Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ?
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ли депортовані в Середню Азію. Загальна чисельність виселених склала понад 200 тисяч чоловік. Одночасно були депортовані греки, що проживали в Криму, болгари, частина вірменів. Через два місяці, 31 липня 1944 року ДКО прийняв постанову про виселення месхетинських турок, курдів, хемшидів із західних районів Грузії. У цілому в Середню Азію було депортовано близько 100 тисяч чоловік. А 13 червня 1949 року з Азербайджану були депортовані ассірійці, християни в релігійному відношенні, що бігли в Росію з Туреччини в 1915 році.
Вождь народів по достоїнству оцінив дії Берії і його сатрапів. Він у травні 1944 року був призначений заступником Сталіна в ДКО, а безпосередньо керували операціями по депортації його заступники Сєров і Круглов і Абакумов, які нагороджені за свої ратні подвиги орденами Суворова I ступеня.
Незабаром після закінчення Великої Вітчизняної війни Берія покинув пост глави ДКВС, і, як вже відзначалося, очолив у серпні 1945 року всі роботи зі створення ядерної зброї. Він, безсумнівно, мав чималі організаторські здатності, і, як вважали такі відомі розроблювачі радянської ядерної зброї, як академіки Курчатов, Сахаров, Харитін, зіграв важливу роль у реалізації атомного проекту в СРСР. На обєктах у звязку із цим проектом були зайняті десятки увязнених, більшість яких потім були знищені. За успішне проведення випробувань в 1949 році першої радянської атомної бомби Берія був нагороджений орденом Леніна й визнаний гідним Сталінської премії першого ступеня.
2.2 Боротьба за владу в СРСР, та місце у ній Л.П.Берії
У перші післявоєнні роки найбільш тісні відносини зложилися в Берії з Г. М. Маленковим, який, з огляду на похилий вік Сталіна, готувався до боротьби за владу. Головним суперником був О.О. Жданов, який зміцнював після війни свої позиції в кремлівському керівництві. Його протеже були заступник Голови Ради Міністрів СРСР, голова Держплану Н.А. Вознесенський і О.О. Кузнєцов, який був першим секретарем Ленінградського обкому й міському ВКП(б), а з 1946 року переведений у Москву і був в 1946 -1949 р. секретарем ЦК ВКП(б). Одночасно по лінії ЦК він курирував органи держбезпеки.
31 серпня 1948 року Жданов помирає. Його смерть продовжує залишатися загадкою й донині. Це одна з бездонних таємниць Кремля, до яких, можливо, ніколи не будуть підібрані ключі. Проте, немає безперечних доказів, що його смерть була насильницькою. Але ступінь ймовірності цього, знаючи методи Берії, досить висока. Конфронтація провідних угруповань у керівництві партії наприкінці 40-х років однієї на чолі з Берією і Маленковим, і іншої із Ждановим і його соратниками з ленінградської партійної організації, яких він активно просував на керівні партійні пости в деякі республіки й ряд областей, була боротьба не на життя, а на смерть. Після смерті Жданова, Берія й Маленков стали знищувати всіх, на кого він опирався і кого підтримував. Двадцять три прихильники Жданова були розстріляні, біля двохсот присуджені до різних строків тюремного увязнення.
Незважаючи на те, що після смерті Жданова позиції Берії зміцнилися, на початку 50-х намітилося деяке охолодження у відносинах Сталіна до нього. О. І. Мікоян, виступаючи на липневому Пленумі ЦК, на якому розглядалася справа Берії, говорив: Треба сказати, що товариш Сталін останнім часом не довіряв Берії. Берія змушений був визнати на останньому для нього засіданні Президії ЦК, що товариш Сталін йому не довіряв, що мінгрельська справа була створена для того, щоб на цій підставі заарештувати Берію, що Сталін не встиг довести до кінця те, що хотів. [30, 29]
Справа в тому, що в 1951 р. - початку 1952 р. органами МДБ був арештований ряд відповідальних партійних і радянських працівників Грузії за обвинуваченням у приналежності до існуючій там мінгрельській націоналістичної організації, яку очолював другий секретар ЦК КП(б) Грузії М. Барамія, що ставила своєю метою ліквідацію радянської влади в Грузії за допомогою імперіалістичних держав. 9 листопада 1951 року і 27 березня 1952 року ЦК-ВКП(б) прийняв по цьому питанню спеціальні постанови. Берія, мінгрел за походженням, був стривожений подіями в Грузії, тому що арештовані по мінгрельській справі були не тільки його одноплемінниками, але і близькими друзями. Усього було взято під варту 37 чоловік, у тому числі дуже наближений до Берії, багаторічний кадровий працівник органів держбезпеки М. А. Шарія, який був секретарем (1943 - 1948 р.) ЦК КП(б) Грузії, та був у момент арешту професором Тбіліського державного університету. В 1945 році Шарія за завданням Берії виїжджав у Париж нібито з метою повернення музейних цінностей, вивезених грузинськими меншовиками після радянізації Грузії в 1921 році. У Парижу Шарія конспіративно зустрічався з лідерами грузинської еміграції Н. Жорданія, В. Гомбідзе, Е. Гегечкори (він доводився рідним братом батька дружини Берії), І. Гобелія й деякими іншими. Шарія вдалося вивезти з Парижа племінника дружини Берії якогось Шавдія, який попав в 1942 році в полон до німців і служив в грузинському легіоні німецької армії, у бесідах Шарія із грузинськими емігрантами піднімалося питання про повернення деяких з них на Батьківщину. [30, 32]
Існує припущення, що Шарія по дорученню Берії прагнув роздобути у впливових представників грузинської еміграції матеріали, що компрометують діяльність Сталіна в Грузії в дореволюційні роки. Цілком можливо, що до Сталіна дійшли відомості про конспіративні зустрічі Берії в Парижі. І Берія сприйняв арешт Шарія, як удар кремлівс?/p>