Відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами. Особливу роль відіграють сформульованими учнями питання.
За підсумками оглядового семінару складаються індивідуальні й колективні програми занять за темою.
Самооргапізуючий семінар. Такий семінар надає учням можливість самостійно визначити цілі заняття, розподілити роботу між колегами з групи, виконати й оцінити її результати, звітувати перед класом, накреслити перспективу на майбутнє заняття. Кожен учень обирає одну тему, розробкою якої він займається на семінарі індивідуально або в групі.
Пошуковий семінар. Такий семінар передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами.
Враховуючи індивідуальні якості учнів дозволяють цикли семінарів, різних за типами. Розглянемо 3 типи семінарів, об'єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.
Семінар з індивідуальною роботою. Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальну задачу за темою, складають план заняття, вибирають вид навчальної діяльності і форму звіту. Учитель надає учням банк даних, завдяки чому учням стає легше вибирати перелічені елементи діяльності. Варіанти можливих занять, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.
Семінар з груповою роботою. Його специфіка полягає в тому, що учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуальної роботи, об'єднуються в групи.
Кожна група після обговорення вибирає форму заняття за своєю темою для інших учнів класу. Учні готуються виступи, досліди, задачі, вікторини для тих дітей, які прийдуть до них на наступному занятті.
Семінар-"круглий стіл." На таке заняття запрошуються спеціалісти-вчені або спеціально підготовлені учні, які володіють питаннями, що будуть розглядатися. Спеціалісти ведуть обмін інформацією з учнями, відповідають на їхні питання, ставлять свої.
Семінар-виставка. У навчальному кабінеті виставляється демонстраційне обладнання за темою, що вивчається, науково-популярна література, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, зроблені в минулі роки, комп'ютери з навчальними
програмами, діа - та фонообладнання. Кожну частину виставки обслуговує учеиь-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до другої, дивляться, слухають екскурсовода, ставлять питання, виконують досліди. Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або за заданим планом:
Що вам найбільше сподобалось на виставці?
- 3 якими новими поняттями, законами, прикладами ви познайомилися?
- Де і для чого вини використовуються"
- Стосовно чого ви бажаєте отримати додаткову інформацію?
- За якою схемою ви могли б виступити на семінарі?
- Ваше враження про проведення заняття?
- Ваші зауваження та пропозиції?
Таке заняття може проводитись як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.
Семінар-рефлексія. Під час проведення такого семінару обговорюються основні результати проведення занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особливості отриманої продукції. Учні в групах коротко висловлюють свої думки щодо порушених питань. Координатор семінару та лідери груп фіксують узагальнені та систематизовані результати рефлексії. ІІотім відбувається колективне обговорення ключових проблем, виявлених під час індивідуальних виступів.
Розповідь - це метод оповідально-повідомлюючого викладання навчального матеріалу вчителем та активізації пізнавальної діяльності учнів.
Він використовується при викладанні такого навчального матеріалу, який має описовий характер.
За видами розповіді поділяються на:
- художні;
- наукові;
- науково-популярні;
- описові.
За цілями на:
- розповідь-вступ;
- розповідь-оповідання;
- розповідь-завершення.
Художня розповідь - образний переказ фактів, вчинків дійових осіб.
Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного .матеріалу, тому виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями.
Розповідь-опис дає послідовний опис ознак, особливостей предметів та явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музеїв-садиб тощо).
Розповідь-вступ готує учнів до вивчення нового матеріалу.
Розповідь-оповідання служить для викладання вчителем змісту, яким передбачено оволодіти учням.
Розповідь-завершення завершує певний період навчання.
Ефект цього методу головним чином залежить від уміння розповідати, а також від того, наскільки слова та вирази, що використовує педагог, зрозумілі учням і відповідають їхньому рівню розвитку. Тому зміст розповіді повинен спиратися на досвід, який мають учні, й одночасно розширювати та збагачувати його новими елементами.
Треба завжди пам'ятати, що розповідь є для учнів зразком побудови зв'язної, логічної, переконливої розмови, вчить грамотно висловлювати свої думки.
Розповідь повинна бути короткою (до 10 хвилин), пластичною, відбувалися на позитивному емоційному фоні.
Ефективність розмови залежить від її поєднання з іншими формами та методами навчання — ілюстрацією (у молодших класах), обговоренням (у середніх та старших), а також від умов - місця та часу, які вибрав вчитель для розповіді про ті чи інші факти, події, людей.
У чистому вигляді розповідь майже не використовується. Частіше за все вона включає в себе міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, зіставлення різних явищ, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Часто викладання нових знань повністю ґрунтується на поясненні вчителя.
Все це показує, що якщо розповідь — це оповідально-повідомлюючий або оповідально-інформативний метод викладання знань, то метод пояснення пов'язаний з аналізом, тлумаченням та доказом різних положень матеріалу, що викладається (тлумачення понять, слів, термінів, принципів дій прикладів, наочних посібників тощо).
Метод пояснення переважно використовується під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли.
Успіх пояснення залежить від логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.
Бесіда - метод навчання, що передбачає запитання - відповіді. За призначенням у навчальному процесі розрізняють:
- бесіду-вступну;
- бесіду-повідомлення;
- бесіду-повторення;
- контрольну-бесіду;
За характером діяльності учнів у процесі проведення бесіди:
- репродуктивну;
- евристичну;
- катехізну.
Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку навчальних екскурсій, до вивчення нового матеріалу.
Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою навчальних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалів текстів літературних творів, документів.
Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу.
Контрольну бесіду - для перевірки засвоєних знань.
Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.
Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи одержані знання, спостереження.
Катехізна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті.
Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формувати та ставити запитання. Залежно від складності їх поділяють на:
- запитання про факти;
- запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ;
- запитання про причинкові зв'язки і значення явищ;
- запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні
висновки за допомогою індивідуальних та дедуктивних висновків;
- запитання, які потребують доведень.
Під час бесіди важливо зберегти увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем.
Вони мають бути:
- повні;
- усвідомленні і аргументовані;
- точні й чіткі;
- літературно правильно оформленні.
У процесі проведення бесіди доцільно:
- спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня;
- здійснювати диференційований підхід до учнів;
- опитувати не тільки тих , хто бажає.
Успіх бесіди залежить від контакту учителя з класом. Треба стежити, щоб усі учні брали актину участь у бесіді, уважно вислуховували запитання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, намагалися висловити думку.
Перевага бесіди як методу в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижаючи контролю за станом їхніх знань.
У той же час педагогам треба пам'ятати, що бесіда — неекономічний і складний метод навчання. Вона потребує часу, напруження зусиль, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності.
Наочні форми
Ілюстрація та демонстрація
Наступні дві форми організації навчання (ілюстрація та демонстрація) належить до наочних. Це форми, за якими засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від наочного приладдя та технічних засобів, що застосовується в процесі навчання.
Як правило, наочне приладдя використовується в сукупності із словесними та практичними методами навчання.
Ілюстрація передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, малюнків на дошці тощо.
Демонстрація теж являє собою синтез словесних (розповідь, пояснення) та наочних прийомів, пов'язаних з демонстрацією діафільмів, кінофільмів, відеофільмів, приладів, дослідів, технічних установок тощо.
Нетрадиційні методи
До нетрадиційних методів ми відносимо такі: евристичні, інтерактивні, продуктивні та системи занять, що утворенні шляхом трансформації методів навчання до рівня форми навчання.
Продуктивні методи
вони дозволяють учням пізнавати навколишній світ (когнітивні), створювати при цьому освітню продукцію (креативні) та організовувати освітній процес (оргдіяльність)
• Когнітивні методи
Метод емпації (перевтілення) означає осягнення почуттів іншої людини, перевтілення у стін іншого об'єкта. Цей метод може бути застосованим для «вселення» учнів в об'єкти навколишнього світу, що ними вивчається, за допомогою чуттєво-образних та розумових уявлень для того, щоб краще вчути та зрозуміти його зсередини.
Умовою успішного застосування методу емпатії є певний стан учнів, створений вчителем настрій.
Цей метод виявляється надзвичайно ефективним, бо включає можливості учнів, які зазвичай не використовується при навчання.
Метод змістовного (смислового) бачення. Цей метод є продовженням та поглибленням попереднього методу. Одночасна концентрація свого зору та набутого досвіду і знань на освітньому об'єкті дозволяє учням зрозуміти (побачити) первопричину об'єкта, укладену в ньому ідею, тобто внутрішню суть об'єкта. Як і в методі емпірії, метод змістовного бачення потребує створення в учня певного настрою, що зумовлює активна чуттєво пізнавальна діяльність. Виділяють такі питання, які вчитель може запропонувати учням:
- Яка причина цього об'єкта, його походження?
- Яка будова об'єкта? Що відбувається у ньому в середині?
- Чому він саме такий, а не інший? тощо.
Вправи щодо цілеспрямованого застосування цього методу ведуть до розвитку у учнів таких пізнавальних якостей, як інтуїція, осяяння, інсайт - внутрішній зміст.
Метод образного бачення - емоційно-образне дослідження об'єкта. Пропонується, наприклад, дивлячись на число, фігуру, слово, знак або реальний об'єкт, намалювати побаченні у ньому образи, описи, на що вони схожі. Освітній продукт як результат спостережень учнів виражається у словесній або графічній образній формі, тобто учні проговорюють, записують або малюють результати своїх досліджень.
Метод евристичного спостереження. Спостереження як цілеспрямоване особистісне сприйняття учнем різноманітних об'єктів є підготовчим етапом у формуванні його теоретичних знань. Спостереження є джерелом знань учня, а спосіб їх здобуття пов' язаний з реальністю буття, тобто його можна віднести до евристичних методів навчання.
Учні, що ведуть спостереження, отримують власний результат, який містить:
а) інформаційний результат спостереження;
б) спосіб спостереження, що був застосований;
в) комплекс власних дій і відчуттів, що супроводжували спостереження.
Ступінь творчості учня під час його спостережень визначається новизною отриманих результатів порівняно з тими, що він вже мав.
Одночасно з отриманням від учителя попередньої інформації багато учнів під час спостереження бачать й інші особливості об'єкта, який спостерігається, тобто здобувають нову інформацію і контролюють нові знання. Такий процес має або спонтанний характер, якщо вчитель його не організовує, або цілеспрямований - у випадку застосування вчителем спеціальної методики навчання спостереження.
Метод фактів. Усвідомлене володіння учнями фізичними органами чуттів вимагає послідовного розвитку у подальшій пізнавальній діяльності. Насамперед це стосується такого етапу пізнання, як пошук фактів, відмінність їх від не-фактів. Досвід показує, що учням не просто відрізняти те, що вони бачать, чують, відчувають, від того, про що вони думають. Необхідність природного сприйняття освітніх об'єктів за допомогою органів чуттів вимагає застосування методу фактів, перегляду та змін звичного змісту освіти.
Прикладом може бути обговорення учнями - членами мікро групи знайдених під час спостереження фактів про горіння сірника.
Метод досліджень. Вибирається об'єкт досліджень - природний, культурний, словесний, знаковий або інший. Учням пропонується самостійно дослідити обраний об'єкт за таким планом:
мета дослідження - план роботи - факти про об'єкт - досліди, малюнки дослідів, нові факти - питання та проблеми, що виникли, версії відповідей, гіпотези — рефлексійні міркування — усвідомленні способи діяльності та результати — висновки.
Така алгоритмізація діяльності учнів жодною мірою не применшує їх творчості. Навпаки, послідовне виконання усіх перелічених кроків практично дає кожному учневі неминуче отримати свій власний освітній результат.
За допомогою систематичного повторення алгоритмічних етапів дослідження вчитель допомагає учням збільшити обсяг і якість такого результату.
Метод гіпотез. Учням пропонується завдання - сконструювати версії відповідей на поставлене вчителем запитання або проблему. Спочатку необхідно вибрати підстави для конструювання версій. Учні пропонують вихідні позиції або точки зору на проблему, застосовують різноплановий підхід до конструювання гіпотез. Потім навчаються найбільш повного й чіткого формулювати варіанти своїх відповідей на запитання, спираючись на логіку та інтуїцію.
Метод гіпотез розвивається під час рішення прогностичних завдань типу «що буде, якщо...». Метод мандрівки у майбутнє ефективний у будь-якій освітній галузі як спосіб розвитку навичок передбачення, прогнозування, гіпотетичності.
• Креатині методи
Креатині методи навчання орієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів. Пізнання при цьому можливе, але воно відбувається саме під час та за рахунок творчої діяльності учня. Головним результатом є отримання нового продукту.
До креативних методів належать методи, які у традиційному розумінні є інтуїтивними: метод «мозкового штурму», метод емпатії, педагогічні методи, що виконує роль вчителя, тощо.
Такі методи спитаються на не логічні дії учнів, які мають інтуїтивний характер. Інший вид креативних методів навчання базується на виконанні алгоритмічних приписів та інструкцій (методи синектики, «морфологічного аналізу»). їх мета — побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції.
Наступний вид креативних методів - евристики, тобто прийоми, які дозволяють учням вирішувати завдання шляхом «наведення» на можливі правильні їх рішення та скорочення варіантів рішень.
Розглянемо деякі з методів, що належать до групи креативних методів навчання.
Метод придумування - це спосіб створення не відомого учням раніш продукту за результатами їх певних розумових дій.
Метод реалізації за допомогою таких прийомів:
а) заміщення якості одного об'єкта якостями іншого з метою створення об'єкта;
б) пошук властивостей об'єкта в іншому середовищі;
в) зміна елемента об'єкта, що вивчався, та опис властивостей нового об'єкту, який здобуто за результатами цієї зміни.
Метод «Якби...» Учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок про те, що відбудеться, якщо у світі щось зміниться, якби... Виконання учнями завдань не тільки розвине їх здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв'язок його складових, фундаментальні основи різних наук .
Метод «мозкового штурму» - це метод групового розв'язання творчої проблеми або метод комунікативної атаки (А.Ф. Осборн, США, 1937).
Основне завдання методу - збирання щонайбільшого числа ідей за результатами звільнення учасників обговорення від інерції мислення та стереотипів.
Характерними особливостями методу є:
- спрямованість на активізацію творчої думки учнів;
- використання засобів, які знижують критичність та самокритичність особистості (пряме інструктування та/або створення сприятливих умов для виховання співчуття, взаємопідтримки та схвалення), завдяки чому зростає її впевненість у собі;
- функціонування на засадах вільного, нічим не обмеженого генерування ідей у групі спеціально відібраних осіб («генератор ідей»);
- магістральний шлях розвитку творчих здібностей учнів в умовах розкріпачення їх інтелектуальних можливостей за рахунок послаблення психологічних бар'єрів;
- зниження рівня самокритичності учнів і запобігання витісненню оригінальних ідей у півсвідомість як небезпечних;
• створення умов для появи нових ідей;
• сприяння появі почуття психологічної захищеності.
Метод «морфологічного аналізу», або метод багатовимірних матриць, в основу якого покладено принцип систематичного аналізу (Ф. Цвілі, Швейцарія, 1942).
У процесі розробки нової ідеї учням необхідно скласти матрицю, у якій слід розкрити повний перелік ознак даної ідеї або завдання (характеристики, процеси, параметри, критерії тощо).
Відбувається процес знаходження нових, несподіваних та оригінальних ідей шляхом складання різноманітних комбінацій відомих та невідомих елементів.
Аналіз ознак та зв'язків, отриманих з різних комбінацій елементів (побудов, процесів, ідей), застосовується як для виявлення проблем, так й для пошуку нових ідей.
Метод інверсії, або звернення, орієнтований на пошук ідей у нових, несподіваних напрямках, здебільшого протилежних традиційним поглядам та переконанням.
Характерними особливостями цього методу є:
- орієнтація на принцип дуалізму;
- розвиток діалектики мислення учнів;
• вплив на рівень розвитку творчих здібностей.
Коли стереотипні прийоми виявляються марними, застосовуються принципово протилежні альтернативи рішення. Наприклад, міцність виробу намагаються збільшити за рахунок збільшення його маси, а ефективним виявляється протилежне рішення виготовлення полого виробу. Або об'єкт досліджується із зовнішнього боку, а рішення проблеми відбувається при розгляді його зсередини.
Оргдіяльнісні методи, або методи організації навчання.
Оргдіяльнісні методи поділяються на методи учнів, вчителів та керівників освіти основних суб'єктів освіти.
Методи учнів - це методи навчального ціле покладення, планування, контролю, рефлексії тощо. Ця група методів, на жаль, не є традиційною для шкіл. Учні, як правило, майже не беруть участі у конструюванні своєї освіти. Але навчити дітей методів організації і побудови власної траєкторії освіти не менш важливо, ніж методів наук, які ними навчаються.
Метод управління освітою - це педагогічні та адміністративні методи організації освітніх процесів на відповідному рівні. Вони у багатьох випадках тотожні оргдіяльнісним методам учнів, тому що стосовно вчителя, окремої школи або всієї системи освіти застосовуються ті ж самі принципи, що й для навчання окремих учнів.
Ця група методів використовується при створенні та розвитку освітніх процесів у масштабі викладання окремого навчального курсу, групи курсів або усієї школи.
Методи оргдіяльнісного типу представленні достатньою кількістю окремих методів, які об'єднанні її групи.
Методи учнівського ціле покладання - це:
- вибір учнями цілей із запропонованого вчителем набору;
- класифікація складених учнями цілей з подальшою деталізацією;
- обговорення учнівських цілей на реалістичність, їх досяжність;
- конструювання учнями цілей за допомогою алгоритмів, що задані;
- складання учнями власних таксономій освітніх цілей та завдань;
- формулювання цілей на основі результатів рефлексії;
- співвідношення індивідуальних і колективних цілей, цілей учнів, вчителя, школи;
- розробка цілісних норм та положень у школі.
Методи учнівського планування. Школярам пропонується спланувати свою освітню діяльність на певний період часу - урок, день, тиждень - або на період вивчення теми, розділу, виконання творчого завдання. План може бути усний або письмовий, простий або складний, головне, щоб він позначив основні етапи та види діяльності учня щодо реалізації його цілей.
Під час роботи може змінюватися, доповнюватися або замінюватися. Учень фіксує зміни, з'ясовує їх причини, а наприкінці роботи здійснює рефлексію планування.
Методи взаємо навчання. Учні в парах, групах або під час проведення колективних занять виконують функції учителя, застосовуючи доступний ним набір педагогічних методів.
Метод рецензії. Вміння критично сприймати освітній продукт товариша, його усну відповідь, матеріал підручника, відеофільму, аналізувати їх зміст, виділити головні моменти - необхідні умови самовизначення учнів.
Впровадженню методу рецензії у навчання передує підготовча робота. Перші рецензії складаються за допомогою спеціальних опорних схем. Оцінки учнів та їх міркування заохочуються, закріплюється позитивне ставлення до рецензій.
Рецензії учнів оцінюються на рівні з іншими продуктами їх творчої діяльності.
Аналіз учнівських рецензій дозволяє встановити зворотній зв'язок з учнями, здійснити діагностику їх знань, провести корекцію подальшого навчання.
Метод самооцінки. Самооцінка учня випливає з підсумкової рефлексії завершує освітній цикл. Самооцінка має якісний та кількісний характер. Якісні параметри формулюються на основі учнівської освітньої програми або визначаються вчителем, кількісні - відображають повноту досягнення учнем цілей.
Якісна і кількісна самооцінка діяльності учня - його освітній продукт, який зіставляється з культурно-історичним аналогами у вигляді оцінок, що даються вчителями, однокласниками, незалежними експертами.
• Системи знань, що утворенні шляхом трансформації методів навчання до рівня форм навчання
З сукупності пов'язаних певним чином форм і методів навчання можна створити системи знань, які мають якості освітньої технології, тобто такі, що забезпечують створення учнями освітньої продукції.
Раніше ми вже приділяли увагу класно-урочній та лекційно-семінарській системі навчання, у структурній основі яких представленні урок, лекція, семінар.
Системи знань можуть бути утворенні й іншими способами - шляхом трансформації методів навчання до рівня форм навчання.
Розглянемо системи знань, що створенні за результатом широкого використання таких методів навчання, як метод проектів, метод евристичного «занурення» та метод творчих робіт.
Метод проектів. Цей метод виник у другій половині XIX століття у сільськогосподарських школах США, а вже потім був перенесений до загальноосвітньої школи. Американський педагог У.Х. Кілпатрик (учень Дж.Дьюї) вважав, що основу шкільних програм повинна скласти дослідницька діяльність дитини, пов'язана з навколишньою реальністю та побудована на основі її інтересів.
У.Х.Кілпатрік розрізняв 4 види проектів:
- творчий (продуктивний);
- споживчий;
- проект вирішення проблеми;
- проект-вправа.
Основне завдання проектів - озброєння дитини інструментарієм для вирішення проблем, пошуку та досліджень у життєвих ситуаціях.
Цілісність проектної системи навчання полягає в тому, що вона орієнтує учнів на створення освітнього продукту, а не просто вивчення навчального матеріалу за темою.
Школярі індивідуально або в групах протягом певного часу виконують пізнавальну, дослідну, конструкторську або іншу роботу за темою, що задана. їхнє завдання отримати новий продукт, вирішити наукову, технічну або якусь іншу проблему.
Освітній проект - це форма організації занять, яка передбачає комплексний характер діяльності усіх його учасників щодо отримання освітньої продукції за певний проміжок часу - від одного уроку до декількох місяців.
До організації проекту висуваються такі вимоги:
Проект розробляється за ініціативи учня, тема проекту для усього класу можу бути одна, а шляхи її реалізації у кожній групі - різні. Можливе одночасне виконання
учнями різних проектів.
- Проект є значущим для найближчого та опосередкованого оточення учнів - -
однокласників, їх батьків, знайомих.
- Робота за проектом є дослідницькою, моделює роботу у науковій лабораторії або інший науково-дослідний установі.
- Проект завжди педагогічно значущий, тобто учні набувають знань, будують стосунки, оволодівають необхідними способами мислення та дії.
5. Проект повинен бути завчасно спланованим, сконструйованими, але разом з тим допускає гнучкість та зміни під час його виконання.
Проект орієнтовано на вирішення конкретної проблеми, його результат має
споживача. Цілі проекту обмежені рамками, що вирішуються.
- Проект повинен бути реалістичним, орієнтованим на ресурси, які має у своєму розпорядженні заклад освіти.
Тематика освітніх проектів може бути різноманітною, близькою к темі. Освітній проект має структурну основу, яка відображається у його положенні або програмі:
Назва проекту.
- Цитата, лозунг або інша форма представлення проекту.
3. Загальна характеристика проекту.
Ідея проекту.
- Цілі і завдання проекту.
- Учасника проекту.
- Умови реєстрації у проекті.
- Терміни реєстрації проекту.
- Етапи проведення проекту.
Умови участі у проекті (організаційні, технічні тощо).
- Особливості проведення проекту, види діяльності його учасників.
- Форми взаємодії організаторів проекту з його учасниками та іншими суб'єктами.
- Критерії оцінки робіт окремих учасників та усього проекту.
- Діагностична та оціночна групи.
Результати проекту, їхня оцінка. Стимулювання учасників проекту (призи і
нагороди).
16. Можливе продовження та розвиток проекту.
17. Автори, координатори, адміністратори, організатори проекту.
Назва, кількість, послідовність, зміст та стиль структурних елементів проекту формулюються на основі конкретних цілей і завдань.
Стиль положення про проект може відповідати його основній меті.
Метод евристичного «занурення». Ідея організації цієї системи занять спирається на вчення вітчизняного фізіолога О.О. Ухтомського про домінанту як головний принцип роботи нервових центрів та організації поведінки людини.
класно-урочна система завдяки розкладу навчальних занять, що нагадує «клаптикову» ковдру, різко змінює і збирає (зміщує) освітні домінанти у школярів протягом дня і тижня, порушує природні процеси пізнання. Для того, щоб зберегти освітню домінанту, необхідні концентрації і цілісність навчального процесу, етапи
навчальної діяльності при цьому спираються на річні, тижневі, індивідуальні ритми життєдіяльності людини та їхні сполучення. Завдяки інертності, тобто схильності повторюватися та підтримуватися, домінанта виступає як основа інтелектуальної активності та емоційного етану учня.
Форми навчальних, що забезпечує збереження освітньої домінанти протягом декількох днів шляхом пізнання учнями різноманітних освітніх об'єктів за допомогою евристичних методів, отримала в педагогіці назву «евристичне "занурення"».
Збереження загально предметної домінанти дозволяє успішно вирішувати багато різних освітніх завдань, що досить складно зробити у звичайній класно-урочній системі:
- цілісно та поглиблено опрацювати поставлену проблему;
- всебічно з позицій різних наук дослідити об'єкт, що вивчається;
- розкрити зміст природничого, історичного або культурного явища;
- забезпечити розуміння учнями теми тощо.
Евристичне «занурення» включає в себе навчальні ситуації, які послідовно наближають учнів до створення міського освітнього продукту.
Головна мета евристичного «занурення» - організація діяльності учнів не тільки з вивчення нового, а й реалізації їх індивідуальних творчих здібностей, створення власної системи знань з теми, що вивчається.
До особливостей знань, що проводяться за методом евристичного «занурення», належить:
- чергування раціонально-емоційних уроків;
- різноманітність форм уроків за умови єдності змісту;
- наявність «різниці потенціалів» учнів;
- систематизація і структурування знань;
- спільне планування роботи вчителем та учнем;
- різноманітність форм у системі оцінок.
Система евристичних занять на основі методу евристичного «занурення» реалізується або протягом декількох днів, або протягом усього навчального року, можливе також чергування звичайних уроків із «зануреннями». Наприклад, на початку кожної чверті проводиться декілька евристичних «занурень», потім проводиться звичайні уроки, а наприкінці навчальної чверті (семестру) проводиться захист творчих робіт учнів.
• Інтерактивні методи
До інтерактивних методів відносять такі методи, які відбуваються за умови активної взаємодії учнів у процесі спів навчання та взаємонавчання, де учні розуміють, що вони роблять і для чого. В основу вчитель планує роботу в групах. Надає характеристику кожному із них.
Акваріум
Учні об'єднуються в групи та слухають завдання, але одна група знаходиться в центрі аудиторії. Центральна група, вголос читає завдання та обговорює, приймає рішення. Обговорення ідеї із всім класом, коли центральна група повертається на місце. Вчитель задає запитання: чи згодні ви з думкою групи?
Коло ідей
Вчитель ставить дискусійне питання та пропонує обговорити його в групах, групи обговорюють та висловлюються по черзі, ідеї фіксує вчитель та узагальнює думки.
Мікрофон
Кожен учень висловлює думку у символічний мікрофон, виступи не оцінюються та не коментуються.
Ток-шоу
Надає змогу набути вмінь публічно виступити, план шоу: оголошення теми дискусії, висловлюють думку ті хто готувався, глядачі ставлять запитання до виступаючих.
Дискусія - колективне обговорення питання, обмін думками, ідеями між учасниками. Виступаючи стисло висловлюють думки, ведучий намагається встановити істину.
Навчання в командах
Має такий вигляд
Вчитель оцінює індивідуальні роботи, учень отримає оцінку тільки тоді, коли оцінка вища за попередні роботи.
Мозаїка
Новий матеріал розподіляється на 4-6 частини, який вивчають групи окремо, потім члени команд обговорюють новий матеріал, відвідується перехід учнів в інші групи, які потрапляючи в іншу групу розповідають матеріал що вивчався в 1 групі, слухають нову інформацію. Тоді учні повертаються в групу, що була на початку роботи і готують спільну доповідь.
Використання міжпредметних зв'язків
для «активації» методів навчання
Інтеграція наукових знань, взаємопроникнення галузевих методологій, способів та засобів стають дедалі все актуальнішою проблемою в умовах процесів глобалізації, що відбувається в ycix напрямках людської діяльності.
Тому все більшого значення в розвитку педагогіки набувають її зв'язки з іншими галузями знань.
До традиційних способів адаптації в педагогіку форм i методів, що виникли внаслідок розвитку інших наук, додаються альтернативні.
У той же час треба звернути увагу на той факт, що, як би глибоко галузеві знання не дифузіювали у piзнi аспекти розвитку та формування особистості, жодне з них не розкриває сутності та закономірності процесу навчання та виховання в цілому, у поєднанні його теоретичних та методичних основ. Цю складну проблему вирішує тільки педагогіка, яка переводить її в площину активної реалізації.
Міжпредметні зв'язки педагогіки, тобто зв'язки з іншими науками, що дають змогу пізнати педагогічні факти, явища i процеси, значно мipoю сприяють усвідомленню місця того чи iншогo навчального курсу в системі наук, спектра його виховного та розвивального впливу.
Схематично розглянемо можливість використання специфічних форм образотворчого мистецтва, інсценізація, досліджень, музики, гри, писемної та усної творчості для «активізації» методів, які сприяють особистісно-оріентованому творчому навчанню.
«Активізація» методів навчання може відбуватися:
а) засобами образотворчого мистецтва з використанням таких його форм i прийомів:
|
|
|