Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
я на розрізнення мого і твого, що можливо лише за умови, якщо хтось ставиться до речей як до своїх, а хтось як до чужих [104]. Тим самим моє сполучається з поняттям для себе, а чуже вже є встановленням меж для всіх інших, що дає привід вважати цей подвійний ракурс власності тією причиною, яка зумовлює дії власника та інших осіб. Тоді стає зрозумілим, що право власності (моє) має свої межі, бо власника оточують інші нечисленні власники з таким же самим баченням мого відносно вже до свого майна. Але моє для кожного може бути таким і реалізуватися як таке лише в тому разі, коли кожен розуміє, що у нього такі ж права, як і в інших щодо своїх обєктів. І якщо кожен власник поважатиме права інших власників, то тим самим одночасно встановлюються і межі його права, і межі прав інших, таких же, як він, власників, і можливість належної реалізації права кожним з них.
Право власності в субєктивному розумінні звичайно тлумачать як юридично закріплену за власником можливість певної поведінки або забезпечену законом міру поведінки власника відносно належного йому майна, сферу зовнішньої волі, що надається власникові нормами обєктивного права [108]. Це також свідчить про те, що право власності конкретної особистості не безмежне і навіть ще звужується, ніж право власності в обєктивному розумінні, оскільки воно походить від останнього. Отже, крім загального твердження про повязаність права власності в обєктивному і субєктивному розуміннях, має місце і безпосередній звязок меж та обмежень, закладених у самому їхньому розумінні. При проникненні в сутність кожного з цих понять виразнішим стає і бачення меж та обмежень права власності.
Субєктивне право власності містить багато визначень, кожне з яких немає сенсу наводити, тим більш, що, як слушно помітив Г.Ф. Шершеневич, такі визначення безкорисні [223], але для мети цього дослідження згрупуємо різні підходи і виділимо ті акценти, на які звертають увагу науковці при його характеристиці. Отже, право власності як право субєктивне це конкретне право особистості, що визначається через такі категорії, як влада [25; 119; 27] ; б) воля [6; 108] ; в) інтерес [99; 221; 222] ; г) розсуд [124]; ґ) міра дозволеної поведінки [34; 22; 199] .
У загальноприйнятому розумінні ці категорії тісно повязані як між собою, так і з поняттям меж та обмежень цього права. Так, за В. Далем, право - це дана ким-небудь, або визнана звичаєм влада, сила, воля, воля дії; влада і воля в умовних межах [46] . Звідси випливає, що право фіксує владу і волю субєкта і обмежує його розсуд, стримує його волю, не дозволяє повною мірою реалізувати його інтерес. Тим самим встановлюються обмеження як для власника щодо його дій з річчю в інтересах інших осіб, так і для останніх в інтересах власника (неприпустимість посягань на майно власника).
Власник використовує належні йому речі своєю владою і в своєму інтересі, що є видовими характеристиками присвоєння. Категорію влада не можна розглядати як винятково публічно-правову тільки через те, що нею насамперед оперує публічне право.
Категорія влади, яка характеризує право власності або так чи інакше виявляється в ньому, означає, що воно спирається: 1) на волю власника і його уявлення про вплив на річ, 2) безпосередньо на закон і 3) на незалежність існування (цього права) від чиєїсь влади на цю річ. Цим право власності відрізняється від зобовязальних прав, що дають змогу управомоченим особам використовувати речі, але владою, наданою їм власником, тобто похідним чином від влади власника. Термін своєю владою вказує на абсолютність (тобто безвідносність) правомочностей у праві власності, на відміну від відносного характеру правомочностей у зобовязальному праві [161] , що, однак, не означає безмежності цієї влади. Як слушно відзначає У. Маттеі, будь-який інститут характеризується межами його дії. У відомих межах власник дійсно є носієм суверенної влади [134].
Основна відмінність власника від інших субєктів права полягає в тому, що він має самостійну і виняткову владу. В.І. Курдіновский дійшов висновку про те, що право власності є владою лише над своєю, а не над своєю й у відомому ставленні над чужою річчю [119] . Влада завжди виявляється в здійсненні дій, спрямованих на реалізацію наданих можливостей, тому необхідно показати, як власник їх використовує, здійснюючи своє субєктивне право право власності.
Стосовно влади власника є численні висловлювання цивілістів. Проблема влади досліджувалася в роботах багатьох учених, наприклад, Ю.А. Дмитрієва [50] , В.М. Хвостова [213] , Г. Дернбурга [49] , що дозволяє припустити розуміння влади з трьох позицій: по-перше, як реальної можливості субєкта привести обєкт владного впливу в який-небудь новий, заздалегідь визначений і запрограмований стан; по-друге, як найбільш повне панування над річчю, котре допускається взагалі обєктивним правом. Ці позиції є спірними, оскільки право власності як панування над річчю не можна визначити як безмежне. Тому заслуговує на увагу третя позиція - панування власника має свою природну межу там, де припиняється для людини можливість виявляти свою владу. Отже, будь-яка влада, що надається субєктивним цивільним правом, має свої межі, якщо такі є необхідними в інтересах інших учасників цивільного обороту. Будь-яка влада, що надається субєктивним цивільним правом, не може бути безмежною і вимагає врахування інтересів інших учасників цивільного обороту [214] . Як зазначає С.С. Алек