Geum.ru

Історія держави І права зарубіжних країн. Мудрак

Вид материалаДокументы

Содержание


11.3. Становлення князівського абсолютизму
Подобный материал:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   76

11.3. Становлення князівського абсолютизму


У кінці XV ст. і першій половині XVІ ст. у Німеччині настає період розквіту господарської діяльності. Але розвиток господарства йшов дещо іншим шляхом, ніж в Англії і Франції. Ні одне місто в Німеччині не стало господарським центром, яким був, наприклад, Лондон в Англії. Економічний розвиток Німеччини відрізнявся великою нерівномірністю її окремих регіонів. В Англії і Франції розвиток торгівлі призвів до централізації, у Німеччині – до об’єднання інтересів навко-ло місцевих центрів, що сприяло політичній роздробленості.

У першій половині XVІ ст. у Німеччині відбувається ре-формація, яка до всіх умов, що роз’єднували її, додала ще од-ну – віросповідання. Німеччина розділилась на протестантську (північ) і католицьку (південь).

Реформація супроводжувалась соціальними виступами, з яких найбільш важливим було селянське повстання 1525 р. У результаті повстання було розорене духовенство, дворянство, князівські міста, населення яких брало участь у війні, позбавлялось своїх привілеїв і потрапляло в повну залежність від князів.

Князівська влада посилилась за рахунок послаблення міст, розорення частини дворянства, яке потерпіло від селянського повстання і змушене було шукати опори у князівської влади.

Тридцятилітня війна (1618 – 1648 рр.), яка велась під ре-лігійними лозунгами боротьби католиків з протестантами, вирішувала політичні завдання. Північно-німецькі князі бо-ролись проти посилення імператорської влади і створення єдиної національної держави.

Боротьба закінчилась перемогою князів, їх влада ще більше посилилась. Вони стали майже незалежні від імператорської влади: за Вестфальським миром 1648 р. князі набули права укладати союзи не тільки один з одним, але й з інозем-ними державами. Політичне єднання, розвиток централізації, чиновництва і суду відбувалися у середині кожного князівства.

Станово-представницькі установи у більшості князівств припинили своє існування, а в інших – переживали занепад.

У XVІІ ст. у князівствах панував абсолютизм, який відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу.

Як і станово-представницька монархія, абсолютизм склався не на всій території імперії, а в межах окремих князівств.

Князівський абсолютизм був вираженням повного успіху феодальної реакції, перемогою над буржуазним рухом, підкоренням слабої німецької буржуазії князям.

У другій половині XVІІ ст. найбільшими абсолютиськими державами були Прусcія і Австрія, які суттєво відрізнялись одна від одної: Пруссія була переважно протестантською країною, а Австрія – католицькою. Хоча прусська дер-жава складалась із декількох окремих держав, її населення було німецьким або онімеченим, тоді як Австрія складалась із земель, заселених різними національностями. Між обома країнами існував постійний антагонізм, особливо в питанні про те, кому повинна належати керівна роль у Німеччині.

Австрія була менш централізованою державою. Спроби представників династії Габсбургів подолали сепаратизм, роздробленість князівств тривалий час залишались марними. По-значались суперечності між австрійським, угорським і чеським дворянством. При імператорі діяли такі установи: державна рада, королівська канцелярія, військова рада, комерцколегія.

Спроби знищити самостійність провінційних сеймів і ландтагів не дали бажаних результатів. Королівська влада не могла нав’язати провінціям своїх чиновників і була змушена призначати тих, кого рекомендувала місцева знать.

До імперії Габсбургів входили Угорщина, Чехія, частина Італії, в яких проводилась політика онімечування народів, ні-мецька мова вважалась державною, угорців і чехів примушували приймати католицтво. В австрійського королівства не було навіть загальноприйнятої назви. Для її позначення за-стосовували своєрідний термін – “спадкоємне володіння дому Габсбургів”.

Внаслідок економічної і військової слабкості Австрії її міжнародний авторитет був невеликий.

Колишня Тевтонська держава Пруссія, навпаки, ставала дедалі сильнішою. На початку XVІ ст. її герцогу, колишньому васалу Польщі, вдалося об’єднати свої володіння з князівством Бранденбурзьким і стати суверенним правителем. На початку XVІІ ст. курфюрст Прусcії дістав титул короля.

Вигідне географічне положення, уміння королів одержувати для себе вигоду із складної міжнародної ситуації, тонка дипломатія, створення сильної армії, жорстоке придушення селянських виступів були основними причинами піднесення Брандербурзько-Прусcької держави.

У внутрішньому управлінні прусським королям вдалося досягти набагато більшої централізації, ніж монархам Австрії. Після усунення Таємної ради було створено три важливих відомства: внутрішніх справ, юстиції, іноземних справ. Найбільше значення мали відомства внутрішніх справ і полі-ції. Розгалужений поліцейський апарат втручався в життя підданих аж до того, що забороняв жінкам носити модні сукні, пудритись тощо.

Опорою короля були армія і чиновництво. Чиновницький апарат діяв чітко, організовано і не випадково вважався зразковим для інших німецьких князівств, особливо в умінні здирати податки.

Ландтаги на місцях зберігались, але потрапили під контроль призначуваних королем ландратів. Бюрократичний апарат монархії був суворо централізованим, особливо у війсь-ковій, поліцейській і фінансовій сферах. Владу поміщиків над селянами король, навпаки, зберіг і розширив.

Пруссія у XVІІІ ст. була схожа на поліцейську державу, в ній утвердилося всесилля бюрократії, воєнщини з безмежною дріб’язковою опікою з боку верховної влади над усіма сторонами життя підданих.

Установлювався абсолютизм і в інших німецьких князівствах. Коли ландтаг Саксонії надумав протестувати проти поборів курфюрста Августа Сильного, останній наказав закрити депутатів у залі і тримати, поки не примиряться.

Влада німецького імператора була примарною. Німеччина була конгломератом королівств, курфюрств, ландграфств, архієпіскопств, єпіскопств, абатств, володінь духовних орденів, імперських рицарств і вільних міст. Такий вигляд мав на практиці князівський абсолютизм.

До 1806 р. у Німеччині було 51 імперське місто, близько 360 князівств і до 1,5 тисячі рицарських володінь, господарі яких також претендували на незалежність, суверенітет.