Народні промисли Полісся
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
олотом і сріблом. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.
Значного розповсюдження набуло гаптування в ХVІ - ХVІІ ст. у Києві, Чернігові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після пятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.
Основна функція вишивки оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтерєрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Є відмінності у місці розташування орнаменту, його величині, характерних особливостях мотивів, їх укладанні на площині композиції, колориті. Вишивання вбрання давня східнословянська традиція. Наші предки оздоблювали жіночі головні убори перемітки, очіпки, хустки, стрічки; чоловічі шапки; плечовий одяг жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг кожухи, безрукавки, свити. Серед компонентів одягу найбільше уваги приділялося оздобленню чоловічих і, головним чином, жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки, що обрамляли горловину, пазуху, манжети. В інших компонентах одягу безрукавках, гуглях вишивку розташовували переважно у місцях зєднання двох полотнищ, чим до певної міри акцентували крій та підкреслювали силует.
Серед інтерєрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.
Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняна, лляна, конопляна тканина. Згодом її замінили фабричного виготовлення лляні, бавовняні та вовняні матеріали (перкаль, коленкор, батист, китайка, сурож, плис, шовк, бамбак, муслін, плюш) та шкіра. На них здавна вишивали ручнопряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пізніше стали застосувати фабричну пряжу заполоч, біль, валічку, гарус, металеві золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, ґудзики, сапянові шкури.
В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки „перебору”, „поза голкою” і „стебелевий шов”, „соснівка”, „штапівка”, „двостороння гладь”, варіанти технік „виколювання”, „вирізування”, „мережання”, рубцювання. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це „низинка”, „занизування”, „поверхниця”, „набирування”, „кафясор”, „бігунець”, „верхоплут”, „кіска”, „хрестик”, „кучерявий”, „городоцький”. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.
Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з „кривульками”, хрестоподібними зображеннями. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є „гладь”, „набирування”, „стеблівка”, „поза голкою”.
Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми). Улюбленими техніками вважаються: „гладь”, „набирування”, „мережка”, „хрестик”, „качалочка”.
На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовані техніки „заволікання”, „хрестик”, „насилування”.
Писанкарство
Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком всього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, повязують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа).
Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У ХІХ ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало по всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави.
Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України походять зі сіл Острів (1822 р., Львівщина), Слобідка (1881, Поділля).
Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку ХХ ст. розрізняють писанки Подніпровя, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини.
Писанки виготовляли навесні перед Паскою ?/p>