Механізм реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? які механізми можна задіяти для їх захисту? Умовно виділимо три види:
відшкодування матеріальної шкоди;
відшкодування моральної шкоди;
інші (примушення до виконання, обмін, повернення коштів тощо).
На законодавчому рівні держава декларує забезпечення громадянам як споживачам захист їхніх прав, надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їхніх потреб.
Суттєвою державною гарантією забезпечення прав споживачів є положення ст. 21 Закону “Про захист прав споживачів”, відповідно до якої умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, йому завдано збитків, то вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі.
Споживач також має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем) у звязку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Відшкодування майнової шкоди
Стаття 17 Закону “Про захист прав споживачів” врегульовує питання майнової відповідальності за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Шкода, заподіяна життю, здоровю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. В такому випадку відповідальність перед споживачем несе сторона, яка її заподіяла (продавець, виробник, постачальник тощо).
Відшкодування збитків у повному обсязі, очевидно, дає споживачу підстави вимагати не лише відшкодування витрат, безпосередньо повязаних із купівлею неякісного товару (роботи, послуги), а й повязаних з цим витрат (на звернення до лікаря, поїздка до іншого міста на завод-виробник).
Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував чи не перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено протягом 10 років з часу виготовлення товару.
Як правило, строки експлуатації встановлюються на технічно складні вироби автомобілі, пральні машини, праски, кавоварки, електроплити тощо, а строки придатності на продовольчі й деякі непродовольчі товари.
Крім того, виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоровю або майну споживача в звязку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
Закон вказує, що виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування товару (роботи, послуги) або дії непереборної сили.
Це положення ст. 17 не можна вважати досконалим. Передусім норма закону не містить уточнень чи завжди виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності в разі недотримання споживачем певних правил використання, транспортування або зберігання товару (роботи, послуги). А якщо таке порушення правил споживачем є наслідком злого умислу виробника (виконавця, продавця), який навмисно не ознайомив споживача з існуючими правилами або ввів в оману щодо конкретних правил? І що робити, коли порушення споживачем існуючих правил щодо товару (роботи, послуги) відбулося внаслідок простої недбалості виробника (виконавця, продавця)? Закон має розмежувати ці два випадки з метою збільшення кількості справедливих засад у галузі захисту прав споживачів. Закон має враховувати такі ситуації. На мій погляд, у зазначених випадках тягар відповідальності має лягти на плечі виробника.
Відшодування моральної шкоди
Законодавство України не дає чіткої відповіді на питання, що ж є моральною шкодою. Це певною мірою ускладнює процес розгляду справ у суді, що стосуються згаданого інституту. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. під моральною шкодою розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода, розяснює Верховний Суд України, може полягати, зокрема, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, в порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у звязку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відшкодування моральної шкоди споживачеві є важливою складовою, здатною стимулювати правомірну поведінку виробників і продавців продукції. Однак чи все законодавець зробив для того, щоб гарантувати споживачеві відшкодування моральної шкоди, заподіяної неналежними товарами, робо?/p>