Історія природознавства
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
?од пізньої античності, але і всього періоду Середньовіччя аж до XVI століття.
1.4 Третій (елініський) етап у давньогрецькій натурфілософії. Розвиток математики і механіки
Даний етап приблизно з 330 по 30 р. до н.е. починається з підпорядкування Олександром Македонським самостійних міст-країн Древньої Греції і завершується підняттям Древнього Риму.
Правителі Македонії (Олександр, а потім його спадкоємці Птолемеї) серйозно й уважно відносилися до давньогрецької науки. Це відношення диктувалося необхідність удосконалювання техніки і технології ремісничого виробництва. Остання, у свою чергу, визначалася потребами торгівлі, а також необхідністю розвитку технічних засобів ведення воєн. Нова столиця еллінів Олександрія, побудована Олександром Македонським на території Єгипту і названа його імям, у період правління птолемеїв (305 30 р. до н.е.) стала великим за тодішнім часом науковим і культурним центром.
Слід зазначити, що правителі Македонії були, мабуть, першими у своїх спробах здійснити державну організацію і фінансування науки. В Олександрії на початку III ст. до н.е. був створений Мусейон (у перекладі з грецьк. - храм муз), що мав велике значення для розвитку науки і відіграв важливу роль одночасно наукової установи, музею і наукової школи.
Одним з найбільших учених-математиків розглянутого періоду був Евклід, що жив у ІІІ ст. до н.е. в Олександрії. В своїй праці Начало він звів в систему всі математичні досягнення того часу. Було 15 книг Начал, які містили не тільки результати праць самого Евкліда, але і включали досягнення інших давньогрецьких учених. У Началах були закладені основи античної математики. Створений Евклідом метод аксіом дозволив йому створити геометрії, що носить донині його імя.
Характерною рисою історії еліниського періоду давньогрецької натурфілософії, так само як і її попереднього періоду, є ідеї атомістики. Останні одержали свій розвиток у вченні Епікура (341270 р. до н.е.). Епікур розділяв точку зору Демокріта, відповідно до якої світ складається з атомів і порожнечі, а все існуюче у Всесвіті виникає в результаті зєднання атомів у різних комбінаціях. Разом з тим Епікур вніс в опис атомів, зроблені Демокрітом, деякі поправки: атоми не можуть перевищувати відомої величини, число їхніх форм обмежено, атоми мають силу тяжіння і т. д. але саме головне в атомістичному вченні Епікур це спроба знайти якісь внутрішні джерела життя атомів. Він висловив думку, що зміна напрямку їх руху може бути обумовлено причинами, що утримуються всередині атомів. Це був крок вперед у порівнянні з Демокрітом, у вченні якого атом не проникний, не має всередині себе ніякого руху, ніякого життя [14,152].
Еліниський період у давньогрецькій науці характеризувався також і не малими досягненнями в області механіки. Першокласним вченим-математиком і механіком цього періоду був Архімед (287212 р. до н.е.). Він вирішив ряд задач з обчислення площ поверхонь і об`ємів, визначив значення числа пі (являє собою відношення довжини окружності до свого діаметра).
Найширшу популярність одержав закон Архімеда, що стосується плавучості тел. Наукові праці Архімеда знаходили своє місце в загальнонауковій практиці. Багато технічних досягнень того часу повязані з його імям.
Архімед був одним з останніх представників природознавства Древньої Греції. На жаль, його наукова спадщина довга не одержувала тієї оцінки, якої воно заслуговувало. Лише через більш як півтори тисяч років, в епоху Відродження, праці Архімеда були оцінені по достоїнству й одержали подальший розвиток. Перший переклад праць Архімеда був зроблений у 1543 році у тому ж році, коли вийшла у світ основна праця Миколи Коперника, що зробило переворот у світорозумінні.
2. Природознавство стародавнього Риму
2.1 Виникнення природничих наук в стародавньому Римі
Серед мислителів Давнього Риму, передусім, слід назвати філософа Тита Лукреція Кара (9555 рр. до н.е.) послідовника Демокріта й Епікура. У поемі Про природу речей Лукрецій Кар викладає основи атомного вчення і наголошує, що з руху атомів у просторі виникають усі явища і стани природи, що речам неможливо з нічого виникнути і, народившись, у ніщо перетворитися. Він зазначав, що живі істоти самочинно виникли із землі під впливом вологи і сонячного тепла, при цьому не гармонійні, не пристосовані особини гинули, а ті, що могли нормально існувати, розмножилися. Лукрецій Кар висловив припущення про мінливість живих істот під впливом природних факторів.
На основі власних спостережень і даних 144 римських і 327 іноземних авторів (приблизно 2000 томів) Гай Пліній Старший (2379 рр. н.е.) підготував 37-томну Природну історію, у якій навів дані з ботаніки, зоології, фізіології, медицини, географії, мінералогії. Пліній зібрав величезну кількість витягів з прочитаних ним античних творів, більша частина яких не збереглися до нашого часу. Хоча критичне відчуття Плінія далеко поступалося його працездатності, твір був звичайним зібранням цікавих, часто неправдоподібних оповідей, та все ж він є важливим джерелом для судження про рівень знань і уявлень давніх римлян про природу. Праця Плінія одержала широке визнання і протягом тисячі років слугувала основним джерелом відомостей про природу [13,3].
Практичні потреби сільського господарства та медицини стимулювали інтерес до спеціального вивчення рослин, тварин і людини.
Однією з перших книжок, присвячених визначенню ко?/p>