Методичні рекомендації написання курсових робіт > Теми курсових робіт: Тема Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі…12 Тема 2 Об’єкт злочину

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Тема 17. види співучасників та їх відповідальність Методичні рекомендації Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики Тема 18. складна співучасть у злочині Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики Тема 19. повторність злочинів та її види Основний та додатковий списки літератури Тема 20. рецидив та його види

Подобный материал:

• Методичні рекомендації до виконання курсових робіт освітньо-кваліфікаційний рівень, 497.61kb.
• Методичні рекомендації для написання курсових робіт з дисципліни " фінансовий менеджмент", 161.42kb.
• Загальні рекомендації для написання курсових, маґістерських (дипломних) робіт послідовність, 316.88kb.
• Методичні рекомендації, 358.86kb.
• Методичні рекомендації з написання та оформлення курсових робіт із навчального курсу, 267.42kb.
• Методичні рекомендації до виконання І захисту курсових робіт у педагогічних коледжах, 350.5kb.
• Методичні рекомендації з підготовки курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських, 548.45kb.
• Теми курсових робіт для 4 курсу заочної форми навчання, 17.7kb.
• Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
• Методичні рекомендації до написання та захисту курсових робіт з дисципліни "Теорія, 312.96kb.

Х Х Х

Галиакбаров Р. Р. Квалификация групповых преступлений. – М. : Юрид. лит., 1980.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.


ТЕМА 17. ВИДИ СПІВУЧАСНИКІВ ТА ЇХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

План

1. Поняття співучасті у злочині: її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
   
2. Види співучасників. Критерій розподілу співучасників на види.
   
3. Підстави та межі відповідальності співучасників.
   

Методичні рекомендації:

При характеристиці поняття співучасті необхідно докладно проаналізувати положення, сформульовані в ст. 26 КК України. Слід розкрити об’єктивні (участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні злочину та спільність їх дій) і суб’єктивні (спільність умислу) ознаки співучасті у злочині, а також показати значення цього інституту в кримінальному праві.

Висвітлюючи питання про види співучасників, необхідно звернутися до ст. 27 КК України, де названі особи, які визнаються співучасниками за кримінальним правом. На підставі закону та відповідної літератури слід показати ті критерії, за якими провадиться розподіл співучасників на види, а потім послідовно дати характеристику виконавцю (співвиконавцю), організатору, підбурювачу та пособнику в злочині. При цьому слід докладно розкрити об’єктивні та суб’єктивні ознаки дії (бездіяльності) кожного з названих співучасників. Аналізуючи поняття виконавця (співвиконавця) злочину, особливу увагу необхідно приділити питанню про те, як розуміти вказівку закону, що виконавцем визнається особа, яка “безпосередньо” скоїла злочин, а також така, що вчинила злочин “опосередковано”, тобто шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. Свої висновки бажано проілюструвати відповідними прикладами. При характеристиці організатора злочину слід зупинитися на формах його злочинної діяльності і детально розкрити їх зміст. При з’ясуванні ознак підбурювача слід звернути увагу на види дій, які він вчиняє, а також на значення вказівки закону на те, що підбурювач “схиляє” іншу особу до вчинення злочину. Характеризуючи ознаки посібника злочину, слід показати об’єктивні та суб’єктивні ознаки пособницьких дій (бездіяльності), з’ясувати питання про дві форми пособництва (фізичне та інтелектуальне), а потім провести відмежування підбурювання від інтелектуального пособництва, підкріплюючи свої висновки відповідними прикладами.

Приступаючи до аналізу підстав відповідальності співучасників, необхідно показати, що й тут принциповим є положення про те, що такою підставою виступає тільки наявність в діяння співучасника складу певного злочину, який вчинений у співучасті. Далі слід показати специфіку кваліфікації дій, з одного боку, виконавця (співвиконавця) злочину, а з другого – інших співучасників.

Характеризуючи питання про межі відповідальності співучасників, необхідно проаналізувати положення ст.29 КК, сформулювати та показати на прикладах загальне правило про те, що межі відповідальності співучасників визначаються межами дій виконавця. Після цього слід зупинитися й на винятках з цього правила: дати стислу характеристику ексцесу виконавця, показати особливості поставлення у відповідальність співучасникам пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, які характеризують діяння, вчинене виконавцем, та особу виконавця злочину.

Наприкінці необхідно висвітлити питання про призначення покарання співучасникам. Слід проаналізувати положення, сформульовані в ч.2 ст. 68 КК, про те, що при призначенні покарання співучасникам суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.


Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики:

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев: Выща шк., 1986.

Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – Киев: Наукова думка, 1969.

Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по советскому уголовному праву.– М.: Госюриздат, 1959.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Уч. пособие. – Х.: Изд. Рубикон. – 1997. – 102 с.

Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н. М.. 2005.

Х Х Х

Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. – 2002 – №11 – с.69–74.

Орловський Р.С. До питання вдосконалення законодавчого визначення пособника // Проблеми законності. Вип.39 – Х.: НЮАУ, 1999. – с.134–138.

Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.

ТЕМА 18. СКЛАДНА СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

П л а н

1. Поняття співучасті у злочині, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
   
2. Форми співучасті (проста співучасть, складна співучасть).
   
3. Складна співучасть, її види та ознаки:
   
   1. Співучасть з розподілом ролей.
      
   2. Організована група.
      
   3. Злочинна організована.
      
4. Особливості кримінальної відповідальності при складній формі співучасті.
   

Методичні рекомендації:

При розкритті першого питання теми необхідно визначити поняття співучасті, сформульоване в ст. 26 КК України. На основі даної дефініції описати об’єктивні (участь декілької суб’єктів злочину у вчиненні злочину та спільність їх дій) та суб’єктивні (спільність умислу) ознаки співучасті у злочині. При цьому потрібно ретельно проаналізувати ознаки спільності дій та спільності умислу співучасників злочину. Рекомендується здійснити порівняння визначення поняття співучасті у КК 1960 р. та у чинному законі про кримінальну відповідальність. Далі розгляд тему курсової роботи здійснювати, базуючись на чинному КК..

Розкриваючи поняття форм співучасті, слід докладно проаналізувати, на підставі якого критерію співучасть поділяється на просту форму та складну. Потрібно звернути увагу, що саме така ознака, як розподіл ролей, дозволяє відмежувати просту форму співучасті від складної форми.

Розглядаючи питання про складноу співучасть, доцільно визначити її види, а саме, співучасть з розподілом ролей; організовану групу; злочинну організацію. Об’єктивними ознаками складної співучасті є не тільки участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні злочину та спільність їх дій, як ознаки співучасті, але і наявність розподілу ролей. Суб’єктивними ознакми складної співучасті визнаються, крім спільності умислу, також і наявність змови між співучасниками. На підставі підручників, монографічної літератури, прикладів судової практики потрібно надати визначення поняття “змови” та її видів (попередня змова, спывучасть без попередньої змови), а також з’ясувати, який вид змови є ознакою складної форми співучасті.

Висвітлюючи питання про складну форму співучасті з розподілом ролей, слід показати, що тут лише виконавець (співвиконавці) безпосередньо виконує об’єктивну сторону злочину, а інші співучасники (організатор, підбурювач, пособник) діють “через” виконавця, тобто об’єктивізують свій злочинний намір у діянні виконавця.

При розгляді питань щодо організованої групи та злочинної організації потрібно звернутися до 28 КК України, де надається поняття злочину, вчиненого організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК)., та злочину, вчиненого злочинною організацією. При встановленні та характеристиці об’єктивних та суб’єктивних ознак організованої групи та злочинної організації слід звертайтися до підручників, науково-практичних коментарів, монографічної літератури та обов’язково використовувати судову практику, в тому числі Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.

Після аналізу ознак організованої групи та злочинної організації доцільно встановити спільні та відмінні ознаки: а) співучасті з розподілом ролей та організованої групи; б) співучасті з розподілом ролей та злочинної організації; в) організованої групи та злочинної організації..

Розв’язуючи питання щодо особливостей кримінальної відповідальності при складній формі співучасті. необхідно звернутися до відповідних статей Загальної частини КК України, а також визначити, в чому полягає її відмінність від кримінальної відповідальності при простій формі співучасті.


Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики:

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища шк.. 1986.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Уч. пособие. – Х.: Изд. Рубикон. – 1997. – 102 с.

Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н. М.. 2005.

Ковалёв М. И. Соучастие в преступлении. Ч. 1 Понятие соучастия. – Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т. 1960.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України. – Київ: Вища школа, 2001. – 96 с.

Панов М. І. Щодо поняття організованих злочинних груп /Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні: Матер. міжнар. наук.-практ. конф.-Х., 2000. – С. 21-22.

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит.. 1974.

Х Х Х

Єрмак О. Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації. /Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №9. – С.88 – 91.

Кваша О.О. Організація злочину. Кримінальне-правове та кримінологічне дослідження. – К.: ІДПНАН України, 2003. – 216 с.

Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину. – Х.: ФІНН, 2003. – 160 с.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – С – Пб.: Юрид. центр. Пресс. 2001.

Хавронюк М., Максимов М. Ознаки та поняття організованої групи та злочинної організації. /Право України. – 2000. – 2000. - №4. – С. 59 – 64.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.


ТЕМА 19. ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ВИДИ

План

1. Поняття та ознаки повторності злочинів.
   
2. Види повторності злочинів.
   
3. Відмежування повторності від інших видів множинності злочинів.
   
4. Кримінально-правове значення повторності.
   

Методичні рекомендації:

Розгляд першого питання теми потрібно починати з визначення поняття повторності і з’ясування її ознак. Для цього слід звернутися до ст.32 КК, де визначається, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Після визначення поняття повторності потрібно проаналізувати її ознаки і з’ясувати, по-перше, що належить розуміти під вчиненням особою двох чи більше злочинів, по-друге, якими за характером можуть бути злочини, що складають повторність. Теоретичні положення, які висловлюються в роботі, бажано ілюструвати прикладами.

Розгляд другого питання доцільно розпочати з визначення тих ознак повторності, які можна взяти за основу класифікації. Передусім потрібно зупинитися на поділі повторності в залежності від факту засудження особи за раніше вчинений злочин. Виходячи з цього, можна виділити два види повторності: 1) таку, що не пов’язана із засудженням за раніше вчинений злочин; 2) повторність, яка пов’язана із засудженням. Треба докладно проаналізувати обидва види повторності, але особливу увагу слід приділити розгляду повторності злочинів, яка не пов’язана із засудженням (так званій фактичній повторності). Тут потрібно вказати, що фактична повторність у науці кримінального права також має певний розподіл, згідно з яким розглядається як повторність тотожних і однорідних злочинів. Найбільш докладно треба розглянути повторність тотожних злочинів, вказати, як цей вид повторності закріплено у чинному законодавстві. При аналізі повторності однорідних злочинів бажано звернутися до Особливої частини КК, знайти відповідні статті закону, де передбачено цей вид повторності, і навести їх як приклад до своїх міркувань. Необхідно також показати значення поділу повторності на види для кваліфікації злочинів.

Розглядаючи питання про співвідношення повторності з іншими видами множинності, треба зробити короткий аналіз точок зору з цього приводу, що існують в юридичній літературі, і на цій підставі провести відмежування повторності від сукупності злочинів та рецидиву. При цьому важливо пам’ятати, що повторність однорідних злочинів одночасно утворює також і реальну сукупність, особливістю якої є те, що повторний злочин повинен отримати свою самостійну кваліфікацію саме за цією ознакою. Тому, коли йдеться про відміну реальної сукупності злочинів від їх повторності, під останньою розуміють тільки повторність тотожних злочинів, які охоплюються однією і тією ж статтею КК.

Говорячи про відокремлення повторності від рецидиву, слід мати на увазі, що в спеціальній літературі рецидив розглядають і як самостійний вид множинності, і як вид повторності злочинів, яка пов’язана із засудженням. Тому при викладенні точок зору з цієї проблеми бажано висловити і свою думку щодо неї.

Наприкінці роботи необхідно зупинитися на кримінально-правовому значенні повторності злочинів. У цьому питанні передусім треба розкрити значення повторності як конститутивної ознаки відповідного складу злочину, а також показати її вплив на ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Далі важливо з’­ясувати, яке значення має повторність для кваліфікації злочинів і для призначення покарання.


Основний та додатковий списки літератури:

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву. – Харьков: Право, 2000.

Бажанов М.І. Повторність злочинів як вид множинності злочинів: Текст лекції. – Харків, 1992.

-Зинченко И.А. Составные преступления.- Х.: видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005.-176 с.

Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву: Текст лекции. – Х.: Юрид. ин-т, 1973. – 32 с.

Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). – Киев, 1990

Х Х Х

Малков В.П. Повторность преступлений. – Казань: Издательство Казанского ун–та, 1970.

Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Издательство Казанского ун–та, 1982.


ТЕМА 20. РЕЦИДИВ ТА ЙОГО ВИДИ

План

1. Поняття і ознаки рецидиву злочинів.
   
2. Види рецидиву злочинів.
   
3. Відмежування рецидиву від інших видів множинності злочинів.
   
4. Кримінально-правове значення рецидиву.