Органи державної влади Київської Русі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?вные) отдати церкви. Згідно із цією комбінацією, всі судні справи, що віднесені статутом до відомства церкви, можна звести до трьох розрядів:
1. Справи тільки гріховні, без елемента злочинності, судилися винятково церковною владою, розбиралися святительським, тобто єпископським судом без участі судді князівського, за церковними законами.
II. Справи гріховно-злочинні, у яких гріховний елемент, порушення церковного правила, зєднується з насильством, з фізичною або моральною шкодою для іншого, або з порушенням громадського порядку, - такі справи як порушуючи і державний закон розбиралися князівським суддею за участю судді церковного.
III. Нарешті, справи духовні, що стосувалися осіб духовного відомства, були звичайні протизаконні діяння, здійснені церковними людьми, як духовними, так і мирянами.
Із цієї класифікації справ, нормованих церковним статутом Ярослава, можна бачити, що головна його ціль - розмежування двох підсудностей, князівської й святительської, виділення в складі церковного суду справ, що вирішуються сумісно представниками обох сторін.
Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:
1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних словян.
2. Православя стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.
3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.
4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.
5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.
Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:
1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантійською моделлю християнства. Саме вона дала змогу руським самодержцям підімяти під себе духовну владу.
2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. На противагу Західної Європи, а також словянським державам Польщі та Чехії, де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослужіння та церковної літератури була латина, на Русі церковна служба правилася словянською мовою. Усунення на тривалий час з поля зору еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво перешкоджало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим зумовлюючи наростання культурної замкненості країни.
3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консерватизм. Наслідком цього стали занепад шкільної та гальмування університетської освіти, обмеження духовної свободи, що зумовило стійку тенденцію відставання від Заходу в багатьох сферах суспільного життя.
Отже, запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії було подією неоднозначною. Органічно поєднавшись з феодальною державою, християнство, наприклад, сприяло розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури, писемності. Боротьба за утвердження християнства супроводжувалася розпадом дохристиянської культури. Християнство плідно вплинуло на мораль ранньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква активно і наполегливо добивалася помякшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, багатоженство.
Як носій ідеї єдиної держави і церкви на Русі, виразник патріотичних традицій, християнський клір обєктивно створював грунт, на якому визрівала національна самосвідомість, що за середньоріччя знаходилась завжди у синкретичній єдності з релігійними поглядами.
Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій.(1)
Висновок
Створення Давньоруської держави єдиної держави східних словян мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська Русь і для більш ніж двадцяти несловянських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу, Причорноморя, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку.
За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління двірсько-вотчинної.
Слід зазначити, що князь виступав не тільки верховним правителем країни, землі або волості, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя. Відсутність князя у місті чи землі порушувала нормальне функціонування всіх адміністративно-управлінських служб. Зміна князів, як правило, вела і до зміни попередньої адміністрації, яка не тільки не мала імунітету стосовно князівської влади, а й перебувала у повній залежності від неї.
Князівська влада на Русі такою ж мірою одвічний і місцевий інстит?/p>