Затверджено: Рішення Київської обласної ради від. 12. 2011 № -14-vi

Вид материала

Содержание

2.2. Водні ресурси
Водозабезпеченість Київської області
Динаміка споживання свіжої води
Структура використання свіжої води
2.3. Земельні ресурси і ґрунти
Загальна стуктура земельного фонду (на 1 січня 2011р.; %)
Розподіл земельного фонду
Площа, тис.га
Найменування генетичних груп ґрунтів

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

2.2. Водні ресурси

Особливе місце серед природних ресурсів належить нічим не замінному ресурсові – воді. Підводним та водогосподарським об’єктам відведено 8% території області. Київщина має густу річкову мережу – 177 річок, довжина яких більше 10 км. На території Київщини протікає 3 великі річки – Дніпро, Прип’ять, Десна із загальною довжиною в межах області 377 км і 8 середніх річок – Уж, Тетерів, Рось, Ірпінь, Трубіж, Супій, Гірський Тікич, Гнилий Тікич загальною довжиною 833 км, а також 1511 малих річок загальною довжиною 7535 км.

Найважливіша водна артерія – Дніпро протяжністю в межах області 246 км. Основні притоки Дніпра: Прип’ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Стугна, Красна, Рось з Роставицею, Горохуваткою, Протокою, Кам’янкою (праві), Десна, Трубіж, Супій, Перевіз (ліві). Річка Гнилий Тікич належить до басейну Південного Бугу. Всі вони є річками рівнинного типу, які живляться сніговими, дощовими і підземними водами. У водному режимі чітко визначена весняна повінь та значні дощові паводки влітку. Найгустіша річкова сітка в басейні Росі (0,3–0,5 км/км²). Природний режим річок значною мірою змінений, що пов’язано з їх зарегульованістю, наявністю великої кількості ставків та водосховищ.

В області є близько 750 невеликих озер, які є старицями річок і, як наслідок, мають дугоподібну форму. Питне водопостачання в області базується на поверхневих водах.

В області створено 58 водосховищ (без врахування дніпровських) з повним і корисним об’ємом відповідно 185,7 і 161,7 млн.м³ води.

Найбільшими є Київське та Канівське водосховища, більша частина площі яких розташована в межах території Київщини. У Київській області побудовано також 2389 ставків з об’ємом 259,1 млн.м³.

Довжина берегової лінії річок і водойм в межах області складає 17,8 тис.км.

Територія Київської області розташована в межах двох гідрогеологічних басейнів південно-західного крила Дніпровського артезіанського басейну і Українського басейну тріщинуватих вод. Річкова мережа області переважно належить до басейну Дніпра і тільки незначна частина річок на півдні області до басейну Південного Бугу.

Водний фонд Київської області представлений 1523 річками загальною довжиною 8,7 тис.км.

На малих та середніх річках Київської області, за даними відомчої інвентаризації, проведеної міжрайонними управліннями водного господарства Київводгоспу, знаходиться понад 2533 ставів і 63 водосховища, в яких зарегульований об¢єм води 412,6 млн.м3. До цього переліку входить 2 водосховища, розташованих у верхів’ї р.Ірпінь в Житомирській області, Корнино та Лісне, які утримуються на балансі Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Київводгоспу.

Крім того в межах області знаходяться водосховища Дніпровського каскаду: Київське та Канівське, які відносяться до компетенції Дніпровського басейнового управління водних ресурсів.

Водозабезпеченість Київської області

Таблиця 4.

Область	Площа, тис.км²	Населення, тис.чол.	Водні ресурси, км³/рік (місцевий/ сумарний)			Забезпеченість річковим стоком, тис.м³/рік
			Середні- багаторічні	75 %-ї забезпеченості	95 %-ї забезпече ності	у середній рік		у рік 75 %-ї забезпеченості		у рік 95 %-ї забезпеченості
						1 км²	на 1 жит.	1 км²	на 1 жит.	1 км²	на 1 жит.
Київська	28,9	4435,0	2,04	1,31	0,76	70,60	0,46	45,3	0,30	26,3	0,17
			46,40	37,3	28,80	1605,5	10,5	1290,7	8,41	996,5	6,49

За даними Держводагентства у 2010 році в області нараховувалось 1215 підприємств, організацій та установ основних водокористувачів. Ними забрано 1036 млн.м³ свіжої води, що на 17 млн.м³ (на 1,7%) більше порівняно з 2009 роком, у т.ч. з поверхневих джерел – 988,0 млн.м³. При транспортуванні втрачено 1% (7,4 млн.м³) забраної води.

Водокористувачами в Київській області спожито 901,9 млн.м³ води, що на 16,5 млн.м³ (на 1,9%) більше порівняно з 2009 роком. Зокрема, на виробничі потреби підприємств у 2010 році припало 89,3% (805,7 млн.м³) всієї використаної води, на побутово-питні потреби – 5,1% (45,8 млн.м³), зрошення – 0,3% (3,1 млн.м³), ставково-рибне господарство – 4,7% (42,6 млн.м³), сільськогосподарське водопостачання – 0,1% (0,6 млн.м³) та інші потреби – 0,5% (4,1 млн.м³).

Потреби промисловості задовольнялися також шляхом залучення води в оборотні і повторно-послідовні системи, частка яких у загальному обсязі використання води на виробництво склала 29%. За рахунок цього протягом 2010 році зекономлено 333,8 млн.м³ свіжої води.

Збільшення використання води, в основному, відбулося за рахунок зростання її витрат на виробничі потреби (на 30,4 млн.м³, або на 3,9%). Водночас, зменшились обсяги використаної води на ставково-рибне господарство (на 11,5 млн.м³, або на 21,3%), сільськогосподарські потреби (на 1,1 млн.м³, або на 65,8%), зрошення (на 0,5 млн.м³, або на 14,7%), побутово-питні потреби (на 0,7 млн.м³, або на 1,4%).

Загальне водовідведення у 2010 році склало 809,9 млн.м³, що на 19,3 млн.м³ (на 2,4%) більше проти попереднього року.

Скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір негативно впливають на водні ресурси. Протягом 2010 року у водойми скинуто 14,3 млн.м³ забруднених стоків, або 1,8% від загального водовідведення у поверхневі водні об'єкти, що на 15,0 млн.м³ (на 48,8%) менше, ніж у 2009 році. Майже 1,5% забруднених зворотних вод (0,2 млн.м³) надійшли у водойми без будь-якого очищення, що на 6,3% (на 3,1 млн.м³) менше, ніж у 2009 році. Решта 99% (14,1 млн.м³) надійшли у водойми недостатньо очищеними на очисних спорудах. Необхідно зазначити, що наявна потужність очисних споруд (164,1 млн.м³) дозволяла повністю очистити забруднені зворотні води.

Поряд з цим, у поверхневі водні об'єкти потрапило 35,0 млн.м³ (4,3%) нормативно очищених вод та 760,6 млн.м³ (93,9%) нормативно чистих вод без очищення.

Динаміка споживання свіжої води

(млн.м³)

Структура використання свіжої води

(% до загального обсягу)
2010	2009

Основними причинами скидання забруднених стоків у поверхневі водойми були нестача у більшості населених пунктів Київської області централізованого водовідведення, низька якість очищення зворотної води, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд.

Значного техногенного навантаження у 2010 році зазнали поверхневі водні об’єкти Баришівського, Згурівського, Іванівського та Кагарлицького районів та м. Славутич (частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні становила 100%), Вишгородського району та м. Васильків (98%), м. Бровари (89%), Фастівського (73%) та Васильківського (68%) районів.

Спостереження за станом забруднення водних об’єктів Київської області за гідрохімічними показниками проводились мережею гідрометслужби у 2010 році на річках Тетерів, Ірпінь, Унава, Десна, Трубіж, Недра, Рось та Київському і Канівському водосховищах.

За даними гідрохімічних спостережень вміст розчиненого у воді кисню у більшості річок був достатнім і знаходився у межах 7,24 - 11,45 мгО₂/дм³, крім річки Трубіж, де в районі смт Баришівка у вересні було зареєстровано два випадки екстремально високого забруднення води за вмістом кисню з концентраціями 1,44-1,76 мгО₂/дм³.

Річки Київської області були забpуднені пеpеважно сполуками азоту, сполуками важких металів, фенолами.

Середньорічні концентрації забруднювальних речовин становили:

- азоту амонійного – 1,1 - 3,6 гранично допустимої концентрації (ГДК) у всіх пунктах спостережень;

- азоту нітpитного - 1 - 3 ГДК на річках Ірпінь, Унава, Трубіж, Недра, Рось;

- сполук міді – 2 - 4 ГДК, маpганцю – 3 - 8 ГДК, цинку 2 - 3 ГДК у pічках Іpпінь, Унава, Десна, Рось (м. Біла Церква);

- сполук заліза загального – 1 - 2 ГДК на річках Ірпінь, Унава, Десна;

- фенолів – 1 - 5 ГДК, сполук хрому шестивалентного – 5 - 10 ГДК на всіх річках Київської області.

Протягом року зафіксовано 5 випадків високого забруднення (вище 10 ГДК) за сполуками марганцю на рівні 13 - 30 ГДК у воді річок Ірпінь, Унава, Десна та 2 випадки за сполуками азоту амонійного – 10 ГДК на р. Трубіж – смт Баришівка

Порівняно з 2009 роком. збільшився вміст сполук азоту амонійного у воді усіх річок, де проводились спостереження, сполук марганцю, заліза загального - на річках Іpпінь, Унава, Десна, Рось (м. Біла Церква), фенолів – у воді р. Недра; дещо зменшились концентрації фенолів у воді р. Рось (м. Богуслав).

Середній вміст pозчиненого кисню у Київському та Канівському водосховищах знаходився у межах 6,92 - 9,24 мгО₂/дм³. Середньорічні концентрації забруднювальних речовин становили:

- азоту нітpитного –1,1 - 2,3 ГДК у пунктах Канівського водосховища;

- азоту амонійного - 1,0 - 2,3 ГДК, сполук заліза загального - 1 - 5 ГДК, цинку – 1 - 2 ГДК, міді – 2 - 5 ГДК, марганцю – 1 - 7 ГДК, хpому шестивалентного – 4 - 10 ГДК, фенолів – 1 - 4 ГДК в усіх пунктах Київського і Канівського водосховищ.

Протягом року спостерігались випадки високого забруднення сполуками марганцю – 10 – 42 ГДК у пунктах Київського водосховища і Канівського водосховища в районі міст Київ, Ржищів.

Порівняно з 2009 роком. у Київському та Канівському водосховищах збільшились концентрації сполук заліза загального, марганцю; у Київському водосховищі у межах села Страхолісся та Канівському водосховищі в районі Києва - сполук хрому шестивалентного; зменшився вміст сполук цинку у пунктах Київського та Канівського водосховищ, фенолів – у Канівському водосховищі у пункті м. Ржищів.

Гідробіологічні спостереження проводилися на Київському і Канівському водосховищах та на річках Десна і Рось. На обох водосховищах і річках Десна, Рось, Тетерів (смт Іванків), Недра, Трубіж, Ірпінь виконувалися визначення хронічної токсичності вод (біотестування) на ракоподібних Ceriodaphnia affinis.

За показниками розвитку планктонного ценозу (фіто- і зоопланктону) стан водної екосистеми р. Десна на ділянці 2,5км ПнЗ с. Літки відповідав ІІІ класу якості вод (помірне забруднення). Влітку спостерігалась помірна стадія «цвітіння» вод внаслідок інтенсивного розвитку діатомових водоростей.

Стан гідробіоценозів р. Рось в районі м. Біла Церква відповідав ІІІ класу якості вод (5 – категорія – помірно забруднені води). Планктон характеризувався високими чисельністю, біомасою, загальним видовим багатством. Влітку масовий розвиток синьозелених водоростей викликав надмірний ступінь «цвітіння» води, восени його інтенсивність зменшилась до початкової стадії. Донні ценози були різноманітними. Значне погіршення стану макрозообентосу спостерігалося протягом року на створі 1 км вище м. Біла Церква (парк «Олександрія»).

За визначенням хронічної токсичності вод на річках токсичну дію було встановлено на р. Недра у березні, р. Трубіж - у січні, березні і серпні, р. Рось – у липні, серпні і жовтні.

Якісний та кількісний розвиток фітопланктону в акваторії Київського водосховища був дуже неоднорідним. Влітку спостерігався масовий розвиток синьозелених водоростей в районі с. Страхолісся, спостерігалось помірне «цвітіння» вод. У водоймі домінували водорості β–мезосапробного комплексу (водорості – індикатори помірно забруднених вод).

Зоопланктонне угруповання водосховища у першій половині року було збіднене. Влітку чисельність та видове багатство тваринного планктону досягали максимальних значень, його стан був благополучним та стабільним. У пробах зоопланктону переважали організми – індикатори досить чистих та помірно забруднених вод. Домінуючою групою були коловертки та несапробні ювенільні (молодь) стадії Cyclopоida. Якість вод відповідала III класу ( 4 категорія – слабко забруднені води).

Визначення хронічної токсичності вод Київського водосховища протягом року виявило токсичну дію на плодючість тест–об’єкта Ceriodaphnia affinis в 2,5 % проб у створі 1 км нижче Чорнобиля у серпні.

Показники кількісного та якісного розвитку фітопланктону Канівського водосховища протягом року були високими, у червні масово розмножувались діатомові водорості, які викликали початкову стадію «цвітіння» води. В чисельному розвитку зоопланктону та представленості систематичних груп безхребетних простежувалась сезонна динаміка. У пробах по всій акваторії водосховища домінували β-мезосапроби, індикатори помірно забруднених вод. У цілому стан водної екосистеми за сукупністю гідробіологічних показників відповідав ІІІ класу якості вод (помірно забруднені).

Визначення хронічної токсичності вод Канівського водосховища виявило токсичну дію в 26 % проб на усіх створах Києва у лютому, травні, серпні і грудні.

На виконання «Програми моніторингу якості води рік Дніпро та Десна» від 22.04.94 фахівцями санітарно-епідеміологічної служби на території області проводиться моніторинг стану поверхневих водойм у встановлених наказом створах. У 2010 році згідно з наказом санітарно-епідеміологічної служби області від 16.11.98 №186 „Про здійснення моніторингу якості води р. Дніпро в межах Київської області” досліджувались проби води з 207 створів постійного спостереження (на водоймах І категорії розміщено – 64, на водоймах ІІ категорії – 143) на 33 річках. У 2010 році на водоймах І категорії досліджено 581 пробу води за мікробіологічними показникам, з них не відповідало санітарним вимогам 82 проби, що становить 14,1 % та 660 проб за санітарно-хімічними показниками, не відповідало санітарним нормам 101 (15,3%) проба. На водоймах ІІ категорії досліджено 813 проб води за мікробіологічними показникам, з них не відповідало санітарним вимогам 104 (12,7%) проби та 1068 проб за санітарно-хімічними показниками, не відповідало санітарним нормам 180 (16,8%) проб. Із загальної кількості досліджених проб на санітарно-хімічні показники досліджено 552 проби на наявність пестицидів, 541 пробу на наявність солей важких металів, 508- фенолів, 694- СПАР, відхилень від гігієнічних нормативів не виявлено.

Відхилення від гігієнічних вимог за хімічними показниками реєструється, в основному, за біохімічним споживанням кисню, окислюванності, залізу та мутності, за мікробіологічними – по числу лактозопозитивних паличок, в період цвітіння водойм. Найбільша кількість нестандартних проб води відмічалась на водоймах Богуславського, Рокитнянського, Миронівського, Бориспільського, Фастівського, Бородянського, Васильківського, Яготинського районів та м. Біла Церква; за мікробіологічними показниками на водоймах Білоцерківського, Богуславського, Рокитнянського, Миронівського, Переяслав-Хмельницького районів та м. Біла Церква.

У 2010 році фахівцями санітарно-епідеміологічної служби на території області за мікробіологічними показниками досліджено 8650 проб питної води із них нестандартних – 130 (1,5%), за санітарно-хімічними 3139 проб із них нестандартних – 465 (14,8%). Нестандартні проби води виявлялися на комунальних водопроводах смт Баришівки, міст Вишгорода, Василькова, Переяслав – Хмельницького, Боярки, Яготина, Білої Церкви.

Досліджено 2850 проб питної води за мікробіологічними показниками на відомчих водопроводах, із них нестандартних – 147 – 5,15% та 2313 проб за санітарно-хімічними показниками із них нестандартних – 525 – 22,6%. Нестандартні проби води виявлялись на водопроводах Васильківського, Кагарлицького, Вишгородського, Києво-Святошинського, Рокитнянського, Яготинського, Фастівського районів.

За 12 місяців 2010 року досліджено 6531 проб питної води за мікробіологічними показниками з сільських водопроводів, із них нестандартних– 350 (5,35%) та 3192 проб за санітарно-хімічними показниками, із них нестандартних – 653 (20,4%).

Відхилення якості питної води від вимог нормативів за хімічними показниками пов’язані з тим, що підземні водозабори Київської області (артсвердловини) живляться в основному з Бучанького водоносного горизонту, який характеризується підвищеним вмістом сполук заліза. Тому в питній воді водопроводів Білоцерківського, Бориспільського, Бородянського, Васильківського, Володарського, Вишгородського, Іванківського, Києво-Святошинського, Макарівського, Миронівського, Обухівського, Рокитнянського, Ставищенського, Таращанського, Фастівського районів вміст заліза перевищує допустимі рівні.

Фахівцями санепідслужби області здійснюється санітарний нагляд за 2442 джерелами децентралізованого водопостачання, в т.ч. 1735 шахтними колодязями громадського користування, 29 каптажами та 678 трубчатими колодязями. За мікробіологічними показниками в 2010 році досліджено 5804 проби, з них не відповідало санітарним вимогам 1311 проб, що становить 22,6%, за санітарно – хімічними показниками не відповідало 39,2% досліджених проб.

Київводгоспом у 2010 році виконано і профінансовано робіт на суму 27,5 млн. грн. До виконання робіт залучено 21 підрядну організацію та 6 проектних організацій. Протягом року в області розчищено 71,2 км річок та 91,3 км каналів, що значно поліпшило їх гідрологічний режим та екологічний стан, збільшило їх пропускну спроможність, що дає змогу пропустити високі весняні паводки без затоплення територій у 27 населених пунктах області та 1475 га сільськогосподарських угідь.

Проведена розчистка каналів осушних систем та русел річок – р.Красилівка в Броварському районі, р.Стара Красилівка в Бориспільському районі, р.Альта в Баришівському та Переяслав-Хмельницькому районах, р.Перевод в Згурівському районі, р.Ржавець в Яготинському районі.

Відремонтовано та реконструйовано 45 гідротехнічних споруд на річках та каналах, що забезпечує можливість регулювання витрат та рівнів води, особливо у весняно-літній період, коли на заплавних торфовищах виникають стихійні пожежі. Зокрема реконструйовано шлюз-регулятор № 5 на р.Здвиж в районі с.Дудки Вишгородського району.

Відремонтовано гідроспоруду на Косівському водосхововищі Володарського району, що дає змогу у засушливі періоди робити пропуски води для забезпечення водою населених пунктів розташованих нижче за течією р.Рось і у передпаводковий період здійснювати регулювання пропуску води.

Виконано значний обсяг робіт з укріплення берегів річок Десна і Любич у Броварському районі та на р.Тетерів у Іванківському районі. Всього закріплено 0,9 км берегів, що забезпечило захист територій населених пунктів, сільськогосподарських угідь та лісових насаджень від шкідливої дії води. Так в населених пунктах Літки та Рожни Броварського району, Фрузинівка, Тетерівське та Оране Іванківського району внаслідок розмиву берегів могли бути зруйновані житлові будинки та господарські приміщення і нанесена шкода населенню.

Розчищено 17 водойм, площею 19,1 га від мулу, чагарників та болотної рослинності, що значно покращило санітарно-екологічний стан водойм та прилеглих територій в населених пунктах – с.Володарка Поліського району, с.Сулимівка Яготинського району, смт Згурівка, м.Яготин та інших.

2.3. Земельні ресурси і ґрунти

Сучасний стан використання земельних ресурсів регіону характеризується такими даними: сільськогосподарська освоєність території області складає 63,8 %, при цьому під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 59,2%, у тому числі під ріллею − 48,2 %, багаторічними насадженнями − 1,6 %, сіножатями та пасовищами 9,0 %, перелогами − 0,4 %.

Загальна стуктура земельного фонду (на 1 січня 2011р.; %)

Розглянувши структуру земельного фонду області та порівнявши з попередніми роками стає помітною тенденція до збільшення площі забудованих земель, яка відбувається переважно за рахунок зменшення сільськогосподарських угідь.

Розподіл земельного фонду

Таблиця 5

	Площа, тис.га
	2008 рік	2009 рік	2010 рік
Усього земель	2812,1	2812,1	2812,1
землі сільськогосподарського призначення	1798,0	1796,4	1794,0
ліси та лісовкриті площі	649,1	649,0	649,0
забудовані землі	122,3	124,3	126,6
землі під водою	175,3	175,2	175,3
відкриті заболочені землі	49,8	49,8	49,8
інші землі	17,4	17,4	17,4

- за даними Головного управління Держкомзему в Київській області.

У сільському господарстві важливим чинником ефективності є якість земельних угідь. За останні роки не ведуться дієві заходи з охорони земель, картографування земельних угідь, ґрунтових обстежень, визначення територій техногенного забруднення земель. Через суттєве скорочення бюджетного фінансування землеохоронних і меліоративних заходів ґрунти регіону зазнали значних негативних змін.

Якість землі - характеристика земельних ділянок, що визначається з метою встановлення їхньої придатності для використання у різних сферах життя суспільства. Через багатоманітність функції землі її якість оцінюють за різними критеріями.

Якість землі фіксується у державному земельному кадастрі, що містить сукупність відомостей і документів про якісний та кількісний стан земельних ресурсів, правовий режим земельних ділянок, їх розподіл між власниками та користувачами.

У 2010 році спеціалістами Київського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції було проведено відбір 12 зразків ґрунту з 12 контрольних ділянок області. Обстеження контрольних ділянок проводилося для визначення щільності радіоактивного забруднення відбирали зразки ґрунту з орного (0-20 см) шару ґрунту. У відібраних зразках ґрунту визначили вміст цезію-137, стронцію-90 та вміст залишкових кількостей пестицидів.

Щільність забруднення радіонуклідами земель сільськогосподарського призначення на контрольних ділянках показала, що вміст цезію - 137 лишився практично без змін і залишився в тих же межах. Вміст стронцію - 90 в грунтах з ділянок Білоцерківського, Володарського, Броварського районів дещо виріс. А в Ставищенському зменшився. В інших районах залишився в межах своїх градацій. Зміни в показниках, що відбулися, можна аргументувати обробітком ґрунту.

Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов`язаних із землею природних компонентів.

Передумови для розвитку ерозійних процесів створює характер використання земель. Серед освоєних земель найбільш схильні до ерозії орні землі, що обумовлено глибокими, часто необоротними перетвореннями рослинного і ґрунтового покриву в процесі сільськогосподарського виробництва.

Найбільш інтенсивно ерозійні процеси виражені на правобережжі Дніпра. Тут ними охоплено від 30-70% сільськогосподарських угідь. Північна та східна частини Київської області характеризуються незначним розвитком ерозійних процесів, тут ними охоплено до 10% сільськогосподарських угідь. На вододільних плоских ділянках ці процеси практично не мають розвитку або проявляється дуже слабо. Ураженість сільськогосподарських угідь ерозією не перевищує 1%.

Ерозія як фактор деградації ґрунтового покриву і екологічної небезпеки оцінюється, перш за все, інтерсивністю змиву і обсягами переміщення ґрунтового субстрату. Середньорічний змив ґрунту з орних земель часто складає 10-15 т/га, а під просапними культурами подекуди досягає 20-30 т/га. Найбільший середньорічний розрахунковий змив ґрунту орних земель у Богуславському районі – 42,3 т/га, а в цілому для орних земель Київської області середньорічний змив становить 11,0 т/га.

Ерозійні процеси руйнують родючий горизонт ґрунтів, знижують вміст в ньому органічних речовин, зменшують вміст азоту, фосфору, калію, мікроелементів та ін. Наукові дослідження свідчать, що внаслідок ерозії відбувається істотне зменшення вмісту гумусу в ґрунтах еродованих земель. У цілому за рік від ерозії втрачається близько 0,7 млн. т. гумусу.

Серед генетичних груп ґрунтів найбільш еродовані чорноземи, не дивлячись на значну їх протиерозійну стійкість. Це пояснюється інтенсивним їх використанням та давністю сільськогосподарського освоєння ( таблиця 6.5.)

Еродованість сільськогосподарських угідь Київської області у розрізі генетичних типів ґрунтів

Таблиця 6.

Найменування генетичних груп ґрунтів	Загальна площа, га	Змитих ґрунтів
		усього		У тому числі
		усього		Слабо		середньо		сильно
		Га	%	га	%	га	%	Га	%
Дерново-підзолисті	261625	4688	1,8	4062	1,6	543	0,2	3	-
Світло-сірі та сірі	109175	10750	9,8	5854	5,4	2968	2,7	1928	1,7
Темно сірі і чорноземи опідзолені	162918	37503	23,0	23001	14,1	8422	5,2	6080	3,7
Чорноземи типові	673741	92152	13,7	60552	9,0	21215	3,2	10385	1,5
Чорноземи на пісках	1365	737	54,1	629	46,1	54	4,0	4	4,0
Разом	602824	145830	24,2	94098	15,6	33202	5,5	8530	3,1

Значну небезпеку для земельних угідь становлять процеси лінійної ерозії та пов`язаного з нею яроутворення. Активація яружної ерозії обумовлена антропогенним освоєнням території, яке змінило ландшафт підвищених рівнині загальні умови яроутворення.

В останні десятиліття характер прояву ерозійних процесів зазнав суттєвих змін у зв`язку з помітно збільшеним техногенним навантаженням на довкілля. Встановленна активація цих процесів при зрошенні, добуванні корисних копалин, неорганізованому скиданні на схили промислово-побутових стоків, різних видах будівництва, прокладанні підземних комунікацій, на побережжі Дніпровських водосховищ та при інших видах інженерно-господарської діяльності людини (техногенна ерозія). Ці види ерозії, порівняно слабо впливаючи на стан ґрунтового покриву в цілому, на окремих ділянках в ландшафтах нестійких до техногенного навантаження, можуть мати негативні екологічні наслідки.

Таким чином, проблема ерозії ґрунтів у Київській області, як і в цілому в Україні, не тільки не вирішена, але і дещо загострилася і особливо це відчутно в умовах економічної кризи і реформування земельних відносин.

Проведені дослідження, а також великий дослід боротьби з ерозією ґрунтів свідчать про те, що окремі ґрунтозахисні заходи і навіть сукупне застосування не в змозі попередити чи значно знизити ерозійні процеси. В цих умовах, коли масштаби ерозійної деградації ґрунтів і спричинена нею шкода настільки значна як в економічному, так і в кологічному відношеннях, потрібні істотні зміни в господарській діяльності людини та природокористуванні. Ці зміни пов`язані насамперед з оптимізацією співвідношення природних екосистем та агроекосистем, реконструкцією агроландшафтів на екологічній основі, протиерозійною організацією території на рівні окремих сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок.

На цей час екологічно оптимізованої структури замельних угідь для України взагалі і для Київської області зокрема не розроблено. Погляди на цю проблему об`єднає лише одне – визнання необхідності зменшення сільськогосподарської освоєності і перш за все розораності земельного фонду, але в кількісному відношенні різні автори пропонуєть своє, досить відмінне одне від другого її бачення, яке до того ж не зовсім враховує структуру грунтового покриву країни і передусім в регіональному аспекті. Відомо, що екологічна стійкість агроландшафту беспосередньо залежить від того, скільки в ньому збережено природних фітоценозів. Тобто поліпшення екологічної ситуації вбачається в зниженні питомої ваги орних земель, відповідно, збільшенні площі кормових угідь, лісових насаджень, тобто екологостабілізуючих угідь, екосистеми яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому антропогенному впливі. Йдеться, таким чином, про широку ренатуралізацію довкілля, що повинно забезпечити в першому наближенні екологічну оптимізацію природокористування.

Одним із основних, якщо не головних, заходів ренатуралізації довкілля на сучасному етапі є консервація деградованих, в тому числі, еродованих малопродуктивних орних земель. Суть її полягає у створенні умов для відновлення родючості деградованих ґрунтів та захисту їх від негативних процесів. Виділяють консервацію-реабілітацію і консервацію-трансформацію. У першому випадку орні землі після певного періоду вилучення з інтенсивного використання і «відпочинку» при відновленні модальних значень показників ґрунтів повертаються до попереднього використання. При консервації-трансформації деградовані та малородючі ґрунти необоротно вилучаються з ріллі. Зважаючи на те, що соціально-економічні проблеми можуть поставити питання про повернення земель до попереднього використання за умов усунення кризових явищ, необхідно мати на увазі правомірність цих двох напрямів консервації земель.

Практично безальтернативна ідея вилучення деградованих ґрунтів із сфери активного землеробства і відведення їх на консервацію можлива лише шляхом створення на них суцільного багаторічного рослинного покриву, що призводить до задерновування ґрунту і поступової його регенерації в умовах біологічного кругообігу. Ця ідея є досить привабливою та простою, хоча після консервації земель не менш актуальним є питання надійного протиерозійного їх захисту. При дво- та трирічному вирощуванні багаторічних трав відновлюється структура ґрунту, в ньому накопичується органічна речовина, що рівноцінна застосуванню 20 т гною на 1 га.

В Інституті землеустрою УААН розроблно підходи щодо визначення земель з деградованими та малородючими ґрунтами. Площа таких земль у Київській області складає 150,0 тис. га (10,7% від всієї площі ріллі). У першу чергу консервації підлягають орні землі, ґрунти яких знаходяться у кризовому та катастрофічному стані, таких земель 81,4 тис. га, у тому числі 57,7 тис. га з них відводиться під реабілітацію і 23,7 тис. га під трансформацію.

Площа еродованих ґрунтів орних земель, які першочергово виводяться на консервацію, становить 16,1 тис. га, з них під реабілітацію відводиться 14,3 тис.га і 1,8 тис. га під трансформацію. Консервацію еродованих ґрунтів передбачається виконати диференційовано за видами сільськогосподарських угідь. Залуженню підлягають орні землі з ухилами понад 5 градусів, з компактними масивами середньо і сильнозмитих ґрунтів, а також їх комплекси зі слабозмитими. Рекомендується використовувати їх під лукопасовищні угіддя з нормованим випасанням худоби. Також підлягають залуженню орні угіддя з середньозмитими ґрунтами на складних схилах крутістю 3-5 градуси, а малопродуктивні круті схили (>7 градусів) заліснюються.

З огляду на екологічну доцільність виконано оптимізацію структури ґрунтового покриву лукопасовищних угідь. На тих же засадах, що були використані для орних земель, проведено перерозподіл ґрунтів легкого механічного складу, які виводяться під ліс. Це стосується, в першу чергу, пасовищ, бо випасання худоби на таких ґрунтах часто веде до деградації рослинного покриву, а то і повного знищення дернини. Незахищена рослинністю грунтова поверхня стає осередком дефляції.

У цілому в Київській області сільськогосподарська освоєність має скласти 56,5%, розоренність 44,6%. У той же час збільшиться питома вага територій з постійним рослинним покривом: сіножатей – з 4,0% до 5,7% , пасовищ – з 4,4 % до 4,7%, лісів – з 23,2 до 24,7%. Збільшиться площа боліт з 1,8% до 1,9% за рахунок ґрунтів, які відводяться під регенерацію.

Однією з найбільш складних проблем з усього комплексу регулювання ерозійних процесів є боротьба з ярами, яка потребує значних затрат і довготривалих наукових досліджень. Слід відмовитись від невірного формального уявлення про те, що при значному відсотку площ водозборів зайнятих лісом, необхідність у протияружних засобах відпадає. Встановлювати доцільність застосування тих чи інших заходів потрібно виходячи не з відсотків лісистості, а з фактичного розповсюдження ярів та їхніх генетичних особливостей. У межах Київської області яри найбільш часто розвиваються в породах лісової формації і значно рідше в інших відкладах. При цьому, в залежності від складу і фізико-механічних властивостей лісових та підстилаючих порід формуються різні генетичні типи яружних верхів`їв.

Для закріплення ярів з просадово-ерозійним і просадово-суфозійно-ерозійним генетичними типами верхів`я рекомендується застосовувати протиерозійні гідротехнічні споруди відповідного типу, з тим щоб відвести поверхневі води і не допустити їх фільтрації в просадово-суфозійну товщу. При закріпленні ярів з ерозійним генетичним типом верхів`я застосовуються як лісомеліоративні (переважно), так і гідротехнічні заходи.

Боротьба з техногенною ерозією супроводжується значними труднощами технологічного, організаційного і методологічного порядку. І вона не буде успішною до тих пір, поки не утвердиться захисно-біосферна концепція природокористування, а в землеробстві – концепція адаптивного землекористування. При розробці протиерозійних заходів на землях несільськогосподарського призначення найбільш доцільне застосування ландшафтного підходу, який ґрунтується на всебічному врахуванні всіх основних факторів ерозії та необхідності комплексного впливу як на окремі елементи, так і на ландшафт в цілому. Крім того, ці заходи повинні бути пов`язані з протиерозійними заходами, що здійснюються на землях сільськогосподарського призначення. Враховуючи обмеженість земельних ресурсів, придатних для землеробства, здійснення значних програм протиерозійних заходів на ерозійнонебезпечних сільськогосподарських землях і в той же час невпинне розширення земель несільськогосподарського призначення, можна прогнозувати, що з часом фронт ерозії буде зміщуватися з сільськогосподарських земель на техногенні. Попередження ерозійних процесів та боротьба з ними в цих умовах не будуть менш актуальними ніж на даний час на землях сільськогосподарського призначення.

Охорона земельних угідь — сукупність науково обґрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню ґрунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання ґрунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Подальший розвиток земельних відносин і землекористування на засадах сталого розвитку зумовлює необхідність еколого-економічної оптимізації орних земель, як важливої складової навколишнього середовища.

В екологічному аспекті отмального використання земель можна відмітити три сторони: збереження й відтворення продуктивності самих земель (їх площ і родючості); запобігання негативному впливу їх використання на навколишнє середовище – ґрунти, води, ліси і загалом природні комплекси; забезпечення високої якості сільськогосподарської продукції відповідно до біологічних (медичних) норм.

Під час пошуку найкращих варіантів вирішення проблеми оптимізації землекористування в регіоні необхідно виходити з таких принципів:

- безумовної цінності сільськогосподарських земель, тим більшої, чим вища якість земель, звідси випливає обов’язковість повної вартості компенсації за вилучення продуктивних земель з обороту;

- недопустимості втрати продуктивних земель через нераціональне використання (ерозія, дефляція, заболочення тощо);

- можливості безоплатної передачі сільськогосподарських земель у природоохоронне природокористування;

- обов’язкової і якнайшвидшої рекультивації земель, вилучених для добування корисних копалин;

- неминучого скорочення площі продуктивних земель,яке повинно супроводжуватися підвищенням продуктивності земель, що залишаються в обробітку.

Усе викладене дозволяє перейти від теоретичного аналізу проблеми оптимального використання сільськогосподарських земель до практичної оптимізації, тобто до конструктивної частини її вирішення.

Blog

Затверджено: Рішення Київської обласної ради від. 12. 2011 № -14-vi

Содержание