Методика аутогенного тренування при підготовці єдиноборців 14-15 років з рукопашного бою
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
м невдачі. Одним з істотних чинників стурбованості, вираженої у цих ситуаціях, був страх невідповісти очікуванням своїх товаришів або боязнь підвести своїх керівників, тренерів. Отже, тривожність як боязнь невдачі повязана із сприйняттям індивідом соціальних наслідків його успіху або невдачі в даній ситуації [27-30].
Цей вид тривожності був найважливішим для більшості випробовуваних в порівнянні з "травматичною тривожністю" - боязню отримати серйозну фізичну травму або поранення. Можна з достатньою ймовірністю припустити, що в напружених видах спорту з наявністю фізичного контакту тривожність учасника частіше повязана з подальшим соціальним несхваленням або похвалою, чим з побоюванням отримати травму. Тому рівень тривожності, який може заважати діяльності, мабуть, повязаний з відношенням людини до успіху і невдачі і з його загальною потребою в досягненні.
Необхідно відзначити, що сміливі в своїй поведінці спортсмени, які займаються видами спорту, де потрібен прояв мужності, не завжди вільні від високого рівня тривожності. Не виключено, що такі спортсмени могли обрати діяльність, яка вимагає зовнішнього прояву сміливості, щоб довести собі і іншим, що вони не такі боязливі, якими іноді бувають [8,13,31].
Тривожність і вік. З цього питання існують найсуперечливіші думки. За даними Кеттелла і інших авторів [8,9], які досліджували рівень тривожності у людей різного віку, тривожність підвищується в підлітковому (юнацькому) віці, але до 30 років знижується.
Віковий діапазон між підвищенням рівнів тривожності дуже близько відповідає періоду, під час якого спортсмени досягають свого фізичного потенціалу в спорті. Якщо соціальний статус і, непрямим чином, привабливість для протилежного полу повязані з успіхом у спорті (а в деяких ситуаціях успіх або невдача у спорті мають дуже важливе значення для наступної оцінки людиною себе як професійного спортсмена і як особи), то недивно, що стрес змагання від юнацького віку приблизно до 30 років для багатьох є непосильною працею.
У дослідженнях тривожності було встановлено, що рівень неспокою можно передбачити і він змінюється в часі: до, в час і після того, як наступає стресова ситуація. Наприклад, рівень передробочої тривожності зазвичай високий. Очікування настання стресової події, очевидно, робить істотний вплив на динаміку особи. З іншого боку, після реального контакту з ситуацією рівень тривожності має тенденцію до зниження [8,32-37].
Після виступу в змаганнях часто можна помітити підвищення тривожності, аналогічне тому, яке спостерігається перед стартом. Спортсмени і тренери зазвичай увечері або навіть через декілька днів після цього в думках знов і знов переживають окремі епізоди боротьби змагання.
У високотривожних людей більше вірогідність порушення діяльності в умовах стресу, у низькотревожних менше. Хронічна дія значного стресу може привести до зриву навіть дуже стійких субєктів. З іншого боку, систематичне подолання помірного або поступово зростаючого стресу часто сприяє створенню міцності у індивіда (психологічної, і можливо, фізіологічної), яка дозволяє йому краще справлятися зі стресом. Таким чином, існує тенденція адаптуватися до стресу, можливість навчитися управляти їм, якщо його інтенсивність не дуже велика. На думку фахівців тренер і всі, хто працює зі спортсменами, повинні створювати такі ситуації, щоб спортсмен поступово адаптувався до стресових умов, з якими йому доведеться зустрітися [30,35,37-40].
1.2 Психологічна регуляція в підготовці спортсменів. Характеристика аутогенного тренування
Психорегуляція є необхідною формою психологічного забезпечення підготовки в спорті. Це повязано з тим, що на сьогодні спортивні змагання - це насамперед боротьба особистостей, рівних за фізичною, техніко-тактичною підготовленістю, де останні вагомі корективи в хід боротьби вносять навички самоконтролю та саморегуляції. Як видно з наукових доробок ряда авторів [24,39], психорегуляція в спорті широко застосовується для вирішення наступних завдань:
регуляції негативних психологічних станів спортсменів;
формування поведінкових настанов перед змаганнями;
відновлення спеціальної працездатності спортсменів під час тренувань, змагань та після них;
створення мобілізаційної готовності спортсмена до майбутнього змагання;
підвищення психічної надійності спортсмена;
підвищення результативності змагальної діяльності;
покращення навчання під час оволодіння спортивними вправами та виправлення помилок у техніці рухів;
підвищення у спортсмена впевненості в собі;
формування почуття спокою в спортивній діяльності та ситуаціях особистого життя [41,42].
Вищенаведені завдання підтверджуються дослідженнями, що доводять переваги змін стану тих спортсменів, які володіють методами психорегуляції та використовують їх в процесі спортивної діяльності. Отримані дані дають можливість стверджувати, що у спортсменів, які успішно оволоділи необхідними навичками психорегуляції, покращилися показники поведінки на змаганнях, зменшилася кількість негативних реакцій на зауваження тренера, зросла кількість позитивних реагувань. Поведінка цих спортсменів стала більш керованою та контрольованою, а перед змаганнями багато таких спортсменів перебували в оптимальному до змагальному стані. Але найбільш позитивним наслідком оволодіння прийомами психорегуляції вважається значне підвищення результативності змагальної діяльнос