Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?.
Більш того, субєкти інших речових прав можуть удаватися до їх захисту від неправомірних посягань будь-яких третіх осіб, включаючи і власника речі, відносно якої встановлено ці права. При припиненні інших речових прав право власності відновлюється у первісному обсязі без яких-небудь додаткових умов, у чому виявляється, як говорили ще дореволюційні юристи, еластичність, пружність права власності [135;108] .
Отже, інші речові права, які у певних межах є необхідними і корисними, одночасно несуть у собі небезпеку для права власності, тому що нерідко істотно звязують, обтяжують власника (обмежують його господарське панування над річчю) на досить тривалий, а іноді на необмежений строк. Як зазначав І.А. Покровський, істинною ціною, якою купується кожне подібне право на чужу річ, є урізане, морально й економічно підірване право власності. А тому такі обмеження (обтяження) власності допускаються законом лише при наявності особливих підстав, і їхні конкретні види безпосередньо визначаються законодавством, тоді як приватна автономія може виявлятися лише у їх виборі [151] .
Таким чином, під іншим речовим правом як речовим видом обмежень права власності слід розуміти право його носія в тому або іншому обмеженому, точно визначеному законом відношенні використовувати чуже, як правило, нерухоме майно у своїх інтересах без участі його власника (у тому числі і поза його волею).
Виникнення іншого речового права є закріпленням останнього за певним субєктом, породжуючи при цьому абсолютні правовідносини, в яких цьому субєктові протистоїть необмежене коло пасивно зобовязаних осіб. Саме ці абсолютні правовідносини визначають causa possessionis останнього.
Між тим однозначного бачення інших речових прав як абсолютних не існує. Такий підхід відвертається, наприклад, О. С. Йоффе, який зважає на те, що абсолютний характер права є відображенням абсолютної повноти своєї влади, яка належить управомоченому. Саме тому, що повнота своєї влади відсутня у праві забудови (суперфіцію) й у праві застави, на протилежному полюсі цих видів правовідносин зявляється конкретна фігура, певний субєкт. Ця обставина породжує залежність іншого речового права від права власності і свідчить про те, що ні заставне право, ні право забудови не є абсолютними правами [103] . Річ належить власникові, і тільки йому може належати в її відношенні вся повнота влади, а носієві інших речових прав надається панування над річчю лише у певному відношенні (користування). Тому в такої особи відсутня влада над річчю в цілому.
Неповна власність, тобто право власності, обтяжене речовими правами або іншими обмеженнями, як відзначав В.М. Хвостов, не втрачає свого значення загального панування над річчю, порівняно з яким всі інші права на ту ж річ установлюють тільки часткове панування. Зумовлена цим положенням властивість власності стягати назад усі відняті у власника правомочності, лише тільки припиниться підстава, що змушувала позбавляти його якої-небудь з них, є ще одним свідченням неможливості зведення права власності до суми окремих правомочностей [213] .
З цими розсудами слід повністю погодитися і ще раз підкреслити, що ані права на чужі речі, ані навіть право власності не є абсолютними в тому розумінні, про яке, зокрема, говорить О. С. Йоффе. Втім, будь-яке право реалізується у відповідних правовідносинах, які звичайно поділяються на абсолютні та відносні. Виникає певна суперечність між тим, що право, яке не можна однозначно віднести до абсолютних, існує в абсолютних правовідносинах. Однак оскільки абсолютними визначаються правовідносини між управомоченою особою і всіма іншими пасивно зобовязаними особами, то як таку управомочену особу можна вбачати не лише власника, а й субєкта іншого речового права, якому протистоять всі інші пасивно зобовязані особи, включаючи власника.
Проте існування абсолютних правовідносин не виключає й існування відносних правовідносин, смислове навантаження яких полягає виключно у встановленні сполучної ланки між правом власності й іншим речовим правом.
Таким чином, одна підстава (будь то закон, рішення суду, односторонній акт власника, договір тощо) породжує двоє різних правовідносин з різним субєктним складом:
абсолютних між управомоченою особою субєктом іншого речового права і всіма іншими пасивно зобовязаними особами;
відносні між управомоченою особою і власником.
Співвідношення інших речових прав і права власності виявляє досить непростий ступінь їх взаємовпливу. Будучи за самою своєю природою обмеженими (порівняно з правом власності), інші речові права, в свою чергу, обмежують право власності. Сам носій цих прав вже буде управомоченою особою, а власник зобовязаною.
Власник усувається від реалізації своєї влади в сфері, що віддана пануванню носія іншого речового права, тобто вся повнота влади власника зганяється в цій частині повнотою влади управомоченого. Влада власника, таким чином, придушується владою носія іншого речового права рівно в тому ступені, в якому ця влада надана останньому [103] . Власник має повноту своєї влади лише в рамках, окреслених законом, так само як і носій іншого речового права має повноту своєї влади в рамках того права, яке йому надане відносно речі власника.
Така подвійна їх природа, в свою чергу, дає змогу охарактеризувати наступну специфіку правових звязків:
а) ці відносини виникають із приводу однієї і тієї ж речі;