Механізм реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ами, послугами?
Стаття 24 Закону “Про захист прав споживачів” вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснює суд. При задоволенні вимог споживача, наголошує закон, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Позитивним моментом цієї норми є те, що суд при вирішенні питання про задоволення вимог споживача, по суті зобовязаний вирішити питання про справедливу компенсацію споживачу в звязку з його втратами немайнового характеру. Якщо читати ще уважніше, то видно, що суд не зобовязаний присуджувати відшкодування моральної шкоди, він лише вирішує це питання в обовязковому порядку.
При винесенні рішення про задоволення вимог споживача суд спирається й на інші положення Закону “Про захист прав споживачів”, зокрема на його ст. 3, яка наділяє споживача правом на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоровя людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством.
Недоліком конструкції цієї статті, на мій погляд, є те, що закон допускає відшкодування моральної шкоди споживачу лише в тих випадках, коли вона виникла внаслідок використання небезпечних для його життя і здоровя товарів (робіт, послуг). Така небезпека передбачає реальну загрозу заподіяння шкоди життю та/або здоровю споживача й не включає в себе „звичайні” порушення прав споживачів, не повязаних із його життям та здоровям. Наприклад, хамство й неповага до споживача, які мали місце при його обслуговуванні, суд навряд чи визнає такими, що могли заподіяти шкоду його здоровю, а тим більше життю. А відтак вони не дають підстав для відшкодування моральної шкоди. Парадокс, однак при наявності реально заподіяної моральної шкоди споживачу в силу прямого припису закону він позбавлений права на справедливу компенсацію.
Інші заходи
Відповідно до ст. 12 Закону “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).
Щодо непродовольчих товарів, які були у використанні й реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вище вимоги споживача задовольняються за згодою продавця. Такі вимоги споживача задовольняються щодо товарів, термін гарантії на які не закінчився.
Недоліки
Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що повязані з порушенням їх прав. Тому в частині майнового аспекту вони можуть судитися за свої права стільки, скільки захочуть.
Однак, що ж заважає сьогодні споживачам успішно боротися? Перш за все, стереотипи. Відповідачі, якими нерідко є державні підприємства, скаржаться на „великі” суми позову й клопочуть про їх зменшення. Особливо актуально це для відшкодування сум моральної шкоди, де людська гідність і психологічне здоровя особи оцінюється за „неринковими” цінами.
Державні установи посилаються на проблеми бюджетного фінансування. Суди ж нерідко виносять рішення, виходячи з абстрактної “загальної” користі й стабільності, а не з вимоги розумності й справедливості, не враховуючи критеріїв визначення розміру моральної шкоди при зазіханнях на такі невідємні права людини, як життя, здоровя, честь і гідність.
Такою позицією суди лише дискредитують себе, втрачають авторитет у суспільстві. В уяві звичайних громадян-споживачів суд є захисником не їхніх прав і свобод, а інтересів виробників. Водночас виконане судове рішення про відшкодування шкоди це гроші або майно, тобто реальність, здатна довести і потерпілій особі, і його найближчому оточенню, а за допомогою ЗМІ і всьому суспільству, що існує соціальна ціна права споживача.
Слід також нагадати, що справедливе стягування грошових сум з порушників прав і свобод громадян у західних країнах багато в чому сприяло виробленню ідеалу громадянина і служителя держави, зміцнюючи повагу до чужого права й чужої особистості.
Не слід забувати, що паралельно із судовим захистом своїх прав споживач має право обрати також позасудовий порядок. Адже державні і недержавні органи із захисту прав споживачів, органи місцевого самоврядування наділені значною компетенцією у сфері захисту прав споживачів, аж до подання позовів до суду [10].
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
3.1 Удосконалення нормативно-правової бази у сфері захисту прав
споживачів
Незважаючи на економічні, правові, політичні труднощі, Україна намагається розвязати проблему ефективного захисту споживчого ринку та прав споживачів, які нагромадились за радянський і теперішній часи. Набутий, хоч і зовсім ще невеликий, вітчизняний досвід свідчить, що із зміною економічної ситуації, процесами глобалізації постає необхідність реалізації консолідованої з усіма учасниками ринкових відносин споживчої політики, постійному удосконаленні законодавства та фінансовому забезпеченні заходів у сфері захисту прав споживачів. Тому, головним напрямком у цьому є розробка проектів нормативно-правових актів щодо:
- внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів” (зокрема щодо: „дефектної продукції”, вимог до електронної комерції на внутрішньому ринку, дистанційного продажу фінансових послуг, про певні аспекти пр