Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?и такий договір лише тоді, якщо це прямо передбачено установчим документом дарувальника (ч. 3 ст. 720 ЦК).
Набувачем майна за договором довічного утримання може бути тільки повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК), тобто власник майна обмежується у можливості його відчуження за цим договором будь-якій особі. Лізингодавцем згідно з ст. 4 ЗУ Про фінансовий лізинг [94] є лише юридична особа. Крім зазначення у ст. 1303 ЦК на те, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, в ній зазначається, що набувачем може бути фізична або юридична особа. Тобто іншим субєктам (державі, територіальній громаді) відчужувати майно за таким договором власник не може.
Передавати майно у довірчу власність за договором управління майном (гл. 70 ЦК) можна лише субєкту підприємницької діяльності. Стаття 1033 ЦК встановлює заборону набуття майна за цим договором органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.
Засновницький договір, який є установчим документом повного та командитного товариств, можуть укладати особи, також враховуючи певні обмеження, наприклад, щодо заборони бути учасником двох повних товариств (ч. 2 ст. 119 ЦК) та подібних обмежень до учасників командитного товариства (ч. 2 ст. 135 ЦК). В ч. 2 ст. 114 ЦК передбачається, що обмеження щодо участі у господарських товариствах можуть бути встановлені законом. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 32 ЦК установчими документами юридичної особи може бути заборонено неповнолітнім особам бути учасниками юридичних осіб. У такому разі неповнолітні не можуть укладати договори про створення господарських товариств і передавати їм відповідно у власність майно.
Межі права власності виявляються при намірі власника вступити до договірних відносин і зменшують можливість для власника діяти на власний розсуд при укладенні договорів. Відповідні приписи законодавства являють собою саме межі, а не обмеження права власності, оскільки стосуються всіх власників, які мають їх враховувати. В якості таких меж права власності слід позначити наступні:
а) що стосуються процедури укладення договору:
- публічного, наприклад, у разі висунення пропозиції укласти договір роздрібної купівлі-продажу (ст.ст. 633, 699 ЦК) (через рекламу, каталоги тощо) власник не має права відмовляти у його укладенні, тобто зобовязаний його укласти з кожним, хто до нього звернеться. Публічність договору роздрібної купівлі-продажу означає, що продавець вже виразив свою волю на розпоряджання майном і тому в подальшому звільняється від вибору покупця. Ці межі права власності встановлені, безумовно, на користь споживачам, хоча і не впливають на обсяг прав власника у його буквальному розумінні і тим більш враховуючи специфіку роздрібної торгівлі;
- при відчуженні обєктів права державної власності. Приватизаційним законодавством встановлюються способи приватизації (конкурс, аукціон, акціонування та ін.) та процедура, яка передує відчуженню (інвентарізація, оцінка майна, оформлення актами органів державної влади) тощо;
б) щодо додержання форми договору (нотаріального посвідчення) та державної реєстрації договору у випадках, встановлених законом (ст. 210 ЦК). При недодержанні відповідних вимог власник не може реалізувати своє право на розпоряджання майном, оскільки правочин, вчинений без додержання нотаріальної форми, вважається нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК), а без додержання вимог про його державну реєстрацію - неукладеним (ст. 210 ЦК);
в) щодо примусу укладення договору:
- у силу одного з найважливіших принципів цивільного законодавства принципу свободи договору останні укладаються за волею сторін. Однак існують і винятки. Це стосується обовязкового укладання договору поставки продукції для державних потреб за державним замовленням юридичних осіб, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для субєктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення (ч. 8 ст. 2 ЗУ Про поставки продукції для державних потреб [89] );
- навпаки, конкурентним законодавством встановлюються заборони примушувати одними особами інших, зокрема, передавати майно при створенні юридичної особи (ст. 22 ЗУ Про захист економічної конкуренції [74] ), необхідність одержання попередньої згоди на економічну концентрацію при створенні (укрупненні відповідних субєктів, наприклад, внаслідок злиття або приєднання або як останнім часом говориться злиття та поглинання). Це передбачається Положенням про контроль за економічною концентрацією, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України в редакції від 18 лютого 2000 р. N 31-р [152] ;
г) щодо предмету договорів про передачу майна у власність:
- такий обєкт, як недобудоване нерухоме майно або незавершене будівництво, може бути предметом договору лише при наявності підстав для цього рішення суду щодо визнання права власності на такий обєкт. Тобто це майно як обєкт права сам по собі не існує, доки не буде прийняте рішення суду (ч. 4 ст. 331 ЦК). До винесення судом рішення сукупність речей розпочатого будівництва м