Лютнева революція в Росії та падіння царату
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
и після відомих коливань у виборі позиції вирішили, зрештою, протистояти реакційним силам. Замість того, щоб одностайно підтримати свого ініціатора, Держнарада зробила очевидною зростаючу популярність Корнилова, якого бурхливо вітала більшість консервативних делегатів. Таким чином, Керенський знову став, сам того не бажаючи, лідером демократичного табору.
Ставши головнокомандуючим, Корнилов постійно перевищував свої повноваження, вимагав від уряду мілітаризувати залізниці та оборонні підприємства. При гарячому схваленні кадетів Корнилов виклав уряду свою програму виведення з кризи. Вона передбачала демобілізацію 4 мли. солдат і виділення кожному з них по 8 десятин землі, що створило б вірну уряду селянську опору, зацікавлену в порядку; припинення всякого втручання держави в економічні і соціальні справи. Повернувшись у Ставку після московської Наради, Корнилов, який заохочувався кадетами і підтримувався Союзом офіцерів, вирішив $робити спробу перевороту. Він розраховував, що демонстрація в столиці з нагоди шестимісячної річниці Лютневої революції дасть йому потрібний привід. Було вжито заходів, щоб послати в Петроград особливо вірні війська, в тому числі дику дивізію (що складалася з татар, осетин і чеченців), яка входила в кінний корпус під командуванням генерала Кримова. Враховуючи, що німецькі війська зайняли Ригу, Корнилов зажадав підкорення собі військ столичного гарнізону, які знаходилися в безпосередньому веденні уряду, а також розширення компетенції військових трибуналів і відновлення в тилу смертної страти. Керенський відхилив ці вимоги. Отримавши інформацію про намір Корнилова виступити на Петроград, ввести там військове положення і скинути уряд, Керенський змістив головнокомандуючого, який після викриття вирішив діяти відкрито і відмовився піти у відставку. Конфлікт був неминучий. У той час, як Корнилов просував свої війська до столиці, Керенський, покинутий міністрами-кадетами, які подали у відставку, почав переговори з ВЦВК з приводу утворення Головного земельного комітету. Поштові службовці, телеграфісти, солдати і залізничники відреагували вмить: вони вивели з ладу систему звязку, а лояльні війська столичного гарнізону виступили назустріч солдатам Корнилова, щоб розкрити їм справжні плани бунтівного генерала. Загроза заколоту знову перетворила Керенського на главу революції. Революційна солідарність виявилася у всьому: більшовистських лідерів випустили з вязниці; більшовики взяли участь у роботі земельного комітету і Комітету народної оборони проти контрреволюції, створеного під егідою Рад. За кілька годин заколот був ліквідований. Генерал Кримов покінчив життя самогубством, а Корнилов був арештований.
4. Крах державних інститутів і розпад суспільства
Без корнилівського заколоту, скаже пізніше Керенський, не було б Леніна. І він був, безсумнівно, правий: в політичному плані заколот різко і радикально змінив ситуацію. Кадети, які відкрито підтримали Корнилова і пішли у відставку з уряду в розпал кризи (27 серпня), були дискредитовані. Керенський писав, що він відчув глибоке розчарування, зрозумівши, що залишений політичною елітою нації і що не може більше розраховувати на її підтримку і авторитет, яким вона користувалася у військових, щоб створити противагу Радам і виливу більшовиків. Останні вирішили взяти участь разом з партіями більшості у ВЦВК (меншовиками і есерами) в опорі заколоту під лозунгом: Геть Корнилова! Ніякої підтримки Корейському!, який дозволив їм боротися з реакцією, як того вимагала громадська думка, і заздалегідь позбавити Корейського кредиту довіри. Більшовики були головними героями дня, оскільки їх лідери були випущені з вязниці або змогли вийти з підпілля, куди їх загнали після липневих днів. Ефективність і швидкість відсічі робітників, особливо в Петрограді, де більшовики мобілізували за допомогою завкомів, районних рад і робітничої міліції біля 40 тис. чоловік (з яких 25 тис. мали зброю) за кілька годин, давали підстави припустити, що згуртованість керівництва і робітничої маси посилилася за сім тижнів підпілля. Нестача у цієї згуртованості активістів, солдат і керівників, так помітна під час червневих і липневих подій, схоже, була ліквідована. Керівні органи партії, мабуть, почали краще контролювати рух знизу, завдяки, зокрема, контактам між Червоною гвардією, заводськими комітетами, районними радами і солдатськими комітетами гарнізону.
Відродження більшовизму, який вважався вмираючим власними лідерами (як про це свідчать відповіді делегатів VI зїзду партії, що відбувся в серпні, на питання анкети про стан здоровя партії) і який кадети поквапилися поховати (Більшовизм помер, так би мовити, раптово, - свідчив заголовок статті в Мові від 8 липня), було насправді симптомом двох прихованих феноменів, набагато більш важливих, ніж корнилівщина: радикалізації маси, якій півроку після Лютневої революції кортіло скористатися її результатами, і краху всіх створених революцією інститутів.
Два місяці, що відділяли невдачу корнилівського заколоту від взяття влади більшовиками, були відмічені прискоренням розпаду суспільства і держави в умовах гострої економічної кризи. В армії заколот знищив останні залишки довіри до офіцерів. Він показав також, в якій мірі оперативні накази могли служити прикриттям для контрреволюційних маневрів. Пильність була необхідна більше, ніж будь-коли. Тому всі нак?/p>