Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?син лише при порушенні права власності [12].
Беручи до уваги такі уявлення про право власності, слід відмітити, що кожна з запропонованих позицій є складною для позначення його меж. Ці межі в найбільш загальному їхньому розумінні означають недопущення протидій з боку будь-кого відносно існування і реалізації власником свого права, а також недопущення негативних впливів від реалізації власником свого права на непевне коло осіб.
З цього випливає, що межі будь-якого субєктивного права є їх невідємною властивістю, тому що за відсутності таких меж право перетворюється на свою протилежність, у свавілля, і тим самим узагалі перестає бути правом [45] . Тому межі є невідємним поняттям від самого поняття права власності і не існують відокремлено від нього. Обмеження ж являють собою зовнішній вплив на субєктивне право власності як на міру свободи власника. Вони часто мають вираз самостійних правовідносин, існування яких відбивається на праві власності, звужуючи його. Наприклад, наявність сервітуту (отже, речових сервітутних правовідносин) вимушує власника враховувати цю обставину при здійсненні своїх повноважень.
Крім цього аспекту, не менш важливим є питання про те: а) як встановлюються межі поведінки для власника і для всіх інших осіб, немов би протиставлених йому; б) як встановлюються обмеження права власності; а також в) відносно чого вони встановлюються.
Відповідь на перше питання ґрунтується на абсолютному характері права власності, що виключає знаходження власника в конкретних правовідносинах з певними особами. Тому відповідні вимоги до дій власника, тобто певні межі щодо цього, встановлюються в законі. Щодо встановлення обмежень для власника це повязано з його участю в тих чи інших правовідносинах (речових, зобовязальних, корпоративних), які й накладають відбиток на звуження можливостей для власника щодо вільного, на свій розсуд здійснення своїх повноважень. Що стосується третього питання, то оскільки щодо власника за основу береться належний йому певний обсяг прав щодо свого майна, що і становить зміст права власності, то саме для цього обсягу прав можуть бути встановлені межі. Обсяг прав, наданий власникові, стосується насамперед його майна, відносно якого власник здійснює певні дії. При цьому слід мати на увазі й те, що субєктивне право має певні межі як у своєму змісті, так і за характером його здійснення, як слушно відзначав В.П. Грибанов [44] . Отже, межі притаманні статичному стану права власності як перебування майна у певної особистості (регулювання належності, присвоєності цього майна), а обмеження - динамічному його стану (здійсненню власником своїх повноважень як власними діями, так і шляхом залучення для цього інших осіб із вступом до відповідних правовідносин із ними).
Цивільне право, надаючи субєктам певні цивільні права, разом з тим забезпечує й їхнє реальне здійснення. Визначаючи розходження між змістом субєктивного права і його здійсненням, можна встановити кілька позицій. Так, слід погодитися з тим, що співставлення між поведінкою, яка становить зміст субєктивного права, і поведінкою, яка становить зміст здійснення права, можна розуміти як співставлення між можливістю і дійсністю [17] . При цьому слід враховувати те, як слушно зазначив Г.Ф. Шершеневич, що різниця між змістом субєктивного права і його здійсненням полягає насамперед у тому, що перше, будучи статичною моделлю, відрізняється від конкретних дій, за допомогою яких ця модель реалізується і які називаються здійсненням права [221] . Крім цього, як відмічав Д.М. Генкін, варто враховувати те, що право відображає як статику (наявність), так і динаміку (рух) відносин власності (користування, розпоряджання) [34] . Останнє, у свою чергу, безпосередньо повязано з волевиявленням особистості як її психофізіологічною якістю. Реалізація речового права відбувається за волею одного субєкта його носія. У той же час воля інших осіб може впливати на саме право власника, тобто його обсяг, наприклад, при встановленні інших речових прав, заперечуванні дій власника, який порушує загальні заборони, тощо.
З огляду на викладене про встановлення меж права власності насамперед у законі треба встановити взаємозалежність волі законодавця і волевиявлення власника при реалізації свого права.
Динаміка права власності повязана зі здійсненням власником наданих йому повноважень. Волевиявлення власника при цьому є достатньою мірою вільним, оскільки йому надане право поводитися з майном за своїм розсудом. Однак, як уже зазначалося, законом позначені і межі цього - встановленням загальної вимоги про необхідність додержання прав і законних інтересів інших осіб, а також, як правило, вимоги врахування власником споживчих властивостей майна. Ці вимоги виникають зі звичайних проявів дій людини в соціумі і навколишньому середовищі, зокрема, вони виявляються у вимогах до надійності і якості вироблених товарів, культури споживання тощо. Ці вимоги припускають певну міру відповідальності за вчинені відносно свого майна дії, оскільки так чи інакше вони впливають на інших оточуючих власника осіб.
Дії, які власник може здійснювати відносно свого майна, у самому загальному вигляді позначені в ст. 317 ЦК. Вони стосуються володіння, користування і розпоряджання майном. У звязку з цим дискусійним є питання про те, що само по собі встановлення законом відповідної тріади повноважень власника (включення їх до обсягу субєктивного права власності) являє собою межі цьог