Geum.ru

Затверджено: Рішення Київської обласної ради від. 12. 2011 № -14-vi

Вид материалаДокументы

Содержание


2.4. Лісові ресурси
2.5. Біологічне різноманіття та заповідні території
Озеленення населених пунктів
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2.4. Лісові ресурси


Станом на 01.01.11 площа лісів Київської області становить близько 730 тис.га.

Площа лісів за останні роки залишається стабільною, та не збільшується з причини вилучення лісів для не лісогосподарських потреб, хоча і створюється щорічно від 100 до 300 га нових лісів.

Обсяги садіння та висівання лісу зменшуються внаслідок зменшення обсягів суцільних зрубів хвойного та твердолистяного господарства та збільшення відсотка суцільних зрубів м'яколистяного господарства, відновлення лісу, після якого проходить природним шляхом.

Для досягнення оптимальної науково-обґрунтованої лісистості області (23%) необхідно нарощувати обсяги створення захисних лісових насаджень (створення нових лісів) за рахунок деградованих і малородючих ґрунтів, які доцільно передати державним спеціалізованим підприємствам для заліснення.

На жаль на даний час це неможливо з кількох причин:

- необхідно внести доповнення до ст. 208 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 щодо звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва спеціалізованих лісогосподарських підприємств у випадку надання їм у постійне користування для заліснення техногенно-забруднених, деградованих та малородючих земель, що вилучені із сільськогосподарського використання;

- необхідно розробити механізм викупу державою під заліснення розпайованих земель, які не використовуються за цільовим призначенням, необхідно розробити загальнообласний проект землеустрою щодо зміни цільового призначення деградованих і малородючих ґрунтів сільськогосподарських земель для їх подальшого заліснення.

Вікова структура розподілена наступним чином: на молодняки припадає – 18,5%, середньовікові – 49,7%, пристигаючі – 19,3%, стиглі і перестійні – 12,5%.

Лісовідновлення та лісорозведення проведено на площі – 2346,0 га в тому числі посадка і посів лісу – 2081,0га (101,0 га захисні насадження), залишено під природне зарощування – 265,0га.

Важливим завданням розвитку лісогосподарського комплексу області є забезпечення максимальної координації фінансово-економічних, організаційно-правових, відомчо-управлінських ресурсів, їх концентрованої мобілізації на пріоритетних напрямах – лісовирощуванні та лісорозведенні.

Необхідно забезпечити стале управління лісами та ведення лісового господарства, що передбачає створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних і соціальних питань шляхом покращення обліку та використання лісових ресурсів, підвищення рівня ведення лісового господарства.

Пріоритетами при оцінці ступеня сталості ведення лісового господарства, управління лісовими ресурсами та лісовирощування повинно стати:

- збалансоване і невиснажливе використання земельних ресурсів;

- збільшення лісистості території;

- захист уразливих екосистем;

- екологічно безпечне ведення лісового господарства;

- збереження та відновлення біологічного різноманіття;

- забезпечення сталого розвитку району, регіону.

Стосовно природоохоронних норм, скорочення до мінімуму ступеня пошкодження ґрунтів та фітоценозів при виконанні лісогосподарських заходів, вдосконалення технічного оснащення працівників, використання можливостей природного поновлення насаджень у відповідних лісорослинних умовах, залишення на лісосіці порубкових рештків як мікробіотипів (у межах санітарних норм та правил пожежної безпеки).

Важливими напрямами збереження і раціонального використання лісових ресурсів є забезпечення:

- санітарного стану та життєздатності лісів;

- екологічність лісокористування на основі екосистемного (ландшафтно-водозбірного) підходу;

- ступінь використання, підтримки та підвищення біосферних функцій лісів;

- збалансоване та невичерпне використання ресурсів лісу, найбільш повного і раціонального використання лісових ресурсів та земель лісового фонду, своєчасне і якісне відтворення зрубаних площ, підвищення продуктивності та цінності лісів, підвищення охорони лісів від пожеж, шкідників і хвороб;

- вирощування посадкового матеріалу для озеленення населених пунктів;

- регламентація рекреаційних навантажень і благоустрій зелених зон населених пунктів, у першу чергу їх лісопаркових поясів.


2.5. Біологічне різноманіття та заповідні території


На території Київської області станом на 01.01.11 нараховується – 182 території та об’єкта, загальною площею 104620,99 га, що складає 3,72% від адміністративної площі Київської області, в тому числі 21 об’єкт загальнодержавного значення загальною площею – 80908,92 га та 159 об’єктів місцевого значення загальною площею 23712,07 га. З них 15 заказників, 2 пам’ятки природи, 1 дендрологічний парк, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. До об’єктів місцевого значення входить 72 заказники, 57 пам’яток природи, 11 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 17 заповідних урочищ та 2 регіональних ландшафтних парків.

Згідно з базовим Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх використання здійснюється на основі спеціальних дозволів. Спеціальні питання з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу регулюються Законом України "Про тваринний світ", а щодо охорони і регулювання використання рослин - Законом України "Про рослинний світ". Питання збереження біологічного різноманіття в межах територій природно-фонду висвітлені у Законі України "Про природно-заповідний фонд України", а щодо рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин — в Положенні про Червону книгу України.

Важливе місце в збереженні біорізноманіття України посідають міжнародні природоохоронні конвенції. Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, Україна з 1989 року є стороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, 29.10.96 Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Бернської і Рамсарської конвенцій. У 1999 році Україна приєдналася до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITEC), Бонської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, Угоди про збереження кажанів в Європі, до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. Міжнародна співпраця в галузі збереження біорізноманіття є одним з пріоритетних напрямків роботи Мінприроди України.

У 1995 р. у м. Софія (Болгарія) Україна підписала Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Ряд положень цієї стратегії лягли в основу Концепції збереження біологічного різноманіття України (розроблена на виконання Конвенції про біологічне різноманіття), яка 12.05.97 р. затверджена постановою № 439 Кабінету Міністрів України. На основі цієї концепції буде розроблена Національна програма збереження біологічного різноманіття до 2015 року, а також Програма розбудови екологічної мережі в Україні.

Збереження природного біологічного різноманіття України, різноманіття її ландшафтів — одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності держави. Основним напрямом у збереженні природного біологічного різноманіття України та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Ця діяльність триває з часу організації першого в Україні (1898) заповідника "Асканія-Нова".

Зелена книга України, яка була розроблена спеціалістами Інституту ботаніки Національної академії наук в 1987 pоку, набула нормативного характеру згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 р. Мінприроди України наказом № 17 від 19.02.97 затверджено Положення про Зелену книгу України, що створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Ця розробка є унікальним у світовій практиці виданням і представляє новий концептуальний підхід до збереження біологічного різноманіття, роблячи наголос на його ценотичному аспекті. В ній представлено 126 рідкісних рослинних угруповань, які склалися в процесі еволюції і потребують охорони. У ценотичному відношенні серед цих угруповань: лісових — 51, степових — 26, лучних — 16, водних — 16, болотних — 12, чагарникових — 5. Наведені цифри корелюють з ценотичним різноманіттям та ступенем змін в основних типах рослинності України.

Дослідженнями, які пов'язані з вивченням і розробкою заходів для збереження біологічного різноманіття, зайняті наукові установи та центри Національної академії наук України, насамперед інститути ботаніки, зоології, гідробіології, географії, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії. Ряд питань, пов'язаних з науковим пошуком і управлінням в цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути Мінприроди України та інших органів виконавчої влади.

Все активніше в природоохоронній діяльності бере участь громадськість. Проявом цього стало створення багатьох громадських організацій, асоціацій, об'єднань і груп екологічного напряму.

Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, іншим базовим документом для реалізації в Україні екополітики в сфері збереження довкілля є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. На основі цих міжнародних актів була розроблена і схвалена відповідною постановою Кабінету Міністрів України Концепція збереження біологічного різноманіття України (Національна стратегія), структура і зміст якої в цілому відповідає нормам Всеєвропейської стратегії.

Українськими дослідниками фундаментальним чином проаналізовано проблему біорізноманіття, зокрема ними були здійснені розробки "Перспективна мережа заповідних територій", "Зелена книга України", "Продромус рослинності України", а також розроблена методологія інвентаризації об'єктів живої природи, складено Червону книгу України, визначники рослин, в т. ч. водоростей, грибів, різних груп тварин. Серії наукових монографій охопили систематичні, геоботанічні та екологічні аспекти природи України

Законом України «Про екологічну мережу України» визначено перелік категорій земель, які включаються до структурних елементів екомережі. Це території, що вже мають певний охоронний статус (території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, прибережні захисні смуги, рекреаційні території тощо), а також ті, що не охороняються і інтенсивно використовуються (природні сіножаті та пасовища, тощо). До цього переліку включено й радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають охороні як об'єкти з особливим статусом, а також території з деградованим рослинним покривом, які підлягають ренатуралізації. Розрізняють біосферний, континентальний, національний, регіональний (обласний) та локальний (місцевий) рівні екомережі. Ключовим є регіональний рівень, оскільки він забезпечує формування реальної територіальної системи екомережі.

Проблема деградації навколишнього природного середовища, в тому числі і втрати біологічного біорізноманіття, особливо гостро стоїть для Київської області.

Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської області могли б стати національні природні парки “Залісся” у Броварському районі, “Білоозерський” у Переяслав-Хмельницькому районі та проектований НПП “Подесіння” у Броварському та Вишгородському районах, а також розширення НПП “Голосіївський” з включенням до його складу земель Київської області (Обухівський, Бориспільський та Києво-Святошинський райони). Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях.

Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони природи.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

З метою збереження удосконалення екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області плідно співпрацює з науковими установами, такими як: інститут зоології ім. Шмальгаузена, та Національний ботанічний сад ім. Гришка, громадськими організаціями: Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, ДО “Зелене майбутнє” з метою виявлення цінних територій та об’єктів для наступного їх заповідання.

Станом на 01.01.11 року загальна площа зелених насаджень в Київській області становить 13887,2 га, площа зелених насаджень загального користування, охоплених доглядом становить 3002,8 га, площа зелених насаджень загального користування – 5503,0 га. У тому числі:
  • парки культури та відпочинку – 842,1 га;
  • парки, міські, районні, сади житлових районів при житлових будинках 1948,2 га;
  • сквери- 332,1 га;
  • набережні та бульвари – 66,9 га;
  • гідропарки, лугопарки та лісопарки – 1825,3 га;
  • інші об’єкти благоустрою – 488,5 га.

У 2010 році витрати на утримання зелених насаджень загального користування складали 7,15 млн.грн.

На території області працює 32 підприємства, що здійснюють діяльність з утримання зелених насаджень територій загального користування, в тому числі 30 комунальних та 2 приватних.


Озеленення населених пунктів

Таблиця 7

Заходи
Рік

2006
2007
2008
2009
2010

Створено нових зелених насаджень, га
821,5
406,5
1238,9
856,6
653,1

Проведено ландшафтну реконструкцію насаджень, га *















Проведено догляд за насадженнями, га
2418,3
2797,0
2937,2
2993,6
3002,8


* зазначені дані відсутні (у відповідності до звітності «1-Звіт про зелене господарство» (наказ Мінжитлокомунгоспу України від 24 грудня 2008 року № 401 за погодженням з Держкомстатом України).


Державна політика у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", Лісовим кодексом України, Законом "Про рослинний світ" та іншими нормативно-правовими актами. Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські науковці перші у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 році.

Зелена книга України створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Завершення реорганізацій Державних організацій «Резиденція «Залісся» у Броварському районі та ДП «Лісове господарство «Білоозерське» у Переяслав-Хмельницькому районі у національні природні парки може стати вагомим кроком до збереження і охорони рослинного світу, оскільки на цій території зростають рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослини.

На привеликий жаль останні дослідження фауни Київської області проводились ще в 1978 році.

Охорона тваринного світу передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Це комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України збереження та охорона фауни здійснюється відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів. Рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на території України, види тварин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони, використання і відтворення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин визначаються законом про Червону книгу України. Види тварин, які не занесені до Червоної книги України, але мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів заносяться до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні. Визначення видів і встановлення порядку охорони, використання і відтворення тварин, занесених до зазначених переліків, здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може впливати на стан тваринного світу, зобов'язані забезпечувати охорону середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. При розміщенні, проектуванні та забудові населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів, введенні в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних і зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, здійсненні лісових користувань і лісогосподарських заходів, проведенні геологорозвідувальних робіт, видобуванні корисних копалин, визначенні місць випасання і прогону сільськогосподарських тварин, розробці туристських маршрутів та організації місць відпочинку населення повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища перебування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканості ділянок, що становлять особливу екологічну цінність.

Аналіз зміни структури мисливських угідь за останні роки показує негативну тенденцію зростання угідь найменш продуктивних для ведення мисливського господарства. Іншим фактором, що негативно впливає на стан мисливських угідь, є виділення земельних ділянок під колективну забудову, будівництво садиб. Як правило, садибні ділянки виділяються на території або поблизу найкращих лісових та водно-болотних угідь без врахування стацій мешкання особливо цінних мисливських тварин, чи шляхів їх міграції.
Також негативно впливає на кормову базу мисливських угідь і занепад сільськогосподарського виробництва. Поля поблизу угідь не обробляються, заростають малопродуктивними видами рослин. У таких умовах ведення мисливського господарства ускладнюється, потребує значних фінансових затрат, яких у користувачів мисливських угідь немає. Слід відмітити, що зниження кількості мисливських тварин в останні роки зумовлено недостатнім рівнем ведення мисливського господарства користувачами Київської області, а також складною економічною ситуацією в країні, що призвело до посилення браконьєрства, погіршенню матеріального забезпечення користувачів мисливських угідь, контролюючих служб.

Головними заходами щодо збереження тваринного світу Київської області є :

    - створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних та зникаючих видів;

    - організація проведення комплексних обстежень території області з метою виявлення ділянок із значним біо- та ландшафтним різноманіттям;

    - розробка планів дій зі збереження рідкісних та зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;

    - картування місць зростання та мешкання популяцій рідкісних та зникаючих видів флори і фауни для забезпечення їх збереження при здійсненні господарської діяльності;

    - реалізація державних та обласних програм щодо збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, формування екомережі;

    - обстеження земельних ділянок при погодженні проектів відведення земельних ділянок з метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.