Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
еба в надрукуванні видань на лашон ашкеназ (тобто ідиш). Перша така книга була видана ще в 1589 р. у Венеції, і досить швидко поширилась серед єврейства на Україні. За XVII-XVIII ст. поза межами Італії було надруковано близько 36 таких видань. Окремим проривом у культурному розвитку східних та південних кагалів Речі Посполитої став 1790 р., коли в містечку Паричі була видана перша книга, що була написана на східному діалекті ідишу. Проте славянізми у виданнях на ідиші відомі ще з 1648 року, коли був надрукований вірш про єврейські погроми вчиненні військами під проводом Богдана Хмельницького, і в ньому зустрічалось два слова косим і постол. Перше іде від іменника коса, але з доданим івритським закінченням, що означає множину чоловічого роду. Друга редакція цього вірша вже виключала ці слова, щоб зробити його більш зрозумілим для євреїв не зі словянських земель. В рамках двомовної системи було віднайдено рішення проблеми освіти тих груп кагалів, які не розуміли івриту. Їм надавалась не формальна освіта, але фактично майже всі могли отримати змогу вивчити іврит чи купити збірки побутових законів на ідиші.
На титульних аркушах і у передмовах до книг на лашон ашкеназ, котрі друкувались у XVII-XVIII ст., як правило було написано, для якого кола читачів надруковане це видання. Головним чином населення ділили на декілька груп: мужі, жінки та дівчата, юнаки та хлопчики. Більшість літератури на ідиші, що дійшла з того часу призначалась для жінок та дівчат. Часто зустрічаються перемови, що звертались до дівчат та юнаків, але самі книги були спрямовані на доросле населення, що так і не отримало достатній рівень освіти. Інколи титульна сторінка оформлялась на івриті, як наприклад у виданні Цеена у-реена (Підійди і побач). В передмові цієї книги було написано, що книга для жінок , але знизу йшла приписка: І чоловік, якщо він ослабне як жінка за шість днів праці для прогодування сімї, і в день сьомий буде відпочивати, хай найде він відпочинок у читанні книги цієї, і хай наповниться земля знанням.
Хоч на мові ідиш писались, по суті, найрізноманітніші праці, в число читачів яких входили люди різного рівня освіченості, ще довго зберігався стереотип, що це мова простолюдинів, а іврит - мудреців, культурної еліти. Можливо в цьому криється причина того, що у XVII на початку XVIII ст. автори та видавці книг на лашон ашкеназ постійно на титульних аркушах вказували для кого ці книги написані, і яку користь вони можуть принести. Вони хотіли вибачитись за те що видають книги на народній мові. Окремо для цих прошарків населення стали видавати підручники з граматики івриту. Починає збільшуватись кількість випадків, коли християни використовують їх для навчання та наймають собі викладачів з єврейського середовища. Велику роль у поширенні літератури на ідиш зіграли жінки. Вони були не тільки набирачами, дукарями, а й авторами і власницями типографій. Але в найбільшій мірі вони вплинули на її становлення, бо до кінця XVIII ст. були основним прошарком населення, яке читало такі видання.
Як бачимо, книги за призначенням поділялись на дві великі групи: івритомовна література та видання на ідиші. Передбачалось, що і коло читачів буде обумовлене таким поділом, проте це було не зовсім так. Якщо книги надруковані на лашон колеш мали постійно стабільне коле читачів, випускників ієшив та їх учнів, то інші поступово становились загальнопоширеними. Видавці не рідко в передмовах намагались в дописках подолати переконання, що начебто прошарку талмідім-хамім соромно читати на побутовій мові. На Україні була поширена в більшості література спеціалізована і направлена на інтелектуальну еліту.
В XVII- XVIII ст. двома головними напрямками культурної діяльності кагалів були освіта та друкарство. Щодо останнього, то на той час його майже не можливо розглядати окремо від освіти та релігії. Особливо це стосується території України, де не тільки єврейське, а й взагалі друкарство, розвивалось більш повільними темпами, а ніж у західній Європі. Хоча воно як таке майже не побутувало до першого поділу Речі Посполитої, але рівень культури східноєвропейської діаспори був значно вищим від західного, станом на початок досліджуваного періоду. Таким чином більшість авторів, хоч і друкували у Італії, Німеччині, Нідерландах, були родом, як правило з українських та польських земель. Книги видавались як на івриті, так і на ідиші. Простежується тенденція поступового збільшення літератури на лашон ашкеназ. Це йшло у розріз із кагальною політикою. Громади навіть не намагались вводити інноваційне викладання в хедерах. Проблема неспроможності зрозуміти матеріал через язиковий барєр загострювалась з кожним десятиліттям. Ірит викладався погано, не було якісних підручників, а переклад, що супроводжував текст під час викладання в хедерах, був примітивним, і не завжди відповідав за сенсом оригіналу. Це було головною проблемою єврейської тогочасної освіти.
Вплив українсько-польських єврейських громад, після вигнання сефардів з Іспанії та ашкеназів з Німеччини, був колосальним. Це, перш за все, проявлялось у відносно великій кількості громад, що займались підтримкою освіти. З цього не можна робити висновок, що кагали на словянських землях були менш економічно потужними, але мали великий культурний потенціал. Просто не було потреби в місцевих друкарнях, коли вже на Заході, у місці виникнення друкарства, утворилась сильна видавнича інфраструктура. Замість того, щоб створювати нову,