Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ?
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ся питання й про корінний перегляд всіх справ, повязаних з так званими контрреволюційними злочинами.
Було поставлене питання про виведення із системи МВС цілих структурних підрозділів. (У березні 1953 року були передані в інші відомства Дальстрой, Спецстрой, Гідропроект).
Але реабілітацією арештованих при Сталіні діяльність Берія не обмежувалася. Він направляє ряд записок у Президію ЦК про скривлення у національній політиці в Литві, на Західній Україні, у Білорусії, наполягає на наданні більших прав союзним республікам, припиненні русифікації й т.д. Берія пропонував своїм колегам обмежити владу партійного апарату і всі державні питання промисловості, сільського господарства, культури вирішувати не в ЦК КПРС, а в Раді Міністрів. Це був свідомий курс на підрив монополії партійної номенклатури.
Навесні 1953 року за вказівкою Берії органи МВС на місцях зайнялися збором матеріалів, які підтверджують некомпетентність партійних органів у господарських питаннях. Велику пересторогу у партапаратчиків викликала також вказівка зібрати зведений матеріал про національний склад й освітній рівень працівників обкомів, міськкомів і райкомів партії. Особливо обурило партапарат прийняте з ініціативи Берії 9 травня 1953 року постанова Президії ЦК, у якій, пропонувалося відмовитися від оформлення портретами колон демонстрантів, а також будинків підприємств, установ й організацій у дні державних свят. (Уже через тиждень після арешту Берії ця постанова була скасована як помилкова). [23, 67]
Політична активність Берії, і насамперед розпочаті ним заходи щодо реабілітації учасників багатьох великих політичних справ, не могла не викликати глибокої тривоги в інших радянських керівників. Вони, мабуть, побоювалися, що в боротьбі за владу, з метою їхньої компрометації, він може порушити питання, що вони відповідальні за масові репресії 30-х років, організаторами й учасниками яких були разом зі Сталіним.
Важливим козирем у руках Берії був і той факт, що з весни 1938 року він не працював у столиці і не був причетним до масових репресій у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську і інших містах країни. Тому він не боявся реабілітації жертв політичних процесів 30-х років. А незабаром після того, як він був переведений у Москву, з його ініціативи, були звільнені десятки тисяч людей, арештованих його попередником на пості керівника НКВС. У певних колах суспільства про нього з тих пір була репутація людини, яка відновила після усунення Єжова соціалістичну законність.
Про його ключову роль у таких злочинах, як, наприклад, депортація цілих народів і розстріл польських офіцерів в 1940 році, практично ніхто не знав. З 5 березня 1953 року під контролем Берії виявилися архіви органів держбезпеки, починаючи із ВЧК до МДБ, у яких містилися відомості про ролі його партнерів по Президії ЦК у масових репресіях. У міру розвитку процесу реабілітації, Берія з кожним днем ставав усе більш небезпечною фігурою для членів партійного керівництва. І, знаючи авантюрний характер цього витонченого політика, нові кремлівські лідери не без підстави побоювалися, що Берія зможе скористатися з метою їхнього усунення архівними документами, насамперед численними списками на розстріл, на яких стояли підписи не тільки Сталіна, але і їх, насамперед Молотова, Кагановича, Мікояна.
Хвилювали їх і заходи, які почав запроваджувати Берія і у зовнішньополітичних справах. Він, насамперед сконцентрував свої зусилля на німецькому питанні. Він запропонував відмовитися від форсованого будівництва соціалізму у НДР і виступив з ініціативою її обєднання із ФРН і створення єдиної нейтральної німецької держави. У жовтні 1993 року впливова польська газета Жиче Варшави опублікувала матеріали, які опинилися якимсь чином у її руках матеріали, що проливають світло на дії Берії. [23, 73] Газета підкреслювала, що він прагнув використати підлеглий йому апарат держбезпеки для здійснення проекту, який зберігав у таємниці від Маленкова, Хрущова і Молотова. [23, 73] Берія виходив з того, що будівництво соціалізму у НДР обійдеться Москві приблизно в десятки мільйонів доларів протягом десяти років. У такій ситуації, вважав Берія, доцільно звільнитися від цього баласту. Як стверджувала польська газета, Берія сподівався одержати від Заходу за згоду на обєднання Німеччини десять мільярдів доларів. З повідомлення газети випливало, що ця угода повинна була бути частиною широкого політичного договору зі США, Англією й Францією. Як писала газета, посередником у переговорах із цими країнами мали бути дві особи: Ольга Чехова, відома російська акторка, що проживала в Західному Берліні, і польський князь Януш Радзивілл, який жив у Німеччині, з 1918 року і після приходу нацистів до влади, і підтримував контакт із Герингом. Князь наприкінці війни, коли Радянська Армія зайняла Східну Пруссію, на території якої перебувала частина його володінь, був арештований органами МДБ і доставлений на Лубянку, де Берія двічі розмовляв з ним. Януш Радзвілл так ніколи й не довідався, що йому призначалася роль посередника в переговорах із Заходом. На 27 червня 1953 року була призначена його секретна зустріч із представниками західних держав. Але за день раніше Берія був арештований. [23, 75]
Берія наполягав на необхідності нормалізації радянсько-югославських відносин, що практично припинилися після їхнього розриву в 1948 - 1949 р. Він підготував лист югославському керівництву, у якому містилася пропозиція організувати конф?/p>