Лютнева революція в Росії та падіння царату
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?етроградської Ради, в якій відтепер заправляли більшовики. Обидва ці органи, що мали в своєму розпорядженні мережу звільнених активістів, почали тісно співробітничати і разом засідали в Смольному.
У більш зрозумілій формі більшовистські ідеї впроваджувалися в армію і робітниче середовище. Солдати тилу прийняли більшовистські лозунги, розуміючи, що тільки політика миру будь-якою ціною врятує їх від відправки на передову. У діючій армії невдачі наступу і корпилівського заколоту прискорили більшовизацію. Солдати вибирали серед більшовистських лозунгів ті, що їм подобалися: Негайне укладення миру, Вся влада Радам! - та інш. У робітничих колах, крім залізничників, які залишилися вірними меншовикам, ідеї робітничого контролю зустрічали широкий відгук. На II конференції фабрично-заводських комітетів більшовики без великих зусиль добилися прийняття потрібних резолюцій. Що ж до селян, то вони довіряли лише максималістам, не здогадуючись, що ті грають на руку більшовикам. Радикалізація і поступова більшовизація широких верств суспільства, розчарованих політикою уряду демократії, який щедро роздавав обіцянки і не припиняв закликати до терпіння в очікуванні скликання Засновницьких зборів, контрастували з нечисленністю партії більшовиків, яка нараховувала приблизно 200 тис. членів. Але за умов організаційного вакууму осені 1917р., коли державна влада поступилася місцем суцвіттю комітетів, рад і нарад, які оспорювали один у одного крихітки влади і законності, було досить енергійних дій однієї групи, нехай навіть нечисленної, але організованої і рішучої, щоб авторитет її негайно виріс до розмірів, непорівнянних з її реальною силою.
5. Взяття влади більшовиками
15 вересня ЦК партії більшовиків почав обговорення двох листів (Більшовики повинні взяти владу і Марксизм та повстання), які були отримані від Леніна, що переховувався у Фінляндії. Він вимагав, щоб партія закликала народ до негайного повстання. Чекати формальної більшості у більшовиків наївно: жодна революція цього не чекає. І Корейський з К не чекають, а готують здачу Пітеру... Історія не пробачить нам, якщо ми не візьмемо владу тепер, - казав Ленін. Ніхто з членів ЦК його не підтримав. Ще дуже свіжими були спогади про липневі дні. Висловлювалися навіть думки про необхідність знищити письмове свідчення пропозиції Леніна. ЦК вирішив терміново вжити заходів для запобігання будь-якій демонстрації і брати участь у роботі Демократичної наради. Через два тижні Ленін повернувся до своєї пропозиції у статті Криза назріла, яка була цього разу опублікована в газеті Робітничий шлях. Бо пропускати такий момент і чекати зїзду Рад, - писав він, - є помилковий ідіотизм або повна зрада.
Наполегливість Леніна поступово підточувала революційний легалізм більшовистських керівників. З ініціативи Троцького депутати-більшовики 7 жовтня покинули зал Ради республіки. Цього ж дня Ленін таємно повернувся до Петрограда. 10 жовтня, завдяки виступу Свердлова, який доповів про підготовку військової змови в Мінську, Леніну вдалося змінити думку ЦК (принаймні 12 з 21 повноправних членів, які там були присутніми) і отримати 10 голосів за (2 проти - Каменєв і Зиповєв) при голосуванні з питання про озброєне повстання. Опозиція Каменева (до нього приєдналися О.Риков і В.Ногін - обидва з Московського комітету, відомого своєю помірністю) аж ніяк не була несподіваною. З березня - квітня Каменєв постійно висловлював свою незгоду з Леніним, вважаючи, що в Росії ще не склалися умови для встановлення соціалізму. На його думку, взяття влади більшовиками було б невчасним, партії не вдасться побудувати справжній соціалізм, що дискредитує саму ідею соціалізму. Каменєв і Зиновєв направили низовим комітетам листа, в якому пояснювали, наскільки ризиковано ставити в залежність від передчасного повстання долю не тільки нашої партії, але й долю російської та міжнародної революцій. У більшовиків, продовжували вони, відмінні шанси на виборах, вони можуть розраховувати приблизно на третину голосів. У Засновницьких зборах ми будемо настільки сильною опозиційною партією, що в країні загального виборчого права наші противники вимушені будуть поступатися нам щокроку. Або ми складемо разом з лівими есерами, безпартійними селянами та іншими правлячий блок, який в основному повинен буде проводити пашу програму. Перемога, про яку міркували Каменев і Зиновєв, була б парламентською, а не революційною.
Рішення визнати повстання як справу, що стоїть на порядку денному, прийняте 10 жовтня, не знімало всіх протиріч. Ленін вважав, що повстання повинне статися до відкриття II зїзду Рад, призначеного на 20 жовтня. Погрібно було терміново призначити дату і зайнятися ретельною підготовкою повстання за всіма правилами революційного мистецтва. Для Троцького, навпаки, першочерговою метою залишалося взяття влади Радами. Повстання ж повинне було статися лише в разі загрози зїзду. Троцький не вважав, що більшовикам потрібно взяти на себе ініціативу атаки проти уряду, а пропонував почекати, щоб він напав першим. Таким чином, вимальовувався третій шлях, який робив особливо явними тактичні й теоретичні розходження серед більшовиків напередодні взяття влади. Більшість із них прийняли точку зору Леніна, повіривши чуткам, що уряд готовий здати Петроград німецьким військам і перемістити столицю в Москву. Виставивши себе патріотами,