Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі

Дипломная работа - Педагогика

Другие дипломы по предмету Педагогика

? на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.

Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-, на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні, що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-: поза-клітинний).

Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс до цілого слова (їхати приїхати). Але є підстави стверджувати, що й префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова (семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для іменника землянка, із слова земля використовується лише семема "ґрунт" і відкидаються семеми "країна", "держава", "батьківщина", "планета", "суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист, паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука ручний [к : ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати стрибунець. При формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);

2) змінюється акцентна модель (їхати виїхати), а фонемна будова початку основи перед префіксом залишається здебільшого незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоча зрідка трапляються незначні зміни (іти відійти). Таким чином, твірне слово перед префіксом також піддається семантико-акцентним змінам, трансформується в частину слова, тобто в основу. Отже, префікс при словотворенні приєднується не до цілого слова, а до його частини до основи (земля підземний).

Префікси утворюються на базі:

1) прийменників (без звука беззвучний, в глиб вглибити, від крила відкрилок, перед горами передгірний, від хреста відхреститися, за порогами запорізький);

2) часток (не вилазити невилазний, не вірити невіра, ні за що нізащо, ні се ні те нісенітниця, ніхто);

3) інших префіксів (зне-: знедолений, знеосібка; недо-: недобачений, недобілений; попід-: попідкопувати; обез-: обездолений, обезкровлений);

4) повнозначних слів (все-: всевладний, всеукраїнський, всесоюзний; нео-: неокласик,неонацист)[13, 43].

Префіксальна система у мові досить стійка. Основна кількість префіксів це споконвічно українські морфеми, проте активно увійшли у вжиток запозичені префікси: а-, анти-, архі-, інтер-, екстра-, де-, ре-, ультра- та ін.

(інфрачервоний, архієпископ, деморалізувати). Система префіксів поповнилася не лише за рахунок запозичень, а й частково за рахунок похідних (складних) префіксів недо-, зне-, рідше обез- (недобачати, недолюблювати, зневіритися, знесилити, обезлюднити).

 

Найуживаніші префікси української мови, їх семантичні відтінки:

без-відсутність чогось;не-заперечення того, що означає корінь ;пере-

  1. повторення дії, діяти по-іншому;
  2. більше норми, понад міру;
  3. рух через щось, дія; при-
  4. доповнення, приєднання;
  5. неповнота дії чи якості;
  6. розміщення біля чогось;пре-збільшеної, високої якості;над-
  7. розташування зверху над чимось;
  8. неповнота дії або ознаки;
  9. більше норми, більше значного рівня;під- (піді-)
  10. здійснення дії внизу, під чимось;
  11. розташування під чимось, біля чогось;
  12. наближення до чогось;
  13. частковість дії, нижчий розряд;з- (зі-, із-, с-)
  14. сполучення, завершеність дії;
  15. відокремлення, розєднання;від-розєднання, рух від чогось, відновлення;до-доповнення, збільшення чогось, завершеність дії;за-початок і завершеність дії;на-здійснення дії зверху, її завершеність.
  16. В українській мові понад 100 префіксів, серед них близько 20 запозичені, які використовують переважно в іменниках, прикметниках і рідко в дієсловах. Суфікс (лат. suffixus прикріплений) афікс, що розташований у слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці слова і надає йому нового значення або відтінку. Термін уперше вжитий в українському мовознавстві П.Залозним (1906). У цьому ж значенні вживався також термін наросток [16, 618]. На відміну від префіксів і постфіксів, суфікс приєднують переважно до твірної основи, а не до слова. Суфікс може бути маркером кінця лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (швидко).
Суфікси закріплюються за певними частинами мови. Виділяються суфікси іменникові (-ець-, -ан-, -чан-, -ик-, -енк-, -ук-, -чук-, -ак-, -іст-, -ізм-, -ок- тощо), прикметникові (-н-, -ськ-, -уват-, -ов-, -ян-), дієслівні ( -ну-ти, -ича-ти, -ти, -іва-ти, -ва-ти), прислівникові ( -о, -е, -ичі, -ом, -и). Той самий суфікс не утворює слів різних частин мови. Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати значення належності (динамівець), абстрактності (секретність), експресивності (дівчинонько, дідище), надають певного стилістичного забарвлення, позначають жіночий рід, опредмечену дію (горіння, штормище). Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми того самого слова.

Формотворчими ви