Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
м, майстерністю соціального узагальнення, поетизацією рідної природи.
Наприкінці Х1Х ст. у Франції виник новий напрямок імпресіонізм (з французької “враження”). Його послідовники вважали, що художник повинен відтворювати навколишнє середовище так, як він його відчуває в момент зображення. Такий підхід зумовив пошук нових художніх засобів, несподіване бачення предмета, фрагментарність композиції, зображення як би випадкових рухів і ситуацій, захоплення чуттєвою красою світу.
Новизна техніки живопису імпресіоністів обумовлювала відмову від змішаних кольорів, писання чистими яскравими фарбами, густе нанесення їх окремими мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, вони давали потрібний тон).
Відліком для імпресіонізму стала творчість Едуарда Мане (1832-1883), зокрема, картини “Сніданок на траві” і “Олімпія”, виконані у 1863 р. Найбільш довершений твір у манері імпресіонізму “Бар у Фолі-Бержер” митець написав за рік до смерті.
Сама ж назва напрямку виникла в 1874 р. У цьому році група художників-однодумців Клод Моне (1840-1926), Пєр Огюст Ренуар (1841-1919), Каміль Піссарро (1831-1903), Альфред Сіслей (1839-1899), Едгар Дега (1834-1917), Берта Морізо (1841-1895), Анрі де Тулуз-Лотрек (1864-1901) відкрили виставку своїх картин в одному із фотоательє Парижу. Виставлений там пейзаж Клода Моне “Враження. Схід сонця” і дав назву творчості цих художників.
Хоча історія імпресіонізму в живопису досить коротка: всього 12 років і 8 виставок, але його вагомість і значення відповідають цілим живописним епохам.
Майстри, які раніше примикали до імпресіонізму, шукали нових художніх засобів і намагалися перейти від властивої імпресіонізму фіксації окремих миттєвостей життя до втілення більш тривалих станів духовних і матеріальних. Їхня творчість дістала назву постімпресіонізм (від лат. post “після”).
Найяскравіше творчість постімпресіоністів представлена роботами французьких живописців Поля Сезанна (1839-1906), Вінцента Ван Гога (1853-1890), Поля Гогена (1848-1903). Своїм мистецтвом і життям вони відкидали навязаний їм спосіб існування. Син банкіра Сезанн розірвав зі своєю родиною, священик Ван Гог відмовився від проповідництва, комерсант Гоген заради живопису покінчив з підприємницькою діяльністю, залишив сімю і виїхав на Таїті. Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити не мить, а вічність.
Заслуга французьких художників і в започаткуванні символізму, який оформився наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. Певну ідею, явище, образ, як вони вважали, можна художньо відтворити лише приблизно, за допомогою символу, алегорії. В цьому жанрі успішно творили француз Поль Гоген, росіяни Михайло Врубель (1856-1910) і Микола Реріх (1874-1947), литовець Мікалоюс Чюрльоніс (1875-1911).
У спорідненій з живописом скульптурі слід виділити творчість француза Огюста Родена (1840-1917), до якого всесвітня слава прийшла ще за його життя. Характерною особливістю його творчого доробку став сплав різних мистецьких напрямків. Зокрема, глибоким реалізмом проникнута його скульптурна група “Громадяни міста Кале”. До імпресіонізму можна віднести його поетичні роботи “Поцілунок” і “Вічна весна”. В “Мислителі” відчувається відлуння символізму.
ХХ ст. започаткувало виникнення різних стилів і течій, котрі мистецтвознавці позначили збірним терміном “модерн” (з французької “новітній”, “сучасний”). Цей напрямок не відзначається певною особливістю стилю. Для нього характерні різноплановість й різноманітність засобів художнього висвітлення. З модернізмом перегукується авангардизм (з французької “передовий загін”). Їх обєднує інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі, субєктивізм у змісті, відмова від ілюзії простору, деформація предметів у зображенні тощо.
Модернізм і авангардизм панували у всьому мистецькому житті, але найбільш виразно проявилися в живописі. Щоб скласти про них уявлення, зупинимося на деяких їхніх течіях.
Дадаїзм (від французького “dada” “деревяний коник”, переносно безладний дитячий лепет) виник під час Першої світової війни як протест проти мілітаризму. Його методи, що зводилися до несподіваних витівок (абсурдних сполучень, набору випадкових предметів тощо), дали підставу охарактеризувати його “художнім хуліганством”.
Риси дадаїзму проявилися в сюрреалізмі (з французької “surrealisme” “надреалізм”). Його послідовники проголосили джерелом мистецтва сферу підсвідомого інстинкти, інтуїцію, а його методом розрив логічних звязків, витіснених субєктивними асоціаціями. До улюблених прийомів сюрреалістів належить відтворення фантастичних видінь, марень, галюцинацій, вигаданих образів, що найбільш наочно розкривають підсвідомість.
Цей напрямок прославив іспанський живописець Сальвадор Далі (1904-1989). Його майстерно написані картини поєднують химерні фантасмагорії, протиприродні ситуації, навмисне безглузде сполучення предметів з видимою достовірністю, несподіване використання алегоричних образів.
Прикладом останнього може бути полотно “Розпяття”, на якому традиційний образ Ісуса зображений в несподіваному ракурсі. Гострі соціальні мотиви пронизують його картину “Передчуття громадянської війни”, що стала символом століття. Музою художника була його дружина росіянка Олена Дякова (Гала). Її образ проходить через всю його творчість (“Атомна Леда” та ін.).
Тенденція до абстрагування краси в живопису намітилася в течії, яка на виставці 1905 р. в Парижі отримала від журналістів іронічну назву “фовізм” (тобто “дики