Geum.ru

Програма навчального модуля 3 Робоча програма 4

Вид материалаКонспект

Содержание


Тема 6. Забруднення земель та норми щодо деградації земель
1 Забруднення земель: загальна характеристика та правове регулювання.
Стаття 45. Охорона земель і ґрунтів від забруднення небезпечними речовинами
Стаття 46. Охорона земель і ґрунтів від забруднення відходами
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Тема 6. Забруднення земель та норми щодо деградації земель


Після вивчення теми необхідно

Знати:
  • поняття „земля”, „забруднення”, „псування”;
  • правове регулювання забруднення земель;
  • кримінальну відповідальність за забруднення земель.

Вміти:
  • розрізняти різні вида деградації земель.
  • розрізняти різні типи ерозії грунтів.

Ключові поняття і терміни: земля, забруднення ґрунтів, порушені землі, відходи, геологічна ерозія, водна ерозія, яружна ерозія, річкова ерозія, вітрова ерозія, сливна ерозія, лінійна ерозія, суб’єкт злочину, деградація земель, консервація земель.


Новий Земельний кодекс України не дає визначення землі як об’єкта законодавчого регулювання. Водночас він визначає, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У цьому плані заслуговує на увагу визначення поняття „земля”, яке наведене у Державному стандарті „Земля. Терміни і визначення”. Земля — це найважливіша частина навколишнього природного середовища, яка характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, є головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства.

Очевидно, що у наведеному визначенні фіксуються переважно біологічні й економічні ознаки землі та її призначення. Проте, як вважає Н.І.Титова, цих ознак недостатньо для об’єктивного розуміння поняття „земля” в юридичному значенні, а деякі з них потребують суттєвого уточнення, оскільки чинне екологічне та земельне законодавство передбачає особливості землі у складі довкілля та формування його якості.

Так, Закон України від 25 червня 1991 р. „Про охорону навколишнього природного середовища”, зокрема ч. 1 ст. 5, вказує, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягає навколишнє природне середовище, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період, зокрема земля, ландшафти та інші природні комплекси.

Отже, земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об’єкт господарського використання, а з іншої — є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів — заповідників, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, штучно створених систем — дендропарків, ботанічних садів, зоопарків, парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва, рекреаційних, лікувальних, оздоровчих зон тощо.

Зовсім інше юридичне смислове навантаження несе в собі термін „землі” (аналогічно — „води”). Під ним необхідно розуміти саме природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Земельні відносини мають на увазі саме такий об’єкт правової регламентації, хоч в земельному законодавстві (навіть у Земельному кодексі) він називається юридично неточно: „земля”.

Крім того, на думку Н.І.Орлова, землі як об’єкт правової регламентації виконують різні функції:

а) політичну, визначаючи територіальні межі суверенності державної влади та створюючи основу економічної незалежності держави;

б) економічну, забезпечуючи базу для господарської діяльності;

в) соціальну, як місце і умови для життя людини;

г) екологічну, як об’єктивний фактор безпечного для здоров’я людини існування.

Виконання усіх цих функцій забезпечується різними галузями права: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, земельного, аграрного.

1 Забруднення земель: загальна характеристика та правове регулювання.


Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» (від 19 червня 2003 року)
  • забруднення ґрунтів - накопичення в ґрунтах речовин, які негативно впливають на їх родючість та інші корисні властивості;
  • порушені землі - землі, що втратили свою господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних явищ.

Відповідно до ЗУ «Про охорону земель»

Стаття 45. Охорона земель і ґрунтів від забруднення небезпечними речовинами

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.

Особливості режиму і порядку використання забруднених земель погоджуються з органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я, екології і природних ресурсів та з питань аграрної політики.

Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин встановлює Кабінет Міністрів України.

Стаття 46. Охорона земель і ґрунтів від забруднення відходами

При здійсненні господарської діяльності, пов'язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечуються:
  • виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними;
  • максимальне збереження ґрунтового покриву на основі обраного оптимального варіанта територіального розміщення об'єктів поводження з відходами;
  • зняття родючого шару ґрунту, його складування, збереження та використання при рекультивації земель, покращенні малопродуктивних земель і благоустрої населених пунктів;
  • запобігання негативному впливу об'єктів поводження з відходами, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій;
  • рекультивація земельних ділянок після ліквідації об'єктів поводження з відходами.

Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

У районах можливого забруднення земель небезпечними відходами, у тому числі аварійними, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров'я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому.

Розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".

Відповідно до ст. 239 Кримінального кодексу України:

Стаття 239. Забруднення або псування земель

1. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — встановлений порядок раціонального використання, захисту і відтворення земель як складної природної екосистеми, тісно пов’язаної з іншими елементами довкілля. Його додатковим обов’язковим об’єктом є життя і здоров’я особи.

2. Предметом злочину виступають землі будь-якого цільового призначення.

Землі у даному разі — це верхній шар земної поверхні у межах зони аерації, під якою слід розуміти верхню товщу земної кори між її поверхнею і дзеркалом ґрунтових вод. Вжите у ст. 239 поняття “землі” збігається з поняттям “ґрунт”, який розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю. Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі: а) сільськогосподарського призначення; б) населених пунктів; в) промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення; г) для потреб оборони; д) природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; є) лісового і водного фондів; е) запасу.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

У складі цього злочину терміни “забруднення” та “псування” одночасно позначають і діяння, і суспільне небезпечні наслідки.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропогенних навантажень, внаслідок проникнення у землі різних забруднюючих речовин. При цьому негативні зміни можуть бути зумовлені не лише появою у ґрунті нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Види забруднення земель можуть бути різними — хімічне, радіоактивне, бактеріальне тощо. Поняттям забруднення земель слід охоплювати їх отруєння, тобто насичення ґрунтів токсичними речовинами, внаслідок чого земля перетворюється на фактор небезпеки для людини, флори і фауни.

Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції МЕПР України, службовими особами спеціально уповноважених органів інших органів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформлюються відповідним протоколом.

Псування земель — це така зміна фізичних, біологічних та інших властивостей і характеристик земель, яка зумовлює непридатність використання їх за цільовим призначенням. Зниження природно-господарської цінності земель може проявлятись, наприклад, у знищенні або порушенні родючого шару ґрунту, у порушенні структури ґрунту.

Розглядуваний злочин має місце лише у тому разі, коли забруднення або псування земель сталося внаслідок порушення спеціальних правил поводження із зазначеними вище речовинами, відходами чи іншими матеріалами, які у даному разі виступають засобом вчинення посягання. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись за ст. 254 КК.

Відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення, та яких їхній власник позбувається, має намір або повинен позбутись шляхом утилізації чи видалення (радіоактивні відходи, неочищені стічні води, викиди, солі важких металів та інші небезпечні хімічні речовини). Серед відходів виділяються небезпечні відходи.

Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв’язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільне небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов’язані з діянням, однак мають самостійний характер.

Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (ст. 52 КАП).

4. Суб’єкт злочину — особа, на яку покладено обов’язок виконання спеціальних правил щодо запобігання забруднення і псування земель.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239) є спричинення загибелі” людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.

Нормативні акти, що регулюють дану сферу:
  1. Конституція України (ст. 14).
  2. ЗК (ст. ст. 2, 7розділи II, III).
  3. ЗаконУкраїни “ Про пестициди і агрохіміками” від 2 березня 1995р.
  4. Закон України “Про меліорацію” від 14 січня 2000 р.
  5. Закон України “Про відходи” від5 березня 1998 р.
  6. Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню. Затверджений постановою КМ № 238 від З жовтня 1991 р.
  7. Положення про порядок ведення державного земельного кадастру. Затверджене постановою КМ № 15 від 12 січня 1993 р.
  8. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затверджений постановою КМ № 284 від 19 квітня 1993 р.
  9. Положення про моніторинг земель. Затверджене постановою КМ № 661 від 20 серпня 1993р.
  10. Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у т.ч. тохсичншг промислових відходів, продуктів біотехнологіїта інших біологічних агентів. Затверджений постановою КМ № 440 від 20 червня 1995 р.
  11. Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Затверджений постановою КМ № 1147 від 17 вересня 1996р.
  12. Методика визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 171 від 27 жовтня 1997 р.