Народні промисли Полісся
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
их видів ниток, різних за барвами та фактурними особливостями. Незмінно застосовується традиційний горизонтальний верстат „кросна”, що має здебільшого 2-4 підніжки „поножі”.
За технікою художнього вирішення народні тканини поділяються на дві основні групи. До першої відносять вироби, мотиви яких зявились в процесі виникнення самої тканини. Цю групу представлено на Поліссі двома основними видами: полотняним, для якого достатньо два поножі (підніжки) у верстаті і чинуватим (ренсовим), який вимагає чотирьох поножів. Таким способом на всій площі тканини створюються однобарвні текстурні мотиви, побудовані з геометричних та геометризованих елементів. Другу групу утворює ткацтво зі складнішим виробничим процесом суто декоративного характеру, де, крім чотирьох і більше поножів, необхідне ручне перебирання ниток основи. Це тканини, що створюються так званим перебором під дошку та суто ручним способом „перекладом”.
Окремою сторінкою художнього оформлення найпростіших тканин було узорне друкування вибивання декоративних елементів та мотивів на чистій тканині за допомогою форми печаток, що мали на собі вирізьблені орнаменти. Майстрів цієї спеціальності називали „вибійник”. Під цією назвою вони згадуються у списках ремісників Києва вже у ХV ст. В наш час під керівництвом В.І. Порохіна цей промисел відроджено у 1981 році у Києві у спеціальній дільниці Художнього фонду України.
Художні особливості поліських тканин починаються від визначення тла тканини, яке на Поліссі називають „дно”. Його колір і фактура зумовлювали підбір додаткових барв, розташування і характер декоративних засобів.
У ткацтві Полісся переважають смугасті композиції. Це різної ширини та чергування прості й складні смуги, утворені рядками різноманітних орнаментів від барвистих смуг рядків крапок і рисок (їх називають „дороги”, „стежки”, „кривулі”) до складніших за силуетом і фактурою („кружки”, „ружки”, „сикачі”, „стежки”, „кароки” „тарілочки”). Важливою ознакою, характерною для ткацтва східних районів Полісся, особливо сіл в долині Уж, є антропоморфні зображення, поширені і в поліській різьбі та розписах писанок. Це постать із піднятими руками, жінка, виводить пару коней, зображення дерева. Г.С.Маслова відносить ці мотиви в ряд стійких стародавніх реліктів народної орнаментики. Характерно, що на деяких видах тканин запасках, килимах такі мотиви часто розташовано обабіч центральної фігури. Вони утворюють цілість, яка виражає спрямованість узору до вищих сфер чи істот. Специфічним явищем, властивим лише ткацтву північної Житомирщини є мотив „в козака” зображення чоловічої підбоченої постаті.
В арсеналі елементів поліського ткацтва значне місце належить символам і космічним знакам. Це „кола”, „нахрестя”, „розети”. Не менш вагомими носіями стародавніх уявлень слід визнати народні назви-терміни на означення мотивів та елементів орнаменту. Ромбовидні мотиви це символ зерна, родючості. Хвилясті та ламані лінії означають хвилю, пульс серця; рівні плин часу, спокою, безмежності. До ряду зооморфних мотивів належать „волове око”, „гусочки”, „собачки”, „кролики”, „рачки”, „метелики”. „Птахами” і „зміями” називають навіть такі мотиви, які часто далекі або й не схожі на натуральні форми.
У відповідності до побутових та культурно-естетичних потреб створюють різні види тканин. Повсюдно представлені рушники від прозаїчних „утиральників”, які тчуться з грубої нитки простим сплетінням, до вкритих витонченими багатобарвними орнаментами виробів святково-ритуального застосування. Вони створюються здебільшого чинуватим тканням з властивими йому фактурними малюнками, а також перебірним тканням, що давало „рябі”, брані, двобічні візерунки біло-сірого забарвлення. Підкреслено декоративний характер має група перебірних рушників, що виконані „перекладом”. Їх здавен виготовляли ткалі північно-східних районів Житомирщини з сіл Дідновичі, Велика Фосна, Покалів, Левковичі, а також з сіл Іванівського, Чорнобильського та Поліського районів Київщини. Браний перебір, що дає змогу продукувати багатобарвні, ускладненої композиції мотиви, у післявоєнні роки запанував на всьому Поліссі від Дніпра до Бугу. Унікальним явищем є рушники „перекладом”. Вони характерні лише для північно-східних районів Полісся і своїми пропорціями та композиційними особливостями наближаються до рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини, відомих під назвою „кролевецьких”. Їх побудова особлива. По всій довжині вузької тканини (до 6 м) панують червона і біла барви, які злегка доповнені вужчими смугами чорного кольору. Ближче до кінців йдуть ширші та рясніші смуги з ускладненими мотивами. Це хрестоподібні „ветроки”, „кривулі”.
Рядна невідємний у побуті поліського села вид ужиткової тканини. Виконувалися вони із застосуванням різних ниток: грубих („валу”), тонких лляних та вовняних. Останні йшли здебільшого на піткання, хоч в окремих випадках вони служили і основою. Окрему групу становлять грубі рядна з сірих ниток, а їх краса в нескладних мотивах, виконаних чинуватим тканням.
Найдавнішим з відомих ряден є „рапчуни”, котрі називають також на Поліссі „джерги”, „набивачі”, а в районах Київщини „нарочиті”. Основою для них служили грубі суконні нитки („суч”). Це рядна на рідній основі, виткані на двох-чотирьох поножах. Якщо ж у ряднах застосовувалася вовна, то їх називали „килим” або „кильмо”. Узори на дорожчих виробах мають складніші переплетення, вик?/p>