Народні промисли Полісся
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
?нані перебором під дошку та способом перекладу, де ряди орнаментів чергуються з гладкими смугами здебільшого двох кольорів, наприклад, червоного з синім, бурякового з синім, синього з жовтим.
Із практичних міркувань рядна мали приглушені тони проте іноді, щоб урізноманітнити кольорову гаму, майстри вставляли вузькі смуги червоних, синіх та зелених, навіть чорних ниток.
Сучасне виробництво ряден позначене посиленням їх декоративних якостей. Вони служать здебільшого для покривання ліжок, ними прикрашають стіни, часто кладуть на підлогу в світлиці. Для їх виготовлення майстри використовують нитки типів „муліне” й „ірис”, а також лляні та вовняні, пофарбовані в різні кольори. Панівною в ряднах є смугаста побудова. Рідше застосовується рапорт на композиція, коли не смуги, а великі одноманітні мотиви рівномірно вкривають всю площу тканини.
Чимало вигадки й хисту вклали ткачі у створення настільників (скатертин), що, як і рушники, мають ужиткову й символічну функції. Узори скатертин, виконані чинуватим тканням, мають геометричну побудову. Настільники, як і рушники, часто виконують у двох відтінках білому і сірому способом „рябого” ткання, де вжито білих (відбілених) та сірих (невідбілених) ниток. Лише на краях цих виробів можна побачити стримані смужки з чорних, червоних або синіх ниток, якими „прокидали” скатертину з двох кінців. Крім геометричних узорів, створюваних чинуватим тканням, у скатертинах та хустках часто використовують перебір, яким виводять складні квіткоподібні та широкі гнучкі рослинні мотиви, застосовуючи не більше двох-трьох кольорів.
Характеризуючи місце народного ткацтва в побуті та культурі поліського села, слід відзначити, що за останні десятиріччя дуже зменшилося виробництво одягових тканин, а натомість майстрині наполегливо шукають нових декоративних рішень, застосовуючи різні нові матеріали. Ткацтво перестало бути підсобним промислом, воно набуває ознак масової художньої самодіяльності.
Килимарство
Килимарство традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх місцевостях України галузь народного мистецтва. З найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла (завішування стіни, покривання скрині, стола, ліжка, підлоги), виконували обрядові та естетичні функції (використовувалися у святкових, урочистих, весільних і похоронних обрядах). Килими були обовязковою частиною віна (приданого жінки); ними сплачували данину.
У давні часи килими для власного вжитку ткали в домашніх умовах. Виготовлення їх упродовж тривалого періоду було одним із основних жіночих занять. Згодом килимарство трансформується в ремесло, яким стали займатися й чоловіки-килимарі по всій території України. Ремісники виготовляли килими переважно на замовлення та збут на місцевих ринках.
Отже, впродовж тривалого періоду паралельно існувало кілька форм виробництва килимів для різних верств українського населення. Однак основна частина сільських і значною мірою міських мешканців задовольняла високі потреби домотканими виробами.
Сировиною для виготовлення килимів здавна була вовна, льон та коноплі. Для основи застосовували однотонну міцно скручену лляну чи конопляну, а згодом бавовняну пряжу. Для піткання добирали різнокольорову вовну. Нині через брак сировини іноді застосовують напіввовняні, синтетичні та інші нитки. Фарбували пряжу натуральними рослинними (з відварів трав, кори) та мінеральними барвниками і закріплювали їх сироваткою, огірковим або капустяним розсолом. Тепер пряжу фарбують хімічними барвниками і закріплюють кислотою, отримуючи яскраві кольори, які, на жаль, дуже швидко линяють.
На всій території України побутували великі килими і вузькі довгі килимові доріжки - налавники, залавники, скорці, верети та щільні ворсові коци. Килимові вироби виконували як утилітарні, так й естетичні функції. Сьогодні відповідно до сучасних потреб умеблювання житла й побутових запитів зявляються такі нові види килимових виробів, як накидки на крісла, стільці, журнальні столики, телевізори. Виготовляються також килимові комплекти для салонів легкових автомобілів.
Тчуть килими лічильною („рахунковою”), гребінковою („кругляння”) та ворсовою техніками. Лічильну техніку застосовують переважно на горизонтальних верстатах. Вона характерна тим, що кольорові нитки закладають у зів для переплетення з основою по всій ширині килима і прибивають їх бердом. Існує кілька різновидів цієї техніки: „закладне”, „у вічко”, „на косу нитку”. При „закладній” нитки утка двох суміжних площин суміжного кольору по черзі закріплюють на одній спільній нитці основи. Під час ткання „у вічко” нитки суміжних площин, огинаючи дві сусідні нитки основи, зєднуються лише через кілька прокидок утка і на межі стику утворюється щілина „вічко”. Цими способами тчуть килими з геометричними або рослинними візерунками, які мають прямолінійний східчастий силует. При тканні „на косу нитку” нитку однієї кольорової площини закріплюють над суміжною на відстані кількох ниток основи, внаслідок чого отримують геометричний візерунок зі скісними зубчастими контурами.
Гребінкова техніка („кругляння”) полягає в тому, що різнокольорові нитки прокладають у зів не по всій ширині, а в окремих ділянках виробу і прибивають їх відповідно до плавних заокруглених контурів візерунків деревяною щіткою, гребінцем тощо. Ця техніка створює широкі можливості ткання килимів з тонально-живописним тра