Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ності встановленням сервітуту компенсується виплатами на користь власника певних коштів, чим доводиться дієвість компенсаційного принципу цивільного права.
Як уже зазначалося, сервітут може бути встановлений і в примусовому порядку за рішенням суду. При цьому вимагається зясування того, наскільки необхідним є такий спосіб вирішення проблем власника пануючої земельної ділянки та можливість їх розвязання в інший спосіб. Так, при розгляді відповідної справи Близнюківським районним судом Харківської області власник обслуговуючої земельної ділянки зауважував на тому, що проведення газопроводу через його земельну ділянку завдасть йому суттєвих незручностей, яких можна запобігти іншими способами задоволення потреби сусіда в проведенні газу. При цьому він посилався на ч. 4 ст. 98 ЗК України, згідно з якою земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Цей довід було враховано апеляційним судом Харківської області, який правомірно захистив права власника обслуговуючої земельної ділянки, скасувавши сервітут, встановлений рішенням Близнюківського районного суду.
Характеризуючи особисті сервітути, слід відмітити, що їм властива повязаність прав іншої особи на майно власника з особистістю цієї особи. Саме в цьому Жюлліо де ла Морандьєр вбачав розходження земельного й особистого сервітутів, оскільки перший повязаний безпосередньо з нерухомим майном і є безстроковим його обтяженням, а узуфруктом є обмежене строком життя особи речове право, внаслідок чого у них досить різний зміст права на чуже майно і до вигоди з нього [140] .
Особисті сервітути можуть встановлюватися, наприклад, внаслідок заповідального відказу (легату) і полягати у праві довічного проживання в чужому будинку. Підставою виникнення особистого сервітуту є такі юридичні факти, як вступ до шлюбу з власником майна, що тягне за собою спільне проживання подружжя у житлі, яке належить одному з них на праві власності; народження дитини з її проживанням з батьками, які (або один з яких) є власниками житла.
Українське законодавство не знає поділу особистих сервітутів на узуфрукт, usus (право користуватися чужою річчю без права на її плоди, за винятком задоволення особистих потреб) та habitatio (право довічного проживання в чужому будинку). В ч. 2 ст. 401 ЦК лише позначається, що особистим є сервітут, який належить конкретно визначеній особі. Особистим сервітутом є встановлене в ст. 405 ЦК право членів сімї власника житла на користування цим житлом.
Особистий сервітут схожий з правовідносинами, що виникають на підставі договору найму (оренди), бо він також являє собою користування чужим майном. У свій час співвідношення найму (оренди) і особистого сервітуту досліджував К.П. Побєдоносцев, який відзначав такі розбіжності між цими інститутами: а) особистий сервітут установлюється не тільки договором, а й заповітом та установчим актом, у той час як найм може бути тільки за договором; б) особистий сервітут більшою мірою буває безоплатним або дарчим, найм безоплатним бути не може; в) особистий сервітут є довічним правом, а права та обовязки сторін за договором найму переходять до спадкоємців; г) особистий сервітут встановлюється тільки і виключно власником майна, а в найм може передати майно і особа, яка правомірно ним володіє (піднайм); д) субєкт особистого сервітута на відміну від наймача сам несе ризик загибелі майна; е) субєкт особистого сервітуту не має обовязку утримувати майно в належному стані, а також повертати його в тому вигляді, у якому прийняв і т.ін. [149] .
Слід відзначити з цього приводу, що якщо й порівнювати сервітути зі схожими договірними відносинами, то більше схожості вбачається між сервітутом і договором позички (гл. 60 ЦК). Принаймні відпадає хоча б одна з позначених К.П. Побєдоносцевим розбіжностей в частині оплатності. Між тим інші розбіжності є настільки суттєвими, що не дозволяють сплутати сервітут з відносинами найму, оренди та позички. І найголовнішою з них є користування носієм сервітутного права чужим майном лише в тому або іншому відношенні, а не в цілому визначеним майном, як то має місце при наймі, оренді та позичці.
Слід зупинитися на недоліках правового регулювання особистого сервітуту за законодавством України. Так, при безумовній недостатності для цього ст. 405 ЦК постає питання про те, наскільки український особистий сервітут відповідає загальному його розумінню як довічного речового права особи. Або можна поставити питання інакше: чи може власник майна припинити обмеження свого права раніш, ніж воно припиниться зі смертю управомоченої особи?
З огляду на різні підстави виникнення особистих сервітутів їх припинення також може наставати з різних підстав. Однак останнє відібється на баченні їхнього довічного характеру.
Так, за загальним підходом, у разі встановлення особистого сервітуту на користь особи за волею власника майна (наприклад, у заповіті) сервітутне право такої особи є довічним. Власник же майна, який набув його у спадщину, за своєю волею не може припинити це сервітутне обмеження свого права власності.
Про таке однозначно стверджувати навряд чи можна, коли особистий сервітут виникає з сімейних стосунків (у другого з подружжя, дітей не майно батьків). Тобто якщо сервітутне право має друге з подружжя, чи набуло воно його довічно? Чіткої відповіді на це питання закон не дає. Якщо вважати всі особисті сервітути довічними, то друге подружжя набуває прав користування чужим