Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
дискусійне питання про те, хто буде його субєктами або між ким складаються ці відносини і тому хто, власне, дозволяє?
Проаналізуємо питання про те, між ким складаються відносини з приводу речі (майна).
Поведінкова модель особистості з приводу речі, у тому числі її присвоєння, розглянута через категорії влади, волі, інтересу, припускає наявність звязків типу власник річ, власник - інші особи з приводу речі. Ці звязки одержали вираження у встановленні відносин особи і присвоєності майна як до свого, а з іншого боку (як антипод і необхідна умова для цього) як ставлення інших осіб до цієї речі як до чужої. Така ускладнена конструкція відносин поставила проблему характеристики правовідносин, що складаються за участю власника, оскільки саме ця ключова фігура однозначно певна в конструкції цих правовідносин. Це необхідно і для зясування меж його дій або дій інших осіб, втягнутих у ці правовідносини.
Усталеним є поняття відносин власності як відносин між людьми з приводу певного майна [20] , [145] . Вони виражаються в присвоєнні цього майна конкретною особою і неприпустимості посягань на майно власника з боку третіх осіб. Тобто при розгляді цих відносин варто виходити з двох акцентів: прав власника й обовязків інших осіб. Одночасно слід враховувати, що існують межі, закладені як у правах власника, так і, навпаки, до цього змушують права інших осіб.
Відносини між власником і іншими субєктами з приводу речей виявляють стан зрілості всього суспільства, здатності до співіснування в ньому численних осіб і самообмеження. Це і повинно забезпечувати систему взаємних обмежень і баланс інтересів власника, третіх осіб та суспільства в цілому. З одного боку, право стримує притаманний власникові егоїзм і прагнення до абсолютної волі при використанні свого майна, а з іншого для невласників характерне невтручання в сферу юридичного панування власника над річчю. Тому право визначає в першу чергу дії власника і механізм їх здійснення.
Відносини власності бачаться і як ставлення особи до привласненого майна як до свого власного. Ця конструкція у визначенні права власності, за великим рахунком, визначає характеристику абсолютних правовідносин, однак породжує неоднозначність того, що розуміється під правом власності: відносини між людьми (з приводу присвоєння речі) або ставлення людини до речі (як безпосередній вплив на неї). У першому випадку важливим є визначення субєктного складу, кола зобовязаних осіб, особливо в звязку з тим, що субєктивне право це право вимоги його носія до певної особи, забезпечена можливістю претендування [34] . В другому випадку вимагає пояснення те, як розуміти звязок між особою і річчю, котрий не може бути правовим.
З визначення власності випливає, що вона має матеріальний субстрат у вигляді речі [42] . Ще І.А. Покровський зазначав, що між особою і річчю встановлюється деякий ідеальний звязок: річ надається у панування певної особистості, віддається в її волю, належить їй [151]. Звідси неможливо заперечувати звязок між власником і його річчю, який, не будучи правовим, зумовлює останній (тобто зумовлює, в свою чергу, виникнення правового звязку).
Тому можна зробити висновок про те, що обидва підходи в розумінні відносин власності мають право на існування. Їхнє обєднання можна побачити у визначені Ю.К. Толстого, який стверджує, що, хоча власність це ставлення людини до речі, однак до цього зміст власності не зводиться, а конструкція відносин між людьми, безсумнівно, переважає над конструкцією ставлення до речі [106] . Оскільки власність немислима без того, щоб інші особистості, які не є власниками даної речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відносини між людьми з приводу речей. На одному полюсі цих відносин виступає власник, який ставиться до речі як до своєї, на другому невласники, тобто всі особистості, які зобовязані ставитися до неї як до чужої. Це значить, що вони мають утримуватися від яких би то ні було посягань на чужу річ, а, відтак, і на волю власника.
З цього приводу Н.Ю. Мурзін слушно відзначив, що сутність права власності виражається в усуненні всіх інших осіб від обєктів цього права, а власник визначає поведінку (можливості) інших осіб відносно цього майна: або усуває їх від впливу на нього, або допускає його, або вимагає через суд утримуватися від здійснення дій, що заважають йому володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном [142] .
Як наслідок, потребує врахування те, чи існує субєктивне право в межах правовідносин або поза ними. На думку С.М. Братуся, субєктивне право однієї особистості і відповідний юридичний обовязок іншої особистості або інших осіб є елементами правовідносин і можуть існувати тільки в правовідносинах [20]. Право власності як право абсолютне здійснюється в абсолютних правовідносинах, що традиційно розуміються як такі, в яких власникові протистоїть необмежена і безпосередньо невизначена кількість осіб, котрим забороняється порушувати субєктивне право власника і створювати перешкоди для його здійснення [41; 221] . Висловлена була також думка про те, що право власності як абсолютне субєктивне право однієї особистості і відповідний юридичний обовязок усіх інших осіб є елементом невизначеного числа правовідносин з невизначеним колом зобовязаних субєктів [102] . Склалися й інші точки зору на право власності як існуюче поза правовідносинами [171] , а також на це право як на елемент правовідн?/p>