Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
й”). Представлені полотна художників Анрі Матісса, Андре Дерена, Моріса Вламінка, Альбера Марке та інших фактично демонстрували живопис “без правил”. Для фовістів головним було прагнення до емоційної сили художнього вираження, стихійної динаміки письма, інтенсивності відкритого кольору. Ці компоненти найяскравіше проявилися у творчості Анрі Матісса (1869-1954), картини якого вирізняються дивовижністю образів і яскравістю барв, утверджуючи красу й радість буття (“Радість життя”, “Жінка в капелюсі”, “Танок”, “Музика”, “Червоні риби” та ін.).
До мінімуму звів образотворчо-пізнавальні завдання, звернувшись до конструювання простих геометричних форм на площині (куб, конус, циліндр тощо), новий мистецький засіб кубізм. Предтечею кубізму став французький художник Пабло Пікассо (Руїс-і-Пікассо, 1881-1973) з його “Авіньйонськими дівчатами”. Проте лідером кубізму вважається його співвітчизник Жорж Брак (1882-1963). Саме в його творах елементи кубізму набули найбільш завершений вираз. За легендою Анрі Матісс, побачивши картину Брака “Будинки в Естаці” (на якій увага художника концентрована на дахах будинків при погляді зверху), вигукнув: “Надто багато кубізму!”. Так жарт Матісса дав назву художньому напрямку.
Мистецтво майбутнього намагалися впровадити в життя представники футуризму. Їх ідеалом було майбутнє урбанізоване суспільство (естетика машинної індустрії та динамізм великого міста тощо). Щоб домогтися цього завдання, футуристи намагалися засобами живопису відтворити рух як такий, тобто перенести на полотно одночасно кілька моментів руху. Оскільки це було нереально, то вони вдавалися до абстрактної ілюзії динамічного ритму. Таким чином футуризм став одним із попередників абстрактного мистецтва.
Абстракціонізм є крайнім проявом модернізму. Він свідомо відмовився від зображення реальних предметів, образів, явищ, тобто став “безпредметним” мистецтвом. Як вважають абстракціоністи, мистецтво само по собі є реальність, тому завдання митця не відтворювати навколишній світ, а вільно його імпровізувати.
Абстракціонізм набув популярності в середині ХХ ст., коли став загальновизнаним і увійшов у побут пересічного громадянина. В ньому провідні позиції належали американським майстрам, які вперше створили самостійний центр абстрактного мистецтва. Американець Джексон Поллок (1912-1956) став главою “абстрактного експресіонізму”, який пропагував інтуїтивне, не контролююче розумом мистецтво. Він покривав полотна узором із барвистих плям.
Одним із засновників і теоретиків абстракціонізму був російський художник Василь Кандінський (1866-1944), який виклав його естетичну програму у книзі “Про духовне в мистецтві” (з 1921 р. жив за кордоном).
Як це було і в попередні епохи найвизначніші майстри творили в багатьох жанрах. Такою різноплановою була творчість згаданого французького художника й скульптора, іспанця за походженням Пабло Пікассо одного із символів мистецтва ХХ ст. Він віддав належне неокласицизму (“Мати і дитя”, портрет сина Поля), сюрреалізму “Жінка, яка плаче”, як вже зазначалося став предтечею кубізму. Емблемою миротворчого руху є його малюнок “Голуб”, виконаний в реалістично-романтичній манері. Та найбільшого резонансу набула його антивоєнна картина “Герніка”, яка стала символом смерті. Її сюжет повязаний з подіями громадянської війни в Іспанії, коли під час нальоту німецької авіації було повністю знищене місто Герніка.
4. Нові напрямки в архітектурі та будівництві
У першій половині Х1Х ст. в архітектурі продовжує панувати класицизм. Його продовженням і одночасно завершенням став стиль ампір (з французької “імперія”), що склався у Франції в період правління Наполеона. Для будівель в стилі ампір характерні велич, помпезність, урочистість. Такою, зокрема, є Тріумфальна арка, збудована на честь перемог Наполеона, яка й досі прикрашає Париж. Стиль ампір набув значної популярності в Росії, зокрема досяг своїх вершин в архітектурі петербурзьких палаців.
У другій половині Х1Х ст. звернення до архітектурних здобутків старовини обумовило запровадження еклектизму (від грецької “еклектикос” “той, хто вибирає”). Еклектизм архітектурна практика, основана на механічному, некритичному поєднанні елементів різних стилів. Яскравим прикладом таких споруд є паризький театр “Гранд-опера” і помпезний берлінський Рейхстаг.
Науково-технічні досягнення Х1Х ст. дали змогу значно удосконалити будівельну техніку. В будівництві застосовуються нові матеріали й конструкції (чавун, сталь, залізобетон, величні склепінно-купольні системи, навислі козирки тощо). Провісником перевороту в будівельній справі стала ажурна, зведена із сталевих частин за проектом французького інженера Олександра Гюстава Ейфеля (1832-1923) висотна вежа, відкриття якої приурочили до Всесвітньої паризької виставки 1889 р.
Інтенсивна урбанізація, промислове будівництво, зростання чисельності міського населення призвели до справжньої архітектурної й будівельної революції, що відбулася в ХХ ст. У 1920-х роках провідним напрямом став функціоналізм. Головний його зміст: “Форма іде за функцією”, тобто форма споруди повинна відповідати її утилітарному (практичному) призначенню.
Принципи функціоналізму досягли своїх вершин у творчості видатного теоретика й практика архітектури ХХ століття Ле Корбюзьє (Шарль Едуард Жаннере, 1887-1965). Він народився у Швейцарії, але жив і працював головно в Парижі. Ле Корбюзьє один із творців сучасної архітектури, в якій вся