Народні промисли Полісся
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
»асті Сидоровичів, Жміївки, Буди Полідарівської.
Одиноким килимарським підприємством у цій зоні є цех художніх промислів Овруцького райпромкомбінату в Левковичах, що діє з 1970 р. у перші роки існування виробництва вони створювали виключно килими, відомі ще з дитинства „в козака”, „в кулаки”, „в круги”, килими з медальйонами, дрібними рослинними мотивами. Однак в останній час з Овруча надходять „нові” зразки бездарні переспіви глинянських чи косівських зразків, бо, на думку керівництва, це повинно збагатити асортимент виробів, притягнути покупців, а до класичної спадщини місцевого килимарства, його краси їм байдуже...
Усталені типові для Коростенщини килими відзначаються багатобарвністю, яка досягається сполученням червоних, білих, жовтих, коричневих, чорних, рідше зелених та фіолетових ниток на темному тлі. Поєднання цих кольорів створює контрастну в цілому гаму.
В килимах цього краю панує дві композиційні схеми: смугаста й центрична. Для обох видів невідємними є обрамлення кайма. Смугасті килими, що, як і у волинському килимарстві, походять від ряден, мають розмаїті варіанти. Смуги побудовані здебільшого з рядків „квітів”, „руж”, квадратів, зубців, косих штрихів, розташованих на чорному тлі. Вони знаходяться на певній відстані одна від одної. Між ними проходять тонші смуги, а також розсип вузеньких, забарвлених у рожевий, жовтий, зелений та інші кольори. У каймі мережка зубців або інших елементів динамічного малюнку.
Типовим для східного Полісся є килим, центральна частина якого побудована з восьми великих „медальйонів” восьмикутників із вписаними в них фігурами типу літери „Х”. Такі килими люблять також в Сингаях на Коростенщині. У них переважають червона, чорна, біла та зелена барви. Восьмипелюсткові елементи стоять попарно в центрі килима. На широкій же каймі, між хвилями „кривуль” вільно вкраплені квіткоподібні та геометричні елементи.
Поширені на Коростенщині килими, малюнок яких нагадує шахівницю з квадратів чи ромбів. Килим називають „в кулаки”, коли квадрати малі і „в круги”, коли вони більші. Кайма складається із зубців або квадратів, розташованих контрастно стосовно форми квадратів центрального поля килима. В килимах домінує червона барва, доповнена нюансами синьої, жовтої, зеленої та білої. За створеними Ольгою та Оленою Бех із села Бехи на Коростенщині, майстринями із сіл Дідковичі і Вязівка Корост енського району килимами закріпилася в народі згадувана назва „в козака”. „Козак” це поясне зображення чоловічої постаті, від торсу якої у дві протилежні сторони ніби виростають дві постаті з руками в боки. Інколи „козак” у килимах Полісся виступає як одна велика постать на запасках або на центральному колі килима. Кількість же їх у більшості випадків варіюється від двох до восьми. „Козаків” можна знайти навіть серед квіткових композицій.
Оригінальним типом килимів із рослинними мотивами, схожими у цілому на орнаменти килимів Поділля, є ті з них, композиція яких будується на каркасі з трьох-чотирьох „вазончиків” чи „квіточок”. Стебла рослин розташовано у напрямку піткання. Вони мають усталені силуети, розміри і колорит. На килимах цього типу бачимо рясну і багатобарвну подвійну кайму, семантика якої є кодексом логічних уявлень.
Кайма суттєвий елемент поліського килима. Це одна із головних ознак локального стилю, ознака місця створення. Ніде в українському килимарстві не знайти таких розмаїтих варіантів розташування кайми як у зоні Коростенщини. Кайма оточує килим то з двох, то з трьох, то з усіх чотирьох боків. Досліджуючи особливості поліського ткацтва та килимарства О.Т. Дудар встановила, що найпопулярнішим мотивом на досліджених давніх килимах ХVІІІ ст. та пізніших їх переспівах є жіноча постать з піднесеними руками. Це образ „богині-берегині”, а також „богині, що обіруч виводить коней”. Не менш поширене і представлене у багатьох варіантах „дерево життя”. В „геометризованих” мотивах вгадувалося зображення птахів, тварин, дуже часто зображення зміїв. Зміями на Поліссі називають також побудови, які мають обриси птаха, дерева, гілки чи квітки.
До килимових виробів належать „килимові доріжки”, що їх ткали спеціально на жертвування церкві, а також запаски. Мотиви та декоративні рішення, властиві килимам і запаскам, трапляються на тканинах, рушниках, наволочках, подолах сорочок, де проглядають силуети „козаків”, „богині-берегині”, „богині, що обіруч виводить коней”.
Отже, у килимарстві Полісся маємо справу з реліктами глибокої давнини, співзвучними казкам, легендам усьому багатству українського фольклору. У наші дні килим невідємний атрибут інтерєру, предмет гордощів хазяйки, атрибут віна дівчат.
Вишивка
Вишивка один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові памятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у ХІ ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати з