Народні промисли Полісся
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
?олодимирське князівство, увійшли до складу Київської Русі. 1170 р. літописець називає два князівства: Володимирське та Луцьке, з яких перше перебувало у тісних взаєминах з Берестейським, Червенським та Белзьким князівствами, а друге мало чотири удільні володіння Луцьк, Дорогобуж, Пересопницю та Шумськ.
У народному мистецтві Українського Полісся не лише відчувається подих глибокої старовини, а й зберігається вивірена віками гармонія між красивим і корисним. Це мистецтво у цілому творчо не ушкоджене і не спотворене ні міською модою, ні міщанським прикрашенням, ні втручанням замовників. Його традиції нині живуть і розвиваються у різних видах суто народної творчості: у ткацтві, килимарстві, декоративних розписах. Одягові поліщуків властиві вигадливі крої та декоративне вивершення. Привертають увагу гаптовані кожухи, свити, шкіряні „торби”. Висока класична культура відзначає форми ужиткового та декоративного посуду, скульптури та іграшок, створених гончарями. Масовим заняттям жінок залишається вишивання та плетіння, чоловіки, останнім часом, буквально змагаються в оформленні житла й садиби. Полісся споконвіку відоме також мистецтвом різьбярів, ковалів, каменярів. Нині ці промисли набувають нових форм, зумовлених змінами в технології художньої обробки дерева, заліза і каменю.
Вперше робиться спроба дослідити комплекс різних видів народного мистецтва краю як тих, які вже привертали увагу спеціалістів (народне будівництво, вишивання, ткацтво), так і тих, художні надбання яких досі не були предметом мистецтвознавчих досліджень (кругла скульптура, різьба, декоративне малювання й розписи, ковальство, ливарництво, гутне скло, художня обробка дерева, каменю й бурштину). Їх зародження, розвиток і художні ознаки розкрито й систематизовано після багаторічних авторських спостережень в експедиціях та під час вивчення фондів державних (художніх, історико-краєзнавчих) і народних музеїв України, а також музеїв Санкт-Петербурга, Вільнюса, Кракова. Неоціненний матеріал почерпнуто безпосередньо у поліщуків. Мешканці краю зберігають безліч ужиткових та декоративних речей, які у своїх художніх формах, принципах композицій, кольорових зіставленнях, семантиці мотивів і елементів, а також у своїх назвах несуть ознаки локального стилю, іконографії та способів обробки тих чи інших матеріалів. Лише зафіксовані обєкти складають картотеку понад 6 тис. одиниць.
Набагато більше їх має населення, чекаючи на подальші дослідження.
Деревообробництво
Деревообробництво виготовлення оригінальних виробів з дерева для побуту, церковного богослужіння, знарядь господарської діяльності тощо. Це найдавніший вид українського народного мистецтва. За способами обробки деревини деревообробництво поділяють на такі галузі: теслярство, столярство, бондарство, токарство та різьблення.
Теслярство один з найбільш масових деревообробних промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо. Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різного виду сокирами й розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували поздовжні пази, а по кінцях зарубки. За допомогою простого, але ефективного знаряддя драчки колоди щільно зєднували у зруб.
Народними майстрами-теслями у ХVІІ ст. було зведено багато унікальних споруд, зокрема відомий Новомосковський собор (без жодного цвяха), фортифікаційні козацькі укріплення, що викликали подив іноземних фахівців. Із поширенням на Україні заробітчанства сільські теслі й столяри, обєднуючись в артілі, будували водяні млини та вітряки, зводили церкви, монастирі та інші монументальні споруди. Традиції народного теслярства і досьогодні зберігаються у сільському будівництві.
Столярство вид деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння лав, ослонів, скринь, столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та рамок для вуликів, деревяних частин борін та плугів тощо.
Серед інструменту українських столярів було багато давніх знарядь сокира, тесло, стамеска, молоток, свердло. Пізніше він поновився столярним верстатом, рубанком, фуганком. Округлі вироби (колони для церков і ґанків, деталі прядок, веретен, дитячі іграшки) столяри виточували на найпростішому токарному верстаті (коловоротці). Для вимірювання застосовували розміряч, косинець, отримач. Із появою на деревяних виробах залізних деталей зявилися різного діаметра гайкові ключі.
Мистецтво багатьох українських столярів досягало справжньої віртуозності. Велика увага приділялася оздобленню виробів деревяними розетками, хрестами, квітками та іншими візерунками. Особливо ретельно ставилися столяри до орнаментування скринь, що призначалися для зберігання посагу і стояли в хаті на чільному місці.
Бондарство вид деревообробного промислу, повязаний з виготовленням місткостей бочок, діжок, барил, цебер тощо. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство на Україні поширилось пізніше, проте швидко набуло значного розвитку, особливо на Поліссі.
Українські бондарі добре розумілися на різних сортах дерева і добирали їх конкретно для кожного виробу. Зокрема, ті, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева, звичайно дуба. Асортимент бондарських виробів був широким і різноманітним. Це ремесло вимагало неабияких навичок та майстерності. Наприклад, прорізання пазів у кленках (так званих уторів) при вставлянні днищ було дос