Додаток №1 Цитатник до вивчення життя І творчості Альбера Камю
| Вид материала | Документы |
- First Written Assignment Письменная работа по мировой литературе: Жестокость дегуманзированного, 121.92kb.
- Жестокость дегуманзированного мира в романе «Чума» Альбера Камю и рассказе «Превращение», 116.66kb.
- В., студ., Кнутш досвід осмислення проблеми сенсу життя на основі ознайомлення з творчістю, 38.68kb.
- План вступ загальний огляд життя І творчості о. Кобилянської вплив фемінізму на українську, 231.7kb.
- Назва реферату: Бетховен, життя І творчий шлях Розділ, 221.87kb.
- Контрольная работа №4 (заключительная контр./раб второго семестра 2009/10 гг). Философская, 1561.79kb.
- М. М. Коцюбинський. Огляд життя І творчості письменника. Повість «Дорогою ціною», 143.01kb.
- Вивчення біографії та творчості І. Франка в 10класі”, 132.02kb.
- Життя І творчий шлях митця. Еволюція від футуристських формальних пошуків до філософсько-поетичного, 258.28kb.
- Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних, 250.59kb.
Додаток № 1
Цитатник до вивчення життя і творчості Альбера Камю
З висловлювань Альбера Камю
- «Для людини ... немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у
двобої з дійсністю, яка перемагає. Ні з чим не зрівняти образ гордої людяності… Дисципліна, якій дух себе підпорядковує, воля, яку він кує з будь-якого підручного матеріалу, рішучість зустрічати все віч-на-віч – у цьому є могутність і непересічність».
- «Для мене мистецтво – це ніяк не втіха самотнього творця. Для мене це
спосіб зворушити якомога більше людей, створивши найбільш ємну картину загальних страждань і радощів».
- «Природа протиставляє безумствам людини свої спокійні небеса».
- «Що таке бунтівник? Людина, яка каже «ні»… «Я бунтую – отже, ми
існуємо».
- «… мої бунти були освітлені сонцем. Злидні перешкодили мені
повірити, ніби все гаразд під сонцем і в цій історії, а сонце навчило мене, що історія – ще не все. Змінювати життя – так, але не світ, який я обожнював».
- «Ми живемо у світі, де треба вибирати, чи стати жертвою, чи катом.
Цей вибір не простий. Мені завжди здавалося, що, по суті, немає катів, є лише жертви. Безперечно, у кінцевому підсумку».
- «Ми повинні уявити Сізіфа щасливою людиною. Якщо у людини немає
виходу і вона сама про це знає, то людина мусить зберегти повагу до себе і до тієї справи, на яку прирікає її сліпий фатум».
- «Свобода полягає не в тому, щоб говорити все, що заманеться, не в
тому, щоб примножувати кількість скандальних видань, не в тому, щоб встановлювати диктатуру в ім’я майбутнього звільнення. Свобода – у тому, щоб не брехати».
- «Ніхто більш за мене не прив’язаний до алжирської провінції, а все ж
таки для мене є цілком природним почуватися вписаним до французької традиції. І так само природно, як я навчився дихати, я засвоїв, що любов до рідної землі може розширювати свої межі, при цьому не вмираючи. Врешті-решт, я відчуваю себе європейцем саме тому, що люблю мою країну».
- «Все, про що я писав, так чи так пов’язане з краєм, де я народився».
- «Мені щойно випала велика честь, якої я не шукав і не добивався.
Однак як тільки ця звістка дійшла до мене, я відразу ж подумав про маму, а потім про Вас. Без Вас, без Вашої турботливої руки, простягнутої бідному хлопчикові, яким я тоді був, без Ваших уроків і Вашого прикладу нічого такого б не відбулося. Я не схильний перебільшувати значення цього освідчення. Втім, воно принаймні дає мені привід сказати вам, ким Ви були і завжди є для мене; запевнити, що Ваші зусилля, праця і щиросердність, як і раніше, живуть в одному з Ваших маленьких школярів, що залишається, попри роки, Вашим вдячним учнем».
(З листа Альбера Камю своєму першому вчителеві Луї Жермену, якого він надіслав, отримавши Нобелівську премію).
- «Ця книжка коштувала мені великих зусиль… І тепер, коли я дещо
відсторонився від неї, мені зовсім не важко зрозуміти, що я був засліплений, що топив себе, що у багатьох місцях те, що я повинен був сказати, поступалося місцем тому, що мені було приємно говорити… Змушений визнати, що цей провал не байдужий мені… Після Вашого листа я дещо спантеличений… Перед тим, як знову взятися до роботи, я хотів би почути від Вас лише одне, бо тільки Ви можете сказати це прямо. Чи варто мені, на Вашу думку, продовжувати писати? Я запитую себе про це з великим занепокоєнням. Не так вже й багато світлого дано мені в житті. Письменницька справа – одна з таких речей. Проте я прекрасно розумію, що краще бути добрим буржуа, ніж поганим інтелігентом чи пересічним письменником».
(З відповіді на лист Жана Греньє, наставника і друга Камю, який відгукнувся на дебютний роман «Щаслива смерть» нищівною критикою).
- «… як примирити комунізм з почуттям огиди?»
- «З несправедливістю або співпрацюють, або борються».
- «Ми ніколи не скажемо «так» соціалізму концентраційних таборів!»
- «Так, якщо мати на увазі мої особисті стосунки. Втім, публічний аспект
мого ремесла, який я ніколи не любив, стає для мене просто нестерпним».
(З відповіді Камю на запитання, чи природно він почуває себе у ролі письменника).
- «Для того, хто все своє життя нічого не домагався, однаково обтяжливі
й надмірна похвала, й надмірна образа. Проте незабаром я знайшов відчуття, на яке можу спертися за найсуперечливіших обставин. Чи знаєте ви слова людини, яка проти власної волі була великим одинаком? «Вони мене не люблять. Та хіба це підстава для того, щоб їх не благословляти?»
- «Можна відкинути будь-яку історію і при цьому жити у злагоді з
морем та зірками».
- «Почуття абсурду, коли з нього намагаються видобути правила дії,
робить вбивство принаймні байдужим, а отже – припустимим. Якщо немає віри, якщо ніде немає сенсу і неможливо стверджувати цінності будь-чого, тоді все дозволене й все не має значення. Можна топити печі крематоріїв, а можна й лікувати хворих на проказу».
- «Кожен митець мусить сьогодні пливти на галері сучасності. Він має
примиритися з цим, навіть якщо він уважає, що це судно наскрізь пропахло оселедцями, на ньому забагато наглядачів і до того ж воно йде неправильним курсом».
- «Просто я себе ніде більше й не уявляв. Я вважав і досі вважаю, що не
можна ставати на бік концтаборів».
- «Хочеш бути філософом – пиши романи».
- «Якщо Всесвіт раптово позбавляється як ілюзій, так і пізнання, людина
стає в ньому сторонньою».
- «Виявити абсурдність життя – аж ніяк не завершення, а тільки
початок… Нас цікавить власне не це відкриття, а його наслідки й правила поведінки, що з нього випливають».
- «За допомогою чуми я хочу передати умови ядухи, від якої ми
страждали, атмосферу небезпеки і вигнання, в якій ми тоді жили. Водночас я хочу розповсюдити це тлумачення на існування в цілому».
З висловлювань про Альбера Камю та його твори
- «Ще зовсім молодим він став живим дзеркалом цілого покоління.
Читачі за кордоном прийняли його так прихильно, що він отримав Нобелівську премію в тому віці, коли інші марно мріють про Гонкурівську. У 1946 р., коли я побував в обох Америках, усі студенти розпитували мене про Сартра і Камю. На який же доробок спиралась ця всесвітня слава? Невеликий роман «Сторонній», п’єса «Калігула» і кілька есе, зокрема і «Міф про Сізіфа». Але в чому ж тоді причина? Та в тому, що Камю відобразив невиразні здогади молоді воєнного і повоєнного часу». (Андре Моруа)
- «За визначний літературний доробок, що з прозірливою глибиною висвітлює проблеми людської свідомості нашого часу».
(З формулювання Нобелівського комітету при нагородженні А. Камю Нобелівською премією, 1957 рік).
- «Його мучила і палила тривога за людей, здивування їхньою
безпечністю в головному, занепокоєння сенсом життя, що втрачається. І це при тому, що він не був аскетом. Навпаки, йому було дане гостре відчуття життя, усіх його радощів і насолод, відчуття, подесятерене сухотами. Чи не тому, що він так жадібно любив гарячу плоть життя, він так рано навчився роздумувати про смерть?»
(Володимир Лакшин)
- «Камю представляв у нашому столітті – й у суперечці з теперішньою
історією – сьогоднішнього спадкоємця старовинної породи тих моралістів, чия творчість являє собою, напевне, найсамобутнішу лінію розвитку у французькій літературі. Його впертий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну в своєму фіналі боротьбу проти нищівних і потворних віянь доби»
Жан Поль Сартр
Додаток № 2 Творчий доробок Альбера Камю
| | Назва | Рік створення | Жанр | Примітка й коментарі |
| 1. | «Виворіт і обличчя» | 1937 | Збірка есе | Дебютна збірка А. Камю. Була видана в Алжирі накладом 350 примірників |
| | «Щаслива смерть» | 1938 | Роман | Перший роман Камю був провальним, і письменник навіть думав про припинення літературної діяльності |
| | «Злидні Кабілії» | 1939 | Публіцис-тичний цикл | Це був протест проти несправедливості, який Камю спостерігав у суспільно-політичному житті Алжиру 30-х років ХХ ст. |
| | «Шлюбні бенкети» | 1939 | Збірка лірико-філософ-ських есе | Оспівування краси Средиземномор’я |
| | «Сторонній» | 1940 | Повість (вийшла друком у 1942) | У цьому світі, де немає ілюзій, немає надії, людина відчуває себе сторонньою. Герой повісті алжирський службовець Мерсо почувається «стороннім» у жит-ті. Минуле й майбутнє не мають для нього значення, бо він живе лише даною миттю. Його зали-шає байдужим смерть матері, він не може закохатися. Він вбиває незнайомця тільки через свої перенапружені спекою нер-ви. Люди, що судять його, теж байдужі. Страх перед прав-дою змушує їх виголосити Мер-со смертний вирок. Мерсо заяв-ляє, що єдиною істиною є істина смерті. Герой не вважає за пот-рібне виправдовуватись перед світом, в якому немає Бога. |
| 6. | «Міф про Сізіфа» | 1941 | Есе | Вважається програмовим екзис-тенціалістським твором. На дум-ку Камю, міф про Сізіфа є сим-волом людського життя. Що роб-лять люди на землі, як не безна-дійну, марну роботу? Тільки-но людині вдається надмірними зусиллями «підняти камінь на гору», хвороба або війна знову скидає його до підніжжя. Життя людини завжди закінчується падінням остаточним – її смертю. Усвідомити безглуздість цієї суєти означає розкрити абсур-дність людського буття, людсь-кої долі. Але Камю не визнає відчаю: Сізіф спускається в до-лину добровільно, тому що цей спуск є «хвилиною свідомості», «хвилиною натхнення». У цей час Сізіф піднімається над своєю долею і стає «міцнішим за камінь». Отже, Сізіф – і безси-лий і бунтівний, - роздумуючи під час спуску про власну долю, усвідомив, що знання, яке має стати причиною його страждань, містить у собі кінцеву перемогу. Не існує долі, яку можна було б перебороти, не зневажаючи її. Коли життя вороже людині, то єдиним порятунком для неї є виховання почуттів, які «за-перечують богів і перевер-тають камені. Боротьба з вер-шиною може заповнити людське серце. «Ми повинні уявити собі Сізіфа щасливою людиною» - пише Ка-мю. Якщо у людини немає вихо-ду і вона сама про це знає, то людина мусить зберегти повагу до себе і до тієї справи, на яку прирікає її сліпий фатум. І в неодмінному виконанні обов’яз-ку, нехай навіть непотрібному, вона знайде втіху. Саме у вико-нанні обов’язку – початок бун-ту і свободи. Так стверджує Камю. |
| 7. | «Непоро-зуміння» | 1944 р. | Драма | Мати й дочка вбивають – заради свого романтичного тяжіння до моря, до свободи – того, хто до-водиться їм сином і братом. По-тім вбивають себе, переконав-шись, що вбивство не звільняє від абсурду і самотності. |
| 8. | «Калігула» | 1944 р. | Драма | Присвячена проблемі влади. У п’єсі діють екзистенціалістські герої, вільні в своєму виборі. («Бога немає, немає суддів»). Цей твір засвідчив ще й драма-тургічний талант Камю. Головна тема – абсурдність людського існування й життя в цілому. |
| 9. | «Бунтівна людина» | 1942 р. (вийшло друком на поч. 50-х років) | Есе (за іншими визначен-нями памфлет) | Одна із найґрунтовніших філо-софських праць Камю. Розмір-ковуючи над проблемами істо-ричного нігілізму (заперечення загальноприйнятих моральних цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій), що сягнув своєї вершини у гітле-рівській та сталінській дикта-турах, автор наголошував на пе-реродженні революції в тиранію: «Прометей обов’я-ково вироджується у Цезаря». Вихід – бунт, який відкидає владу, що уособлює насильство й несправедливість. Це есе вик-ликало хвилю гострої полеміки. Проти Камю виступив лідер французької «лівої» інтелігенції Ж.П. Сартр, відомий письменник-екзистенціаліст. |
| 10. | «Листи німецькому другові» | 1943-1944 | Публі- цистичні статті | Описаний досвід перебування в окупованому гітлерівцями Парижі. |
| 11. | «Чума» | 1947 | Роман | Публікація цього твору мала всесвітній резонанс. Провідна тема – тема боротьби з безглуздою дійсність. Алегорично-зображення Руху Опору фашизму у Франції. |
| 12. | «Стан облоги» | 1948 | П’єса | |
| 13. | «Праведні» | 1950 | Повість | Містила певну «позитивну програму» - ідею опору людини в абсурдному світі. |
| 14. | «Падіння» | 1956 р. | Повість | Дослідження проблеми, чому людина стає носієм зла. Це мо-нолог-самоаналіз героя, ко-лишнього адвоката, егоїста, який дбав і дбає тільки про себе і прагне свої власні вади пояснити недосконалістю людини в цілому. |
| 15. | «Вигнання і царство» | 1957 р. | Книга оповідань | Поєднання важкої необхідності жити в абсурдному світі і потре-ба абсолютної свободи – голов-на тема збірки. Нещасливі само-тні люди - «вигнанці» – ідуть до моря до зірок (море і зірки – символи свободи та краси). |
| 16. | «Актуальне» («Своєчасні роздуми») | 1950-1958 рр. | Три книги публіци-стики | Публіцистичні відгуки на актуальні проблеми повоєнного часу. |
| 17. | «Перша людина» | 1960 | Роман (надруко-ваний у 1994 р.) | Рукопис цього твору був знайдений на місці автокатаст-рофи, у якій трагічно загинув 04 січня 1960 року Альбер Камю. Через 34 роки по його смерті (у 1994 році) був опублікований у Франції. За два тижні було про-дано понад 125 тисяч примір-ників книги, а близько двох десятків зарубіжних видавництв звернулося за правами на пере-клад цього роману. |
Д
Альбер Камю – людина і митець (1913-1960)
одаток № 3
| Найважливіші факти біографії А. Камю Народився – 07.11.1913 року в Алжирі (у містечку Мондові) і бідній французькій родині). Батько помер від ран, отриманих у боях на Марні, коли Альберові був усього один рік. Мати була служанкою у заможних родинах. Навчання – комунальна школа, Алжирський ліцей, Алжирський університет. Захоплення літературою і філософією. (У 17 років захворів на сухоти). 1935 рік – захоплення театром, організував «Театр праці», в якому виступав як драматург, режисер і актор. 1936 року – вступ до комуністичної партії, 1937 року – був виключений з неї. З 1936 року розпочалася літературна діяльність Камю. З 1943 року оселився в Парижі, приєднався до Руху Опору, співпрацював з нелегальною газетою «Комба», яку очолив після повстання, що викинуло окупантів за межі міста. Друга половина 40-х – перша половина 50-х років – період творчого розквіту таланту Камю. 1957 рік – став лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури.  04.01.1960 року – загинув в автомобільній катастрофі. |
| Чинники, що сформували світоглядно-естетичні позиції Альбера Камю |
Відкриття близь-кості смерті (у 17 років захворів на сухоти)
Вплив ліцейного викладача Жана Греньє, який ознайомив Камю з працями найвидатніших філософів Заходу ХІХ століття – Фрідріха Ніцше, Льва Шестова, Миколи Бердяєва, Сьйорена Кєркегора, Артура Шопенгауера
Антична культура
Французька література Мон-тень, Руссо, Воль-тер, Ларошфуко
Філософія екзистенціалізму
Зближення з прокомуністичними колами французької інтелігенції
Світові війни
Світогляд Камю
Антифашист
«Трагічний» гуманіст
екзистенціаліст
«соціаліст в душі»
бунтар духу
пацифіст
утвердився на позиціях опору будь-якому політичному насильству
Прихильник бунту людини проти абсурду, який має бути спрямований на ствердження і збереження моральних цінностей
«Язичник» за світовідчуттям, протиставляв безуму світової історії мудрість і гармонію природи.
Примітка (за Є. Волощук)
Екзистенційний (від лат. existentia – існування) – той, що стосується чільних, позаісторичних та позачасових, тобто одвічних питань буття особистості.
Представники цього напряму зосереджувалися на проблемі людського існування, на переживанні індивідом свого «буття у світі». Сутність власного існування, за екзистенціалістами, «закинута» у світ особистість відкриває у кризові моменти, коли потрапляє на «межу життя і смерті» (так звана «межова ситуація») – переживає тяжку хворобу, загрозу смертельної небезпеки, втрату близьких тощо. Саме тоді з буття спадає оманлива машкара щоденного життя – автоматичного, банального, несвідомого, сповненого наївно-прагматичних прагнень, і людина переживає свій «момент істини»: усвідомлює абсурдність повсякденного існування, відкриває свою екзистенційну самотність, робить певний моральний вибір.
Література екзистенціалізму («екзистенціалізм» - один із провідних напрямів у філософії ХХ ст.) – течія, що набула найвищого розвитку у 30-60-і роки. Її представники – Альбер Камю, Жан Поль Сартр, Сімона де Бовуар – виступали водночас і як письменники, і як філософи. Екзистенціалістські умонастрої були розповсюджені в літературі інших країн: Іспанії (М. де Унамуно), США (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), Великої Британії (В. Дж. Голдінг, А. Мердок), Японії (Кобо Абе) та ін. Вплив ідей екзистенціалізму спостерігається також у творчості таких митців, як Ж. Ануй, М. Фріш, Ф. Дюррентматт, Е. Йонеско, С. Беккет та ін. У літературі екзистенціалізму закарбувалося напружене переживання кризи, західної цивілізації, відчуття втрати сенсу буття, зображення нездоланного трагізму людського життя – його приреченості на самотність, відчуженість, занедбаність у ворожому світі, змалювання ситуації морального вибору особистості в «межовій» ситуації тощо.
Додаток № 4
Художній світ Альбера Камю
«Цикл любові»
Цей цикл, що залишився в основному в задумах (його мали представляти роман «Перша людина» та п’єса «Дон Фауст»), мав стати шляхом Альбера Камю від заперечення абсурдного світу до ствердження любові як найголовнішої цінності життя. «Слід любити життя понад його сенс, говорить Достоєвський. Так, бо коли любов до життя зникає, жоден смисл не може дати нам втіхи». (Альбер Камю)
Особливості творчої манери А. Камю
«Цикл вигнання» Повість «Падіння», книга оповідань «Вигнання і царство», три книги публіцистики «Актуальне»
«Цикл бунту» Роман «Чума», есе «Бунтівна людина», п’єси «Стан облоги» й «Праведники»
«Цикл абсурду» Повість «Сторонній», есе «Міф про Сізіфа», драми «Калігула» та «Непорозуміння»
Етапи творчості, визначені самим митцем
|