Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ?
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
одів у табори й колонії.
Син Л. П. Берії, Серго Лаврентьєвич, в 1994 року опублікував книгу спогадів про батька. Зокрема, там Л. П. Берія описаний як прихильник демократичних реформ, припинення насильницької побудови соціалізму у НДР, повернення Південних Курил Японії і так далі. У той же час, автор стверджує, що його батько, як і будь-який інший вищий начальник СРСР в той час, несе особисту відповідальність за репресії й не може бути реабілітований. [5]
1.3 Л. П. Берія після смерті Сталіна
До моменту кончини Й. В. Сталіна Л. П. Берія, як політична фігура, був багато в чому відтиснутий на другий план: із грудня 1945 року він уже не очолював органи внутрішніх справ і державної безпеки, в 19511952 роках нові керівники МВС і МДБ сфабрикували так звану мінгрельську справу проти керівників організацій Грузинської компартії в західних районах республіки зазвичай вважається, що ця акція була побічно спрямована проти Л. П. Берії, який за походженням був мінгрелом (однак, у його паспорті в графі національність було написано грузин). Не контролював Л. П. Берія й інші політичні репресії останніх років сталінського правління, зокрема, справу Єврейського антифашистського комітету і справу лікарів. Проте, після XIX зїзду КПРС Л. П. Берія був включений не тільки в розширену Президію ЦК КПРС, колишнє Політбюро, але й у створену за пропозицією Й. В. Сталіна керівну пятірку Президії. [9, 81]
Існує версія про причетність Л. П. Берії до смерті Й. В. Сталіна або, принаймні, про те, що за його наказом смертельно хворому Й. В. Сталіну не була надана своєчасна допомога. Документальні матеріали й свідоцтва очевидців не підтверджують версію, відповідно до якої смерть Й. В. Сталіна була насильницькою. Л. П. Берія брав участь у похоронах Й. В. Сталіна 9 березня 1953р., виголосив промову на жалобному мітингу. До цього часу він уже ввійшов у новий радянський уряд, очолений Г. М. Маленковим, як міністр внутрішніх справ. Знову утворене МВС обєднало раніше існуючі МВС і Міністерство державної безпеки. Одночасно Л. П. Берія став першим заступником Голови Ради Міністрів СРСР і фактично головним претендентом на одноособову владу в країні. [16, 32]
На посту міністра внутрішніх справ Л. П. Берія провів ряд заходів щодо лібералізації. 9 травня 1953 року була оголошена амністія, що звільнила 1,2 мільйони чоловік. Згідно із секретним наказом Л. П. Берії були скасовані катування при допитах, було велено строго підпорядковуватися соціалістичній законності. Ряд голосних політичних справ був припинений або переглянутий. Закрита справа лікарів арештовані по ньому вийшли на волю; уперше було відкрито оголошено, що проти обвинувачуваних використовувалися незаконні методи слідства. Були реабілітовані також всі засуджені по ленінградській справі і мінгрельській справі. Високопоставлені військові, увязнені в ході процесів кінця 1940-х початку 1950-х років, були звільнені й відновлені у званні (у тому числі Головний маршал авіації О.О.Новіков, маршал артилерії Н. Д. Яковлев і ін.) Усього були переглянуті або припинені на реабілітуючих підставах, слідчі справи на 400 тисяч чоловік. [22, 69]
Ряд заходів, розпочатих у ці місяці з ініціативи Л. П. Берії, стосувався внутрішньої й зовнішньої політики. Л. П. Берія виступив за скорочення витрат на військові потреби, за заморожування дорогих будівництв. Він домігся початку переговорів про перемиря в Кореї, спробував відновити відносини з Югославією. Після початку антикомуністичного повстання в НДР Л. П. Берія пропонував взяти курс на обєднання Західної й Східної Німеччини в миролюбну буржуазну державу.[22, 73]
Проводячи політику висування національних кадрів, Берія розіслав у республіканські ЦК документи, де говорилося про неправильну русифікаторську політику й незаконні репресії.
Посилення Л. П. Берії, його претензії на спадщину Й. В. Сталіна й відсутність у нього союзників у вищому партійному керівництві привели до його падіння. Членам Президії ЦК із ініціативи М. С. Хрущова було оголошено, що Л. П. Берія планує провести державний переворот і заарештувати Президію на премєрі опери Декабристи. 26 червня 1953 року під час засідання Президії Л. П. Берія, за попередньою згодою М. С. Хрущова з Г. К. Жуковим, був арештований, звязаний, вивезений із Кремля на автомобілі й утримувався в увязненні в бункері штабу Московського округу ПВО. Тим же днем датується Указ Президії Верховної Ради СРСР про позбавлення Л. П. Берії всіх звань і нагород.[22, 76] У липні 1953 року на Пленумі ЦК КПРС він був формально виведений зі складу Президії й ЦК і виключений з партії. Тільки тоді інформація про арешт і скинення Л. П. Берії зявилася в радянських газетах, викликавши великий суспільний резонанс. Наприкінці липня 1953 року видається секретний циркуляр 2-го Головного управління МВС СРСР, яким пропонується повсюдне вилучення будь-яких художніх зображень Л. П. Берії.
Щодо подальшої долі Л. П. Берії існує кілька версій різного ступеня вірогідності. Син Л. П. Берії у своїй книзі відстоював версію, відповідно до якої його батько взагалі не був арештований на засіданні Президії ЦК КПСС, а вбитий при проведенні арешту у своєму особняку в центрі Москви.
Я знаю зі слів мого дядька, начебто Берія загинув під час перестрілки, коли його намагалися взяти. Памятаю, як Леонід Ілліч при цьому додав: Не забувай, що Лаврентій був кавказькою людиною й нізащо б не дав себе в руки ворогам. Для нього це вважалося приниженням. В