Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
сєєв, саме в праві свобода людей одержує реальний та обєктивний характер, невідємний від власного змісту права, його структури, що завжди існує у певних межах. Це дає змогу відсікти від свободи та активності людини їх крайні, негативні прояви, в першу чергу такі, як свавілля [5] .
Поняття влади та волі як певних виразників сутності права власності тісно взаємоповязані. Це яскраво простежується у виразі Б. Віндшейда про це право як надане правовим порядком панування волі або вольова влада [27] . Тобто під владою слід розуміти здійснення субєктом власної волі.
Щодо волі власника, то слід виходити з того, що всі субєктивні права залежать від волі їхніх носіїв діяти певним чином і вимагати від інших певної поведінки, що і становить сутність будь-якого субєктивного права. Коріння вольової теорії можна знайти у філософії, починаючи вже з розуміння володіння, що повязане з волею особистості і залежить від неї. Так, гегелівський погляд на співставлення права і свободної волі полягає в сприйнятті володіння як фактичного панування особистістю над тілесною річчю, поєднаного з його волею мати річ для себе [33] . Право власності як зміцнене володіння засноване на праві і тим більше припускає волю особистості на придбання й збереження цього права.
Воля є невідємним показником будь-якого права, як обєктивного, так і субєктивного. Обєктивне (позитивне) право, що є субстратом державної волі (волі законодавця), втілюється волею конкретної особистості в субєктивне право, що виникає на основі обєктивного права та вольових дій особистості. Звідси і висновок про природу меж права власності, закладених волею законодавця в обєктивному праві і таких, що не піддаються впливу волі власника носія субєктивного права власності. Субєктивне право тільки і може виникнути в тих межах, які для нього встановлені волею законодавця. А вже в цих межах субєктивне право втілює волю і самостійність осіб, в інтересах яких установлюються відповідні правовідносини, в чому і полягає значення субєктивного права в механізмі правового регулювання [6] .
Речові права, як і будь-які субєктивні права, являють собою сферу волі або влади, забезпечену за субєктом нормами обєктивного права для того, щоб він міг задовольнити певний визнаний правом інтерес [42] . Метою набуття субєктивного права є можливість задоволення інтересу управомоченого [5] . Тому наступним елементом характеристики права власності є інтерес. Найбільш чітко теорія інтересу була розроблена Р. Йєрингом, який вбачав завдання права в забезпеченні інтересу і дійшов висновку, що субєктивне право це юридично захищений інтерес. У цілому ж право, на його думку, існує для того, щоб служити інтересам і цілям цивільного обороту [100] . А.В. Венедиктов висловлювався про сутність права власності, яка полягає в тому, що її носій діє у своєму інтересі. Тим самим ним також задіювалася мета, оскільки інтерес є спонукальним мотивом для встановлення тих чи інших правовідносин, що в свою чергу приводять до досягнення субєктом певної мети набути право [25] . Слід, однак відзначити, що у своєму інтересі діє не тільки власник, а й носій будь-якого іншого субєктивного права .
Незважаючи на різні підходи до характеристики права власності з наведених позицій, формування різних теорій, очевидним є повязаність розглянутих понять влади, волі й інтересу власника, внаслідок чого була запропонована компромісна теорія, за якою субєктивне право визначалося комбінацією волі й інтересу з різними ухилами в той чи інший бік залежно від конкретного субєктивного права. Головний представник комбінаційної теорії Єллінек вважав, що субєктивне право є визнане і захищене правопорядком панування людської волі, спрямоване на благо або інтерес [222] . Звідси випливає, що інтерес, будучи самостійним поняттям, не тотожнім з субєктивним правом, виступає його передумовою і метою.
Формування волі особистості відбувається під впливом як обєктивних, так і субєктивних (схильність, звичка і т. под.) чинників, що зумовлюють й різні інтереси осіб. Вирішальне значення мають обєктивні чинники, тому що звички людей, їхні схильності, настрої, бажання тощо формулюються під впливом обєктивних умов їхнього життя. В свою чергу, саме вони формують й інтереси осіб. Втім, від цих критеріїв не можуть залежати межі субєктивного права особистості як власника майна. Інтерес повязує власника з його майном. У разі втрати інтересу до майна власник може припинити своє право на нього. Але він має бути обізнаний про ті межі, в яких виявляється його інтерес, щоб виходити з них при обранні способів і засобів реалізації інтересу за допомогою здійснення свого права.
Важливим для мети цього дослідження є основоположне значення інтересу як загальновизнаного критерію поділу права на приватне і публічне. Як наслідок цього інтерес зумовлює і встановлення меж права власності у цих двох сферах. При цьому важливим є взаємозвязок публічних і приватних інтересів, який впливає, в свою чергу, на взаємодію норм публічного і приватного права. Обидва види норм служать безпосередньо або опосередковано інтересам окремих приватних осіб. Звідси і звязок між межами права власності, встановлюваними для задоволення як публічного, так і в кінцевому результаті приватного інтересу. В такому разі категоричне твердження про те, що законні межі встановлюють правовідносини виключно публічного характеру [224] , на