Методика аутогенного тренування при підготовці єдиноборців 14-15 років з рукопашного бою
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?іоду складається ситуація, яка загрожує виникненням суперечностей, якщо у дорослого зберігається відношення до підлітка ще як до дитяти. Це відношення, з одного боку, вступає в суперечність із завданнями виховання і перешкоджає розвитку соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в суперечність з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права.
Необхідно знайти такий ступінь самостійності, яка відповідала б можливостям підлітка, суспільним вимогам до нього і дозволяла дорослому направляти його, впливати на нього. Саме співпраця дозволяє дорослому поставити підлітка в нове положення - свого помічника в різних справах і заняттях, а самому стати для нього зразком і другом [87-90].
Спілкування підлітка з однолітками виконує специфічну функцію: у практиці цих стосунків засвоюється мораль дорослих (а тим самим і розвивається соціально-моральна дорослість дитини), причому центральний зміст цієї моралі - норми рівності, вірності і колегіальності - антагоністично нормам "моралі слухняності" відносно дитини і дорослого.
Ці особливості психології підлітка слід враховувати тренерові при формуванні колективу, здорових взаємин між його учасниками, прагнути виключити моменти агресії. На даному етапі дорослішання тренерові предстоїть складне завдання бути прикладом і авторитетом в очах підлітка.
Багато дітей інтенсивно займаються різними видами спорту. Спорт є однією з небагатьох сфер діяльності дітей, якою вони можуть займатися активно і яка має певне значення для них самих [88,91-93].
Пік спортивної діяльності більшості дітей приходиться на 14 років. Згідно даним вікової психології, цей вік є критичним з погляду соціального розвитку і становлення самооцінки дитини. Таким чином, заняття спортом в цьому віці можуть надавати істотний позитивний вплив на особу і її психічний розвиток (Р.С. Уейнберг, Д. Гоулд, 2001) [60,94-99].
За даними спеціальної літератури, діти з низьким рівнем сприйняття своїх здібностей не займаються спортом (або припиняють займатися) на відміну від дітей з високими рівнями сприйманої компетентності. З цього виходить, що треба знаходити засоби підвищувати рівень компетентності, яка сприймається. У звязку з цим можна навчити дітей оцінювати свої виступи на підставі їх власних стандартів поліпшення результатів, а, не виходячи з результатів змагань (перемога або ураження) [87,90,100-105].
Загальна характеристика сучасного рукопашного бою.
Cтановлення рукопашного бою нерозривно повязано з розвитком суспільства. Адже вся історія цивілізації рясніє військовими конфліктами. Найбільш ранні згадки про рукопашний бій зустрічаються в епосі країн Близького Сходу, Індії і Китаю. А перші памятники образотворчого мистецтва з сценами поєдинків датуються рубежами IV-III тисячоліть до нашої ери. Наприклад, зображення двох чоловіків, що борються, на вапняковій плиті для жертвопринесень знайдене в Месопотамії. Або плита, на якій показаний поєдинок з використанням копій. Відомий рельєф з сценою кулачного бою, що відноситься до другої половини III тисячоліття. Найбільш раннім памятником, культури Єгипту повязаним з боротьбою, є зображення серії рухів, виявлене в гробниці Фіоххотена (середина III тисячоліття до н. е) в Саккаре [32,33,44].
Визначення "рукопашний" має в своїй основі два терміни, один з яких "рука", вказуючий безпосередньо на участь рук в передбачуваному виді діяльності, а другий - видозмінений "піший", тобто вказуючий на роботу ніг, в передбачуваному виді діяльності, а саме - бою. Таким чином, рукопашний бой може бути визначений, як спосіб ведення контактного бою з використанням функціональних здібностей рук і ніг, але не більш, тобто без застосування якого-небудь підручного інвентарю.
Сучасна комерційна спортіндустрія досить чітко визначила Рукопашний бій як спортивне єдиноборство, що відповідають всім вимогам сталих поглядів на мистецтво бою з погляду спортивної ортодоксальної практики. З іншого боку, так склалося, що рукопашний бій є більшою мірою надбанням озброєних сил і силових структур, під егідою яких і відбувається популяризація даної дисципліни [61,67].
Рукопашний бій - контактний швидкісно-силовий вид спорту. Він предявляє високі вимоги до силової і функціональної підготовки бійців. У рукопашному бою бали нараховуються за чисте попадання рукою в голову - 1 очко, ногою - 2 очки. За ефективне попадання рукою або ногою в корпус - 1 очко. Можна виграти сутичку, зробивши больовий прийом на яку або частку тіла (руку або ногу). Так само очки нараховуються за кидкову техніку. У повноконтактному рукопашному бою спаринг ведеться без зупинки, за винятком небезпечних порушень правив, які загрожують здоровю спортсменів. Оцінюються тільки удари і кидки, проведені в повну силу. Дозволено добивання на підлозі руками і ногами, зокрема у спину і голову. Дозволені больові і задушливі прийоми.
Боєць, що виходить на поєдинок, зобовязаний ретельно будувати малюнок бою, бути психологічно і технічно підготовленим, украй обережним і розраховувати тільки на себе. Він має бути готовий не лише наносити, але і отримувати сильні удари. Він повинен поводитись адекватно ситуації, в цьому і полягає застава його безпеки. Це абсолютно інша, сучасна психологія бою, що вимагає іншого, реального підходу до навчання, особливо серед професіоналів.
Справедливо відзначити і недоліки контактного одноборства, яких теж немало. Добре відомо, що помітних успіхів в контактних ?/p>