Ольга Володимирівна Дудар, викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти І виховання іппо ку імені Бориса Грінченка, кандидат історичних наук Про перший урок

Вид материала

Содержание

Хід уроку
Орієнтовний матеріал
Яким чином Університет пов’язаний з боротьбою за незалежність України?
Хто знає, що відбувається у цьому приміщенні?
Як, на ваш погляд, опера була пов’язана з національним відродженням України?
Після екскурсії можливе проведення бесіди на тему: «Свідки боротьби за незалежність»
Жовтий (Філологічний) корпус

Подобный материал:

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Автор: Ольга Володимирівна Дудар,

викладач кафедри методики

суспільно-гуманітарної освіти і виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка,

кандидат історичних наук

Про перший урок у 2011-2012 навчальному році,

присвячений 20-й річниці незалежності України

(на допомогу класному керівникові)

Перший урок 2011-2012 н.р. пов’язаний з доленосною для українського народу подією – проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Пропонуємо матеріал, який класний керівник зможе трансформувати відповідно до власних можливостей та вікових особливостей своїх учнів.

Вулицю Володимирську, що знаходиться в центрі Києва, знавці порівнюють з дорогоцінним намистом. Чимало визначних місць нашої столиці нанизані на її нитку. Собор Софії Київської, Золоті ворота, Оперний театр, Національний університет імені Тараса Шевченка, Міський будинок учителя, Софіївська площа – усі вони є скарбами не лише Києва, а й усієї України. Представлені на знаменитій вулиці і велети духу українства: втілені у бронзі гетьман Богдан Хмельницький і професор Михайло Грушевський, поет Тарас Шевченко і композитор Микола Лисенко.

Учням було б цікаво і корисно дізнатися більше про визначні місця Володимирської вулиці, оскільки вони пов’язані з важливими подіями історії України загалом та визвольних змагань різних етапів боротьби українського народу за незалежність. Урок можна проводити по-різному:

найпростіше замовити пішохідну екскурсію, проте не слід обмежуватися пасивним сприйняттям матеріалу. Слід дати учням випереджувальне завдання: на основі розповіді екскурсовода та самостійно дібраної додаткової інформації створити мультимедійну презентацію про певне місце чи особистість. Результати спільної роботи оформити у власну віртуальну екскурсію;
учні можуть самостійно підготувати матеріали (краще не індивідуально, а невеликою групою) про певні місця зупинки під час маршруту і провести екскурсію для класного керівника і однокласників. Для стимулювання учнівської творчості можна організувати конкурс на найкращого екскурсовода та знавця київських старожитностей;
якщо немає можливості відвідати Володимирську вулицю 1 вересня, можна дати класу завдання створити невелику електронну презентацію історичних об’єктів, пов’язаних із визвольними змаганнями. Після перегляду матеріалу провести вікторину і символічно нагородити переможців.

«Свідки боротьби за незалежність»

Мета: поглибити знання учнів про особливості процесу здобуття незалежності України, проаналізувати етапи здобуття українським народом державної самостійності, дослідити пам’ятні місця, пов’язані з визвольними змаганнями; розвивати навички самостійного пошуку інформації, вміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти, робити висновки, відстоювати власну позицію, удосконалювати вміння застосовувати ІКТ (створювати мультимедійні презентації); виховувати почуття патріотизму, свідомого ставлення до рідного краю, поваги до духовних скарбів України.

Обладнання: залежно від місця проведення уроку:

- карта з нанесеним маршрутом,

- проектор та інтерактивна дошка.

ХІД УРОКУ

Епіграфом до уроку можуть бути поетичні рядки:

Усе моє, все зветься Україна

… Буває, часом, сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси, -

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори…

Л.Костенко.

Учитель:

– Краса України – це прекрасна природа, величні будівлі, пам’ятні місця і велич людського духу. А що, на вашу думку, є найпрекраснішим в Україні?

Аби зберегти цю красу, донести до нащадків правдиву інформацію, аби не втратити все найкраще, пов’язане зі словом «Україна», наші предки вели запеклу боротьбу. І не лише зі зброєю в руках, адже дуже часто слово, музика чи витвір мистецтва були не менш дієвими за шаблі чи рушниці. Свідком таких подій є Володимирська вулиця.

Орієнтовний матеріал,

що може бути використаний при підготовці як традиційної,

так і віртуальної екскурсії

Володимирська – ніби хребет центральної частини Києва. На могутньому стовбурі міста , немов гілки на дереві, виросли вулиці, що його перетинають, – Велика Житомирська, Прорізна, – Ярославів Вал, Фундуклеївська (Б. Хмельницького), Бібіковський (Тараса Шевченка) бульвар, Караваївська (Толстого), Маріїнсько-Благовіщенська (Саксаганського), Жилянська. Напевно, жодній з київських вулиць не під силу змагатися з Володимирською за вагою внеску в історію нашого міста. Саме на Володимирській Україна вперше реалізувалася як незалежна держава. Саме тут діставали освіту і генерували ідеї видатні суспільно-політичні діячі, представники науки, освіти і культури, які здійснили серйозний вплив на розвиток політики, науки, культури і громадського життя багатьох країн.

Редактор В.М. Грузин: З погляду будівельного мистецтва Володимирська вулиця цікава передовсім тим, що найліпше демонструє всі найвизначніші стилі та епохи розвитку київського зодчества і являє собою своєрідний архітектурний музей. Не менш важливо, що через своє розташування на Старокиївському плато Володимирська набуває особливої візуальної виразності, адже з неї розкриваються чудові краєвиди — то на Поділ, Оболонь і Дніпро, то на Печерські схили, то на схили Байкової чи Батиєвої гори. Завдяки цьому вулиця стала становим хребтом великого і величного тіла старокиївської частини міста, розпростореного своїми відрогами в кілька протилежних напрямків. Долаючи перешкоди ярів і крутих схилів, вона увібрала в себе всі принади київського ландшафту, а до того ж стала найбільш насиченою в культурному значенні, позаяк зосередила в собі найвищу духовність, пам'ять про численні історичні події, що розгорталися тут, як на велетенській сцені від давнини до сьогодення.

Найдавніша частина вулиці (від Андріївського узвозу до Золотих воріт) виникла ще за часів Київської Русі. На початку ХІХ ст. вона складалася з трьох вулиць: Андріївської, Софійської та Золотої. У зв’язку з будівництвом Імператорського університету св. Володимира в 1830-х рр. вулиця від Золотих воріт до Університету отримала назву Університетської. 1869 р. її відрізок від Андріївського узвозу до Присутствених місць перейменовано на Десятинну, далі до вулиці Льва Толстого – на Володимирську, далі – на Нижньоволодимирську. З 1901 року уся вулиця була названа Великою Володимирською, а з 1922 року – вулицею Короленка через те, що в готелі Франсуа, що на Театральній площі, певний час мешкав письменник Володимир Короленко. Вулиця Володимирська остаточно отримала свою сучасну назву 1944 року.

– Починаємо нашу екскурсію з будівлі Університету. Київський університет був заснований відповідно до наказу ссылка скрыта ссылка скрыта ссылка скрыта ссылка скрыта року як Київський Імператорський університет святого Володимира. Це був другий вищий навчальний заклад на території підросійської України. Основною метою, що ставилася перед Київським університетом, була боротьба із опозиційною польською київською ссылка скрыта, яка була вороже налаштована до влади в ході ссылка скрыта ссылка скрыта–ссылка скрыта років. Ім’я князя ссылка скрыта символізувало саме об’єднавчі тенденції.

ссылка скрыта ссылка скрыта року Київський університет прийняв перших 62-х студентів. Початково діяв лише один ссылка скрыта факультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. ссылка скрыта року відкрився юридичний факультет, а 1847 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до ссылка скрыта року.

Важко перерахувати усіх видатних осіб, чия діяльність була пов’язана з Університетом. Ще з середини ХІХ ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут навчалися члени ссылка скрыта – В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845–47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.

У 1848 при університеті (1-й поверх) засновано хірургічну клініку В. О. Караваєва, де оперував також М. І. Пирогов. У січні 1847 року в актовому залі концертував ссылка скрыта. Тут відбувалися виставки передвижників. У 1861—1919 рр. щомісяця видавалися «Университетские Известия», працювало 10 наукових товариств: дослідників природи, фізико-математичне, фізико-хімічне, хірургічне, історичне Нестора - літописця, юридичне. У 1883 було засновано університетську медичну клініку (тепер на бульварі Шевченка, № 17). 1880 року в університеті було проведено випробування першої в світі системи одночасного телеграфування і телефонування по одному й тому ж дроту (винахідник ссылка скрыта). У 1915-16 рр. університет було евакуйовано в Саратов, в 1919-20 рр. до університету були приєднані Вищі жіночі курси, Київський юридичний інститут та інші навчальні заклади.

Будинок Головного («Червоного») корпусу університету (вул. Володимирська, 60); збудований у 1837–42 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті (1781—1842 рр.). Будівля являє собою величезний замкнений корпус із внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145.68 м. Стіни корпусу пофарбовано в червоний колір, чавунні бази та капітелі колон — у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордена Святого Володимира (заснований у 1782 р.), чиє ім’я носив університет, тому девіз ордена «Користь, честь і слава» (лат: «Utilitas, Honor et Gloria») був і його девізом. Зведений на вершині пагорба, будинок університету суттєво вплинув на формування архітектурного обличчя Києва в XIX столітті.

На фасаді головного корпусу встановлено пам'ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Т. Г. Шевченку та меморіальну дошку Штабу винищувального батальйону.

Будинок Гуманітарного («Жовтого») корпусу університету (бульвар Т.Шевченка, 14); збудований у 1850-52 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (1816–95 рр.), сина В. І. Беретті, автора проекту Головного корпусу університету. Будинок належав Першій гімназії (у ній викладали визначні історики М.Берлінський та М. Костомаров, серед вихованців — художники ссылка скрыта та В.Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М.Гербель, скульптор П. Забелло, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутні академіки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський). У 1919 р. в будинку гімназії мешкав перший президент Академії Наук України академік В. Вернадський.

З 1959 року будівля є навчальним корпусом університету. На фасаді гуманітарного корпусу встановлено меморіальну дошку М. І. Пирогову та меморіальну дошку А. В. Луначарському.

– Яким чином Університет пов’язаний з боротьбою за незалежність України?

Наступною нашою зупинкою стане Будинок учителя.

– З якими подіями пов’язана ця будівля?

Педагогічний музей було створено в Києві 1901 року. Вже 1902 року музей розпочав свою діяльність. Упродовж першого десятиліття свого існування він містився в приміщеннях різних навчальних закладів і в приватних будинках, зокрема у приміщенні ссылка скрыта (тепер тут ссылка скрыта), ссылка скрыта по вул. Фундуклеївській (ссылка скрыта, 51).

Основою колекції педагогічного музею стала колекція зразків учнівських робіт та виробів ремісничого і прикладного призначення, які були представлені свого часу навчальними закладами Київського навчального округу на Нижньогородській виставці. Однак відсутність власного приміщення негативно відбивалася на діяльності музею. ссылка скрыта ссылка скрыта р. попечитель Київського навчального округу П.Зілов звернувся до голови Київського біржового комітету ссылка скрыта з проханням допомогти народній освіті Києва — побудувати спеціальне приміщення для Педагогічного музею. С.Могильовцев вніс на будівництво 500 тисяч ссылка скрыта.

З 1910 року в офіційних документах будинок фігурує як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія, бо закладення будівлі музею відбулося ссылка скрыта ссылка скрыта р., у день народження наступника престолу цесаревича Олексія Миколайовича. Будівництво проводилося в 1910–1912 рр. за проектом архітектора ссылка скрыта по ссылка скрыта, 57. ссылка скрыта ссылка скрыта року в присутності прем'єр-міністра Росії ссылка скрыта відбулося урочисте освячення будинку музею. Було виготовлено невеликий срібний макет Педагогічного музею, на якому було зроблено дарчий напис «Цесаревичу Олексію». Урочисте відкриття музею відбулося ссылка скрыта ссылка скрыта року в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з'явились у вітчизняній та зарубіжній пресі, яка зазначала, що музей відповідає всім вимогам і є одним із найкращих серед педагогічних музеїв Європи. Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї були педагогічна бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, довідкове бюро, велика аудиторія для проведення масових заходів. Першим директором музею став український педагог-методист ссылка скрыта.

Після Лютневої революції музей був ліквідований, а в його будівлі розміщувалися ссылка скрыта (ссылка скрыта—ссылка скрыта) і ссылка скрыта (ссылка скрыта—ссылка скрыта). У приміщенні музею відбувалися урочистості з нагоди відкриття різних освітніх установ, було засновано Педагогічну академію, що стала передвісником ссылка скрыта. У цьому приміщенні було проведено перші два з'їзди вчителів України (весна та осінь ссылка скрыта року). Головними питаннями на з'їздах були ссылка скрыта освіти, створення нових підручників історії та географії України, української мови; питання розробки нових програм.

Між приміщеннями Гуманітарного («Жовтого») корпусу університету та Будинку вчителя розташований пам’ятник видатному державному діячеві та науковцю. Це Михайло Сергійович Грушевський, видатний мислитель і політичний діяч, водночас скромна, інтелігентна людина. Михайло Грушевський народився у Польщі в 1866 році. Після закінчення Київського університету працював на кафедрі історії Львівського університету. Політик М.Грушевський був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави. У науковій творчості і політичній діяльності М. Грушевський вищим мірилом вважав любов до свого народу і до історичної істини.

Протягом 1917 – 1918 рр. М.Грушевський очолював Центральну Раду. Після краху німецької окупації Грушевський на початку 1919 року емігрував до Австрії, але в 1924 році знову повернувся в Україну.

Ця ошатна будівля приваблює до себе не лише киян, її з величезним задоволення відвідують поціновувачі мистецтва з усього світу.

– Хто знає, що відбувається у цьому приміщенні?

Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка, незважаючи на свою відносно коротку історію, здобула визнання далеко за межами України. Самобутні інтерпретації класичної музичної спадщини і сучасних творів, виняткової злагодженості оркестр і хор, талановиті солісти, яскраві й самобутні виконавські традиції дозволили театру досягти мистецьких вершин і посісти важливе місце в сьогоденній музичній культурі Європи.

Постійна оперна трупа була організована в ссылка скрыта ссылка скрыта року і стала поряд з трупами театрів ссылка скрыта і ссылка скрыта, тобто однією з найкращих у ссылка скрыта. Дебютом трупи стала «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, опера, яка розповідала про легендарне минуле ссылка скрыта. Подальші творчі здобутки київської оперної трупи пов'язані передовсім із діяльністю генія української музики, композитора ссылка скрыта. ссылка скрыта року вперше прозвучала українською мовою його опера «Різдвяна ніч» (за режисурою М.Старицького).

На початку існування театру репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: М.Глинки («Життя за царя», «Руслан і Людмила»), О.Даргомижського («Русалка») А.Рубінштейна («Маккавей») та ін. Це було неодмінною умовою існування музичного театру. Проте вдавалося ставити і європейську класику, на досить високому рівні показуючи в перекладі російською мовою опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Весілля Фігаро» В.А.Моцарта, «Чарівний стрілець» К.Вебера, «Лючія ді Ламмермур» Г.Доніцетті, а також один за одним твори Дж. Верді, який став улюбленим композитором киян.

Національну оперу було побудовано за проектом петербурзького академіка архітектури В. Шретера на місці погорілого під час пожежі міського театру. Театральну площу прикрасили різноманітними скульптурами грифонів і муз. Театральні маски, встановлені на території площі, ніби запрошували глядачів прийти до театру, щоб насолодитися чарівними звуками класичної музики. Зал оперного театру включав ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта та чотири яруси, що вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця), загальна кубатура театру — майже 100 000 куб. м, площа приміщень — 40210 кв. м. Над головним входом театру був установлений офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михаїла — покровителя міста, проте за наполяганням Київського митрополита ссылка скрыта, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів М.Глинки та О.Сєрова, які були подаровані Києву артистами петербурзького Маріїнського театру.

Як, на ваш погляд, опера була пов’язана з національним відродженням України?
Чому Миколу Лисенко вважають не лише видатним композитором, а й суспільно-громадським діячем?

Монумент на честь українського композитора було встановлено 29 грудня 1965 року в центрі ссылка скрыта поряд із ссылка скрыта. Пам’ятник звернений до ссылка скрыта. Автори – скульптор О. Ковальов та архітекор В. Гнєздилов. Загальна висота – 7 м. Бронзову постать митця встановлено на сірому гранітному прямокутному постаменті, на якому викарбовано анотаційний напис. Композитор з трохи піднятою у характерному диригентському жесті правою рукою ніби прислухається до звуків музики. Пластика твору реалістична, забарвлена романтичним емоційним трактуванням. Пам’ятник розрахований на сприйняття з фронту та з двох боків. Органічна сумірність і вдало знайдений масштаб у довколишній забудові надає йому чільне місце в архітектурному ансамблі площі.

Видатний піаніст, хоровий диригент і композитор, Микола Віталійович Лисенко народився 20 березня 1842 року в с. Гриньки (Полтавська область). Походив зі старовинного козацького старшинського роду. Дістав блискучу освіту - закінчив природознавчий факультет Київського університету. Захистив кандидатську дисертацію з біології (про розмноження нитчастих водоростей). Йому пророкували блискучу кар’єру вченого, пропонували залишитися викладати, але Лисенко обрав інший шлях, пов’язавши своє життя з музикою. Після навчання в Лейпцизькій консерваторії (клас фортепіано) його називали піаністом-віртуозом. Навчався в Римського-Корсакова в Петербурзькій консерваторії. Лисенко – організатор хорів, які пропагують українську музику. Створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був людиною високої ерудиції, енциклопедистом і багатогранно обдарованою особистістю. Один із перших музично інтерпретував «Кобзар» Т.Г.Шевченка, працював над обробками народних пісень, автор 10 опер, великої кількості вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів, фундатор музично-драматичної школи. Володів неабияким літературним талантом. Написав фольклорні праці — «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні». Це далеко не повний перелік інтересів і діянь М. Лисенка.

А зараз ми підходимо до більш давньої пам’ятки, що є однією з візитівок Володимирської вулиці. Це одна з найстаріших пам‘яток історії, архітектури та фортифікаційної техніки, залишки якої дійшли до нашого часу. Як відомо, Ярослав Мудрий оточив Верхнє місто потужними оборонними укріпленнями, які мали троє воріт. Найбільш монументальними та найпишнішими були Золоті ворота, збудовані одночасно з Софією. Вони правили одночасно і за головний, парадний в‘їзд до Києва, і за фортифікаційну споруду. Висота проїзної частини сягала 12, а ширина - 6,4 метрів. Проїзд завершував позолочений купол надбрамної церкви. Можливо, саме з цієї причини ворота дістали назву "Золоті". Під час розкопок археологи знайшли тут чимало залишків фресок і уламків смальти.

Пошкоджені віками і численними ворожими навалами, Золоті ворота в XVII столітті вже являли собою мальовничі руїни, хоча в той час над стінами ще лишалися склепіння і рештки надбрамної церкви Благовіщення. Такими їх можна побачити на малюнку голландського художника А. Вестерфельда, зробленому в 1651 році. А ще через століття, коли вже обрушилися і склепіння, руїни засипали землею, аби зберегти їх і для наступних поколінь.

Минали роки, і про пам‘ятку забули. Коли 1832 року археолог К. А. Лохвицький вів на цьому місці розкопки, її поява стала справжньою сенсацією. Під керівництвом В. І. Беретті рештки споруди було зміцнено цегляними контрфорсами, а за пропозицією архітектора Ф. І. Меховича обидві частини воріт скріплено металевими стяжками.

Було здійснено кілька спроб відтворити первісний вигляд Золотих воріт, але цей задум здійснився лише в період підготовки до святкування 1500-річчя Києва. Спеціалісти різних профілів – археологи, архітектори, будівельники – провели дослідження, вивчили старовинні малюнки, описи, залишки воріт. Авторський колектив у складі Є.І.Лопушинської, С. О. Висоцького та В. М. Холостенка розробив проект реконструкції. Над Золотими воротами зведено триярусний павільйон, який дає уявлення про можливий первісний вигляд пам’ятки. Проте цю будівлю все частіше піддають критиці: хоч як би не виглядала споруда в ХІ столітті, вона аж ніяк не могла бути схожа на те, що звела радянська влада з бетону.

З часів зведення "нових" Золотих Воріт тут діє однойменний музей "Золоті ворота". Золоті Ворота доводиться постійно реставрувати, адже все, що звели над руїнами, не вистояло й 15 років – деревина обсипалася, через що вся пам’ятка втратила свій первісний вигляд.

Софіївська (Софійська) площа в Києві своєю назвою зобов'язана Софійському собору, побудованому в 1037 році. Цей православний храм вважається шедевром архітектурного мистецтва та однією з найдавніших споруд Східної Європи, що збереглися до наших днів. Собор побудовано у візантійському стилі. Проте під час перебудови споруді було надано рис українського, як його ще називають, мазепинського бароко. Тут зосереджена багата культурна спадщина Київської Русі, починаючи з архітектурних пам'яток і закінчуючи творами прикладного та ювелірного мистецтва. На стінах Софії Київської збереглося близько 3000 кв. м. фресок (спочатку було - 6000 кв. м.). Мозаїку викладено на 260 кв. м.

Протягом багатьох років Свята Софія Київська була резиденцією київських митрополитів, а також зразком справжньої сили духу для віруючих. Собор відігравав провідну роль у житті України, оскільки саме тут відбувалися найважливіші події у становленні державності. Про долю храму в різні століття дбали великі київські князі, гетьмани, митрополити, що виступали захисниками православ'я.

Софійський собор – знахідка для вчених, незважаючи на свій поважний вік, він відкриває все нові й нові грані своєї історії. У 2008 році в Київ було повернуто православну святиню – Царські ворота, які відразу ж було встановлено в іконостасі храму. Царські ворота являють собою срібні ажурні грати, прикрашені рослинними орнаментами, а також позолоченими фігурками крилатих херувимів. На чотирьох медальйонах, розташованих з боків, намальовані старозавітні праведні царі. В основу цієї композиції було покладено Древо Есеево - своєрідний земний родовід Христа від царя Давида. На сьогоднішній день Софія Київська – не релігійний храм, а музей-заповідник.

Не менш відомий монумент Софіївської площі – це пам'ятник Богдану Хмельницькому. Його було відкрито в 1888 році. Саме тут 23 грудня 1648 року кияни зустрічали гетьмана з військом.

Авторами пам’ятника стали скульптор М. Микешин та архітектор В. Ніколаєв. У міській скарбниці на той момент не було грошей на зведення монумента, тому п'єдестал спорудили з каміння, що залишилося після будівництва моста через Дніпро. Морське відомство зробило свій посильний внесок, віддавши для будівництва стару корабельну мідь. Спочатку кінну статую Хмельницького перевезли з Петербурга до Києва, але через відсутність коштів її зберігали у Старокиївській поліцейській частині. Проти встановлення пам'ятника виступили представники духовенства, бо віруючі, які йшли від Михайлівського собору до Софіївського, бачили тільки задню частину коня, що було не зовсім етично. У результаті пам'ятник було поставлено таким чином, щоб з різних ракурсів він виглядав добре. На сьогоднішній день пам’ятник гетьману був і залишається візитною карткою Києва. Жодна оглядова екскурсія столицею України не обходиться без відвідування цього місця.

Софіївська площа є визначним історичним центром політичного життя держави. На початку ХХ ст. тут проголошувалися Універсали Центральної Ради. 22 січня 1918 року в приміщенні Київського будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель. Століттями роз’єднаний український народ визволився з неволі – Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австро-Угорської імперій – і прагнув возз’єднатися на своїй землі в єдиній Українській державі. Акт возз’єднання, злуки двох частин України був швидше символічним знаком прагнення єдності, бо в керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР... Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо». Пізніше, 21 січня 1990 року, мешканці багатьох населених пунктів України на дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату.

У на Софіївській площі 1991 р. Всеукраїнським народним віче було підтримано Акт про державну незалежність України.

Після екскурсії можливе проведення бесіди на тему: «Свідки боротьби за незалежність» :

Чому вулицю Володимирську можна назвати свідком національно-визвольних змагань?
Який внесок діячів науки і культури у здобуття незалежності?
Які ще місця Києва можна вважати «свідками» непростого шляху до суверенної України?

Також цікавим було б проведення вікторини «Знавець рідного міста»

Хто був першим ректором Київського університету? М.Максимович
Яка будівля столиці є найстарішою? Софіївський собор
Як нині називається Мало-Володимирська вулиця? Олеся Гончара
Який віднайдений літературний твір, за припущеннями дослідників, було вперше прочитано на Володимирській вулиці? Прикрасою Володимирської вулиці Києва є Будинок князів Трубецьких, який був зведений у 20-х роках ХІХ століття. Цей пам'ятник архітектури в стилі класицизму розташовується в дивовижному місці – у заповідній історико-археологічній зоні Києва (на Старокиївській горі). За припущеннями Л.Махновця, саме тут князь Володимир Ярославович уперше прочитав «Слово о полку Ігоровому».
Що знаходиться нині у приміщенні колишнього будинку і творчої майстерні українського архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (вул. Володимирська, 35) Центральне управління Служби безпеки України
Яка з частин сучасного університету – це колишній будинок Першої гімназії? Жовтий (Філологічний) корпус
Чому вулиця, що відходить від Володимирської до вулиці І.Паторжинського, називається Ірининською? 1833 року археолог-аматор Кіндрат Лохвицький знайшов залишки Ірининської церкви, яка була побудована за Ярослава Мудрого на честь його дружини Інгігерди ( по-слов’янському, Ірини). Сьогодні під двоповерховим будинком на Володимирській, у якому нині розташовано фастфуд «Містер Снек», залишився фундамент цієї церкви. Тобто цей двоповерховий будинок стоїть частково на фундаментах Ірининської церкви. Хан Батий зруйнував храм, і коли через шість століть Лохвицький відкопав його залишки, з них 1855 року спорудили пам’ятник Святій Ірині. Це був стовп із банею і хрестом наверху. Він стояв майже посередині Володимирської вулиці і був дуже шанований — тому й назвали вулицю Ірининською.
Де знаходилась Перша жіноча гімназія Києва? Нині це будинок Академії наук України (вул. Володимирська, 55), який спочатку проектувався архітектором П.Альошиним для Першої жіночої (Ольжиної) гімназії. Архітектор підготував цілих три проекти - в 1909, потім 1911 і 1914 рр. У липні 1914 року будівництво таки почалося, проте завершити його у зв'язку з імперіалістичною війною не удалося. Споруда була законсервована практично на останньому етапі будівельних робітБудинок Академії наук України. У 1927 р. недобудована споруда була передана Всеукраїнській Академії наук. Буквально за рік була завершена внутрішня обробка і споруда стала іменуватися «Новим будинком Всеукраїнської Академії наук». У 1929 році тут розташувалися академічні установи.

Використано Інтернет-ресурси:

Blog

Содержание

ХІД УРОКУ