Історія природознавства
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
План
Вступ
1. Природознавство стародавньої Греції
1.1 Виникнення античної науки
1.2 Перший (іонійський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Вчення про перщооснови світу
1.3 Другий (афінський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Виникнення атомістики. Вчення Арістотеля
1.4 Третій (елініський) етап у давньогрецькій натурфілософії. Розвиток математики і механіки
2. Природознавство стародавнього Риму
2.1 Виникнення природничих наук в стародавньому Римі
2.2 Давньоримський період античної натурфілософії
3. Стан природничої науки в епохи Середньовіччя
4. Значення історичних знань про природознавство для сучасної науки
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Перщої в історії людства формою існування природознавства була так звана натурфілософія, або філософія природи. Остання характеризувалася чисто умоглядним тлумаченням природного світу в його цілісності. Вважалося, що в її натурфілософській формі відведена роль науки наук, цариці наук, тому що вона є умістищем усіх людських знань про навколишній світ, а природничі науки є лише її складовими частинами.
Історія природознавства сягає своїм корінням у сиву давнину, коли люди; на пошуках засобів для існування поглиблювала свої уявлення про оточуючий світ. Це були уривчасті відомості про корисні рослини, про тварин, які були обєктами полювання або становили небезпеку. Ці відомості постійно нагромаджувалися у звязку з прирученням тварин і розвитком землеробства. Перші систематизовані знання про оточуючий світ сформувалися в Давній Греції і Давньому Римі.
Вивчення історії природознавства має досить велике значення та актуальне у всі часи та епохи існування цивілізації.
Мета нащої роботи з`ясувати особливості розвитку природознавства в епоху античності та середньовіччя.
Головні завдання:
- розкрити передумови та особливості виникнення ота розвитку природознавства в стародавній Греції;
- охарактеризувати особливості розвитку природознавства в стародавньому Римі;
- з`ясувати стан природознавства в епоху Середньовіччя;
- визначити місце цих знань для сучасної науки.
В ході проведеної нами обробки наявної інформації були використані такі методи наукового пізнання об`єктивних закономірностей сучасного світу: історично-ретроспективний, описовий, аналіз та синтез, порівняння, узагальнення.
1. Природознавство стародавньої Греції
1.1 Виникнення античної науки
Однак між міфологією і філософією були істотні відмінності. Міф розповідав про те, хто породив усе існуюче, а філософія запитувала, з чого воно виникло. Мислителі Давньої Греції шукали певний перщопочаток, з якого все почалося. Уже в ті далекі часи зявилися перші уявлення про матеріальність світу. Античні мислителі VIV ст. до н.е. вважали основою всього сущого воду (Фалес), алейрон безмежну матерію (Анаксимандр), повітря (Ашксимен), вогонь (Геракліт), атом (Левкіпп, Демокріт). Ця перщостихія, як вони вважали, матеріальна, вічна, саме з неї все виникає. У другій половині VI ст. до н.е. в південній Італії виникла філософська школа, заснована налівлегендарним Шфагором. Близьким за поглядами до піфагорійців був Аякмеон Кротонський (кін. VI поч. V ст. до н.е.), лікар, астроном, філософ, засновник анатома і фізіології у Давній Греції. Є дані, що саме він уперше почав анатомувати тварин із науковою метою, що дало йому змогу зробити ряд важливих висновків про роль окремих органів. Він визнавав головний мозок зосередженням відчуттів і мислення та зясував роль нервів. Відмінності між тваринами та людиною Алкмеон вбачав утому, що тварини володіють лише відчуттями, а людина не тільки відчуває, а й мислить. Умовою нормального функціонування організму, на думку Алкмеона, с рівновага в ньому сил вологого і сухого, теплого і холодного, гіркого і солодкого тощо. Порушення цієї рівноваги (наприклад, надлищок теплоти) призводить до захворювання. Це вчення мало великий вплив на подальший розвиток грецької медицини. Слід зазначити, що Алкмеон належав до тих, хто визнавав безсмертя людської душі [6, 57].
Емпедокл (490430 рр. до н.е.) усе різноманіття природи зводив до чотирьох вічних коренів речей вогню, повітря, води і землі, які, сполучаючись у різних комбінаціях і співвідношеннях, дають початок тілам природи. Стверджуючи, що живе утворилося з неживого під впливом природних факторів, Емпедокл не міг погодитися з тим, що шляхом самозародження виникли відразу складні речовини. Він вважав, що спочатку утворилися частини складного, які пізніше випадково поєдналися. Це призвело до появи як гармонійних, так і потворних форм. Останні виявлялися нежиттєздатними і вимирали. Організми з вдалими поєднаннями частин продовжували свій рід, розмножуючись. Отже, уже Емпедокл висловлював думку про етапність розвитку складного, виживання та розмноження більш пристосованих тіл. Живлення і ріст живих організмів Емпедокл пояснював прагненням частин до обєднання з подібними до себе.
Цікаві думки висловив Емпедокл у галузі фізіології та ембріології. Так, він вважав, що слух залежить від тиску повітря, на хрящ вуха, який висить у вусі, як дзвіночок, і коливається при ударі. Головну роль в організмі, на думку Емпедокла, відіграє кров. У наслідок помірного охолодження крові настає сон, а після повного охолодження смерть. Душа вмирає разом з тілом, оскільки вона є лише кількісним сп?/p>