Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
? на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.
Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-, на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні, що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-: поза-клітинний).
Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс до цілого слова (їхати приїхати). Але є підстави стверджувати, що й префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова (семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для іменника землянка, із слова земля використовується лише семема "ґрунт" і відкидаються семеми "країна", "держава", "батьківщина", "планета", "суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист, паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука ручний [к : ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати стрибунець. При формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);
2) змінюється акцентна модель (їхати виїхати), а фонемна будова початку основи перед префіксом залишається здебільшого незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоча зрідка трапляються незначні зміни (іти відійти). Таким чином, твірне слово перед префіксом також піддається семантико-акцентним змінам, трансформується в частину слова, тобто в основу. Отже, префікс при словотворенні приєднується не до цілого слова, а до його частини до основи (земля підземний).
Префікси утворюються на базі:
1) прийменників (без звука беззвучний, в глиб вглибити, від крила відкрилок, перед горами передгірний, від хреста відхреститися, за порогами запорізький);
2) часток (не вилазити невилазний, не вірити невіра, ні за що нізащо, ні се ні те нісенітниця, ніхто);
3) інших префіксів (зне-: знедолений, знеосібка; недо-: недобачений, недобілений; попід-: попідкопувати; обез-: обездолений, обезкровлений);
4) повнозначних слів (все-: всевладний, всеукраїнський, всесоюзний; нео-: неокласик,неонацист)[13, 43].
Префіксальна система у мові досить стійка. Основна кількість префіксів це споконвічно українські морфеми, проте активно увійшли у вжиток запозичені префікси: а-, анти-, архі-, інтер-, екстра-, де-, ре-, ультра- та ін.
(інфрачервоний, архієпископ, деморалізувати). Система префіксів поповнилася не лише за рахунок запозичень, а й частково за рахунок похідних (складних) префіксів недо-, зне-, рідше обез- (недобачати, недолюблювати, зневіритися, знесилити, обезлюднити).
Найуживаніші префікси української мови, їх семантичні відтінки:
без-відсутність чогось;не-заперечення того, що означає корінь ;пере-
- повторення дії, діяти по-іншому;
- більше норми, понад міру;
- рух через щось, дія; при-
- доповнення, приєднання;
- неповнота дії чи якості;
- розміщення біля чогось;пре-збільшеної, високої якості;над-
- розташування зверху над чимось;
- неповнота дії або ознаки;
- більше норми, більше значного рівня;під- (піді-)
- здійснення дії внизу, під чимось;
- розташування під чимось, біля чогось;
- наближення до чогось;
- частковість дії, нижчий розряд;з- (зі-, із-, с-)
- сполучення, завершеність дії;
- відокремлення, розєднання;від-розєднання, рух від чогось, відновлення;до-доповнення, збільшення чогось, завершеність дії;за-початок і завершеність дії;на-здійснення дії зверху, її завершеність. В українській мові понад 100 префіксів, серед них близько 20 запозичені, які використовують переважно в іменниках, прикметниках і рідко в дієсловах. Суфікс (лат. suffixus прикріплений) афікс, що розташований у слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці слова і надає йому нового значення або відтінку. Термін уперше вжитий в українському мовознавстві П.Залозним (1906). У цьому ж значенні вживався також термін наросток [16, 618]. На відміну від префіксів і постфіксів, суфікс приєднують переважно до твірної основи, а не до слова. Суфікс може бути маркером кінця лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (швидко).
Формотворчими ви