В., студ., Кнутш досвід осмислення проблеми сенсу життя на основі ознайомлення з творчістю Альбера Камю
| Вид материала | Документы |
- First Written Assignment Письменная работа по мировой литературе: Жестокость дегуманзированного, 121.92kb.
- Мотив сенсу людського буття у драмі валерія шевчука “кінець віку (вода життя)”, 182.55kb.
- Обгрунтування проблеми вибору, 166.04kb.
- Жестокость дегуманзированного мира в романе «Чума» Альбера Камю и рассказе «Превращение», 116.66kb.
- Додаток №1 Цитатник до вивчення життя І творчості Альбера Камю, 379.91kb.
- Программа Москва, 205.71kb.
- Проблеми істини та неправди, 465.57kb.
- Назва реферату: Досвід І проблеми викладання дисципліни Страхові послуги Розділ, 100.66kb.
- Т. В. Визначення змісту міжкультурної комунікації на основі філософської категорії, 199.43kb.
- План : Вступ : 3 Пізнання як творчічть. Проблеми істини 3 Пізнавальна творчість, 490.64kb.
Гребенникова В., студ., КНУТШ
Досвід осмислення проблеми сенсу життя
на основі ознайомлення з творчістю Альбера Камю.
Перш ніж розпочати виклад своїх думок, хочу зазначити, що все нижче викладене являє собою лиш суб’єктивне осмислення через призму особистості деяких процесів нашого життя. Не в жодному разі це не повинно сприйматися як наукове, всебічне розкриття проблеми або створення певної теорії. Все це лише певна картина, яка утворилась в свідомості однієї людини – частинки цього величезного світу.
Людина живе і мислить. Якщо людина ставить пуд сумнів доцільність життя, вона починає замислюватись над тим, що таке Л. ы С., яким чином вони співвідносяться і де її місце в цій системі. Чому так відбувається? Яким чином і що впливає на нас? Чому потрібно жити? Чи можна сказати, що людина живе заради того, щоб жити? Сенсом життя є сам процес життя..? Можливо це один із проявів тієї самої істини, яку ми шукаємо? Пошуки цієї самої істини існування можуть бути самою істиною. Вже це придає сенс процесу міркування, а цей самий процес також може виступати надійною платформою для крокування життєвим шляхом. Пізнання істини через самореалізацію, особливо самореалізацію в мистецтві, сповнює життя людини найбільш глибоким смислом. Це є висока концентрація зусиль для досягнення і самовираження. Не стільки є важливим результат, скільки сам процес, коли людина розкривається в своїй праці, намагається віддавати все в процесі свого розвитку. Головне, щоб творіння, ідея, прагнення не набувало рис „божественності”, не ставало сенсом життя як таким, бо часто це призводить до фанатичного відношення, пізніше до абсурду розуміння співставності компонентів життя, світу, себе і всього іншого. Саме тому багато митців балансують на грані геніальності і абсурду.
Один з багатьох варіантів, який можна розглянути: сенс життя у осягненні істини. Істина є неосяжною, але шлях її пізнання є розвиток людської особистості, сходження по нескінченним сходинкам вгору. Навіщо йти, якщо це не матиме завершення? Сенс не в результаті, не в кінцевій меті, а в самому процесі пізнання глибокого і неосяжного. Якщо нам відкриється хоча б мізерна часточка чогось безмежно великого – це вже буде сенсом нашого існування, не порожнього і без сутнісного, а сповненого розумінням того, що в шляху пізнання істини ми розвиваємося, розвиток є рухом, а рух є безпосереднім проявом життя.
Потрібно тільки найбільш повне і цілісне усвідомлення того, що в неосяжності істини є сама суть істинності, тому що кожна дія, думка, фраза, творіння є носієм певної частини скінченності і істинності, і саме із цього витікає: справжня істинність завжди абстрактна, безмірно велика ( „великая” ), ідеальна, неосяжна... І людина в своєму розвитку, процесі пізнання є носієм ( кожний своєї ) певної частини істини світу, яка у гармонійному поєднанні становить Істинність Буття, яку теж неможливо цілком усвідомити і осягнути ніякій живій істоті цього світу, бо вона сама є носієм і складовою частиною мозаїки. Таким чином вибудовується певна картина абстрактного напряму думки, який відкриває в дуже маленькій мірі і пускає малесенький промінчик світла у бездну темряви цього питання, а можливо й життя... Але проблема людей є саме в цьому усвідомленні та розумінні своєї причетності до світу, істини, життя; взаємодії та взаємозв’язку кожної складової з кожною наступною і з всією системою, якщо це можна так назвати... ( Бо з іншого боку все є хаотичним, але хаотичність може мати сенс... хоча б в самій собі: сенсом хаосу є хаотичність.) Тому все залежить від можливості кожного осягнути в певному ступіні усю цю гармонійність або хаотичність, мозаїку в своєму цілісному прояві єдиної картини, безмежність і нескінченність, необхідність або безпідставність руху... Не важливо, як людина робить це ( на інтуїтивному рівні, просто відчуваючи щось в наслідок виру подій власного життя, чи через логічне розуміння, роботу думки і осмислення, можливо через поєднання першого і другого ), важливо те, наскільки близько кожен із нас відчуває і розуміє необмеженість, неосяжність, гармонійність в хаотичності, істину існування нас в цьому світі. Чим ближчі ми до істини, тим далі від суїциду. Найголовніша причина пошуку, прагнення завершити своє існування – ставлення в різних його проявах і концепціях у зв’язку з іншими життєвими положеннями людини і подіями до сенсу життя, його сприйняття вцілому. Це і визначає нашу позицію в критичних ситуаціях, тоді коли ми замислюємось що робити? Що значить буденність? Який вихід? Для чого? Смерть?... Що вона є? Можливо сенсом життя є смерть? Абсурдність всього цього усвідомлюють багато самовбивць, іноді пов’язуючи це з абсурдністю, буденністю самого життя... А іноді і ні. Але тоді виникає закономірне питання: наскільки ми, кожен із нас розуміє і усвідомлює сенс життя?.. Достатньо щоб подолати певний бар’єр і піти далі чи ні... Відповіддю є тільки вчинок людини.
Але це ніяк не означає що можна осягнути нескінченність і сенс свого життя. Все це також змінюється і зростає, і в основі цього осягнення є також недосяжність. Все є нескінченним і неосяжним, прагнемо пізнати незбагненне і знаємо про це, навіть розуміємо, що неповністю знаємо і ніколи не пізнаємо до кінця. В цьому намагаємося знайти певну логіку, сенс. Слова Альбера Камю тут скажуть більш ніж потрібно: „Скорее всего мы никогда не сможем постичь другого человека; в нем всегда остается нечто, недоступное нашему познанию, мимолетное и ускользающее.” У кожного своє розуміння оточуючого світу, своя усвідомлена чи не усвідомлена позиція ставлення до істини і її шляху до нескінченного осягнення її, свій сенс життя... Ніхто не взмозі вирішити внутрішні протирічча особистості, крім неї самої. Щлях до щастя – пізнання самого себе. Іноді це і є основний спонукальний мотив жити, та істина, розуміння якої може врятувати від бажання пізнати смерть і розкрити новий сенс буття. Можливо, саме до цього пізнання нам потрібно іти...